Українцям радять хапатися за свою ідею, доки її не втілив хтось інший.
Українці поступово перетворюються на націю дауншифтерів. Люди не можуть знайти собі пристосування і масово тікають за кордон, аби там влаштуватися у житті. І що цікаво, їм це вдається краще, ніж на батьківщині, з безперечно більш цікавими умовами.
З одного боку, за таких людей, звичайно, хочеться порадіти, бо вони знайшли свою особисту перспективу. З іншого – маємо визнати, що чим більше таких молодих і перспективних їдуть за кордон, тим менше перспективи в України. Але є одне "але". Тим, хто хоче залишитися в Україні замість тих, хто поїхав, теж є чим займатися.
Програма "Гроші" відшукала українців, які, попри жорстку економічну кризу, змогли вибудувати свій власний бізнес.
Кристина Нгуен свій бізнес розпочала, коли виникла проблема.
"Була ситуація, коли потрібно було потрапити на вечірку з досить строгим дрес-кодом – вечірньою сукнею до підлоги. Не було можливості й часу щось собі купити", – згадує Кристина.
Тоді вона не змогла знайти в Києві жодного сервісу з прокату суконь. Тож вирішила відкрити його сама.
"Ми купили 25 суконь. Усі – розміру "С". Я порахувала, що якщо нічого не вийде, то ці сукні буду носити я та мої подруги", – згадує Кристина.
Але подружкам плаття не дісталися. У розпал кризи, а Кристина почала бізнес наприкінці 2012-го, багато людей перестали купувати дорогі сукні й почали брати їх в оренду.
Дизайнерська сукня коштує 300-600 доларів. Його ж оренда обходиться в 10-15% від вартості. Сервіс Кристини виріс у солідний бізнес.
"У грудні в нас було понад 200 оренд. Вартість – від однієї тисячі до 3,5 тисячі гривень", – говорить Кристина.
Нині в компанії працює 10 працівників. І робочий день інколи продовжується цілодобово.
"Деякі клієнти телефонують нам опівночі – їм на шосту ранку потрібна сукня, і вони тільки-но про це подумали", – каже Кристина.
Вона вирішила розвивати бизнес далі, за кордони України.
"Ми відкрили партнерський сервіс в Азербайджані – ми втекли туди від кризи, порахувавши, що там є нафта і все добре. Восени запустили партнерський сервіс в Барселоні в Іспанії", – говорить Кристина.
Вважає, якщо у вас виникла якась ідея – треба негайно втілювати її у життя. Доки хтось інший не реалізував вашу мрію. Кристина вважає, що криза – це час, коли ти можеш наважитися на зміни. І це здорово.
"Це добре, що сталася криза. Криза змушує наші мізки думати набагато краще", – переконана Кристина.
Ольга Мельник ще півроку тому ходила вулицями рідного Білгорода-Дністровського на Одещині. Змінила кілька робіт. А потім звернулася до організації, яка влаштовує стажування фахівців на всіх континентах. Диплом Києво-Могилянської академії їй дуже допоміг.
"Вони працюють таким чином: у яку країну ти не їдеш – платять тобі трохи більше, ніж прожитковий мінімум", – пояснює Ольга.
Вона поїхала до Індонезії. Викладає англійську мову в приватній мусульманській школі, до якої ходять діти заможних індонезійців.
Ольгу не злякала невисока зарплата. Головне – побачити світ та отримати новий досвід.
"Мені платять 4 мільйони індонезійських рупій. На ці гроші прожити можна абсолютно нормально. Це десь трохи більше 300 доларів. Я плачу 1,3 мільйона рупій за квартиру. 2,7 мільйона рупій у мене залишається після цього", – говорить Ольга.
Вона винаймає кімнату в будинку. Проте в оселі живе сама.
Ользі в Індонезії довелося відвикати від деяких звичних для неї продуктів.
"Щоб їсти дешево, треба навчитися їсти те, що їдять місцеві. Наприклад, купуєш пачку рису і можеш їсти її місяць-два. Забудьте про хліб, картоплю, яблука – все це дуже дорого", – каже дівчина.
Наприклад, буханка хліба коштує 16 тисяч рупій – це 32 гривні. 100 грам картоплі – 1250 рупій, тобто близько 25 гривень за кілограм. Але вона навчилася економити. На вихідних їздить на базар – купувати там продукти вдвічі й навіть утричі дешевше, ніж у супермаркеті.
Сергій продавав промислове обладнання в Києві. Невелика зарплата, сидіння в офісі з 9:00 до 18:00… Наспраді, він все життя мріяв мандрувати. Пройшов кілька тренінгів, перш ніж переходити на роботу у віддаленому форматі. Потім почав активно реєструватися на біржах фрілансу та шукати собі замовлення. Виявилося, українські кадри популярні на світовому ринку праці. Зараз він веб-дизайнер. Робить сайти, інтернет-магазини. Цю роботу можна виконувати через Інтернет з будь-якого місця на земній кулі. Він обрав острів Балі.
Там він винаймає за 250 доларів на місяць велику кімнату з усім необхідним для побуту. Сергій каже, що орендувати житло на Балі коштує стільки ж, як і в Києві. Але є суттєва різниця.
"У Києві – це одно- чи двокімнатна квартира. А тут ти отримуєш цілий будинок. Може бути однокімнатний. Але з великою кімнатою та зі своїм балкончиком і садком", – говорить Сергій.
Нині, коли він знайшов компанію, що шукає для нього замовлення, часу стало набагато більше. Може дозволити собі мандрувати, подивитися на гарні місця на острові Балі.
Сергій заробляє на місяць понад 1 тис. доларів. Це набагато більше, ніж колишня київська зарплата. Але місцеві ціни на продукти теж не київські – вони в кілька разів вищі, бо острів розрахований на туристів.
Найближчім часом Сергій хоче повернутися до України.
"Хочу приїхати в Україну і "перезавантажитися". Побачитися з батьками, друзями. І потім обрати нову точку для своїх подорожей", – планує Сергій.
Він зрозумів, що для нього відкритий практично увесь світ. Зараз планує нові мандри. А думати про Україну можна всюди.
