Чжан Імоу: суд іде!

Гламур 25 травня, 2007, 14:10 876
Додати до обраного
Китайський режисер Чжан Імоу стане головою журі 64-го Венеціанського фестивалю.

Китайський режисер Чжан Імоу стане головою журі 64-го Венеціанського фестивалю, про це було оголошено у вівторок в Канах. Імоу підтвердив свою згоду в листі до директора фестивалю Марко Мюллера, де вказав, що очолить журі, незважаючи на велику зайнятість. Що ж так займає режисера? Виявляється - робота над сценарієм церемоній відкриття та закриття Олімпійських ігор 2008 року (саме через неї Чжан Імоу пропустив Кани), які пройдуть в Пекіні. 

Чжан Імоу має цілковите право вважати себе фаворитом Венеції: його картини двічі були удостоєні "Золотого Лева" ("Цюцзю йде до суду" 1992 року та "Жодного не можна втрачати" 1999 року), а перед цим, у 1991, режисер отримав "Срібного Лева" за стрічку "Запали червоний ліхтар". Особливістю нинішнього Венеціанського фестивалю стане якраз склад журі, в якому будуть виключно режисери, так само, як і в 1982 році, коли головою журі був Бернардо Бертолучі. Подивимося, в яких же руках опиниться суд Венеціанського кінофестивалю 2007?

Чжан Імоу – зроблено в Китаї

Китайський кінорежисер Чжан Імоу є представником так званого п’ятого покоління китайських кінематографістів. Йдеться про мистців материкового Китаю, Китаю комуністичного, який не перестає дивувати світову спільноту своїми економічними звершеннями та політичним консерватизмом. Втім, китайський кінематограф на широку світову арену вийшов тільки у дев’яностих роках минулого століття. І його успіх пов’язується саме з іменем Чжана Імоу. Картина цього режисера «Червоний ґаолян» 1988 року стала сенсацією на Берлінському міжнародному кінофестивалі. У фільмі йдеться про події китайської історії тридцятих-сорокових років двадцятого століття. Починаючись як історія кохання, фільм, зрештою, розповідає про окупацію Китаю японськими військами і спробу місцевих селян чинити опір завойовникам. «Червоний ґаолян» став програмною картиною для Чжана Імоу. Відтепер він зніматиме майже винятково родинні історії, фільмуватиме про китайську минувшину і взагалі стане одним з найбільш «китайських» режисерів у світі. Таким, що для нього вітчизняна проблематика заступатиме все інше. Зрештою, саме у «Червоному ґаоляні» дебютує Ґун Лі – тоді ще студентка, – яка згодом стане найпопулярнішою азійською кіноакторкою у світі , а також музою Чжана Імоу.

Правдивим тріумфом режисера та актриси виявилася картина 1991 року «Запали червоний ліхтар». У фільму йдеться про четверту дружину китайського багатія, що та змушена вести боротьбу за виживання у ворожому світі жорстоких прадавніх традицій. Стрічка виявить чутливість Чжана Імоу до традиційного становища жінки у китайському суспільстві, і саме цей сюжет стане одним з основних у його творчості. Водночас на картині «Запали червоний ліхтар» уповні проявляться мистецькі уподобання Чжана Імоу. Кристалізується його візуальний стиль, головне місце у якому займатиме колір. У минулому кінооператор, Імоу в цій кінострічці протиставить синій та червоний кольори, які втілюватимуть почуття відчуження та любови. „Запали червоний ліхтар” є ніби картиною про перебування усередині китайського ієроґліфа, існування якого підпорядковане тисячолітнім традиціями, і з якого немає виходу.

Ще одна сімейна історія Чжана Імоу мала великий фестивальний успіх, зокрема, у Канні, де 1994-го отримала Ґран-прі (до речі, на пару з фільмом Нікіти Міхалкова “Натомлені сонцем”). Це картина «Жити», що вона деяким критиками розглядається як найбільш зріла у творчості кінорежисера. Події фільму розтяглися на три десятиліття – від тридцятих до сімдесятих років двадцятого століття. Це був надзвичайно бурхливий для Китаю час – спочатку громадянська війна, а згодом правління Мао Цзедуна, яке перетворило життя звичайного китайця на низку серйозних випробувань. Герой стрічки керується одним простим правилом: “Жити!”. Проте дотримання цього правила виявляється майже недосяжним і для нього, і для його родини. Офіційна влада Китаю не була в захопленні від картини Імоу, режисера критикували, та все ж і далі дозволяли знімати кіно.

Попри фестивальний успіх та чудову пресу, стрічки Чжана Імоу практично не виходили в широкий міжнародний комерційний прокат. Це пов’язувалося, власне, з “китайськістю” Чжана Імоу, з його вірністю національним сюжетам і традиційним виражальним засобам, які вперто не конвертувались у комерційний продукт... Прорив стався після успіху картини «Тигр чатує, Дракон пантрує” іншого режисера – Ана Лі. Ця стрічка зробила традиційні китайські жанри модними для широкої публіки. Йдеться насамперед про жанр усяпян, який тримається на бойових мистецтвах та міфології про непереможних воїнів минулого... Отже, 2002 року Чжан Імоу фільмує «Героя» й отримує свою третю номінацію на «Оскара».

«Герой» – це розповідь про китайського месника, що він має на меті вбити тирана, який веде війну із сусідами за об’єднання Китаю. Зрештою, шлях воїна обертається самопожертвою, бо Безіменний цілком поділяє точку зору правителя на майбутнє Піднебесної. Попри патріотичну риторику, фільм містить величезну кількість бойових сцен, виконаних на високому художньому та хореографічному рівні. У “Герої” головне місце займають індивідуальні поєдинки, які сам постановник вважає зразками чистої поезії.

Остання за часом картина Чжан Імоу створена також у жанр усяпян. Це – «Прокляття золотої квітки». Дія фільму точиться за час царювання династії Тан, епохи, яка і сьогодні вражає своєю пишнотою і водночас жорстокістю. “Золото і нефрит зовні – гниття та розпад усередині” – так характеризує епоху Імоу. Режисер розповідає про змову проти китайського імператора, який організувала імператриця та один із кронпринців.

У “Проклятті золотої квітки” головне місце посідають колективні баталії. Чжан Імоу, що був постановником церемонії закриття Олімпійських ігр у Афінах 2004 року та активно готується до заходів Олімпіади-2008 у Пекіні, знається на колективних дійствах.

Однією з найдосконаліших вправ Імоу на ниві недавньої національної історії, яка подається через родинні стосунки є “Дорога додому”. Фільм розповідає не тільки історію кохання, але і є своєрідним утвердженням традицій, які мають бути передані від батька до сина. У цій картині свою першу роль зіграла Чжан Цій – нове акторське відкриття Чжана Імоу. Після виходу стрічки молода актриса і танцівниця стала новою азійською кінозіркою. У центр оповіді режисер знову ставить жінку, проте її роль тепер інша, ніж у попередніх стрічках Імоу. Жінка тепер не бунтарка, саме вона втілює Традицію і наполягає на її дотриманні. Чоловікові лишається тільки підкоритися...

Дізнавайтеся головні новини першими — підписуйтесь на наші push-сповіщення.
Обіцяємо повідомляти лише про найважливіше.

Відправити другу Надрукувати Написати до редакції © За матеріалами KINO-КОЛО / kinomania.ru / kinomania.ru/KINO-КОЛО
Побачили помилку - контрол+ентер
Гламур 25 травня, 2007, 14:10 876
Додати до обраного
Всього коментарів: 0
Вибір редакції