Нині бійці фактично повертаються з однієї війни на іншу – за гідне мирне життя.
Існують різні види боргів. Є борг фінансовий, є побутовий, а є борг громадянський і борг моральний. Вже понад два роки тисячі чоловіків і жінок захищають на східному фронті Україну, тобто нас з вами. Статистика жахає: з початку війни на Донбасі загинули 2504 професійних військових, мобілізованих та добровольців, понад сім з половиною тисяч отримали важкі фізичні поранення, майже всі триста тисяч учасників АТО травмовані психологічно.
Вони сповна віддали чи не найголовніший громадянський борг, та будьмо відвертими – фактично наші воїни повертаються з однієї війни на іншу. Попри всю підтримку волонтерського корпусу та зусилля держави їм самим бракує захисту у мирному житті. Переживши жахливий стрес – нерідко втрату побратимів, поранення – бійцям доводиться боротись за те, щоб прогодувати свої родини, облаштувати нове життя. Згідно з офіційною статистикою, менше 14% демобілізованих повернулись до постійної роботи, не пов'язаної зі службою в Збройних силах та Національній гвардії.
Мій брат розповів мені якось про Дениса Голодюка – 22-річного десантника з Хмельниччини, який виконуючи бойове завдання отримав важке поранення ноги. Денис майже рік пролікувався в військовому госпіталі. Ногу вдалось врятувати, але аби повернутись до активного життя йому знадобився не один курс реабілітації. Брат розповідав мені про цього героїчного хлопця як про чудовий приклад волі до життя, до життя повноцінного. Зараз Денис Голодюк очолює спілку ветеранів АТО, зовсім нещодавно одружився. Денису, як і тисячам інших ветеранів АТО, не вистачає одного, але дуже суттєвого складника щастя – гідної роботи.
Війна змінює людей, їхні погляди, їхнє ставлення до багатьох речей змінюється. Часто бійці після демобілізації – навіть якщо керівництво зберегло робоче місце – не повертаються на свою колишню роботу. Тому проблема працевлаштування учасників АТО стоїть дуже гостро. Безумовно, вона комплексна, щоби не сказати, глобальна.
Для того, щоб її вирішити, треба сконцентрувати зусилля принаймні на трьох рівнях:
- на загальнодержавному рівні започаткувати урядову програму з професійної перепідготовки та підвищення кваліфікації учасників АТО. Зробити це можна за рахунок ресурсу освітніх закладів всіх рівнів акредитації. Якщо боєць виявляє бажання вдосконалити себе як фахівця у тій чи іншій галузі, він повинен отримати таку можливість безоплатно та без бюрократичної тяганини. Одним із елементів такої урядової програми може бути створення координаційного центру з професійної підтримки ветеранів АТО;
- в обласних центрах та інших великих містах скоординувати зусилля місцевої влади та волонтерського корпусу з питань психологічної підтримки бійців та створення актуальної бази вакансій, індивідуального (в т.ч. юридичного) супроводу захисників у перші місяці після працевлаштування;
- роботодавцям виявити добру волю та заповнювати наявні вакансії (тепер і в майбутньому) ветеранами АТО, надаючи їм можливості для навчання.
Зрозуміло, що одній людині чи навіть великій компанії ці задачі реалізувати неможливо, тож я закликаю і владу на усіх рівнях, і усіх роботодавців об'єднати зусилля у цій справі. Зрештою, в такий спосіб ми не лише зробимо добру справу, але й залучимо до роботи на власних підприємствах, до економічної розбудови України тисячі високомотивованих, ефективних працівників.
Приєднуйтесь також до групи ТСН.Блоги на facebook і слідкуйте за оновленнями розділу!