Людство стане мультипланетною цивілізацією

Думки щодо колонізації Марсу у команді розділилися. Та й самі вони туди ні за що не полетіли би. Кажуть, що на Землі цікавіше. Але усі певні того, що у майбутньому людство почне освоювати інші планети - вже за межами Сонячної системи.

26 травня у всесвітньому хакатоні NASA SpaceApps Challenge, який вперше проводився в Україні, переміг проект марсіанського літака MarsHopper, розроблений командою киян.

Усі вони - програмісти, розробники, дизайнери і навіть школяри - прийшли на конкурс з різними цілями. Хто хотів подивитися, що ж таке хакатон, а хто - просто розважитися на вихідних. У результаті команда, яка тільки-но познайомилася між собою, виграла приз глядацьких симпатій у престижному конкурсі та запрошення на мис Канаверал на запуск космічного апарату OSIRIS-REx.

Команда MarsHopper налічує сімох учасників: Софія Буткалюк, Олександр Буткалюк (батько Софії), В'ячеслав Осауленко, Андрій Музиченко, Ілля Рубинський, Павло Правдюков та Микола Денисенко. В інтерв'ю ТСН.ua вони розповіли, чому їхній винахід важливий для дослідження Марса, та подискутували про можливу колонізацію Червоної планети у майбутньому.

- У вас зібралася велика команда. Цікаво - хто ж виграв хакатон NASA. Розкажіть трохи про себе - де ви навчаєтеся або навчалися і де зараз працюєте.

Слава: Я закінчив КПІ, прикладна фізика. Зараз навчаюся в аспірантурі КПІ, там вже інший факультет, не фізика.

Ілля: Я закінчував Європейський університет, такий приватний ВНЗ у Києві, напрямок –  інформаційні системи та технології. Зараз шукаю роботу. Я закінчив навчання у 2009 році, працював у компанії з розробки комп'ютерних ігор.

Андрій: Авіаційний. Ще навчаюся, заочно. Паралельно працюю. У проекті на етапі розробки я допомагав збирати модель та робити презентацію.

Слава: Він нам допоміг у розкрутці, в піарі, у просуванні.

Павло: Я закінчував в КПІ фізико-технічний інститут на спеціальності прикладна математика. Працюю в Ciklum, big data інженер.

Микола: Я закінчив КПІ, хімтех, технологія тугоплавких неорганічних силікатних матеріалів. Я туди йшов, щоб отримати базові знання по хімії. На третьому курсі переключився на фотографію, працював фотографом. І зараз переключаюся на IT, де, як на мене, я можу себе повністю розкрити.

Павло: От він усіма своїми скілами (навичками, - ред.) був корисний у проекті.

Микола: Так, комп'ютерна симуляція – це моїх рук справа. Я в себе вдома поставив світло, камеру і на фоні нової штори зняв і змонтував. Це було дуже зручно, бо якщо були якісь поправки у хлопців, можна було одразу перезняти.

Сашко: Я закінчив Вінницький державний технічний університет, факультет технологій машинобудування, за спеціальністю я інженер-механік. А так – приватний підприємець. Я тривалий час займався різними видами дизайну: промисловий, інтер'єр, архітектурний, яхти. Оскільки я ще літав на планері, то мені знайома ця тематика. У нашій команді я був інженером та дизайнером. Я розробив і склав лабораторну установку, розробив ескізи, логотип.

Софія: А я шукала інформацію про [космічний апарат] "Фенікс", про Curiousity.

Скільки тобі років?

Софія: Вже 11. Я навчаюся у 171-му ліцеї "Лідер". Перейшла у  сьомий клас.

У тебе там є поглиблене вивчення якихось предметів?

Софія: Математики.

Як тобі, до речі, з цією популярністю у школі?

Софія: Популярності нуль.  Ніхто навіть не звернув увагу. Вони більше звертають увагу на спорт, ніж на науку, хоча цей ліцей математичний, пов'язаний напряму з наукою. У мене лише три учні в класі зрозуміли, що це взагалі таке. І то, розпитували.

А далі де плануєш навчатися?

Софія: Я хочу стати аніматором, або сценаристом, або режисером. Хоча, режисером не думаю. Хочу закриту кімнатку, побільше малювати, побільше писати історії.

Розкажіть про свій проект.

Ілля: Наш проект – це літак для Марса, який вивчає полюси цієї планети. Головна ідея у тому, щоби використовувати сухий лід як робоче тіло. Радіотопний генератор переводить лід з твердого стану в газоподібний, а тиск змушує працювати двигуни літака, створюючи радіоактивну струю.

Коли я читала про ваш проект, я не зовсім зрозуміла, як він забирає сухий лід.

Софія: Внизу цього корпусу знаходиться лижа, а всередині лижі є маленькі дверцята. Коли MarsHopper сідає, ці дверцята відкриваються, збирають лід і одночасно відбувається гальмування.

Чоми ви обрали таку назву – MarsHopper? Що вона означає?

Софія: Стрибун. Тому, що він стрибає.

Сашко: Це гра слів. Є grasshopper – це коник-стрибунець, а MarsHopper – це коник-стрибунець на Марсі.

А кому належить ідея? Розкажіть, як ви познайомилися і зібралися разом працювати над цим проектом?

Микола: Був такий захід Boot Camp – тренувальний табір за три тижні до хакатону NASA. Саме там презентували завдання і потрібно було зібрати команду, знайти людей зі схожими думками, скооперуватися та почати придумувати ідеї для втілення.

Тобто ви всі там познайомилися?

Микола: Не всі. Я був з Павлом. Паша помітив свого друга Славіка.

Павло: Так, Славік там теж був, але він пішов.

Микола: Тобто ми були з Павлом, побачили Сашу з Софією. Ми підходили до різних груп, спілкувалися. Дійшло до того, що ми з Софією почали дискутувати на предмет використання сухого льоду .

Софія: І дизайну, як воно має виглядати.

Микола: Так-так. Вона активно пропонувала ідею сухого льоду, що потрібно левітувати на ньому.

Софія: Левітація за допомогою струменю вуглекислого газу, який створить повітряну подушку. Вуглекислий газ важчий за повітряну суміш, якою ми дихаємо, тому й утвориться така подушечка.

Микола: Так, а ми сказали, що нічого не вийде.

Павло: Ми сказали, що це дуже енергозатратно і запропонували більш ефективний метод.

Микола: Взагалі саму суть сухого льоду ми вихопили, і це справді класно. У ньому є багато енергії, його можна використовувати для наших потреб. І Сашко потом підключився. Так, з'явилася ідея створити літак.

Українці, які виграли конкурс NASA_2
Павло (ліворуч) і Микола (праворуч)

А який літак за габаритами?

Микола: Розмах крил 8,5 метрів. Ми робили розрахунки, якими мають бути крила в атмосфері Марса, щоб підйомна сила була достатньою при певних швидкостях. Наша швидкість 100 м/с, близько 300 км/год. При вазі близько 200 кг з нашим паливом у вигляді сухого льоду, при таких параметрах розмах крил має бути 8,5 метрів. Беручи до уваги також і гравітацію на Марсі, і розрідженість атмосфери.

На скільки часів польоту йому вистачає одного забору?

Микола: Там справа не в годинах, а в хвилинах. Літак забирає лід і кілька годин перетворює сухий лід у газ. Потім він набирає швидкість, невелику висоту. Коли він набирає висоту, частина палива, яка залишилася, передається на пропелер. Швидкість літака велика, однак летить він недовго. Пролітає декілька кілометрів, аналізує поверхню, обирає зручне для себе місце, щоб не розбитися, сідає і повторює цикл знову.

А що він може ще, окрім польотів, для чого конкретно його створили?

Микола: Передбачається, що він може нести різне обладнання на собі.

Яке саме обладнання?

Павло: Дослідження атмосфери, ґрунту, на який він сідає. Він же сідає у різних місцях, отримує багато даних про поверхню.

Чим тоді він відрізняється від марсоходів Curiosity?

Павло: Як мінімум місцем. Curiosity ходить ближче до екватора, досліджує центральні області, а цей – полярні шапки. Там зовсім інший ґрунт.

Просто хотілося б розуміти практичне призначення. Якщо, наприклад, відбудеться колонізація Марсу.

Павло: Якщо відбудеться колонізація Марса, то потрібно знати, що знаходиться на полярних шапках. За одним із сценаріїв, їх планують розтопити. І що вийде, якщо їх розтопити? Який там хімічний склад, на скільки збільшиться атмосфера Марса, як зміняться умови?

Сухий лід розташований лише на полюсах?

Софія: Там ще є кілька таких "островів" сухого льоду в деяких місцевостях.

Літак зможе і туди долітати?

Микола: Навряд чи він там зможе працювати.

Сашко: Він буде працювати на зовнішній межі полярної шапки.

Як ви збираєтеся його туди доставити?

Микола: Як доставляли Curiousity. Є спеціальна капсула, куди наш літак поміститься у складеному вигляді. Доставляється ракетою-носієм Atlas V. Капсула відправляється в атмосферу Марса, розкривається і літак розкладається. Наша комп'ютерна симуляція [на презентаційному відео] саме розпочинається з цього моменту.

Слава: Хочемо, щоб ви розуміли, що той літачок, що на відео, фотографіях – то ще не фінальна версія. Він створений, щоб показати, що така ідея є, вона реальна і її можна запускати. Але я думаю, що якщо справді втілювати проект, то багато параметрів зміниться: і маса літака, і розмах крил, й енергетичні параметри. Це все треба додумати, тому що ми цей проект втілювали лише два дні.

Микола: Ми просто робили деякі оцінки, щоб показати, що проект життєздатний. У нас не було якоїсь оптимізації.

А чому ви вирішили взяти участь в конкурсі NASA?  Як виникла така ідея?

Софія: Заради розваги.

Сашко: Ми з Софією напередодні думали, як би цікаво провести вихідні. Увечері я знайшов на сайті Platfor.mа…

Софія: Він знайшов два конкурси: одну виставку, де були 3D-принтери…

Сашко: Це було в Американському домі.

Софія: І друге це (хакатон NASA, - ред.). Оскільки тато вирішив, що зустріч з Каденюком може бути дуже рідкісною… (Леонід Каденюк, перший космонавт незалежної  України, був у складі членів журі хакатону, - ред.)

Сашко: Я запитав Софію: "Ти хочеш зустрітися з Каденюком?"

Софія: Тато все-таки мене вмовив і ми пішли. І от таку собі кашу заварили. Довелося інтерв'ю давати.

Українці, які виграли конкурс NASA_11
Софія з татом Сашком (праворуч)

Тобто ви брали участь не заради перемоги або поїздки на мис Канаверал?

Софія: Спочатку заради розваги,  потім заради перемоги, а потім заради поїздки.

Микола: Коли я йшов на хакатон, я не знав який там приз.

Сашко: Ми з Софією йшли провести час. Хлопці – подивитись, що таке хакатон.

Ілля: Я просто на Фейсбуці побачив, що в Києві проводитиметься хакатон NASA. Я подумав, вау, у Києві буде міжнародний хакатон, там будуть не лише програмісти, а й люди різніх спеціальностей, познайомлюся з цікавими людьми.

Павло: На моїй фірмі хлопці брали участь у хакатоні і вони його виграли. Потім мій друг брав участь. У мене є багато знайомих, які брали участь і щось вигравали, тому і мені захотілося  спробувати. Я взяв із собою друга.

Микола: А я у пошуках роботи у сфері IT. Для такої спеціальності важливу роль відіграє досвід роботи в команді. І для мене це була можливість отримати такий досвід. Бо я скоріше розробник-одинак і для мене це було важливо для резюме.

Слава: Я теж не був ніколи на хакатоні і хотів подивитися, що це таке.

Українці, які виграли конкурс NASA_4
Слава (ліроуч) й Ілля (праворуч)

І в результаті ви виграли приз глядацький симпатій (People's Choice).

Софія: Взагалі тато каже, що за напрямком у нас інженерний проект. Він не такий простий для мас.

Сашко: На People's Choice краще виходити з якоюсь тематичною грою, спортом, щось таке більш популярне.

Павло: На People's Choice виграють ті, хто найбільше поширив свій винахід серед громадян.

Ілля: Але у нас було гарне відео, яке все пояснювало людям.

Микола: Виграють не тільки ті, хто поширює. Все ж таки там був відбір проектів, за які дали змогу голосувати.

Тобто з наукової точки зору ваш проект  перевіряли? Хто перевіряв його працездатність?

Микола: Усього було подано 128 проектів на People's Choice Award зі 161 міста зі всього світу. Експерти NASA у свою чергу подивилися кожний, оцінили їх, відібрали 25, до яких відкрили доступ для голосування. Ми б хотіли, щоб нас оцінювало NASA, однак це було рішення організаторів. В інших країнах, якщо учасники виграли перше місце, їх можуть відправити і на Global Nominee і на People's Choice.

І серед них ваш переміг?

Сашко: Там шість номінацій виходять в фінал. Ми одні з шести номінантів.

Микола: Ще два київських проекти відправили на Global Nominee. Don't crush my dron – земний проект, направлений на розробку правильної навігації у дронів, враховуючи погоду, щоб вони не зіштовхувалися один з одним. Інші хлопці робили проект, який розпізнавав сліди літаків від хмар. Тобто, щоб можна було навести телефон і розпізнати, це слід від літака чи хмари. Aле вони не пройшли.

Ще був один проект з Кіровограда на Global Nominee. Вони потрапили у п'ятірку за найкраще використання даних, проте, на жаль, не виграли.

Розкажіть про нагороду - поїздку на мис Канаверал.

Ілля: Нам дали запрошення. 8 вересня там буде запускатися OSIRIS-REx – космічний апарат для дослідження астероїда [Бенну].

Микола: Це дуже цікава місія. Історично важлива. Цей астероїд має велику цінність, оскільки він ніби часова капсула. Він існує протягом довгого часу, тисячоліть, і на ньому розміщуються матеріали, елементи, які існують з появи Сонячної системи. Він візьме зразок з астероїда і доставить на Землю в 2023 році.

Павло: Візьме зразки ґрунту. Взагалі місія історична, і бути присутнім на запуску дуже почесно.

NASA не фінансують вашу поїздку на мис Канаверал?

Микола: Ні, нам теж треба ще знайти, хто нас профінансує.

Чи будуть на заході під час запуску якісь можливості для вас?

Микола: Ми будемо спілкуватися, будемо намагатися відкривати можливості. NASA дуже обережні в заявах і не гарантують обов'язкового втілення проекту в життя, якщо ти виграв. Оскільки всі розуміють, що проект створюється в обмежених рамках, це не продумано і не прораховано, є маса нюансів.

А у чому тоді сенс конкурсу?

Микола: Активувати молодих людей.

Софія: Свіжим поглядом подивитися на певну ситуацію, під іншим кутом. Наприклад, Аres [проект марсіанського літака, над яким працює NASA] – типовий проект, який роблять вчені. Вони орієнтуються на альбатроса. А ми – на коника. Бачите – під іншим кутом. Перевернули задачу з ніг на голову. Нам потрібно було придумати приблизну ідею, а ми придумали транспорт, який сам добуває інформацію і перевозить її, а не матеріали.

Ви сподіваєтеся, що ваш проект буде реалізований?

Слава: Якщо ми його не реалізуємо, то ніхто, крім нас, його не реалізує.

Микола: Ми плануємо рухатися далі й втілювати його. Ми прив'язані до NASA, використовуємо їхні розробки, такі як радіоізотопний генератор, який і буде перетворювати сухий лід у газоподібний. Нам же потрібне якесь джерело енергії, щоб це все зробити.

Це відкрита розробка чи вони надали вам певні матеріали?

Микола: Як NASA підходить до хакатону: вони відкривають свої дані, патенти, щоб люди далі розвивали ідеї.

Ілля: Умови конкурсу такі, що всі напрацювання, які ми зробили, потрібно надавати у відкритий доступ. Тобто усі матеріали, які ми створили під час хакатону, можна подивитися.

Авторське право залишається за вами?

Сашко: Авторське право завжди залишається за автором. Там є і майнові права, і так далі.

Вони не зможуть використовувати вашу технологію без вашого відома? Чи можете ви запатентувати свій винахід?

Сашко: Згідно з умовами, воно залишається у відкритому доступі. Тобто там може бути посилання на авторів.

Павло: Можна використати ліцензію GPL – вона для оpen source або MIT навіть краще.

Чи отримаєте ви з цього фінансовий зиск?

Софія: Навіщо нам зиск? Зробити науковий прогрес – це ж для всіх буде зиск, ми ж теоретично самі собі відкриваємо…

Але ж комусь може ще потрібне і фінансове заохочення?

Софія: NASA не фінансує.

Я розумію, але можуть інші інвестори зацікавитися.

Микола: У цьому й полягає ідея NASA. Робити відкриті проекти, щоб показати світові, що багато проектів створюється і той, у кого є можливості та сили може їх реалізувати. Суть – популяризувати дослідження космосу.

Ви працюєте ще над якимись проектами?

Сашко: По-перше, ми зустрілися лише на хакатоні. По-друге, нам би цей закінчити.

Павло: Наприклад, у мене є робота, я займаюся ще й іншими проектами по роботі.

У вас у всіх є основна робота, а це для вас як хобі?

Микола: Так.

Ми на початку розмови торкнулися теми колонізації Марсу. Над цим питанням працює NASA та Ілон Маск. Як ви думаєте, наскільки ймовірна у майбутньому колонізація червоної планети?

Павло: Думки різняться. Насправді ідеї Маска дуже хороші. Колись ми маємо стати мультипланетною цивілізацією.

А чому ми маємо?

Слава: Якщо на Землі станеться якась катастрофа: астероїд, ядерна війна, - щоб десь в іншому місці залишилася наша цивілізація.

Ілля: Якщо рухатися далі, за межі Сонячної системи, то нам вже треба тренуватися колонізувати планети.

Павло: Це потрібно навіть у плані тестування транспортної міжпланетної системи. Але що, по суті, ми можемо з Марсу взяти - з атмосферою проблеми, з радіацією проблеми, по ресурсах - невідомо.

Микола: І тому треба досліджувати планету і створювати такі дрони типу MarsHopper.

От Софія каже, що колонізації не буде. Чому?

Софія: По-перше, казали про варіант розтопити полярну шапку. Цього не буде точно, тому що разом з цим вивільниться купа вуглекислого газу. Цим способом руйнується атмосфера. По-друге, там дуже холодно.

Сашко: Але питання не в цьому. Там дуже малий тиск, не придатний для дихання. Навіть якщо там буде кисень, людині все одно буде важко дихати.

А фантастичні сценарії тераформування – це все ще фантастика?

Павло: Це цікаво, однак той же Ілон, і всі прийшли до висновку, що підривати шапки немає сенсу, тим паче у нас немає стільки зброї.

Сашко: Немає стільки енергії, бомб.

Андрій: Єдине до чого прийшли – якщо перехватити метеорит та кинути його на Марс, то можливо ми щось отримаємо.

Українці, які виграли конкурс NASA_7
Андрій

Сашко:  Справа в тому, що ми знаходимося в коконі з магнітного поля Землі, яке захищає від жорсткого випромінювання. На Марсі такого поля немає. Тобто, окрім атмосфери, треба ще створювати магнітне поле.  У цю штучну систему потрібно постійно ще додавати енергію. Другу Землю зробити на Марсі буде неможливо.

Ілля: Крім того,  технології розвитку двигунів, що існують, потребують багато ресурсів та палива, тобто долетіти до Марса ми ще зможемо, а назад – ні. Та й швидкості дуже маленькі. За космічними нормами, нам треба розробити двигуни, які б розвивали більшу швидкість.

Андрій: Якщо зважати на ресурси, то запустити п'ять осіб на Марс – це теж саме, що запустити 30 осіб і залишити їх там з ресурсами для заснування базової колонії. Як такий випробувальний полігон – є сенс це робити.

А ви б хотіли колонізувати Марс особисто?

Усі: Ні, дякую.  На Землі цікавіше.

Тобто ви готові створювати інструменти, які б досліджували Марс?

Микола: Все залежить від тематики. Наш хакатон – це Journey to Mars. Для того, щоб у майбутньому, все ж таки, колонізувати. Рано чи пізно це станеться. Я вважаю, що це справа часу. Справа не лише в тому, щоб там жити. Наприклад, якщо ми хочемо досліджувати дальні зорі, планети, нам потрібні нові надпотужні двигуни. Можливо, з'явиться якась розробка, яка буде занадто небезпечною, щоб її випробовувати на Землі. Чому не випробувати її десь подалі, влаштувати на Марсі полігон.

Софія: Або дослідження, які не можна погодити через засміченість атмосфери, тепловий фон тощо.

Сашко:  Можна було б робити експерименти, щоб вийшло, як у грі Doom, щоб вийшло з-під контролю і були монстри. (Сміються)

Як ви плануєте у майбутньому розвивати проект? Можливо, захочете монетизувати його?

Сашко: Ми зараз над цим працюємо.

Микола: Після перемоги, це, мабуть, вперше, коли ми зібралися всі разом. Сашко був у Дніпропетровську, хто працює, хто де зайнятий. Я думаю, ми сьогодні ще посидимо і обговоримо наші майбутні плани.

Павло: Ми точно не будемо залишати цей проект на папері, будемо рухатися далі.

Розмовляла Ольга Скичко

Дізнавайтеся головні новини першими — підписуйтесь на наші push-сповіщення.
Обіцяємо повідомляти лише про найважливіше.

Відправити другу Надрукувати Написати до редакції © За матеріалами ТСН.ua /
Побачили помилку - контрол+ентер
Останні Перші Популярні Всього коментарів: 2
Вибір редакції