Майкл Доббс: Картковий будинок

© ТСН.ua
Книжки 1 листопада, 15:30 1050
Додати до обраного
За сюжетом книги амбітний політик керує однією з британських партій. Але посада партійного організатора його не влаштовує і він робить все, щоб просунутися кар'єрними сходинками. 

Один з найвідоміших політичних детективів - "Картковий будинок" Майкла Доббса -  з'явився  українською мовою від "Видавничої групи КМ-Букc".

Як повідомляють в самому видавництві, це перша і ексклюзивна поява міжнародного бестселера №1 за версією USA Today в Україні. Над перекладом з оригіналу працював Борис Превір.

Одразу ж після виходу книги канал ВВС зняв за мотивами книги однойменний серіал, а за 23 роки на екрани вийшов адаптований американський телесеріал в головній ролі з Кевіном Спейсі. 

Майкл Доббс - політик, який був багаторічним радником і керівником апарату Маргарет Тетчер, членом Палати лордів британського парламенту. Він знав більше, ніж будь-хто, щоб одного разу взяти і увічнити англійську політичну систему. Із уривком роману пропонуємо ознайомитися на нашому сайті.

***

РОЗДІЛ П'ЯТНАДЦЯТИЙ

Партійні конференції можуть бути справжньою розвагою.
Вони нагадують зозулине гніздо. Відкинься й насолоджуйся,
споглядаючи, як кожен намагається виштовхнути іншого.

Опозиція обрала нового лідера незадовго до щорічної кон-
ференції партії на початку жовтня. Процес вибору заміни
передового обличчя, здавалося, гальванізував усіх, дав нову
надію, воскресіння й визволення — дарунок, обмотаний
яскравою червоною стрічкою. Партія, що зібралася докупи,
вже не нагадувала ту юрму, яка програла вибори ще кілька
місяців тому. Вони святкували під банером настільки ж ве-
ликим, наскільки простим: "ПЕРЕМОГА".

Те, що сталося наступного тижня, коли прибічники Ко-
лінґриджа зібралися на власну конференцію, було повною
протилежністю. У конференц-центрі у Борнмуті міг би ца-
рювати підйом, адже там зібралося чотири тисячі палких
прихильників, та чогось бракувало. Духу. Амбіцій. Яєць. Голі
цегляні стіни й хромована арматура лише підкреслювали по-
хмурість тих, хто там зібрався.

Для О'Ніла це стало викликом. Як рекламному директо-
ру, йому поставили завдання провести конференцію й піді-
ймати дух; натомість усі бачили, що він розмовляє з дедалі
більшим хвилюванням з медійним гуртом, вибачаючись, ви-
правдовуючись, пояснюючи — і звинувачуючи. Зокрема він
напідпитку винуватив лорда Вільямса. Голова обрізав бю-
джет, затягував рішення, не зробив нічого. Ходили чутки,
ніби той навмисне хотів, щоб конференція була непоказна,
бо вважав, що прем'єр-міністру, скоріш за все, влаштують
низький політ. "ПАРТІЯ СУМНІВАЄТЬСЯ У ЛІДЕР-
СТВІ КОЛІНҐРИДЖА" — таким був перший звіт "Ґар-
діан" з Борнмута.

Дебати у конференц-залі проходили за чітким, наперед
встановленим планом. Понад президією висів величезний
напис — "У ПОШУКАХ ПРАВИЛЬНОГО ШЛЯХУ".
Багато кому він видавався двозначним. У промовах усі стара-
лися не відступати від цієї ідеї, але задні ряди охопив гомін,
з яким не зовсім вдавалося впоратися стюардам. Журналісти
й політики збиралися невеликими купками в кав'ярнях і зо-
нах відпочинку, ганяючи чаї й невдоволення. Журналісти
повсюди чули критику. Колишні члени парламенту, які не-
щодавно утратили свої місця, озвучували своє розчарування,
хоча більшість просили не посилатися на них, боячись про-
срати шанси бути обраними на безпечніші місця на наступ-
них виборах. Щоправда, окружні голови не виказували такої
обачності. Вони не лише втратили своїх парламентарів, а ще
й зіткнулися з тим, що наступні кілька років опозиція буде
на чолі місцевих рад, призначаючи мера й голів комітетів,
збираючи вершки місцевого офісу.

І, як вдумливо висловився один з попередніх прем'єр-
міністрів, проводилися "заходи, так, заходи", щоб довести
до роздратування й відчаю найвитриваліших людей. Однією
з найбільш незаперечних подій тижня мали стати переви-
бори, заплановані на четвер. Один з членів з Дорсет-іст, сер
Ентоні Дженкінс, усього за чотири дні до загальних виборів
пережив удар. Його обрали, поки він був у реанімації, й по-
ховали в день, коли він мав складати присягу. Дорсет-істу на-
лежало провести битву ще раз. Його місце, всього за кілька
миль від борнмутських зборів, мало урядову більшість майже
в двадцять тисяч голосів, тож прем'єр-міністр вирішив про-
вести перевибори під час тижня конференції. Були й такі,
хто не радив робити цього, та він заперечив, що, в цілому,
воно варте ризику. Розголос про конференцію забезпечив би
хороше підґрунтя кампанії, а ще будуть голоси співчуття
серу Ентоні (тільки не від тих, хто знав того старого гівнюка,
пробурмотів його агент). Працівники партії на конференції
могли взяти собі кілька вільних годин і погрузнути в дуже
потрібне збирання голосів, а коли б завершили своє завдан-
ня й досягли успіху, прем'єр-міністр отримав би неймовірну
втіху (й дешеве пабліситі) привітати переможця у своїй про-
мові на конференції. Це був план. Так би мовити.

Але автобуси з учасниками конференції, що поверталися
з ранкових зборів, привозили повідомлення про холодність
і нарікання. Місце утримають, звісно, ніхто в цьому не сум-
нівався — воно належало партії ще з часів війни,— та удар-
на перемога, якої вимагав Колінґридж, з кожним днем усе
віддалялася.

Мерзота. Це буде важкий тиждень, не зовсім те святку-
вання перемоги, яке запланували менеджери партії.

СЕРЕДА, 13 ЖОВТНЯ

Меті прокинулася з пульсуючим головним болем. Вона гля-
нула у вікно на пелену сірості, натягнуту на небо. З моря віяв
холодний сирий вітер, мучачи чайок і грюкаючи вікном.

— Ще один день в раю,— пробурмотіла вона, відкидаю-
чи ковдри.

В неї було небагато причин бути невдячною. Як пред-
ставник провідної національної газети, вона була однією
з небагатьох щасливих журналісток, яким запропонували
оселитися в готелі штабу. Решта перебивалися у віддалені-
ших місцях і, трясця, добряче промокали, поки діставалися
конференц-центру. Меті ж була однією з кількох обраних, осе-
лених у готелі, де вона могла вільно змішатися з політиками
і представниками партії. Саме це й пояснювало її головний
біль: вона змішалася дещо завільно вчора ввечері. Отримала
дві пропозиції, спершу від колеги, а значно пізніше — від
міністра з Кабінету, який пережив відмову Меті, переклю-
чивши свою увагу на молоду жінку з PR-компанії. Востаннє
їх бачили, коли вони йшли у напрямку парковки.

Меті не соромилася таких справ. Вони з колегами навмис-
не накачували політиків алкоголем і сплачували відповідну
ціну, коли горнило перегрівалося. У політика в барі завжди
одна чи дві цілі — секс або наклеп,— і такі зустрічі давали
Меті чудову нагоду вихопити якусь чутку. Найбільшою про-
блемою було те, скільки деталей міг скласти докупи її задур-
манений розум на ранок. Вона витягнула ноги, намагаючись
розігнати кров по тілу, і зробила нерішучу спробу трохи
розім'ятися. Всі чотири кінцівки волали, що це гнилий спо-
сіб вилікувати похмілля, тож натомість вона вирішила від-
чинити вікно — і цей крок вона визнала другим невдалим
рішенням за цей день. Маленький готель розташувався ви-
соко на скельних вершинах, ідеально, щоб вловлювати літ-
нє сонце, та осіннім ранком він був відкритий для гнаних
вітром хмар і морських штормів. Натоплена кімната за се-
кунди перетворилася на ящик з льодом, тож Меті вирішила,
що не прийматиме жодних рішень аж до закінчення легкого
сніданку.

Вибрівши з душу, вона почула шарудіння в коридорі. До-
ставка. Вона загорнулася в рушник і підійшла до дверей.
Робота у вигляді ранкових газет лежала складена на кили-
мі в коридорі. Меті зібрала газети і недбало шпурнула на
ліжко. Коли вони хаотично розсипалися на зім'ятій ковдрі,
вилетів аркуш паперу й упав на підлогу. Меті, піднявши
його, протерла очі, потім протерла ще раз. Ранкові тумани
розсіювалися повільно. Коли ж зрештою розсіялися, вона
прочитала слова, виведені вгорі папірця: "ОПИТУВАН-
НЯ ГРОМАДСЬКОЇ ДУМКИ №40, 6 ЖОВТНЯ". І ще
помітнішим було написане великими жирними літерами
слово "ТАЄМНО".

Вона сіла на ліжко, протерла очі ще раз, щоб перекона-
тися. Напевне ж це не могли почати розповсюджувати ра-
зом з "Мірор", подумала вона. Їй було відомо, що партія
проводить щотижневі опитування громадської думки, але
призначені вони для вельми обмеженого кола: міністрів
Кабінету і жменьки партійних посадовців. У рідкісних ви-
падках їй показували копії, та лише коли вони містили гар-
ні новини, які партія хотіла трохи поширити; в інших ви-
падках їх тримали у найсуворішій таємниці. Два питання
відразу ж вистрибнули у Меті в голові, яка швидко повер-
тала собі ясність. Які гарні новини вірогідно знайти в опи-
туванні? І чому його доставили загорнутим, ніби порцію
тріски з картоплею?

Поки вона читала, її рука почала недовірливо тремтіти.
Партія виграла вибори кілька тижнів тому з сорока трьома
відсотками голосів. А зараз рейтинг її популярності спустив-
ся до тридцять одного відсотка, на всі чотирнадцять відсо-
тків позаду опозиції. Лавина й землетрус. Та гірше ще чекало
попереду. Цифри популярності прем'єр-міністра були при-
голомшливі. Він на милі відставав від лідера опозиції. Десь
такий самий популярний, як глист. Колінґриджа не любили
більше, ніж будь-якого іншого прем'єр-міністра з часів Енто-
ні Ідена з його божевіллям.

Меті обв'язалася рушником і присіла на ліжку. Їй більше
непотрібно було питати, навіщо їй надіслали цю інформацію.
Це був динаміт, і лишалося просто підпалити запал. Шкода,
якої він завдасть, якщо вибухне посеред конференції партії,
буде катастрофічною. Це зумисний саботаж і блискуча стат-
тя — стаття, написана Меті, за умови, що вона отримала цю
інформацію перша.

Вона схопила телефон і набрала номер.

— Так? — позіхнув заспаний жіночий голос.

— Здрастуйте, місіс Престон. Це Меті Сторін. Вибачте,
дуже прикро, що я вас збудила. А можна Ґрева, будь ласка?
Почулося приглушене буркотіння, перш ніж редактор
узяв слухавку.
— Хто там уже помер? — відрізав він.
— Що?
— Хто там в дідька загинув? Чого б ще ти мені дзвонила
в такий дурний час?
— Ніхто не помер. Тобто... Вибач. Забула, котра зараз
година.
— Гівно.
— Та неважливо, котра година,— огризнулася вона.—
В мене тут блискуча інформація.
— Що там?
— Я знайшла її з ранковими газетами.
— Що ж, уже легше. Ми лише на день позаду решти.
— Та ні ж бо, Ґреве, послухай, добре? Я зараз тримаю дані
з останнього опитування від партії. Вони сенсаційні!
— Звідки вони в тебе?
— Хтось лишив біля дверей.
— Ще й, мабуть, в обгортці, так? — редактор особливо
й не намагався приховати свій сарказм, тим паче о такій ран-
ній порі.
— Але вони й справді неймовірні, Ґреве.
— Не маю, бляха, й сумніву в цьому. То хто залишив цей
подарунок біля дверей, Санта-Клаус?
— Е-е, не знаю.
Вперше за весь цей час нотка сумніву закралася в її голос.
Рушник сповз, вона сиділа оголена. Почувалася, ніби її бос
витріщається на неї. Зараз вона дуже хутко про кидалася.
— Що ж, не думаю, що їх лишив там Генрі Колінґридж.
Тож хто, як на тебе, захотів злити їх тобі?
Мовчання Меті підтвердило її замішання.
— Гадаю, ти вчора була в місті з кимось із колег, так же ж?
— Ґреве, який у дідька стосунок це має тут?
— Тебе підставили, дівчинко. Мабуть, сидять зараз у барі
за опохмілом і всцикаються від сміху. Більше нічого не можу
додати.
— Але звідки ти знаєш?
— Я не знаю, бляха. Але справа в тому, Диво-Жінко, що
й ти також!
Меті знов зніяковіло замовкла, намагаючись підняти
впалий рушник перед тим, як зробити останню безнадійну
спробу переконати редактора.
— Ти що, навіть не хочеш знати, що тут написано?
— Ні. Не тоді, коли ти не знаєш, звідки цифри. І затям,
що більш сенсаційними вони видаються, тим вірогідніше,
що тебе підставляють. Сраний розіграш!

Їй у вухо вибухнув гуркіт, з яким на тому кінці пожбурили
слухавку. Було би боляче, навіть якби вона й не була з похміл-
ля. Заголовки на першій шпальті, що вона їх вимальовувала
в уяві, розчинилися в сірих ранкових туманах. Її похмілля
стало в мільйон разів гіршим. Їй потрібна була чашка чорної
кави. Дуже. Меті виставила себе дурепою. Вже не вперше. Та
зазвичай вона не робила цього гола-голісінька.

 

 

 

Дізнавайтеся головні новини першими — підписуйтесь на наші push-сповіщення.
Обіцяємо повідомляти лише про найважливіше.

Відправити другу Надрукувати Написати до редакції
Побачили помилку - контрол+ентер
Книжки 1 листопада, 15:30 1050
Додати до обраного
Всього коментарів: 0
Вибір редакції