Львів'янин з Twitter: Українці запросто можуть працювати у Силіконовій долині, якщо цього захочуть

Львів'янин з Twitter: Українці запросто можуть працювати у Силіконовій долині, якщо цього захочуть

Арсен під час виступу на Lviv IT Arena / Фото: Прес-служба LVIV IT ARENA

Попри те, що Арсен Костенко працює у Твітері, він мріє повернутися до України і зробити крутий соціальний проект.

Львів'янин Арсен Костенко ще студентом хотів потрапити до Силіконової долини. Він навчався в Могилянці, Технічному університеті Дрездена, а потім у Політехніці Мадрида. 2012-го року переїхав до США, де працював спочатку в Sony, а тепер пише код для Twitter.

У Твітері Арсен працює над проектом SnappyTV, який дозволяє вирізати з живого відеопотоку короткі ролики і одразу постити їх у соцмережі. Цим сервісом користується NASA та NFL, а також телеканал NBC, який у США цьогоріч транслював Олімпійські ігри.

З Костенком ми зустрілися у Львові після конференції Lviv IT Arena. Там він, зібравши аншлаг, виступав із доповіддю How Twitter works (Як працює Твітер). Через щільний графік зустрічей Арсена, спілкувалися ми у доволі неформальних умовах, прогулюючись вечірнім Старим містом.

Уже декілька років він мешкає в Штатах, але однозначно хоче повернутись і зробити в Україні крутий проект, як висловлюється Арсен, for the community. Він уже потроху починає його реалізовувати – приїздить до нас і розповідає українським студентам про те, що будь-хто може потрапити до Силіконової долини, якщо дійсно цього буде прагнути.

Сам Арсен розмовляє українсько-англійською і виступає за те, аби в Україні білінгви такого формату замінили українсько-російських. Костенко розповів багато цікавих речей про роботу в Твітері та толерантність, синергію академічного середовища і стартап-руху, а ще – про можливості для українського ІТ-кластеру, та чого не вистачає Україні для створення власної Силіконової долини.

- Розумію, що вам доволі часто доводиться чути це запитання, та все ж розкажіть, чи складно потрапити у Твітер?

Насправді, процес співбесіди у Твітері не дуже відрізняється від процесу співбесіди у будь-якій іншій компанії Силіконової долини. Переважно усе складається з декількох етапів. Є етап телефонного інтерв'ю і є етап особистого – це те, що називається on-site. Телефонне інтерв'ю, або так званий скрінінг, передбачає таке: по-перше, розмова з рекрутером – це такий загальний скан відповідності резюме до наданої позиції та загальної адекватності. Тобто, перевірка, чи людина може розмовляти англійською, висловити те, що її цікавить чи поговорити про свій попередній досвід. Загальні речі. Я думаю, будь-який студент, який хоча б трохи розмовляє англійською, це зможе зробити.

Арсен під час виступу на Lviv IT Arena / Фото: Прес-служба LVIV IT ARENA
Але ж мають бути певні технічні навички

Технічні знання йдуть трохи пізніше, спочатку загальна співбесіда. За найм на позицію відповідає один із менеджерів. У цьому випадку – hiring manager – тобто менеджер, що наймає. Він доволі часто спілкується з рекрутом телефоном, щоб визначити, чи відповідає він досвіду чи ні, наскільки йому комфортно розмовляти зі здобувачем, наскільки легко вони знаходять спільну мову тощо. Розмова з рекрутером однозначно відбувається до всього, далі можливі модифікації.

- Скільки часу займає весь процес?

Це сильно залежить від компанії. І переважно, що більша компанія, то довше він може тривати. Чим більша компанія, тим довше вона може собі дозволити тримати позицію відкритою. І тому в маленьких стартапах це може відбуватися в межах одного тижня. Тобто, сьогодні один дзвінок, через півгодини другий, ще через півгодини третій і все. Натомість у більших компаніях це може розтягуватися до декількох місяців. Конкретно зі мною це тривало три тижні і в основному через те, що мені так було зручно.

- Ви самі шукали вакансію чи це була рекомендація?

Вони (Твітер – ред.) шукали людину, яка має досвід роботи з відео, знайшли мене на LinkedIn, постукалися і сказали: "Слухай, давай поговоримо". Я відповів: "Давайте поговоримо" (посміхається).

- Згодом ще повернемося до відео, поки дуже цікаво про LinkedIn. Наскільки на Заході розвинена ця бізнес-мережа порівняно з Україною?

Скажімо так – на Заході у LinkedIn є дуже багато конкурентів. Але коли Microsoft купив LinkedIn, прогнози були, що кількість повідомлень і lead-discovery (відкрита позиція, на яку з'являється людина – ред.) зросте ледь не втричі. Зараз їх близько півмільйона на місяць.

У контексті цього згадався серіал "Силіконова долина", де один із героїв звільнився зі стартапу, оновив статус в LinkedIn і йому одразу ж посипалися пропозиції. У реальному житті теж так відбувається?

Повідомлення приходять часто. Але немає такого, що до вас постійно стукають з релевантними пропозиціями. Часто бувають абсолютно неадекватні речі. Наприклад: "Я побачив, що ви чудово знаєте таку-то технологію", а вона в мене взагалі ніде не згадується. А буває таке: "Я прочитала, що у вас був досвід роботи в компанії такій-то з такого-то по такий-то рік, давайте поговоримо". Бувають різні тексти, з якими звертаються рекрутери. Ось такий лайфхак: якщо в LinkedIn виставити, що ви в Сан-Франциско, до вас одразу почнуть стукати і пропонувати поговорити. Мені здається, цим варто користуватися.

- Говорячи про Україну, так склалося, що у нас Твітер не дуже популярна соцмережа, усі в переважній більшості сидять у Фейсбуці. Чому не пішло?

Гіпотез, чому Твітер міг не піти (в Україні – ред.) може бути декілька, але чому конкретно в Україні не спрацювало, я взагалі без поняття. Проте я можу точно сказати, що є багато галузей, де Твітер, мені особисто здається, був би підхожою платформою, але чомусь не використовується з тих чи інших причин. Якщо подивитися на Твітер як на контентну платформу, то звісно, є дуже багато ботових чи мертвих акаунтів, але водночас є велика кількість дуже високоякісного контенту. Всі венчурні капіталісти, всі круті засновники переважно використовують Твітер. Оскільки він є фундаментально відкритою платформою. Там вони розповідають свої новини, замість постити нудні прес-релізи.

Арсен під час виступу на Lviv IT Arena / Фото: Прес-служба LVIV IT ARENA

- У нас, здається ж, немає представництва Твітера?

В Україні ні. Воно розташоване у Лондоні. Та частина, яка скажімо так, займається українським сегментом, продажем реклами, здебільшого розташована там.

- На жаль. Трохи про наболіле. Останнім часом почастішали випадки із баном акаунтів, як відбувається цей процес, куди скаржитися?

Мені важко сказати, оскільки дуже різні бувають випадки. Але що можна в такому випадку стовідсотково порекомендувати – у Твітера є таке поняття, як верифікований акаунт. І нещодавно це було відкрито для всіх користувачів. Тобто зараз будь-яка людина може податися і верифікувати свій профіль. Є певні критерії, які детально описані на самому сайті. Потрібно, щоб про вас була зовнішня інформація, хто ви такі, що робите, певні лінки, які будуть зрозумілі англомовним людям, і які підтвердять, що це й справді ви. Після того, як у вас з'являється синя галочка, це надає більше переваг. Навіть, якщо акаунт забанять, то завдяки верифікації буде більше важелів, щоб позиватися і отримати його назад.

- Наприклад, в українському сегменті Фейсбуку часто банять за громадську позицію. І, як правило, через скарги, штучно створені ботами

Поскаржитися можна на будь-якого користувача. Чи призводить це до блокування акаунта – мені здається, що повинна бути якась масова серйозна дія, щоб це призвело до важких наслідків, у цьому випадку до блокування акаунта. Якщо подивитися на це чисто з технічної точки зору, я не знаю, як цього можна уникнути в принципі, але можна за рахунок верифікації акаунта упередити. І це допоможе у поданні апеляції та під час спілкування з самою адміністрацію Твітера.

- До речі під час виступу на конференції ви говорили що Твітер зараз стає більш новинним ресурсом. У чому це проявляється?

Так, він більше говорить про себе як про новинний ресурс. Технологія сама не сильно змінилися. Але ідея в наступному: коли я, наприклад, на Фейсбуці фоловлю Ілона Маска, то його дописи я зможу побачити лише, якщо хтось з мого кола спілкування його залайкає чи репостне. Натомість у Твітері, якщо я його фоловлю, цей запис точно не пройде повз мене. Я його однозначно побачу.

- У Мережі якраз ходять чутки, що Твітер стане схожим на Фейусбук у сенсі ранжування новин. Чи плануються якісь радикальні зміни?

Насправді це вже з'явилося. У Твітера є така невелика вставка, яка дозволяє вам побачити пости "які ви могли пропустити". Якраз цей блок використовує ранжування, куди потрапляють найбільш релевантні на думку Твітера повідомлення. Але Твітер використовує зворотній хронологічний порядок видачі повідомлень. Це так є і я не знаю нічого про плани вносити зміни у цю технологію.

- Такі ж чутки ходять і про зміну кількості символів у повідомленні. Чи можливо, що колись їх буде більше 140?

Це хороше запитання. Такого роду рішення у Твітері приймаються, виходячи з даних. Тобто, це A/B-тестування, і це переважно, якщо бути геть дуже щирим, вирішують користувачі. Якщо така зміна проходить і користувачі починають від неї шаленіти, ще більше починають користуватися платформою, то, я думаю, що Твітер на таке погодиться.

- Чи не буде це повною копією Фейсбука?

Можна уявити таку реалізацію, в якій Твітер був би повною копією Фейсбуку. Але швидше за все, якщо Твітер буде змінюватися, то навряд чи дублюватиме Фейсбук. Я можу уявити декілька варіантів Твітера, в якому би він не був схожим на Фейсбук. Давайте спробуємо пофантазувати. Але це вже моя думка, не як працівника Твітера, а – як користувача платформи.

Уявіть цікавий синергічний мікс Медіума і Твітера. Тобто, якщо спробувати відпустити уяву – то я бачу кінцевий продукт саме таким, і він геть неподібний до Фейсбука. На такій платформі залишається зворотна хронологічна видача повідомлень, кількість тексту не обмежена і вона не дублює соцмережу Цукерберга.

- Виходить, так. Тобто, я правильно розумію, Твітер не планує змінювати алгоритм видачі новин, як це колись зробив Фейсбук?

Зворотній хронологічний перебіг стрічки таймлайну є дуже важливим для Твітера. Я не бачу зараз ні підстав це міняти, ні планів це робити взагалі. Усі ресурси Твітера працюють за таким принципом – TweetDeck, всі списки, пошук. Це те, що робить, власне кажучи, Твітер живим. Останні зміни, які були зроблені – це живе відео. Але й там теж використовується зворотній перебіг. Тобто ви бачите на відео у реальному часі все, що відбувається. Наприклад, в США заплатили досить великі гроші, щоби мати можливість транслювати футбольні ігри, до них показується реклама, додаються способи вирізати маленькі відео і потім ще раз прокручувати їх у стрічці, там ціла екосистема.

Арсен під час виступу на Lviv IT Arena / Фото: Прес-служба LVIV IT ARENA

- Ну от ми і повернулися до відео, вашої спеціалізації. Розкажіть детальніше, над чим працюєте у Твітері

Я інженер відеосистем (video systems engineer), конкретно працюю над Snappy TV. Це проект, за допомогою якого можна брати будь-яке потокове відео і перетворювати його на короткі відеоролики, потім розшарювати їх в Ютуб, Фейсбук, у сам Твітер і просто завантажувати собі на комп'ютер.

- Тобто, технологія вже працює?

Технологія вже доволі давно працює. Це була окрема незбиткова компанія, що функціонує, яку Твітер свого часу придбав і зараз використовує її як швейцарський ніж.

- А як саме відбувається цей процес з технічної точки зору? Ви грабите відео чи якось інакше?

Скажімо так, нічого без зайвої необхідності не потрапляє на комп користувача, все відбувається просто у браузері під час перегляду потокового відео – in the cloud (у хмарі – ред.). Ось, наприклад, деякі зі снепів (Арсен показує нам у своєму Твітері кілька роликів).

Це далеко не єдине відео, яке було зроблене за допомогою тулзи. Наприклад, в Америці телеканалу NBC Olympics дозволяється транслювати Олімпійські ігри, і всі відео, які були зроблені твітер-акаунтом NBC Olympics, були зроблені саме за допомогою Snappy TV.

- Я так розумію, для звичайних користувачів платформа Snappy TV не доступна?

Так, як звичайний користувач, ви не зможете користуватися нею, але якщо раптом виявиться, що ви представляєте якісь медіа або маєте в цьому професійну потребу, то зможете на сайті Snappy TV залишити свою пошту, з вами зв'яжуться люди, які займаються техпідтримкою і проведуть невеликий курс. Якщо ви вирішите, що вас це цікавить – вам створять доступ.

- Разом з вами у Твітері ще працює багато українців, є якась "українська тусівка"?

Скажімо так, це не константна цифра через те, що хтось приходить, хтось іде, але я б сказав, що десь в районі двох десятків я можу перелічити по пам'яті. З українцями я можу в будь-який момент перетнутися і піти на каву, але в моїй безпосередній команді українців немає.

- У попередніх своїх інтерв'ю ви розповідали, що хочете повернутися в Україну

Майстер-план десь такий, так.

- Сакраментальне запитання, і можливо трохи банальне, та чому?

Це довга і філософська розмова. Мабуть, вона упирається в таке поняття як "навіщо людині дане її життя". Тобто, є така теза, що за кордоном краще жити і тому треба жити там. І це звичайно класно, але коли ви приїздите за кордон, то розумієте, що всі люди там живуть з якоюсь метою. Тобто, вони ходять на роботу не через те, що хочуть мати класний будинок, а тому, що вважають свою роботу важливою.

Найпростіша річ, яку я роблю вже – приїжджаю до України і розповідаю молодим фахівцям, що вони без проблем можуть поїхати працювати за кордон чи до Силіконової долини, якщо вони цього дійсно прагнуть.

Арсен Костенко

Коли влаштовуєтеся на роботу в якусь компанію, вас питають: "А чому саме до нас?". І на це питання в багатьох людей відповідь є. І часто, коли я задаюся таким питанням, мені здається, що я хотів би зробити щось в Україні. Можливо, це непопулярна думка, але я хотів би зробити щось для спільноти, або як це кажуть англійською – for the comunity. Першою чергою тому, що я багато в чому завдячую знанням, отриманим в Україні.

- Тобто, ви навчалися тут?

З восьми років, що я навчався в університеті – шість в Україні, так.

- Говорячи, що в Україні ви хотіли б зробити щось for the comunity, що б це могло бути? Чи буде це пов'язане із Твітером?

Це хороше питання. Я в процесі роздумів і як-то кажуть figuring stuff out. Тобто, я намагаюся зрозуміти, що б такого я міг у принципі зробити. Найпростіша річ, яку я роблю вже – приїжджаю до України і розповідаю молодим фахівцям, що вони без проблем можуть поїхати працювати за кордон чи до Силіконової долини, якщо вони цього дійсно прагнуть.

Я вірю, що поняття "за кордон" не повинно бути чимось типу великої стіни, за яку нас не пускають, а ми туди ломимося, бо там земля обітована. Насправді там такого немає. Там теж треба працювати, теж є свої винятки і проблеми. І було б круто, щоби більше людей розуміли, що це не стіна, це невеличкий живопліт, який можна у будь-який момент перескочити, і за ним радикально нічого не зміниться. Це перше.

Друге – просто розповідати про тамтешні технології, щоб рівень українських фахівців теж був достатньо високим.

- Та чомусь так виходить, що велика кількість українських айтівців працюють на західні компанії. Згідно з думкою деяких експертів, український ІТ-кластер нині ледь не другий у світі серед тих, на кого дивляться західні компанії. Чи є у вас таке саме відчуття?

Я би сказав, що тут є частка перебільшення, але є й частка правоти – вони дуже тісно сплетені. У нас тут (в Україні – ред.) є дуже висококласні спеціалісти, фахівці, на яких дивляться і з якими хочеться працювати. Про це сьогодні (під час виступу на Lviv IT Arena 3 жовтня – ред.) говорив Джейсон Мітура (CEO у Viewdle, який продав свій стартап Google – ред.), про це говорили багато людей.

Та думати, що ви є першокласним фахівцем через те, що ви лише українець – це божевілля. Моя особиста скромна думка така, що коли ви закінчуєте університет в Каліфорнії, десь на другому курсі починаєте думати, як застосувати отриманні знання.

Не просто думати, які алгоритми швидші, і які з них вигідніші, а як їх застосувати і що можна зробити ще. І значна частина освіти у США побудована саме на вмінні навчатися і одночасно застосовувати здобуті знання. Але якщо подивитися з іншого боку – на всіх міжнародних олімпіадах перші місця дуже часто посідають китайці.

- Українці теж...

Українці теж, але розумієте в чому нюанс? Люди, які роблять круті продукти і заробляють скажені гроші, дуже часто не є переможцями олімпіад, вони просто уміють поєднати щось із чимось – зробити так, щоб іншим людям було краще від цього жити.

- От на вашу думку, у чому українські ІТ-фахівці все таки кращі?

Українці дуже наполегливі, насамперед. Мені здається, що часто, якщо мова йде про витривалість, українці можуть дати фору багатьом. Я не знаю, чи сильно можна потягатися з представниками інших країн, але це таке "середнє по палаті", виходячи з мого суб'єктивного досвіду.

Здається, якраз у Фейсбуці Джейсона Мітури був дуже цікавий діалог, де він виклав фото машини якоїсь дивної конфігурації, де кермо зробили із ланцюга і вийшов такий жорсткий стімпанк. Підписав він це так: розробка по-українськи. А хтось йому відкоментовує і говорить таку фразу: UI is sucks but shit works, right? (переклад з англ.: інтерфейс – відстій, але ж, чорт забирай, працює, так?).

І ось це воно, розумієте? Мені здається, що це квінтесенція всього. Якимось незрозумілим чином воно все збите докупи і працює.

Українці дуже наполегливі, насамперед. Мені здається, що часто, якщо мова йде про витривалість, українці можуть дати фору багатьом.

Арсен Костенко
Взагалі говорити про те, що українці якісь суперособливі – мені здається, це перебільшення. Моя суб'єктивна думка полягає в тому, що Україна була ближчою до кордону, сюди перевозили багато військових розробок, був дуже великий наголос на військову техніку і на математику – на все, що було необхідним для підтримання військово-промислового комплексу.

Потім, коли Радянський Союз розвалився – в Україні лишилася вся ця величезна кількість розробок. А математикам набагато легше стати програмістами. Це й стало початком руху маховика, а зараз цей маховик розкручує сам себе через те, що програмісти вчилися заробляти.

Наприклад, в Америці є компанії, які живуть поняттям Big Data. Для них це є хліб насущний, це їхнє щоденне життя, а для нас – поки щось захмарне. Якщо студенти Українського Католицького Університету або Політехніки (йдеться про Львів – ред.) не зможуть вийти на сусідню вулицю в компанію, де Big Data є основою, і де сидять бородаті дядьки, які на цьому собаку з'їли, то ми почнемо потрохи відставати.

Проте є можливості це наздоганяти через те, що всім зараз цікаво, щоб студентів було набагато більше, щоби буквально всі розумілися на цьому, щоби ринок праці не був таким маленьким. Але одна справа, коли ми ці знання отримуємо через університети, інша – коли ми це самі продукуємо.

- Звісно, це дуже гучно звучить, але чого не вистачає Україні, щоби створити свою власну Силіконову долину?

Це все питання ринку. От наприклад, чи можна заробити на українському Інтернеті? Раніше, мені здається, e-commerce в Україні був чимось нереальним. Зараз, звичайно, побільшало. Але все одно його не так багато, як хотілося б. Чи згодні наші люди платити за курси, за послуги?

Якщо люди починають давати гроші – то насамперед це прагнення отримати більше вільного часу. Наприклад, якщо хтось у Києві винаймає квартиру, а йому господар надсилає контракт не в паперовій формі, а як лінк на DocuSign, документ швидко підписується і одразу надсилається назад.

Тобто, ви на цьому економите як мінімум півгодини добирання до господаря й назад, він на цьому також економить якусь частку свого часу. Але хтось за це повинен платити.

- Здається, в Україні з цим поки що складно

Якщо ніхто не хоче платити, тоді дуже важко говорити про ринок. Якщо немає ринку – тоді важко говорити про розвиток. Тут корінь дискусії полягає в тому, що гроші – не цінні самі по собі, час набагато цінніший. І віддавати свої гроші, щоб отримати назад свій час – це круто. А зберігати гроші для того, щоб вони були, мені здається, це не те.

Скільки людей в Україні готові платити за електронні поливалки газонів? Або за модернізовані ігрові приставки або ще щось? Дуже часто все зводиться до того, що технологія на заході не є чимось таким, що існує саме по собі, воно існує увесь час на ринку і вона весь час вирішує майже одну й ту саму проблему – повертає людям час за рахунок автоматизації того чи іншого завдання, тієї чи іншої рутини.

До речі, рутина, принаймні у США, не має негативного забарвлення. Це слово означає стандартну послідовність дій. Наприклад, коли людина говорить "тепер мені потрібен час для того щоб get back to my routine" – це просто означає те, що ми називаємо "адаптуватися". І якщо є щось, що дозволяє людині десь трошечки отримати більше часу, це круто. Наприклад, коли людина зранку звикла читати свою газету, а тут почала отримувати її у формі коротких повідомлень на пошту і читати її поки буде їхати у своєму авто, яке не потребує керування – це круто. Вона буде готова за це заплатити. І навіть більше. Вона хоче за це заплатити тому, що отримує у відповідь свій час.

- Якби була можливість щось американське інтегрувати в українські реалії, можливо, технології, то що б це було передусім?

Я думаю, що в Україні відповідні технології рано чи пізно з'являться. Просто цікавий момент: живучи за кордоном і потім повертаючись в Україну, вам здається, що можна було би інтегрувати дуже багато речей, багато чого вдосконалити. Але якщо подивитися, як усе розвивається, то я вважаю, що воно з'явиться так чи інакше. Наприклад, PayPal або електронні платежі. А можливо Приват24 розкачається і розвинеться. Було б кльово, якби ці речі з'явилися першими.

Було б добре, якби в Україні почала працювати система онлайн-стеження за власним квитком у громадському транспорті, і якби вона була досить простою. Ще я переконаний, що у нас дуже швидко з'являться самохідні авто.

- Щось на кшталт Tesla?

Я не знаю, що конкретно це буде. Знаю, що зараз Uber працює з Ford, Tesla працює сама по собі. Крім того, в Україні вже є представництво Uber і це фундаментально. Якщо Uber захоче, щоб у нього були сильніші позиції – він це зробить. На цей момент, мені здається, вони просто застовпили за собою місце і чекають на слушний момент.

Ще було б дуже класно, якби всі білінгви, які мешкають в Україні, перетворилися з українсько-російських на українсько-англійських.

- Це щодо технологій, а щодо якихось соціальних моментів?

От, наприклад, якщо говорити про роботу – то тут більше хотілося б толерантності. Нетолерантність українців сприймається типу як національна особливість, але насправді це банальна невихованість.

Якраз під час однієї із панельних дискусій (на конференції Lviv IT Arena – ред.) говорили на тему, чого не вистачає українському стартапу і один із учасників зазначив, що потрібно мати "сталеві яйця".

Якщо в Америці так сказати, це все одно, що вийти і на камеру жорстко поколупатися в носі, а потім це з'їсти. Це дрібнички, але їх починаєш помічати з часом. Дивлячись на це зі Штатів, такі вислови не здаються нормою і взагалі ні разу не смішно.

Нетолерантність українців сприймається типу як національна особливість, але насправді це банальна невихованість.

Арсен Костенко

Наприклад, коли ви маєте досвід роботи в команді, де люди мають зовсім інше ставлення до роботи, лояльність до співрозмовника – це дуже прикольне відчуття. У мене декілька разів таке траплялося. У мене в команді старші, доволі освічені учасники, і буває я скажу якусь дилетантську штуку і вона звучить як повна ахінея, я це розумію лише з часом, а вони кажуть: "Ти знаєш, це цікава ідея, але вона не спрацює". Замість того, щоб говорити, що ти повний ідіот, вони кажуть, що ідея не спрацює тому, тому і тому… І з такими людьми хочеться більше говорити, і діалог стає більш цікавішим і конструктивнішим. Так не всюди, звичайно. Інакше би Трамп не став кандидатом у президенти. Але у Силіконовій долині це радше так, ніж ні.

З іншого боку, чому всі так багато обговорюють Стіва Джобса – він був винятком із правил поведінки у всій Силіконовій долині. Йому все сходило з рук, тому що в результаті він часто виявлявся правим. Але те, як ця людина обґрунтовувала і пояснювала свою позицію – це трохи дикунство.

- До речі, хто зараз кумир серед айтівців Силіконової долини?

Ілон Маск, звичайно. Тобто, таких є декілька, але більше Маск. Скажімо так, Маск – геніальний чувак, але він дуже старається над тим, щоб його персона мала таку ауру. Він дуже багато зусиль вкладає в свій образ. Наприклад, він тривалий час боровся за те, щоб його вважали співзасновником Tesla, хоча насправді він таким не є. Ларі Пейдж і Сергій Брін (засновники Google – ред.) скільки завгодно могли стати такими мегачуваками, але їм набагато прикольніше давати гроші Маску, щоб він був на передовій, а самим залишатися скромними інвесторами.

І окремо хочеться сказати, що Силіконова долина любить подібні культи – культи геніальної особи. Якщо подивитися на Маска – він ідеальний архетип для цього. Він приїхав з Південної Африки, сам, якимось перипетіями, невідомо як, вивчився у коледжі. І все це зібрано в один смачний образ. І в Силіконовій долині все це подобається через те, що дозволяє створити мед, на який налипають мухи.

Арсен під час виступу на Lviv IT Arena / Фото: Прес-служба LVIV IT ARENA

- Певно, тому про Цукерберга усі якось забули

Був і культ Марка. Певний час, коли у SpaceX не було таких великих успіхів, Марк Цукерберг був таки рок-стар. Йому було менше 30, а капіталізація Facebook була майже як у Ford, при чому останній довелося працювати над цим дуже довго. Тобто, шукання чергового кумира Силіконової долини – це таке собі перехідне знамено.

- Щодо України, можливо, ви можете виокремити якісь круті українські стартапи?

Для мене дуже показовим є проект Looksery, який нещодавно придбав Snapchat. Цей розроблений одеситами додаток для мобільних пристроїв дозволяє в реальному часі змінювати власне обличчя на фото і навіть під час відеочату.

- А такі, які успішно працюють власне в Україні?

Сама ідея штуки зі стартапом полягає у тому, що бізнес-модель повинна бути відтворювана і масштабована. Тобто, якщо модель працює в Україні, вона має працювати і десь інде. Тому мені здається, що не буде стартапу, який працюватиме лише в Україні. А оскільки є ті стартапи, які можуть початися в Україні, їх можна буде реплікувати й у інших точках.

Ще мені подобаються українські хлопці, які роблять роботів. У Ростислава Чайки (CEO & Founder в Lviv Startup Club) є ціла дека, з якою він приїздив у Силіконову Долину і розповідав про різні компанії, що працюють в Україні, продаються з України і дуже часто збирають свій angel round з Кікстартера. Мені навіть захотілося купити такого програмувабельного робота, якого можна зібрати самому з набору певних інструментів. І цей робот може потім їздити і виконувати ще деякі функції. І це зробили українці.

- На які технології на Заході зараз найбільший попит?

Енергетика – відновлювана, не забруднювана, при чому у кейсі sustainable. Тобто енергетика, яка дозволяє вам існувати більш довго. Ідея sustainable така, якщо про неї говорити як про бізнес – він не вилітає в трубу. Якщо ми говоримо про sustainable ecosystem – то це система, яка не самовироджується.

Загалом, в тренді зараз енергетика, транспортування, біотехнології – тобто зробити людину молодшою, кращою.

- Тобто, над розробкою таких технологій працюють більше в академічному середовищі, чи цим займаються компанії, що базуються у Силіконовій долині?

Це дуже пов'язані штуки. Є цікава доповідь одного з отців стартап-руху Стіва Бланка під назвою The Secret History of Silicon Valley (Таємна історія Силіконової долини), де він стверджує, що вся конвергенція стартапів і компаній почалася тоді, коли університетські професори вирішували, як їм далі жити, оскільки було не дуже багато уявлень, як себе забезпечувати. І вони почали мотивувати своїх студентів йти і відкривати власні компанії, а самі заробляли на тому, що консультували їх і допомагали у створенні... Тобто, університети стимулювали студентів створювати компанії. Тому це дуже пов'язані речі.

- Насамкінець, що б ви порадили українським молодим спеціалістам, які замислили створити свій стартап?

Вивчити іншу мову і поїхати подорожувати.

Повʼязані теми:

Наступна публікація