Запрошення на Цитеру: белетризовані біографії

Микола Костомаров
Життєписи відомих особистостей від В. Домонтовича, Юрія Косача й Валерія Шевчука - зібрані в одному виданні.

У книжці белетризованих біографій "Запрошення на цитеру" від Видавництва "Комора" зібрані художні життєписи митців різних епох, вони дають змогу відчути особистісний вимір культури, задуматися про ціну драматичного вибору між старою й новою вірою, між мистецтвом українським та імперським. Упорядником і автором передмови до книги є професор кафедри літературознавства НаУКМА Віра Агеєва.

Читайте також: Ростислав Семків: Як писали класики

Кохання піаністки Аліни Краґельської й професора Миколи Костомарова, розпачливі мандри Європою художника Антона Лосенка, творчі здобутки й поразки харківського поета-романтика Амвросія Метлинського, український вибір письменника Юрія Федьковича – все це захопливі біографічні сюжети ХVІІІ – ХІХ століть.

Із фрагментом романізованої біографії "Аліна й Костомаров" В. Домонтовича можна ознайомитися на нашому сайті.

***

IV

У лютому року 1847 на контракти приїхав до Києва Ліст.

Епізод з Лістом — один з найяскравіших моментів у зна­йомстві Костомарова з Аліною, останній видатний епізод перед близькою катастрофою, що нависла над Костомаровим.

Перший концерт Ліста відбувся в залі Контрактового Будин­ку. Заля була переповнена; тиск неможливий. Увесь Київ, усі, що з'їхалися на контракти, хтіли одвідати концерт славетного музи­ки. Крагельські з бою здобули квитки в 10 ряді. Безліч слухачів лишилася стояти між колонами. Усі проходи переповнював на­товп. І коли, після концерту, Аліна з матір'ю спробували про­товпитися до естради, щоб стиснути чарівні руки незрівнянного майстра, їх ледве не задушили.

Другого ранку, роблячи звичайні ранкові візити, Крагельські завітали до графині Меліно. Дарма, що пані Крагельська не хтіла вивозити свою дочку на балі, все ж таки вона вважала за потрібне призвичаювати її до світських обов'язків.

Читайте також: Оксана Забужко: І знов я влізаю в танк...

Ранкова візита є ранкова візита. Між поцілунками й приві­таннями, взаємними компліментами й компліментами Аліні, розмовами про погоду, вигляд, здоров'я, новини, чутки, спільних знайомих, убрання, чергові балі, привезений крам, між цими візитними розмовами графиня ніколи не обминала нагоди спи­тати пані Крагельську про музичні успіхи її дочки й попросити Аліну щось заграти.

На графинину чемність відповідаючи чемністю, Аліна зго­джувалась, але звичайно обмежувала свій вибір якою-небудь коротенькою п'єсою, будь-якою музичною дрібницею. Та цього разу, всупереч своєму звичаю, вдосконалившися за останній час виконувати Лістового "Erlkonig-а", вона спинилася саме на цій речі й сіла за рояль.

Громихаючи рояльними громами, прискорюючи швидкий темп, Аліна грала. Вона грала бездоганно. Коли б її почув сам Ліст, він був би задоволений.

Графиня нахилилася до вуха гості й пошепки розповідала за останні, ще не переказані новини.

— Не сьогодні-завтра я сподіваюся візити Ліста.

В цей час хтось під'їхав на санях, швидко ввійшов у віталь­ню і без доповіді в залю. Тут, не знайомлячися з господинею і не називаючи себе, невідомий гість зупинився за спиною Аліни й слухав.

Раптом Аліна, стурбована близькістю якогось нового слухача, перериває гру й, обернувшися назад, каже:

— Monsieur Lisst!..

Вона одразу пізнала славетного музику з портрету, що стояв тут же перед нею на роялі, і медальйона, що висів у неї вдома в залі. Вона пізнала його масивний профіль, його високу величну постать у довгому чорному сурдуті з чорною краваткою, довгим носом, довгим волоссям і довгими руками в чорних рукавичках.

— Continuez, mon enfant!.. — ласкаво, простягаючи їй свої довгі руки, сказав Ліст. Він узяв Аліну за плечі й посадив її знов на стільця.

Та де ж там: продовжувати перед Лістом!.. Аліна закрила об­личчя руками. Од хвилювання й сорому, від думки, що Ліст де­кілька хвилин слухав, як псують його майстерний твір, вона по­червоніла й ледве стримувала сльози.

Графиня поспішила назвати Лістові ім'я дівчинки.

Ліст вийняв з кишені свого чорного сурдута записну книж­ку, подивився туди й з благодушною посмішкою, звертаючися до Аліни, повільно, але чітко прочитав:

— M-lle Alina Krahelsakja, Petschersk, rue Hospitalnaja. N'est-ce pas?

Він уклонився графині з вишуканістю, властивою тільки Ліс­тові.

Він пояснив, що київські учителі музики в розмові з ним про Київ та його мешканців розповіли йому про музичні здібності Аліни й дали йому її адресу. Не сідаючи, живий і рухливий, він увесь час ходив по залі й говорив без перерви, закидаючи питан­нями. Його гучний голос сповнював кімнату, а довгі руки вплива­ли магнетично. Ввесь у чорному, він здавався подібним до мага, на магнетизера, що їх любила змальовувати література тих часів.

Удень Ліст одвідав Крагельських у їхньому будинку на Госпі­тальній вулиці. Він приїхав з спеціяльною метою особисто пе­редати квитки на свій концерт. Його чемність була незрівнянна, як і його гра!

Пані Крагельська спочатку не хтіла брати дармових квитків, дякувала й казала, що вони вже забезпечені квитками.

Та Ліст настоював. Він згоджувався:

— Хай це й так! Але ж мої квитки особливі: вони будуть для вас дуже корисні. Ввійдіть до залі з моїми, вам покажуть призна­чені від мене для вас місця, а свої квитки ви подаруйте комусь іншому.

Довелося квитки взяти.

Ліст захтів ще раз послухати Алінину гру. Він переглянув ноти й вибрав найважчу увертюру з "Вільгельма Телля" своєї пере­робки.

Читайте також: Літопис самовидців: Дев'ять місяців українського спротиву

Аліна сідала за рояль в якійсь зціпенілості і встала, вся палаю­чи, приголомшена в своїй відвазі: тож то таки вона насмілилася грати при Лістові!

Ліст слухав її з напруженою увагою, все надаючи швидкости й підтримуючи енерґію маненької музикантки безперервним "браво".

Перед високою чорною постаттю музики Аліна здавалась особливо маненькою і безпорадною.

Коли Аліна кінчила грати, він поцілував її в чоло, погладив по щоці й злегка ударив по плечі, як це він звичайно робив з сво­їми учнями. Він розсипався в похвалах перед панею Крагель­ською про музичний хист її дочки. Він пророкував їй блискуче майбутнє.

— Першорядні здібності! — він наважується звернутися до m-me з проханням довірити йому дочку, щоб улаштувати її в Ві­денській консерваторії, де він матиме можливість стежити за її музичною освітою й розвоєм.

Ліст неохоче приймав нових учнів, і зробитися його учнем було нелегко. Для цього треба було, щоб він сам зацікавився особою учня. Аліна, як видно, справила на нього найкраще вра­ження.

Пані Крагельська спалахнула від материнських гордощів.

Сам Ліст оцінив музичні здібності її дочки, та від Лістової пропозиції вона відмовилась. І, відмовляючись, підшукувала найчемніші арґументи: вона посилалася на свої материнські почуття, на неможливість розлуки, на те, що не для естради вона готувала й виховувала своїх дочок, але, підбираючи доводи й на­низуючи один на одний арґументи, всередині себе, не сказавши, вона переховувала головний: надто вже непевна була репутація в Ліста чи, точніше, надто вона була певна: хто інший корис­тувався з такого успіху у жінок, як Ліст! Чи ж можна довірити на руки такому чоловіку молоденьку дівчинку?

Увечорі того ж дня до Крагельських прийшов Костомаров. Він увійшов до залі якось особливо жваво; не ввійшов, а вбіг. Привітавшися похапцем з пані Крагельською, він, звертаючись до Аліни, з підкресленою урочистістю проголосив:

— Чи чували? Франц Ліст тут!

Він певен був, що цієї новини ще не чув ніхто. Він розрахо­вував, який ефект раптового вибуху повинна справити звістка про Ліста на Аліну. Він пишався з своєї обізнаности й увесь час по дорозі на Печерське тішив себе солодкою думкою, як приємно буде Аліні довідатися про приїзд славетного музики й як вона з того радітиме.

Але його новину зустріли сміхом: він був щирий і простий у своїх вчинках та словах, але його щирість мала відтінок наїв­ности, а простота говорила про ніяковість. Афектована наївність Костомарова інших смішила.

Сміючись, Аліна поспішила розчарувати Миколу Івановича:

— Чували, бачили, — відповіла дівчина. І, бажаючи подражни­ти вахлуватого Костомарова, додала: — І навіть приймали його тут у нас вдома сьогодні вранці.

Микола Іванович був уражений. Він стояв серед залі, склавши по-дитячому руки "в кулачки" і безпорадно кліпав очима. Хтівши здивувати, він сам був здивований.

— Як це так? Яка зірка притягла його до вас? — запитав він.

— Сузір'я: Вітвицький, Банко і Паночіні.* * Тодішні київські учителі музики  

Вони зустріли своє світило на приготованій для нього квартирі й під час розмови про Київ розповіли про маненьку музикантку, що подає великі надії.

Усе це Аліна промовила з удаваною повагою, не властивою ані її живій та рухливій вдачі, ані її рокам. Вона не стрималася від запалення. В середині її все співало, вона сяяла від радощів.

Читайте також: Яцек Денель: Ляля

Микола Іванович стояв, не зводячи очей з Аліни; він мовчки милувався з її свіжого, суто дитячого прояву піднесеного душев­ного стану.

— Це сталося трохи інакше! — сказала пані Крагельська, пере­риваючи німе та виразне споглядання їхнього гостя. І вона роз­повіла, як вони з Аліною були вранці з візитою у графині Меліно і як туди приїхав Ліст і чув Алінину гру.

Вислухавши оповідання про надзвичайні вранішні події, про несподіваний музичний успіх Аліни й визнання від Ліста, радіючи радощами любої дівчини, Микола Іванович звернувся з пропозицією. Він хтів бути попередливим і передбачливим.

— Чи не накажете заздалегідь записати квитки на концерти Ліста? — запитав він.

Аліна весело засміялась. Виявилось, що Микола Іванович ні­чого не знав про вчорашній концерт. Милий, смішний дивак!..

— Хороші ви, нема чого сказати, а ще любите слухати Лістові твори. Уже вчора відбувся перший концерт Ліста в контрактовій залі. Що там робилося!..

І Аліна почала нарікати на тиск, на те, що ледве здобули квит­ки, що довелося сидіти надто далеко від естради.

Отже, концерт відбувся ще вчора! Микола Іванович сконфу­зився: він надто багато мандрував серед книжок і думок, щоб не почувати себе безпомічним і безпорадним у найзвичай­ніших життьових ситуаціях. Він виправдувався, посилаючись на свій анахоретний образ життя, на лекції, на переобтяженість працею, що перешкодили йому завчасно довідатись про цей концерт.

— Даруйте, за лекціями спізнився, — відповів Микола Іванович. — Зате наступний і останній концерт відбудеться в актовій залі нашого університету, і квитки будуть ближче до естради.

— Спізнились і тут! — весело перебила Аліна. Вона висміюва­ла недоладну люб'язність химерного Миколи Івановича

— А ви поспішили вирішити, що я спізнився. Ось і квитки!

І Микола Іванович поклав квитки у вітальні на столі.

Цього разу він тріюмфував. Він почував себе переможцем. З нього жартують, та, отже, певний доказ, що й він може не тільки в кабінеті сидіти, але і йому ніщо людське не чуже, і йому не бра­кує чемної чемности. Він закидав голову, щоб звільнити чоло від обридливого волосся, з почуттям особливого задоволення й пихи.

Пані Крагельська взяла покладені квитки і, повертаючи за­плачені за них гроші, подякувала Миколі Івановичу за увагу. При цьому вона дивилась на Аліну й поглядом та мімікою давала їй зрозуміти, щоб вона промовчала про квитки, які вже в них були й без заходів Миколи Івановича.

Та світлий настрій не вкладався в світські рамці вибагливої брехні. І Аліна побігла до своєї кімнати, швидко повернулася назад і, підносячи квитки першого ряду крісел, задерикувато сказала:

— А це що таке? Хіба не спізнились! Куди вже вам! Сидіть собі в хаті над своєю слов'янською мітологією! Думайте про пісні на­родні та про Богдана, а я думатиму про музику, про Ліста, і Ліст хоч раз за свого життя згадав про мене. Сьогодні він сам привіз нам квитки на свій концерт.

Читайте також: Майк Йогансен: Подорожі філософа під кепом

Микола Іванович мусів почувати себе розгубленим; він мусів думати, який він розтяпа й маруда. Його висміяли. Висміяли його невмілість, недоречність, невдалі спроби припадати.

Бачивши сконфужену розгубленість гостеву, пані Крагельська, щоб загладити Алінину витівку, ще раз подякувала Миколі Іва­новичу і сказала, що вона зараз же одішле принесені квитки до знайомих, які дуже жалкували, що не змогли роздобути собі квитків. Тоді, піддаючись почуттю материнських гордощів, вона знов звела розмову на Ліста, на його одвідини, на Алінину гру та Лістову оцінку Аліниних музичних здібностей і пропозицію віддати дочку до Віденської консерваторії.

— Отже, вас сьогодні іспитували? — сказав Костомаров, звер­таючись до Аліни.

— Так, і цей іспит був жахливіший од наших пансіонних. Гра­ти при Лістові? Яка сміливість!

— Вам дуже хочеться до Відня в консерваторію?

— Не говоритимемо про неможливе.

— Од вас залежить, щоб здійснити цю мрію.

— Од мене залежить одне тільки: право мріяти, а все інше в руках маминих.

— До певного часу!

Розмову перервала поява інших гостей. Довго сиділи за чаєм, потім Аліна грала на роялі, тоді Микола Іванович спробував знов почати розмову з Аліною, але розмова якось не в'язалась, і Кос­томаров поїхав.

Один з гостей, який лишився, сусіда, що мешкав поруч, за­уважив, що як він міг помітити з свого вікна, пан професор буває тут дуже часто!..

Другий і разом з тим останній концерт Ліста відбувся в акто­вій залі університету. Цей концерт пройшов тим блискучіш, що резонанс в університетській залі незрівняно кращий, як у залі контрактового будинку.

Появу Ліста на естраді публіка зустріла бучною овацією, з ви­гуками, оплесками, квітами, привітаннями. Після багатьох укло­нів у всі боки, коли овації трохи вщухли й публіка почала за­спокоюватись, Ліст зійшов з естради, підійшов до того місця, де сиділа Аліна, взяв її за руку й повів з собою на естраду. Усе це сталось так несподівано й швидко, що Аліна змішалась і якось мимоволі послухалась його.

На естраді стояло два роялі й коло кожного з них по стільцю для виконавців. Ліст одсунув трохи свого стільця і посадив Аліну так, ніби вона повинна була грати з ним в чотири руки, а сам пішов до другого роялю і взяв стільця для себе.

Сівши поруч з Аліною, він сказав їй французькою мовою:

— Пильнуйте моєї гри. Це для вас лекція на згадку про мене.

Публіка в залі з увагою стежила за Лістом і кожним його ру­хом. Його поводження інтригувало. В перервах між окремими п'єсами серед публіки пішли розмови й розпитування:

— Хто ця дівчина? Звідкіля?

Микола Іванович міг чути, як коло нього хтось з сусідів майже напевне переказував відомості, що ця дівчина наречена Лістова. Вона в Києві захопила Ліста своїм талантом, і тепер вони грають з ним в чотири руки.

Після концерту, прощаючись, Ліст багато разів стискував оби­дві руки Аліні. Він вітав її, висловлюючи побажання і подяки, говорячи їй ті тонкі вишукані компліменти, що мали магічну силу над жінками.

Од Ліста Аліна відійшла щаслива й радісна, обличчя її сяяло й губи самі розпливалися в посмішку.

Коли Аліна зійшла з естради, їй назустріч підійшов Микола Іванович. Він з запалом вітав її. Він говорив їй про те, що цілком розуміє, як світло й радісно повинно бути в неї тепер на душі.

Щасливий то був чоловік Ліст, бо інших щасливими міг робити.

Дізнавайтеся головні новини першими — підписуйтесь на наші push-сповіщення.
Обіцяємо повідомляти лише про найважливіше.

Відправити другу Надрукувати Написати до редакції
Побачили помилку - контрол+ентер
Всього коментарів: 0
Вибір редакції