Лорен Ґрофф: Долі та Фурії

© Наш Формат
У центрі світового бестселеру - сімейні стосунки, в яких кохання поступається інтригам.

Роман "Долі та фурії" - серед улюблених книжок Барака Обами і входить до списку найкращих книжок року за версіями Amazon, Washington Post, Time, Kirkus.

Сюжет розгортається в Нью-Йорку впродовж двадцяти п'яти років: у його центрі — життя успішного драматурга Ланселота "Лотто" і його дружини Матильди, яка усе життя провела в тіні чоловіка. Проте одного дня стає зрозуміло, що самозакоханий геній Лотто — лише маріонетка в руках своєї дружини. Зовні ідеальний шлюб іде тріщинами: повага поступається місцем брехні, кохання — інтригам.

"Долі та фурії" — живий роман про живих людей, який буде цікавим поціновувачам якісної художньої літератури, усім, кого цікавить сучасна американська проза, психологія й сімейні стосунки.

Авторка книжки — Лорен Ґрофф — американська письменниця, з-під пера якої вже вийшли три світові бестселери. Перший, "Чудовиська Темплтона", ще до публікації отримав схвальний відгук від майстра жахів Стівена Кінга. Другий, "Аркадія", визнано однією з найкращих книжок 2012 року за версією газет New York Times, Washington Post і журналу Vogue. Третій роман Ґрофф — власне "Долі та фурії".

Ця книга — спільний проект "Нашого Формату" та #книголаву із серії найкращої сучасної художньої літератури. 

Пропонуємо ознайомитися із уривком із цього роману.

***

Це була остання вечірня вистава коледжу Лотто. Гамлет. Театрали, які прийшли після дзвінка, були наскрізь мокрі; хмари, котрі весь день нависали над долиною, таки прорвались. Офелія грала оголеною, її величезні груди, пронизані синіми жилками, нагадували блакитний сир Стілтон. Гамлет — це Лотто, і навпаки. На кожній виставі йому влаштовували овацію.  

У темряві лаштунків він хруснув шиєю, набрав у груди повітря. Хтось схлипував, хтось курив. Шурхотіння в сутінках. Шепіт. Так, я отримав роботу в банківській сфері… Вона стояла на балконі, смішно передражнюючи його гикавку й одночасно дружньо вітаючи його. В добрий час. Ні пуху, ні пера!

Шум стих. Завіса відкрилася. Вартовий прогупотів на сцену.

— Стій! Хто там?

Усередині Лотто клацнув перемикач, і його життя відійшло на задній план. Полегшення.

Оболонка Лотто спостерігала за лаштунками, як він, Гамлет, рушив далі.

Він знову отямився, коли його двійник, мокрий від поту, вклонявся, а шум у залі переріс в оглушливі овації. Професор Маргатройд у першому ряду, затиснутий між своєю коханкою й коханцем своєї коханки, вигукував своїм вікторіанським голосом "синьої панчохи": "Браво, браво!". Оберемки квітів. Дівчата, з якими він переспав, одна за одною стискали його в обіймах, залишаючи в нього на язиці маслянистий присмак блиску для губ. А це ще хто? Бріджет з обличчям спанієля, о Боже, вчепилася в нього. Колись вони перетиналися, десь разів зо два? [Вісім.] Він почув, як вона називає себе його дівчиною, бідолашна.

— Побачимося на вечірці, Брідж, — м'яко запропонував він, вивільняючись із її обіймів.

Публіка розчинилася в дощі. Офелія стисла його руку. Побачимося пізніше? Він із задоволенням пригадав дві їхні зустрічі у ванній під час репетицій. Звичайно ж, вони ще побачаться, пробурмотів він, і вона понесла своє тіло божевільної дівчини далі.

Він зачинився в душовій кабінці. Будівля спорожніла, вхідні двері замкнені. Коли він вийшов, всі гримерки були порожні. Скрізь було темно. Він повільно знімав грим, розглядаючи своє віддзеркалення при тьмяному світлі. Знову наклав основу, маскуючи шрами на обличчі, залишив підводку для повік, помітивши, що вона підкреслює синяву його очей. Йому подобалося, що, крім нього, в цьому священному місці не було більше нікого. Деінде він не виносив самоти. Але цього вечора остання слава його юності, все, що він досі пережив, переповнювало його: паруюча втрачена Флорида, біль там, де лишився його батько, пристрасна віра в нього його матері, Бог, котрий спостерігав за ним, чудові тіла, в яких він тимчасово забувався. Усі ці спогади, наче хвилями, омивали його. Полум'я цих почуттів він проніс крізь темряву дощу на вечірку акторів, яку було чути вже за півмилі і де його зустріли оплесками, і хтось уже тицьнув йому в руки пиво. Через хвилину чи через вічність він стояв на підвіконні, а світ позаду нього спалахнув блискавкою. 

Силуети дерев зблиснули нейронами. Кампус миттєво перетворився на вуглину, повільно осідаючи попелом.

Біля його ніг хвилювалося море вечірки, демонструючи ультрасучасну моду початку дев'яностих років: короткі майки й пірсинг, бейсболки, щоб приховати залисини, багряні зуби, підсвічені лампами ультрафіолету, коричнева губна помада, коричеві тіні для очей, хрусткі манжети, байкерські черевики, боксерські труси, стриптиз-танці й пісня Salt-N-Pepa, лупа, що світиться зеленим, смужки дезодоранту та вилиці, підкреслені до блиску.

Десь узялася порожня пляшка з-під води, яку хтось примотав еластичним бинтом до його голови. Почулися крики: "Хай живе водяний принц!". Ой, це було погано. Друзі виявили, звідки в нього стільки грошей. Він це приховував і про всяк випадок їздив на пошарпаному Volvo. Він був без сорочки, щоб виднішими були його м'язи. Він старався, щоб його було видно з усіх куточків кімнати, і те, що забрала пляшка води, він надолужив войовничим запалом. Він надув груди. Тепер у нього в руці була пляшка джину, і його друзі кричали: "Лотто! Лотто! Лотто!", коли він притулив її до рота й зробив величезний ковток, котрий завтра вранці відгукнеться йому спаяними мізками й загуслими думками, які ще довго неможливо буде порозліплювати.

— Світ гине, — гаркнув він. — То чому б не повеселитися?

Схвальні вигуки з танцюючого натовпу біля його ніг.

Він підняв руки. [Драматично закотив очі.]

У дверях раптом — вона.

Висока, видно тільки її силует, мокре волосся відбиває світло із залу, утворюючи ореол, позаду неї — потік тіл на сходах. Вона дивилася на нього, хоча йому не видно було її обличчя.

Вона повернула голову, і ось — половина її обличчя, сильного та яскравого.

Високі вилиці, повні губи. Маленькі вуха. По ній стікали краплі води, бо вона йшла під дощем. Він полюбив її спочатку за те надзвичайне враження, яке вона справила на нього серед цього шуму й гарцювання.

Він бачив її раніше, він знав, хто вона. Матильда як-же-її? Її краса освітила стіни залу, навіть подвір'я; світитися починало все, до чого вона торкалася. Вона була якоюсь вищою, міфічною істотою для Лотто та й для всієї школи. Самотня. Холодна. На вихідні вона ходила до міста. Була моделлю, а отже вміла гарно одягатися. Вона ніколи не ходила на вечірки. Жителька Олімпу, елегантна, як її гора. Точно — Матильда Йодер. Але сьогоднішній тріумф наблизив його до неї. І ось вона — перед ним.

Позаду нього в жахливій бурі, а може, всередині нього спалахнуло полум'я. Він стрибнув у танцюючу масу, заїхавши Семюелу коліном в око і збивши додолу якесь нещасне дівча.

Лотто виплив із натовпу і підійшов до Матильди. Вона була високою, метр вісімдесят, у коротеньких шкарпетках. Була на підборах, і її очі опинилися на рівні його губів. Вона холодно подивилася на нього знизу вгору. Він уже любив її прихований сміх, якого ніхто інший не бачив.

Він відчував драматичний ефект сцени. А також те, як багато людей дивляться на них і бачать, яка з них гарна пара.

За якусь мить він став іншою людиною. Його минулого не було. Він упав на коліна, взяв руки Матильди й притиснув до свого серця. Крикнув їй знизу вгору:

— Виходь за мене заміж!

Вона відкинула голову назад, оголюючи свою білу гнучку шию, засміялась і щось сказала, але її голос потонув у шумі. Лотто прочитав по цих неймовірних губах: "Так". Він розповідав цю історію десятки разів, посилаючись на ультрафіолетове освітлення і любов з першого погляду. Друзі при цьому завжди підсміювались і в усьому звинувачували загадкову романтику. Матильда дивилася на нього через стіл непроникним поглядом. Щоразу, як він розповідав цю історію, вона говорила, що сказала тоді: "Звичайно".

Звичайно. Так. Одні двері за ним зачинилися. Інші, кращі, розчинилися навстіж.

_____________________________________________________

 

Примітки перекладача:

1)"Thrasher" у перекладі з англійської: "пересмішник".

2) В. Шекспір, "Король Лір". Переклад Максима Рильського.

3) В. Шекспір, "Гамлет". Переклад Леоніда Гребінки.

 

Розділ 3

 

Точка зору. Наприклад, з точки зору сонця, людство — це просто абстракція. Земля —  мерехтлива точка на екрані радара. Трохи ближче, і видно місто як згусток світла серед інших згустків; ще ближче, і з'являються будинки, поступово відділяються один від одного. Світанок зазирає у вікна, висвітлює примарні обриси якихось тіл. І ось, уже зовсім близько, нарешті видно: родимка біля ніздрі, пересохла нижня губа прилипла уві сні до зуба, паперова шкіра пахви.

Лотто влив вершки в каву й розбудив дружину. З касетного магнітофона тихо лунала пісня, яйця вже підсмажені, посуд помитий, підлога підметена. Пиво й лід унесені, закуски приготовлені. Близько полудня все сяяло й чекало.

—   Ще нікого немає. Ми могли б… — пробурмотів Лотто у вухо Матильди. Він відгорнув довге волосся з її потилиці, поцілував випуклий хребець. Це була його шия, яка належала жінці, котра була його дружиною і світилася під його руками.

Кохання, яке так бурхливо зародилося в тілі, щедро наповнило собою все. Уже п'ять тижнів вони були разом. Спочатку не було ніякого сексу, Матильда  наче дражнилася. Потім був турпохід на вихідних і їхній п'янкий перший раз, наче в гарячці, а вранці у ванній він побачив, що внизу увесь закривавлений, від носа до корми, й зрозумів, що вона була незаймана і через це не хотіла спати з ним. Тепер він зовсім по-іншому ставився до неї, неначе занурював її обличчя в прохолодний потік, омиваючи порожевілі й блискучі від води щоки, відчуваючи, що вона найчистіша з усіх, кого він коли-небудь зустрічав, він, налаштований на непорочність. Він знав, що вони таємно одружаться, закінчать коледж, оселяться в місті й щасливо заживуть удвох. І вони були щасливі, хоча й досі майже не знали одне одного. Учора він виявив, що в неї була алергія на суші. Сьогодні вранці, розмовляючи зі своєю тіткою по телефону, він дивився, як Матильда, замотана в махровий рушник, виходила з ванної, і раптом у нього стислося серце, коли він згадав, що в неї взагалі не було сім'ї. Її скупі спогади про дитинство були затьмарені образою. Він живо уявляв собі: бідність, обшарпаний трейлер, злючий — вона висловилася різкіше — дядько. Найяскравіші спогади її дитинства були пов'язані з телевізором, який ніколи не вимикався. Спасінням були школа, навчання, робота моделлю, щоб чимось себе зайняти. Вони почали проростати одне в одного своїми історіями. Як вона, маленькою, жила в селі й була такою самотньою, що цілий тиждень провела в товаристві п'явки, котра причепилася до внутрішнього боку її стегна. Як їй запропонував роботу моделлю якийсь чоловік у поїзді, схожий на горгулью. Матильді коштувало надзвичайних зусиль звільнитися від свого минулого, такого сумного й похмурого. Тепер у неї був тільки він. Для неї він був усім, і усвідомлення цього зворушувало його до глибини душі. Він не вимагав від неї більше, ніж їй самій хотілося йому дати.

За вікном — у самому розпалі червневий день у Нью-Йорку. Скоро тут розпочнеться вечірка, десятки друзів по коледжу злетяться на новосілля до їхнього родинного вогнища, хоча будинок і так уже аж шкварчав від літньої спеки. Поки що всередині вони були в безпеці.

— Уже шоста. Ми запросили їх на п'яту тридцять. Уже ніколи, — сказала Матильда. Але він не слухав. Він поклав руки на її спідницю-павлін й під смужку бавовняних трусиків із промоклою наскрізь ластовицею. Вони одружені. Він має право. Вона підставила йому сідниці й обіперлася долонями по обидва боки дешевого довгого дзеркала, яке разом із матрацом і пірамідою з валіз, де вони тримали свій одяг, було оздобленням їхньої спальні. Смуги світла з віконця над дверима прокрадалися по чистій сосновій підлозі.

Він стяг її білизну до колін і сказав:

— Ми швиденько.

Питання закрите. Він бачив у дзеркалі, як вона заплющила очі й рум'янець поповз по її щоках, губах, по вигину шиї. Її ноги ззаду були вологі й тремтіли біля його колін.

Лотто був задоволений. Чим? Усім. Квартира в Уест-Віллідж з ідеальним садом, випещеним тією британською каргою зверху, чиї гладкі стегна й зараз стирчали серед тигрових лілій за вікном. Двокімнатна, але величезна, у підвалі, зате з регульованою орендною платою. Із кухні або ванної видно ноги перехожих — бурсити й татуювання на щиколотках — але тут було безпечно, вони були захищені від стихійного лиха, ізольовані від ураганів і бомб землею і шарами вулиці.  Після поневірянь по чужих кутках він нарешті вкорінився в цьому місці, вкорінився у своїй дружині з тонкими рисами обличчя й сумними котячими очима, веснянками й незграбним високим тілом із ароматом чогось забороненого. Якої гидоти наговорила йому мати, коли він зателефонував їй, щоб повідомити про своє одруження. Жахливої гидоти. Він навіть згадувати про це не хотів. Але сьогодні навіть місто лежало перед ним, як дегустаційне меню. Це були сяючі дев'яності; дівчата носили блискітки на вилицях; одяг був прострочений срібними нитками; усе обіцяло насолоду, багатство. Лотто хотілося наїстися цього досхочу. Навколо були краса й розкіш. Він був Ланселот Саттервайт. У ньому сяяло сонце. І зараз він був переповнений цим чудовим усім ущерть.

Його власне обличчя дивилося на нього з-за почервонілого обличчя Матильди, яка важко дихала. Його дружина, пійманий кролик. Биття її пульсу та трепет тіла. Її руки підігнулися, обличчя зблідло, і вона упала головою в дзеркало. Воно хруснуло, і по ньому пішла тріщина, котра розділила їхні голови на нерівні половини.  

Дверний дзвінок вивів довгу повільну трель.

— Хвилиночку! — гукнув Лотто.

У коридорі Чоллі посунув здоровенного мідного Будду, якого він дорогою знайшов у контейнері для сміття, й сказав:

— Ставлю сто баксів, що вони зараз трахаються.

— Фу, свинюка, — скривилася Даніка. Після закінчення коледжу вона добряче схудла.

Вона була схожа на оберемок хмизу, замотаний у марлю. Збиралася пояснити Лотто й Матильді, як тільки вони відчинять двері — якщо вони коли-небудь у біса їх відчинять, — що Чоллі й вона не прийшли разом, а просто зустрілися на вулиці перед будинком і що вона нізащо не залишиться наодинці із цим гидким тролем. Із його окулярами, обмотаними скотчем на переніссі. З його противним ротом, схожим на дзьоб ворони, яка каркає своїм дошкульним голосом. Вона не виносила його, ще коли він відвідував Лотто в коледжі й ці візити затягалися на місяці, тож усі починали думати, що він також вчиться у Васарі. Хоча це було не так, він ледве закінчив середню школу, просто Лотто знав його з дитинства. А зараз вона ненавиділа його ще більше. Жирний самозванець.

— Від тебе тхне смітником, —  заявила вона.

— Дослідником смітників, — сказав він і переможно виважив Будду на руках. — На їхньому місці я б трахався безперестанку. Матильда якась чудна, але я б їй вдув. А що вже Лотто в цьому напрактикувався. Зараз він просто експерт.

— Ще б пак! Він просто суперсексуальний, — захоплено сказала Даніка. — Він тільки гляне на тебе — і все. Тобто, якби він насправді був красунчиком, він не був би таким убивчим, але п'ять хвилин в одній кімнаті з ним — і хочеться тільки одного: поскидати із себе весь одяг. До того ж він — хлопець. Якщо дівчина викидає такі коники, як Лотто, то всі вважають, що в неї не всі дома. Ти що? І думати не смій! А от хлопець може трахати все, що рухається, і нічого, нормально, так і треба, він же хлопець, — Даніка знову й знову натискала на дверний дзвінок. Вона стишила голос:

— Хай там як, а більше року я цьому шлюбу не дам. Я про те, що ну хто оце одружується в двадцять два? Шахтарі, фермери якісь. Але не ми. Через вісім місяців Лотто стрибне в ліжко до отієї страхолюдки зверху. Або до якої-небудь злючої клімактерички-директриси, яка зробить із нього Короля Ліра. Або ще до когось, хто впаде йому в око. А Матильда швиденько отримає сяке-таке розлучення і вийде заміж за якогось принца Трансільванського чи ще щось.

Вони засміялися. Даніка видзвонила дверним дзвінком сигнал SOS азбукою Морзе.

— То що, б'ємося об заклад, — запропонував Чоллі. — Лотто не буде обманювати. Я знаю його з чотирнадцяти років. Він, звичайно, достобіса зарозумілий, але чесний.

— Мільйон баксів, — заявила Даніка. Чоллі поставив Будду на підлогу, й вони вдарили по руках.

Двері відчинились, і з'явився сяючий Лотто з бісеринками поту на скронях. Через порожню вітальню було видно, як Матильда промайнула у ванну кімнату й швидко зачинила за собою двері, наче блакитний метелик морфо склав свої крила. Даніка насилу стрималася, щоб не лизнути Лотто, коли чмокала його в щоку. Солона, о Боже, смачна, як гарячий м'який крендель. Вона завжди до нього нерівно дихала.

— Сто тисяч вітань. Плачу й сміюся. Повзаю й літаю. Ласкаво прошу, — радісно зустрів їх Лотто. Оце так! У них було зовсім мало речей. Книжкові полиці, зроблені зі шлакоблоків і фанери, диванчик із загальної кімнати з коледжу. Хиткий стіл і стільці, призначені для патіо. Але відчувалося, що в цьому місці оселилося щастя. Даніка почула укол заздрощів.

— По-спартанськи, — відзначив Чоллі й встановив гігантського Будду на камінній полиці, звідки він сяяв на всю білу кімнату. Чоллі протер черево статуї, потім пішов на кухню, де вичавив на себе увесь балончик засобу для миття посуду і вихлюпав не одну пригорщу води, щоб змити сморід від сміттєвого контейнера. Звідти він спостерігав за прибуваючим потоком позерів, лицемірів і веселих маргіналів, із якими йому доводилось конкурувати відтоді, як Лотто відправили в школу-інтернат, а потім у коледж; його друг прийняв його, коли в Чоллі не було нікого. А ще цей противний пай-хлопчик Семюел, який видавав себе за кращого друга Лотто. Ще чого! Хоч би як Чоллі ображав Семюела, той і виду не подавав: Чоллі відчував, що для Семюела він ніщо, щось не більше слимака, не варте його уваги. Лотто був найвищий з усіх, випромінював потужні промені радості й тепла, й усі, хто заходив, мружились, засліплені його усмішкою. Вони понаносили теракотових горщиків із в'юнкими рослинами, блоків пива по шість пляшок, книжок, пляшок із вином. Яппі в зародку, що наслідували звичаї своїх батьків. Через двадцять років у них будуть заміські будинки, діти з пафосними іменами, позиченими з книжок, і уроками тенісу, жахливі автомобілі й шури-мури з молоденькими гарячими практикантками. Гори бюджетних грошей, піна, шум, розруха й ніякого пуття.

— Через двадцять років, — тихо промовив Чоллі, — ось де ви всі в мене будете.

Він пирхнув. Зачаєна ненависть тліла в ньому.

Матильда стояла біля холодильника, невдоволено дивлячись на брудну калюжу навколо ніг Чоллі, плями від води на його шортах кольору хакі. У неї на підборідді була малинова подряпина, яка просвічувала крізь крем-пудру.

— Привіт, Занудо, — буркнув він.

— Привіт, Злючко, — відповіла вона.

— Ти цілуєш мого друга оцим своїм брудним ротом? — поцікавився він, але вона тільки відчинила холодильник і дістала звідти миску з хумусом і дві пляшки пива, одну дала йому. Він відчував, як від неї пахне: розмарином від шовковистого білявого волосся, милом, — безпомилкова прикмета сексу. Ну, ось.  Він же казав.

— Піди, потусуйся, — запросила вона, відходячи. —  Та гляди, щоб тебе хто не побив, Чоллі.

— Щоб я ризикнув зруйнувати оцю досконалість? — спитав він, вказуючи на своє обличчя. — Та ніколи.

У гарячому просторі тіла рухалися, мов риби в акваріумі. У спальні збилася групка дівчат. Вони любувалися ірисами у вікні над їхніми головами.

— Як вони можуть собі це дозволити? — пробурмотіла Наталі. Вона була така збуджена перед приходом — Лотто й Матильда такі гламурні! — що, виходячи з дому, кілька разів приклалася до пляшки й зараз була зовсім п'яна.

— Регульована орендна плата, — пояснила дівчина в шкіряній міні-спідниці, оглядаючись довкола й шукаючи кого-небудь, хто б її порятував. Інші швиденько втекли, як тільки Наталі до них приєдналася: вона була з тих, із ким приємно повеселитись і трохи хильнути на вечірці в коледжі, але зараз, в дорослому житті, вона тільки те й робила, що скаржилася на нестачу грошей. Це набридало. Вони всі були бідні й бідними мали залишитися й після закінчення коледжу, і нічого тут не вдієш. Міні-спідниця вчепилась у веснянкувату дівчину, яка йшла повз них. Усі троє свого часу переспали з Лотто. Кожна з них таємно сподівалася, що саме її він любив найбільше.

— Авжеж, —  погодилась Наталі. —  Але в Матильди навіть немає роботи. Я ще розумію, що вони могли б заплатити, якби вона продовжувала працювати моделлю, але ж вона відхопила чоловіка й кинула роботу, бла-бла-бла, хто знає. От я б не кинула роботу моделлю, якби в мене хтось був. А Лотто актор, і хоча ми всі знаємо, що він дивовижний, він же не збирається зніматися в наступному фільмі Тома Круза чи щось таке. Я про цю його жахливу шкіру. Тільки без образ! Ні, звичайно, він неймовірно талановитий, та йому було б  важко зводити кінці з кінцями навіть як члену профспілки Еквіті, а він же туди не входить.

Дівчата здивовано подивилися на Наталі, побачили її вирячені очі, невищипані вусики, зітхнули.

— Ти що, не в курсі? — здивувалась Міні-спідниця. — Лотто — спадкоємець цілого довбаного статку. Розлив води в пляшки. Ну, знаєш, оця вода: "Hamlin Springs"? То це вони. Його мати начебто володіє всією Флоридою. Вона — чортіскількильйонерша. Вони спокійно могли б купити чотирикімнатну квартиру зі швейцаром на вході у Верхньому Іст-Сайді на самий лише дріб'язок у своїх кишенях.

— Це просто якесь приниження, що вони живуть ось так, —  зауважила Веснянкувата. — Він — найкращий.

— А вона — навпаки, — промовила Наталі, стишивши голос. Дівчата зробили крок уперед і нахилилися, щоб краще чути. Долучення до Святих Таїнств із чуток. — Матильда — це таємниця за сімома печатками. У неї навіть не було друзів у коледжі. Я в тому смислі, що в усіх у коледжі зазвичай бувають друзі. Звідки вона взялася? Ніхто навіть гадки не має.

— Я знаю, — заявила Міні-спідниця. — Вона така тиха й спокійна. Снігова Королева. А Лотто — найгомінкіший. Теплий, сексуальний. Протилежності.

— Я не розумію, якщо чесно, — сказала Веснянкувата.

— Ех, перший шлюб, — зітхнула Міні-спідниця.

— А уявіть, що там вилізе, з отих каструль, коли вони розбіжаться! — припустила Веснянкувата. Вони засміялися.

Ну що ж, подумала Наталі. Тепер усе ясно. І квартира, і те, як Лотто й Матильда пливуть за власною течією. Ясно, звідки оця сміливість обрати творчу професію, нарцисизм. Наталі колись хотіла стати скульптором, і в неї таки добре виходило. Якось вона зварила з нержавійки майже триметрову спіраль ДНК, яку виставили в науковому крилі її школи. Вона мріяла будувати величезні рухомі скульптури, такі як гіроскопи й флюгери, які крутилися б од вітру. Але її батьки мали рацію стосовно отримання роботи.

Вона вивчала економіку та іспанську мову в Васарі, але все це була суха логіка. До того ж їй доводилося винаймати чиюсь занюхану конуру в Квінсі до кінця практики. У її єдиній парі черевиків на високих підборах була дірка, яку вона мусила щоночі заліплювати суперклеєм. Хіба це життя? Зовсім не те, що їй обіцяли при вступі. Зовсім не те було в рекламних проспектах, які вона розглядала у своїй провінції, наче якась "синя панчоха" порножурнали: навчання у Васарі, веселі, щасливі студенти, чудові перспективи. Натомість максимум, що їй світило в майбутньому, це — ось така тьмяна квартирка з поганим пивом.  

Крізь прочинені до вітальні двері вона бачила, як Лотто сміється з якогось жарту Семюела Харріса, сина найодіознішого сенатора у Вашингтоні. Цей сенатор, витративши весь свій запас емпатії, щоб одружитися на дивовижній жінці, чомусь вирішив, що іншим робити свій власний вибір — зась! Він був проти іммігрантів, проти жінок, проти геїв, і це тільки початок списку. Треба віддати належне Семюелу, який став оплотом лібералів у кампусі. Та все ж Лотто й Семюел завдячували вроджениму почуттю поблажливості, властивому аристократам, а саме — Семюелевій матері з вічно мокрим носом. Вона змусила Наталі відчути себе повним лайном, бо та якось висякалась у її обідню серветку, коли недовго зустрічалася з Семюелом. Лотто хоча б вистачало шарму виявляти зацікавленість. Семюел лише підкреслював свою перевагу. У Наталі було велике бажання запустити своїм черевиком Doc Marten в їхні тупі багатенькі фізіономії. Вона судомно зітхнула.

— Бутильована вода дуже шкідлива для навколишнього середовища, — повідомила вона, та дівчата втекли й уже втішали ціпоньку Бріджет, яка плакала в куточку, все ще закохана в Лотто. Нема чого й рівнятися їй до такої високої й кістлявої білявки Матильди.

Наталі насуплено зиркнула в тріснуте дзеркало і побачила там лише тріснуте зображення дівчини з перекривленим ротом.

Лотто весь світився від щастя. Хтось запустив на CD-програвачі групу En Vogue, для сміху, мабуть, але йому подобалися голоси цих дівчат. У квартирі було душно, мов у пеклі, післяполудневе сонце заглядало у вікно, як вуайєрист. Та байдуже до того: всі його друзі по коледжу знову були разом. Він скористався моментом і, стоячи в дверях із пивом, спостерігав.

Наталі у сорочці навипуск на своєму рихлому животі облаштовувала стійку для пивного кега, її тримали за щиколотки хлопці з кав'ярні поблизу. Семюел із синцями під очима голосно розповідав, як він минулого тижня відпрацював дев'яносто годин у своєму інвестиційному банку. Красуня Сусанна засовувала голову в морозилку, щоб трохи охолодитися, її волосся, вимите комерційним шампунем, сяяло. Він вгамував заздрість. Акторка з неї була так собі, але від неї віяло свіжістю, вона була схожа на лань. Якось вони зустрілися ще в одинадцятому класі. На смак вона була, як свіжі вершки. Його співкапітан Арні, якого вигнали зі школи барменів, збивав коктейлі "Рожева білка", його шкіра була вкрита пасмугами абрикосового кольору від засобу для засмаги.

Позаду незнайомий Лотто голос спитав:

— Яке слово заборонене в загадці про шахи?

А хтось інший, помовчавши якусь мить, припустив:

— Шахи?

Знову перший:

— А пам'ятаєте семінар по Борхесу на першому курсі?

І Лотто розреготався голосно, з любов'ю до цих високохмарних стурбованих нездар.

Треба влаштовувати такі вечірки щороку, вирішив він. Це буде їхнє щорічне червневе свято, збиратимуться друзі, їх усе більшатиме, аж поки доведеться орендувати літаковий ангар, щоб усі могли розміститися, пити, лементувати і танцювати аж до ранку. Паперові ліхтарики, варені креветки, групи "блюграсс"1) із чиїхось дітей. Якщо твоя сім'я відмовляється від тебе, як у Лотто, тоді ти створюєш свою власну сім'ю. Це тісне й спітніле зборисько — оце й усе, чого він хоче від життя; це — вершина. Господи, яке щастя. 

Та що це? Струмені води летіли в кімнату через відчинені в сад вікна, десь зверху чувся крик старої дами, котра направляла шланг просто в товкотнечу, її голос ледве пробивався крізь музику й гамір. Дівчата заверещали, літні плаття поприлипали до їхньої чудової шкіри.

Ніжні, мокрі. Так би й з'їв їх усіх. Він раптом побачив себе в купі рук, ніг і грудей, чийсь червоний відкритий рот ковзав по його роту — стоп, досить, не смій. Він одружений. Він усміхнувся своїй дружині, яка бігла через кімнату до вікна, де товстуха кричала не своїм голосом:

— Дикуни! Скільки можна! Припиніть цей бедлам! Дикуни!

Матильда щось говорила заспокійливим тоном, і ось — крани закручені, вікна в сад зачинені, а відчинені —  на вулицю, де в тіні було навіть прохолодніше. Поцілунки, пестощі, хоча сонце ще не сіло. Шуму побільшало, голоси лунали гучніше.

— …поворотний момент. Об'єднання Східної та Західної Німеччини; назріває грандіозний відкат капіталізму.

— Елен Сіксу сексуальна. Симона де Бовуар. Сьюзан Зонтаг.

— Фемінаці за фактом не можуть бути сексуальними.

— …схоже, фундаментальний людський стан — самотність.

— Цинік! Тільки ти міг це сказати, перебуваючи в центрі оргії.

Серце калатало в грудях Лотто — у блискучій синій спідниці до нього поспішала Матильда. Його лазурова нестримна левиця. Її довге заплетене волосся спадало на ліву грудь. З нею, єдиною, пов'язане все найкраще в його житті. Він потягся до неї, але вона повернула його до вхідних дверей. Вони були відчинені. І там стояло дуже маленьке створіння. Оце так! Його молодша сестра Рейчел із тоненькими кісками, в комбінезоні, круглими очима дивилась на цю сцену пиятики й розпусти з виразом жаху дитини баптистів, тремтячи від нервового збудження. Їй було всього вісім років. Картка "Дитина без супроводу" теліпалась у неї на шиї. Позаду стояла пара середнього віку в однакових похідних черевиках і похмуро заглядала в кімнату.

— Рейчел! — вигукнув він, ухопив її за ремінець на рюкзачку й затяг усередину. Гостей трохи поменшало. Поцілунки припинилися, принаймні в цій кімнаті; хтозна, що там робилось у спальні. Матильда зняла з Рейчел рюкзак. Вони зустрічались лише одного разу, коли тітка Лотто привозила дівчинку кілька тижнів тому на вручення диплому. Зараз Рейчел торкалася смарагдового намиста, яке Матильда імпульсивно подарувала їй на тій святковій вечері, знявши з власної шиї.

— Що ти тут робиш? — кричали Лотто й Матильда крізь шум.

Рейчел трохи відсунулася від Матильди, відчувши неприємний запах. Антиперспіранти спричиняють хворобу Альцгеймера, казала Матильда, а парфуми виклиають алергію. В очах Рейчел стояли сльози, коли вона спитала:

 — Лотто, ти ж мене запросив?

Вона нічого не розповідала ні про те, як протягом трьох годин чекала в аеропорту, ні про люб'язних, але суворих туристів, які подорожували автостопом і, побачивши, що вона плаче, запропонували підвезти її. А Лотто нарешті згадав, що вона й справді збиралася приїхати, і в нього потемніло в очах, бо він забув, що на вихідні мала прибути його молодша сестра, забув, щойно домовився про це із тіткою Саллі по телефону, і навіть не спромігся попередити Матильду, яка була в сусідній кімнаті, поки ще в нього це не вилетіло з голови. Хвиля сорому затопила його, він уявив, як злякалася його сестра, як вона страждала, коли одна-однісінька чекала на нього біля видачі багажу. О, Господи! А що, якби якийсь злодій вхопив її? А що, якби вона довірилась якому-небудь негіднику, а не цим приязним людям, які так мирно сиділи зараз біля пивного кега зі своїми банданами й карабінами і сміялися, згадуючи дикі оргії своєї молодості? А що, якби вона потрапила до лап якогось збоченця? У нього перед очима замиготіли кадри: торгівля "білими рабинями"; Рейчел на колінах шкребе підлогу на якійсь кухні; її тримають у коробці під чиїмось ліжком. Схоже було, що вона плакала — її оченята були червоні. Як страшно їй, мабуть, було їхати всю дорогу від аеропорту з незнайомцями. Він сподівався, що вона не розповість про це мамі, щоб та не розчарувалась у ньому ще більше, ніж досі. Те, що мати сказала, коли вони таємно одружилися, і досі пекло йому. Яке ж він усе-таки лайно.

Але Рейчел повисла в нього на поясі й не відпускає. Та й обличчя Матильди вже вияснюється після бурі. Ні, не заслуговує він цих жінок, які оточують його і які завжди все роблять правильно. [Можливо, й ні.] Вони трішки пошепотілися й вирішили: вечірка нехай собі триває без них, а вони беруть Рейчел, і всі разом ідуть вечеряти до закусочної на розі. Потім вкладають її спати, зачиняють спальню о дев'ятій і приглушують музику; а всі вихідні будуть загладжувати перед нею свою вину.

Пізній смачний сніданок, кіно й попкорн, поїздка до іграшкового магазину "ФАО Шварц", щоб потанцювати на величезних фортепіанних клавішах, вмонтованих у підлогу.

Рейчел поклала свої речі до шафи з туристичним причандаллям і дощовиками. Коли вона повернулась, до неї одразу причепився якийсь невисокий чорнявий чоловік — Семюел? — у якого був надзвичайно втомлений вигляд і який усе торочив про свою неймовірно важливу роботу в банку чи щось таке.  Подумаєш, що тут важкого: переводити чеки в готівку й давати решту. Рейчел і сама могла це робити, а вона ж бо ходила ще тільки в третій клас.

Вона втекла від нього й засунула конверт із подарунком на новосілля братові в задню кишеню. З насолодою уявляла вираз його обличчя, коли він його відкриє: старанно заощаджені нею кишенькові гроші за півроку, майже дві тисячі доларів. Це були божевільні кишенькові гроші для восьмирічної дитини. Куди вона могла їх витратити? Мати, звичайно, розлютиться, але Рейчел так хотіла допомогти бідолашним Лотто й Матильді. Вона не могла повірити, що їх залишили без підтримки, коли вони одружилися. Наче гроші могли їх зупинити. Матильда й Лотто були народжені одне для одного і так одне одному пасували, як тісно складені ложки в шухляді. А гроші їм таки були потрібні. Подивіться лишень на цей крихітний темний закапелок, де й меблів зовсім немає. Вона уявити собі не могла, що квартира може бути така гола. У них навіть не було телевізора. Не було навіть чайника, або килима. Вони були зовсім бідні. Вона влізла між Матильдою й старшим братом і повернулася обличчям до Лотто, бо від нього пахло теплим лосьйоном, а Матильда пахла, як спортзал у середній школі, де збирався її загін скаутів. Дух забивало. Нарешті страх, який приголомшив Рейчел в аеропорту, відступив, змитий хвилями любові. Люди тут були такі сексуальні, такі п'яні. Вона була шокована всіма отими чортами й дідьками, які вилітали з їхніх ротів. Антуанетта змалечку втовкмачувала їм, що лаються тільки дебіли. Лотто ніколи не лаявся. Вони з Матильдою були правильними дорослими. Вона буде схожою на них, житиме морально, чисто, житиме в любові. Вона дивилася на вирування тіл у вечірньому сонці, у червневій задусі квартири, на випивку й музику. Все, чого вона хотіла в житті, це — краса, дружба, щастя.

 

___________

 

Сонце починало сідати. Була восьма вечора.

Тихо. Тепло. Кінець осені. Прохолода в повітрі, як передчуття.

Сусанна зайшла в двері, що виходили в сад. У квартирі з новим джутовим килимом було тихо. Матильда була сама в кухні-їдальні, добавляла оцтову заправку в салат із біб-латука.

— Ти чула? — пробурмотіла Сусанна, та враз вмовкла, коли Матильда повернулася обличчям до неї. Раніше Сусанні здавалося, що коли вона заходила в квартиру, то потрапляла просто в сонце, настільки сліпучими були її стіни, свіжопофарбовані в яскравий жовтий колір. Але зараз цей колір "підігравав" ясно-коричневим веснянкам на обличчі Матильди. У неї була асиметрична стрижка: біляве волосся обрізане до щелепи з правого боку, а з лівого — до коміра, що підкреслювало її високі вилиці. Сусанна раптом відчула, як це привабливо. Дивно. Увесь цей час Матильда здавалася простачкою, затьмареною світлом свого чоловіка, але зараз дві частини картинки склалися. Матильда була надзвичайно чарівна.

— Чула що? — спитала Матильда.

— О, Матильдо! Твоє волосся, — вигукнула Сусанна. — Як гарно.

Матильда легенько доторкнулася до волосся, запитала:

— Дякую. То що я мала почути?

— Так ось, — почала Сусанна й прихопила дві пляшки вина, на які Матильда вказала підборіддям. Йдучи за Матильдою сходами під'їзду до чорного виходу, вона продовжила: — Пам'ятаєш Крістіну з нашого класу? Із отієї акапельної групи "Солоденькі голоси"? Чорне волосся, і, ну, така гарненька пампушечка. Мені здається, Лотто й вона… — Сусанна прикусила язика: "Ой, леле, що ж ти мелеш". Матильда зупинилась на сходинці, а потім махнула рукою, наче кажучи: "А, нехай. Лотто парується з усіма, як велелюбна мавпа бонобо", що таки було правдою, і Сусанна мусила це визнати, й вони вийшли в сад. Зупинилися, зачаровані красою осені. Лотто й Матильда простелили на траві дешеві простирадла із секонд-хенду, а друзі поприносили в кого що було, виклали на середину і тепер тихенько ніжились, заплющивши очі, під останніми променями прохолодного осіннього сонця, попиваючи холодне біле вино й бельгійське пиво, чекаючи, поки хтось перший простягне руку й візьме шматочок.

Матильда поставила миску із салатом і запросила:

— Пригощайся, народ.

Лотто усміхнувся їй і взяв ще теплу міні-спанакопіту2) з повної тарілки. Всі решта, чоловік з десять, накинулися на їжу, і розмова полилася далі.  

Сусанна стала навшпиньки й прошепотіла на вухо Матильді:

— Крістіна. Вона наклала на себе руки. Повісилась у ванній. Ні з того ні з сього, оце тільки вчора. Ніхто й не здогадувався, що вона була нещасна. У неї був хлопець і все, що треба: робота в клубі "Сьєрра", квартира в гарному районі Гарлема. Так безглуздо.

Матильда притихла, з її обличчя зійшла звична легка посмішка. Сусанна стояла на колінах і їла кавун, розрізаючи великі скибки на маленькі шматочки: вона більше не їла нормальної їжі, бо їй дали нову роль на телебаченні, про що їй було ніяково говорити в присутності Лотто. Це, звичайно, був не "Гамлет", в якому він так блискуче зіграв у останньому семестрі в коледжі. Це була просто робота, роль підлітка в мильній опері, вона чудово розуміла, що це був просто заробіток. Та все ж це було більше, ніж те, що Лотто отримав відтоді, як вони закінчили коледж. Він був дублером у кількох постановках позабродвейських театрів, у нього була крихітна роль в "Акторс Театр" у Луїсвіллі. І це все за півтора року. Вона знову бачила Лотто таким, яким він був у кінці того "Гамлета", вклонявся у пропотілому наскрізь костюмі, а вона відчувала благоговійний трепет, кричала "Браво!" із залу, не отримавши роль Офелії, яку зіграла дівчина з величезними грудьми, гола в сцені зі ставком. Дешева повія. Сусанна відкусила шматок кавуна і проковтнула з відчуттям перемоги. Вона сильніше любила Лотто, коли жаліла його.

Матильда трималась трохи осторонь компанії. Вона пересмикнулась від холоду і щільніше закуталась у кофту. Бордовий листок злетів із японського клена й сторчма впав у соус зі шпинату й артишоків. У тіні під деревом було прохолодно. Скоро настане довга зима, холодна й біла. Замете цей вечір, цей сад. Вона увімкнула різдвяні гірлянди, якими вони обвили гілки клена, і дерево засвітилося вогнями, ставши схожим на дендрит. Вона сіла позаду чоловіка, бо їй хотілося заховатися, а його спина була така чудова, широка й м'язиста, що вона сховала в ній обличчя, і їй стало так затишно. Вона слухала його голос, приглушений грудною кліткою, з легким нальотом південного акценту.

— …сидять два діди на ґанку, точать ляси, — почав Лотто розповідати анекдот. — Прибігає старий пес, побродив біля них, всівся й почав вилизувати своє хазяйство. Старанно лиже, сьорбає, ковтає. Тоді один дід підморгує другому й каже: "Ех, чоловіче, як би мені хотілося теж так зробити". А той відповідає: "Тьху! Так пес же тебе покусає".

Всі засміялися, не так з анекдоту, як з того, як Лотто його розповів, із яким гумором. Матильда знала, що то був улюблений анекдот його батька. Гавейн реготав у кулак і червонів щоразу, як Лотто його розповідав. Тепло її чоловіка крізь смарагдову сорочку-поло почало розтоплювати грудку страху всередині Матильди. Крістіна жила на поверсі першокурсників. Матильда якось наткнулася на неї в душі й почула, що вона плаче. Матильда впізнала її чудовий альт і вийшла, вирішивши, що краще не порушувати чийогось індивідуального простору, не лізти людині в душу й не нав'язувати свого співчуття. Тепер, озираючись назад, Матильда шкодувала про своє рішення. Вона відчула, як усередині неї піднімається хвиля гніву на Крістіну, і видихнула в спину Лотто, щоб заглушити цей гнів.

Лотто простяг позад себе лапищу, згріб нею Матильду й умостив її боком собі на коліна. У нього бурчало в животі, але він спромігся проковтнути лише кілька шматочків: він уже тиждень чекав на дзвінок із відповіддю, боявся вийти з хати, щоб не пропустити його. От Матильда й придумала влаштувати таку собі вечірку в складчину, щоб він якось розвіявся. Йшлося про роль Клаудіо у драмі Шекспіра "Міра за міру" наступного літа в Центральному парку. Він уявляв, як стоїть у камзолі перед тисячами людей, що сидять на садових стільцях. Носяться кажани. Над головою рожевим спалахують сутінки. Закінчивши коледж, Лотто хапався за будь-яку роботу, хоч би й у невеликих ролях. Він вступив у театральну профспілку Еквіті. Тепер був наступний крок до вершини.

Він зазирнув у квартиру через вікно — телефон на каміні вперто мовчав. За ним стояла картина, яку Матильда кілька місяців тому принесла з художньої галереї, де вона працювала вже цілий рік. Після того, як її автор вискочив, мов ошпарений, пожбуривши картину в стіну, розбивши підрамник, власник галереї Аріель наказав викинути її на смітник. Натомість Матильда взяла розтрощену картину, натягла її на підрамник, вставила в раму й почепила позаду мідного Будди. Це була якась синя абстракція, котра нагадувала Лотто отой момент перед світанком, коли між двома світами з'являвся ледь помітний просвіт-щілинка в іще один, якийсь туманний, невловимий світ. Як би його назвати?.. Несьогосвітній. Як сама Матильда. Уже кілька разів, приходячи додому після прослуховувань, він бачив, що вона сидить у темряві, дивлячись на картину, тримаючи келих червоного вина обома долонями, з якимось відсутнім виразом обличчя.

— Щось сталося? — злякався він, коли якось, після чергового прослуховування для шоу, в якому йому навіть не хотілося брати участі, прийшов додому і побачив, що вона знову сидить у темній кімнаті. Він поцілував її за вухом.

— Ні. Просто я така щаслива.

Він не розповідав, що це був довгий день, що йому довелося дві години чекати на вулиці під дощем, що потім він нарешті зайшов і прочитав свій уривок, а виходячи, почув, як директор сказав: "Бездоганно. Жаль, що він такий здоровенний". Що його агент не відповідає на дзвінки. Що зараз він не відмовився б від ситної вечері. Хоча насправді йому було байдуже. Якщо вона щаслива, значить, не піде від нього. За час їхнього короткого подружнього життя стало болісно очевидним, що він не вартий навіть солі, якою вона пітніє. Ця жінка була святою. Вона заощаджувала, вела господарство, іноді сплачувала їхні рахунки, якщо він нічого не приносив. Він сидів біля неї, поки зовсім не стемніло, а потім вона припала до нього з шурхотом шовку й раптово поцілувала, і він поніс її в ліжко, забувши про вечерю. Зараз Матильда піднесла до губів Лотто шматочок бургера з лососем. Йому не хотілося їсти, але вона дивилася на нього, в її очах блищали золоті цяточки, і він узяв шматочок із виделки. Потім легенько поцілував її веснянкувате перенісся.

— Неподобство! — обурився Арні зі свого дальнього простирадла. Його рука обнімала якусь вкриту татуюванням ціпку, яку він підчепив у своєму барі. — Ви вже рік, як одружені. Медовий місяць закінчився.

— Ще чого, — в один голос заперечили Матильда й Лотто. Вони схрестили мізинці від зурочення й знову поцілувалися.

— На що це схоже? — тихо запитала Наталі. —  Шлюб, я маю на увазі.

Лотто відповів:

— Нескінченний бенкет, і ти їси, їси й ніколи не наїдаєшся.

Матильда додала:

— Кіплінг назвав це дуже довгою розмовою.

Лотто подивився на свою дружину, торкнувся її щоки.

— Так, — підтвердив він.

Чоллі нахилився до Даніки, яка відсахнулася від нього. Він прошепотів:

— Ти винна мені мільйон баксів.

— Що? — огризнулась вона. Вона вмирала, так їй хотілося курячої ніжки, але їй довелося зжувати купу салату, перш ніж дозволити собі з'їсти щось жирне.

— Минулого року на їхньому новосіллі, — нагадав Чоллі. — Ми побились об заклад на мільйон баксів, що вони розведуться до цього часу. Ти програла.

Вони подивилися на Лотто й Матильду, таких гарних — непорушна вісь саду і стрімкого всесвіту.

— Ну, не знаю. Наскільки це щиро? — засумнівалася Даніка. — Там щось нечисто. Можливо, він прикидається вірним, а вона прикидається, що вірить, бо так простіше.

— А ти підступна, — сказав Чоллі із захопленням. — І чим тобі не догодив Лотто? Чи ти, часом, не одна з його переможених мільйонів? Вони всі й досі його люблять. Я тут якось зустрів таку собі Бріджет, яка в коледжі вважала себе його дівчиною. Так вона сльозами обливалася, розпитуючи про нього. Він був коханням всього її життя. 

Очі й рот Даніки звузилися. Чоллі зареготав із повним ротом лазаньї.

— Хоча ні, навпаки, — здогадався він. — Він на тебе й уваги не звертав.

— Якщо ти зараз же не заткнешся, отримаєш салатом у п'ятак, — пообіцяла вона.

Якийсь час вони сиділи мовчки, їли, вдавали, що їдять. Потім Даніка запропонувала:

— Добре. Пан або пропав. Але термін буде довшим. Шість років. До 1998. Вони розведуться, ти заплатиш мені два мільйони баксів, і я куплю собі квартиру в Парижі. Нарешті.

 Чоллі примружився, розпрямився.

— Чого це ти вирішила, що я зможу стільки заплатити?

— Звичайно зможеш. Ти із тих слизьких людців, хто вже в тридцять збиває собі капітал у сто мільйонів доларів, — запевнила його Даніка.

Чоллі сказав:

— Це найкраще, що про мене коли-небудь говорили.

Коли тіні погустішали настільки, щоб приховати жест, Сусанна вщипнула Наталі за зад. Вони засміялись у свої чашки. Було негласно домовлено, що наступний вечір вони проведуть у Сусанни. Тільки Наталі знала про нову роль Сусанни: свавільна дочка лиходія з мильної опери. Тільки Наталі знала про нове наростаюче море почуттів між ними. "Моя кар'єра помре, не народившись, якщо хтось дізнається, що я велика товста лесбі", — сказала якось Сусанна. Щось було не так із Наталі, але вона тримала це в собі, відчуваючи, як Сусанна палахкотить у ній весь день, поки вона стоїть за нудним, сірим прилавком, щосекунди збільшуючи свій банківський рахунок.

Наталі стала краще виглядати, відзначив Лотто, спостерігаючи, як вона крутить у руці останню гілочку м'яти. Вона вивела свої вусики, схудла, одягалася зі смаком. Проявилася краса, яку він завжди в ній відчував. Він усміхнувся до неї, і вона, почервонівши, усміхнулася йому у відповідь.

Їсти майже перестали. Компанія притихла. На "столі" з'явилися карамельні брауні. Хтось із друзів спостерігав, як кремоподібний інверсійний слід кучерявиться й тане в небі, що поступово тьмянішає. І в тому, як зникав цей слід, було щось щемливе, що нагадало їм про мертву чорняву дівчину і про те, що вже ніколи вони не відчують себе в її обіймах. Від неї пахло апельсинами.

— Я знайшов хлопчика, який повісився, в підготовчій школі, — раптом сказав Лотто. — Повісився.

Вони з цікавістю дивилися на нього. Він був блідий, похмурий. Вони чекали продовження, бо Лотто завжди цікаво розповідав. Але він більше не вимовив ані слова. Матильда взяла його за руку.

— Ти ніколи не розповідав, — прошепотіла вона.

— Я потім розповім, — промовив він. Привид нещасного прищуватого Джем-Рулета розгулював по саду. Лотто провів рукою по обличчю, і хлопчик зник.

Хтось сказав:

— Дивіться! Місяць!

Ось і він знявся з якоря й відплив, як корабель небесної флотилії, наповнивши їхні серця смутком.

Рейчел сиділа поруч із братом, пригорнувшись до нього. Вона приїхала на осінні канікули. По краях вушних раковин у неї був пірсинг, волосся спереду було довге, а потилиця — виголена. Радикально, як для для десяти років, але вона мусила щось зробити, бо інакше виглядала б, мов якась шестилітка з тремтячими руками. До того ж, надивившись на своїх ровесників, вона дійшла висновку, що краще бути шибайголовою, ніж цяцею. [Яка розумна дитина!] Вона тільки-но увійшла й поклала конверт із грошима на своє утримання за рік у шухляду зі спідньою білизною Матильди, поніживши руки серед шовку. Від її ока не сховалось те, що братові шухляди були порожні, що Матильда зателефонувала Саллі минулого місяця, і та відіслала їм трохи готівки. Зараз Рейчел дивилася на вікно першого поверху, в якому вона помітила трохи відсунуту занавіску, півкулака й одне око. Вона уявляла, яка та квартира ізсередини: стеля, обклеєна шпалерами, миршаві коти, одноокі коти, безхвості коти, коти з подагричними, розпухлими лапами. Сморід мазі для розтирання суглобів. Миска борщу гріється в мікрохвильовці. Сумна стара жінка в кімнаті. Мамуся швидко прямувала до такого ж майбутнього: крихітний рожевий пляжний будиночок — склеп статуеток і ситцю. Мама любила шум моря, так вона казала Рейчел, але Рейчел ніколи не бачила, щоб вона хоча б побродила берегом. Вона просто сиділа у своєму будиночку, схожому на маленький рожевий акваріум, як риба-прилипала, що беззвучно ворушить губами за склом. Бідна мамуся.

Ніколи не постарію, пообіцяла собі Рейчел. Ніколи не сумуватиму. Краще ковтну капсулу цианіду, накладу на себе руки, як та подружка Лотто, яку всі оплакують. Жити варто, лише коли ти молодий і оточений іншими молодими людьми в чудовому прохолодному саду, пропахлому сміттям, квітами й опалим листям, освітленому гірляндами вогників, прислухаючись до притихлого міста останньої чарівної ночі року.

Зі свого сховку під засохлим кущем труб янгола за ними спостерігала смугаста кицька старої пані.

Які чудні ці люди, розляглися навколо їжі, як здоровенні коти після полювання. Їй так хотілося підкрастися поближче й розвідати, що там, але їх було занадто багато і вони були такими рвучкими, такими непередбачуваними. Ну ось, маєте: всі раптом схопилися, здійнявши вереск, похапали свої речі й ну тікати. Досиділися, ясно ж було, що піде дощ. Кицька вловила запах дощу ще задовго до того, як почула його шум. Із миски з табуле випала ложка й пірнула в калюжу, її викинули, забризкану багнюкою від перших крапель дощу. Люди розбіглися. З вікна на рівні землі висунулася рука й вимкнула світло на дереві. У темряві жовтий шнур, звиваючись, вповзав у вікно, наче змія. Голодна кицька спробувала впіймати її, але змія зникла, й вікно зачинилося. Кицька обережно торкнула лапкою краплю жиру на краєчку листка, а потім чкурнула через двір і вскочила до будинку.

 

 

Двері відчинилися, і в кімнату заплигнув гоблін. Була дев'ята година вечора, холодно не по сезону. Слідом за гобліном зайшли Міс Піггі, скелет і привид. За ними "місячною ходою" — Альберт Ейнштейн. У Семюела на голові замість капелюха — абажур, картонна коробка, розмальована під тумбочку з журналом і приклеєними до нього двома обгортками від презервативів.

Лотто в тозі, увінчаний позолоченим лавровим листям, поставив своє пиво на столик Семюела й проголосив:

— Привіт! Ти — нічний столик. Столик на одну ніч. Ха-ха.

Убита королева випускного балу прошелестіла повз них, бурмочучи: "Порожні мрії". Самюел сказав:

— Здається, це була моя колишня подружка, — посміхнувся й пішов до холодильника по пиво.

— Відколи це на Хелловін іде сніг? Глобальне потепління, гробальне задубіння, — сказала Луанна, тупаючи черевиками по ротанговій рогожі. Вона була подругою Матильди з галереї, де вони працювали, майстерно загримована під Дору Маар Пікассо, у якої замість щоки було надкушене яблуко. Вона томно поцілувала Лотто, промовляючи:

— О, аве так, Цезарю.

Він занадто голосно засміявся, відсторонюючись. Луанна була ще та штучка. Матильда мало не щодня розповідала про все нові спроби Луанни спокусити їхнього боса, такого собі вирячкуватого товстуна з водевільними бровами на ймення Аріель.

— Навіщо? — дивувався Лотто. — Вона симпатична. Молода. Невже не знайде когось кращого?

Матильда кинула на нього насмішкуватий погляд і пояснила:

— Дитинко, він багатий.

Лотто й Луанна попрямували до Матильди, яка красувалася в костюмі Клеопатри, наминаючи кекс поряд із величезним мідним Буддою на каміні, на котрого начепили сонячні окуляри й гірлянду квітів. Лотто вклонився дружині і злизнув крихти з її губ, коли вона засміялась.

— Тьху, — розсердилася Луанна. — Всю гру зіпсували.

Вона пішла на кухню, витягла з холодильника шипучку "Zima", похмуро відсьорбнула, скривилась. Вона вважала Лотто недалеким, судячи з розміру його живота й того, що вся квартира була забита вживаними книжками — коли в Лотто був поганий настрій, він тільки й міг, що читати. От смішно, на вигляд він був таким собі здорованем-телепнем, а як відкриє рота, то так і сипле цитатами з Вітґенштайна чи ще когось. Її дратував оцей розрив між тим, ким він здавався, і тією особистістю, яка в ньому таїлася.

Хтось поставив диск групи Nirvana, й дівчата повставали зі шкіряного диванчика, який Лотто підібрав десь надворі. Намагалися танцювати, та щось у них не виходило, й вони завели Thriller знову.

Чоллі, зелений гоблін, підкрався до Лотто й Матильди, п'яний як чіп.

— Я ніколи не помічав, як близько посаджені в тебе очі, Матильдо, і як широко —  в Лотто. — Він замірився штрикнути двома пальцями в Матильду й промовив: — Хижак, — потім тицьнув у Лотто й сказав: — Жертва.

— Я — жертва, а Матильда — хижак? — здивувався Лотто. — Та ну. Це я її хижак. Її сексуальний хижак, — сказав він, і всі застогнали.

Луанна дивилася на Арні через кімнату. Вона нетерпляче сіпнула рукою:

— Ану, цитьте, хлопці, — скомандувала вона. — Я зваблюю.

Матильда зітхнула й відступила.

— Зачекай. Кого? О, Арні, — презирливо сказав Чоллі. Чи розчаровано? — Та ради Бога. Він же такий дурний.

— Дурний, як перегоріла лампочка, — підтвердила Луанна. — Саме про це я й кажу.

— Арні? — здивувався Лотто. — Арні був найкращий з нейробіології в коледжі. Він не дурник. Те, що він не вчився в Гарварді, як ти, не робить його дурним.

— Я не знаю. Може, він заспиртував свої мізки, — припустила Луанна. — На останній твоїй вечірці я чула, як він говорив, що Стінг — це його тотемна тварина.

Лотто свиснув через кімнату. Арні в костюмі Халка визирнув із моря дівчат, для яких він робив шоколадне мартіні. Він проштовхнувся до Лотто, поплескав його по плечу. Чоллі й Арні обидва були в зеленому гримі. Коли вони стояли поряд, то являли собою дві версії Халка: Арні — надутого, а Чоллі — проколеного і здутого.

Лотто повідомив Арні:

— Луанна пообіцяла, що переспить із тобою, якщо ти хоч приблизно поясниш, що таке "герменевтика". — І він підштовхнув обох у спальню й зачинив двері.

— Господи, — сказав Чоллі. — Я здох би.

— Вони поки що не вийшли з кімнати, — зауважив Лотто. — Амур і стріли, і тенета має!3)

— Знову Шекспір? — спитав Чоллі.

— Назавжди, — сказав Лотто.

Чоллі пішов. Лотто залишився на самоті. Коли він підняв голову, побачив тільки своє відображення в темних нічних вікнах, черевце, яке утворилося за час цього невдалого літа, полиск скронь, де було його волосся. Три з половиною роки після коледжу, а Матильда й досі сама сплачує рахунки. Лотто сумно потер голову Будди й пройшов повз зграю відьом, які скупчилися над чиєюсь моментальною фотографією з поляроїда, неначе викликаючи обличчя із темряви.

Матильда стояла спиною до нього й тихо розмовляла із Сусанною. Лотто пробрався ближче й почув, що вони говорять про нього.

— …краще. Реклама кави у вересні. Батько й малюк у рибальському човні на світанку. Мабуть, маля впало, а Лотто виловив його веслом і врятував йому життя. Наш герой!

Вони разом засміялися, і Сусанна сказала:

— Я знаю! Кава Folgers. Я це бачила. Світанок, хатинка в лісі, дитина прокидається у човні. Він так ефектно виглядає, цей Лотто. Особливо з бородою.

— Попроси всіх директорів, яких ти знаєш, щоб дали йому роботу, — сказала Матильда, а Сусанна спитала:  — За що? — І Матильда відповіла: — За що завгодно. — На обличчі Сусанни з'явилася напівпосмішка, і вона сказала: — Побачимо, що я зможу зробити.

Лотто, наче вжалений, рвонув геть, поки вони його не помітили.

Матильда не була злою, але пасивна агресія була її другою шкірою. Якщо їй не подобалася страва в ресторані, вона не торкалася її, сиділа мовчки, не підводячи очей, і Лотто був змушений казати офіціантові, що страва була пересолена або недоварена і чи не міг би він принести щось інше, буду дуже вдячний, друже. Якось вона напросилася на запрошення на весілля у Мартас-Він'ярд, увесь вечір простоявши біля нареченої — знаменитої бродвейської акторки, м'яко посміхаючись, але не вимовивши ні слова, аж поки наречена імпульсивно не запросила їх прийти. Вони прийшли, потанцювали. Лотто зачарував продюсера, і той зателефонував йому й запросив взяти участь у рімейку "Моєї прекрасної леді", хоча голос у нього був невеликий, і ролі Лотто так і не отримав. Вони послали тій акторці дуже милий набір старовинних срібних ложечок для грейпфрута, який купили в комісійному магазині й гарненько начистили, щоб він виглядав дорого.

Лотто побачив, як десь сотня блискучих ниточок прив'язана до пальців його рук і ніг, до повік, до м'язів рота. І всі ці ниточки ведуть до вказівного пальця Матильди, легеньким порухом якого вона змушує його танцювати.

 Гоблін Чоллі зупинився поряд із Матильдою, і вони разом спостерігали за Лотто в іншому кінці кімнати в оточенні хлопців: пляшка бурбона, підвішена на двох пальцях, золотий вінок із листя з'їхав на потилицю.

— У тебе наче шило в дупі, — сказав Чоллі. —  Щось ти, як не в своїй тарілці.

Матильда сказала, зітхнувши:

— Щось із ним не те.

— Я думаю, що він у порядку, — заперечив Чоллі. — Треба тільки слідкувати, щоб його не заносило ні вгору, ні вниз. Він виходить із провалу літа. — Він помовчав, спостерігаючи за Лотто. — Принаймні, в нього поменшало черево.

— Слава Богу, — сказала вона. — Все літо я думала, що він стрибне під поїзд. Треба, щоб він отримав роль. Іноді він просто не виходить із хати. — Вона рішуче стріпнулася. —  Ну, добре. А як твій бізнес із уживаними автомобілями?                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                      

— Зав'язав із цим, — сказав Чоллі. — Зараз займаюся нерухомістю. За п'ятнадцять років половина Манхеттена буде моєю.

— Нормально, — схвалила Матильда. Потім несподівано додала: —  Я йду з галереї. — Вигляд в обох був уражений.

— Ну, що ж, — відказав Чоллі. — А хто ж утримуватиме генія?

— Я працюватиму. Я знайшла роботу в інтернеті, в якомусь стартапі. Сайт знайомств. Починаю через тиждень. Я ще нікому не казала, ні Луанні, ні Аріелю, ні Лотто. Мені треба щось змінити. Думала, що моє майбутнє в мистецтві. Не вийшло.

— І що, воно в інтернеті?

— Все наше майбутнє, — заявила вона, — уже існує в інтернеті. — Вони посміхнулись одне одному крізь свої напої.

— А мені чому розповідаєш? — поцікавився Чоллі за якусь хвилину. — Тобто, з мене не найкраща довірена особа. Ти ж знаєш?

— Не знаю, — відповіла Матильда. — Я не можу сказати, гарний ти чи поганий. Але я відчуваю, що могла б просто зараз викласти тобі всі свої секрети, і ти тримав би їх при собі, чекаючи найкращої нагоди, щоб їх використати.

Чоллі затамував віддих, нашорошив вуха.

— То розкрий мені всі свої секрети, —  запропонував він.

— Чорта лисого, — відрізала вона. 

Вона залишила Чоллі, підійшла до чоловіка й прошепотіла щось йому на вухо. Очі Лотто округлилися, він притамував посмішку й не дивився, як його дружина обійшла гурт, вийшла з квартири, по дорозі приглушуючи світло, тож кімната тепер була освітлена лише ліхтарями-гарбузами.

Через хвилину, наче знічев'я, він вийшов на майданчик. 

Дізнавайтеся головні новини першими — підписуйтесь на наші push-сповіщення.
Обіцяємо повідомляти лише про найважливіше.

Відправити другу Надрукувати Написати до редакції © За матеріалами Наш Формат / А.Д.
Побачили помилку - контрол+ентер
Всього коментарів: 0
Вибір редакції