Мені подобається бути старим

Горан Брегович ексклюзивно для ТСН розповів про творчість, дружину в бігудях і батька пияка. 

Відомий музикант і композитор Горан Брегович дає інтерв'ю в окулярах, але це не від пихи, а через втому. "Вибачте, я таки залишуся в окулярах. Я три доби не спав і подорожував, як божевільний..."-  виправдовується зірка.

От ви групу назвали весільно-похоронним оркестром. А що дорожче - запросити вас на похорон чи на весільну церемонію?

- Я думаю, взагалі-то я пожартував, коли назвав свій оркестр весільно-похоронним. Тобто, до того, як ці музики почали грати зі мною, вони грали й на весіллях, і на похоронах. Це давня балканська традиція. Я почав їх так називати і це ім'я воно якось приліпилося. Але загалом, ми грали тільки на одному весіллі - на Кіпрі. І це було для друзів, я просто не міг відмовитися, а на похоронах мі всі разом не граємо. Хоча вони можуть, якщо домовитися.

А скільки це коштує, до речі?
- Може бути дуже дорого, а може взагали нічого не коштувати. Особливо, для друзів. Загалом, я б радив витратити ці гроші на щось більш корисне.

А на моєму весіллі зіграєте?
- Ну, тобі це точно нічого не коштуватиме, бо для друзів я безкоштовно граю.

До речі, а на вашому весіллі хто грав?

-Ну, загалом у мене було дуже скромне і маленьке весілля, так би мовити, без відриву від виробництва. Я одружувався в Парижі, це була така громадянська церемонія - запросили десяток друзів на обід з десятої ранку до 4 дня, тим все і закінчилося. Моя дружина весь час мені каже: коли ми нарешті по-справжньому одружимося? Ти мені красиве весілля винен!

А правда, що упорядником на вашому весіллі був Емір Кустуріца?
- Так, він був моїм шафером.

А зараз як ваші стосунки складаються?
- Ми не працюємо і не бачимося, мені не цікаво із ним, як з людиною.

Є дві точки зору. Перша - фільми Кустуріци стали успішними завдякі вашим саундтрекам до них. Друга - ви вдруге, після групи "Білий гудзик", стали відомим як композитор, що писав музику до фільмів Кустуриці. Вам яка ближче?

- Загалом, це такий довгий процес, коли люди обмінюються певними речами, знаннями. Я дав йому все найкраще, що мав і знав. І він мені - так само і навзаєм. Загалом, я зовсім не кіношна людина. Коли ми познайомилися, я був найбільшою в Югославії рок-зіркою. Перше кіно, яке ми зробили разом, це "Час циган" і я співпрацював із Кустуріцею безкоштовно, просто по-дружбі... А, ні, здається, я платив за студію! Але на той час я ще був багатенькою рок-зіркою. Потім ми працювали в парижі над "Арізона дрім". І звідти почався новий я - моє рідне Сараєво бомбили літаки, я залишився без грошей і музика, яку я писав, вона стала справжньою віддушиною.

А зараз ви музику пишете в Парижі чи в Белграді?

- Я взагалі в Парижі працювати не можу.

Чому?

- Я - композитор, дуже прив'язаний до власного коріння. До батьківщини. Тому я можу творити тільки там і ні в якому іншому місці. А загалом я- людіна світу. І в одночас - дуже локальний, балканський композитор. Якщо забрати мене звідти, я не зможу творити.

А музикантів ви де знаходите?

- Коли я починав, я грав тільки з маленькими родинними колективами. Одні грали на трубах, інші - на ударних. Але з родинами працювати важко - якщо вже запрошуєш одного, мусиш запросити всю родину, тому я збираю людей з різних родин на різні позиції в оркестрі.

От ви поки музику в Белграді пишете, за весь цей час зустрічали своїх вчітелів з вашої першої музичної школи? Тих, що виключили вас за відсутність таланту?

- Жодного разу не бачив. Взагалі, це більше анекдот. Я просто не хотів вчитися грати на скрипці, тому мене й вигнали з музичної школи з формулюванням про відсутність таланту. Насправді, я просто був розумним хлопчиком і знав, що дівчатам більше подобаються гітаристи, ніж скрипалі. Тому і почав вчитися грати на гітарі і приділяв їй більше уваги, ніж скрипці. Та й взагалі, мені не сильно подобалося ходити в музичну школу.

А на скількох інструментах ви вмієте грати?

- Не на багатьох. Якщо чесно, я мало граю останнім часом на чомусь новому.

Але все ж вмієте на чомусь? На флейті, наприклад.

- Ага, от і добре.

Тоді у мене для вас є подаруночок

- Оооо, це ваш національний інструмент... і в нас є подібний. Так, це називається джоломига.

А награєте щось?

- Ні, я на цьому не сильно знаюся, але от мій саксофоніст... чорт, він пішов. І наразі тут нікого, хто міг би для вас заграти. Але наступного разу - обов'язково знайду. Бо у мене є пара хлопців, які на "ТАК" це роблять!

Ну, то пограйте разом, бо це мій вам подарунок. І є ще один. Скажіть, знаєте, що це таке?

- Ну, так

І що це?

-Ми називаємо це драмбулє

Драмбулє? А ми - дримба. 

- Ну, не так вже й далеко, майже одне й те саме.

А ви вмієте на цьому грати?

- Так, дуже просто. Щось таке. (грає)

Я вам покажу... (грає)

- О, у мене таке відчуття, наче я тебе щойно поцілував. Якщо ми і далі гратимемося дримбою, це може бути дуже милим початком.

От ви альбом назвали шампанське і сливовиця. Вам, до речі, що більше подобається - шампанське чи сливовиця?

- Все від обставин залежить. Від погоди, від пори року. Але загалом, у мене все не як у людей. Бо я - серб. У всьому світі міцні напої п'ють після вечері. Наприклад, італійці п'ють граппу після того, як наїдяться. А вона - майже наша сливовиця. Або от французи. Вони п'ють коньяк після того, як наїдяться. А ми п'ємо сливовицю, тобто, міцненьке, до того, як сідаємо їсти. А шампанське - навпаки, після того, як наїмося. Тому і те, і інше я люблю.

А ви перед кожним обідом спершу сливовицю, а потім шампанське? Ви часто п'єте?

- Ні, ні. Вже ні. заголом, чи не єдине місце, де я випиваю - це сцена, навіть в контракті прописано.

А зі мною зараз слабо вам випити?

- Так, із задоволенням. Але не сливовиці, бо її тут нема. З тобою я б шампанського випив або якогось ігристого. Загалом, у мене сумна родинна історія з алкоголем. Бо мій тато сильно випивав, фактично був алкголіком. Але ще він залишив по собі у спадок виноградники і я роблю вино, щоб пити з друзями. Роблю його багато, щоб всім вистачило.

Ну, твоє здоров'я. (випиває)

Ти одружена?

Я б не кликала заграти на моєму весіллі, якби була одружена. А ви обручку не носите, щоб з дівчатами легше знайомитись?

- Насправді, я нічого не ношу. Це щоб грати не заважало.

А шлюб у вас щасливий?

- Знаєш, найбільша проблема подружнього життя - жити разом, під одним дахом.

Та ну, ви ж на гастролях весь час, фактично, і не живете.

 - Ну, от як пояснити? Прекрасно, коли триває період побачень. Гірше, коли прокидаєшся і бачиш її в цій фігні, як вона називається?

Бігуді?!

- Ага! Так. Загалом, я зустрів свою дружину, коли їй було 15, а мені - десь 24.

І скільки ж ви до весілля зустрічалися?

- Ну, ми побралися у 92-му, і зустрічалися ну, скільки?.. 18 років! Загалом, ми й досі зустрічаємося. І я на гастролях. Тому ми так довго і разом. Прокидатися під одним дахом в шлюбі - найцікавіша і найважча його частина. Іноді буває так, що дивишся якесь кіно, і там дівчина - ну, навіть мізинця твоєї дружини не варта, але вона тобі подобається, вона інакша, навіть екзотичніша, тому що ти з нею кожного ранку не прокидаєшся і кожного дня не бачиш. Взагалі, такий спосіб життя не всім підійде, але мені подобається те, як ми живемо.

А закохуєтеся часто?

- Та ні, я не з тих, хто часто закохується.

Чому?

- Ну, тому що це частіше трапляється, коли ти молодий. Тоді це зовсім не проблема.

Та ну. Ви так молодо виглядаєте. Мої подружки і я, якщо чесно, були дещо зспантеличені, коли ми вирахували, що вам 61.

- О, дякую, чорт, мені приємно! Але якщо уявити, що я машина - така, з сервісною книжкою і пробігом, ви мене ніколи не продасте. Бо я - надто стара машина, але мені особисто мій вік подобається. І знання, і те, як я виглядаю, і я б цей вік ніколи не проміняв на якийсь інший, особливо, надто молодий. Взагалі мені не подобаються чоловіки, які намагаються виглядати молодшими. Мені подобається виглядати на свій вік. Тобто, колись мені подобалося виглядати таким гарненьким молодим гітаристом, але зрештою, це стає тією частиною кар'єри, яка дратує найбільше - грати роль такого красивого-молодого музиканта. І це мене свого часу вбивало. Я люблю свій вік, мені подобається бути старим. Зрештою, ніяких завищених вимог, жодних зобов'язань.

А правда, що ви, як музикант починали в стрип-барах грати?

-Так, я і справді починав у стрип-барах. Насправді, я не знаю, як було у вас в радянські часи. Але у нас за комуністів тоді це були ті місця, де були не тільки голі дівчата. Це були місце, де збиралися такі собі відщепенці-інтелектуали, митці. І я почав дуже рано і вельми непоганим гітаристом, як на свої 16 років. Для музиканта це були дуже і дуже непогані місця. Випивка була хорошою, дівчата - гарячими і запальними. І взагалі, я в свої 16-17 років бачив більше голих дівчат, ніж всі мої однолітки в Югославії, разом взяті.

А зараз ви в стрипбари ходите?

- Ну, не так часто, як в молодості. Буває інколи. Просто я там більше не працюю. Я ж старий.

А на фортепіано ви граєте?

-Ні, та ти шо. Я мільйон років тому на цьому грав. Загалом, я дуже мало граю останнім часом, більше пишу. Найбільша проблема: коли я приходжу на вечірки до друзів, вони зазвичай починають мене вмовляти: пограй, пограй, пограй. Колись це було прекрасно, і я робив це добре. Але зараз якось інакше ставлюся до себе і гри на фоно. Колись я писав дуже багало пісень - десятки, сотні, справжні хіти. Грав їх вночі, це було в часи "Білого гудзика". Але тепер я не впевнений, що мені ще колись захочеться це робити. Я і сам не знаю, чому.

Давай я тобі на найближчому концерті заспіваю? От ти ввечері, що робиш? Приходь, або от у мене в Парижі наступного тижня будуть 3 великих концерти. Я знайду тебе очима. Що тобі заспівати? "Нпєремію" або "Месечину".

Читайте також:

Горан Брегович святкує 60-річчя

Емір Кустуріца дасть концерт у Києві

До Києва приїдуть Емір Кустуріца та Gogol Bordello

Горан Брегович: Мені подобається бути старим

Горан Брегович: Мені подобається бути старим

Повʼязані теми:

Наступна публікація