Моє першочергове завдання було – не стати "рок-зіркою"

Моє першочергове завдання було – не стати "рок-зіркою"

Фото: Ірина Юзик / Facebook

Колишня полонянка розповіла ТСН про свої плани та мрії.

У Страсбургу триває сесія ПАРЄ, у якій вперше бере участь нардеп Надія Савченко. Колишня полонянка повністю сконцентрована на роботі – разом з колегами шукає вихід, як повернути тих, хто ще залишається у російському полоні та як звільнити окуповані українські землі. За роботою, каже, зовсім не цікавиться світськими радощами, та не хоче відпочинку. Працювати для України збирається і на сесіях у ПАРЄ та у Верховній Раді, і між ними. Про те, які має найближчі плани, як збирала свою команду, чому спілкується з російськими кореспондентами, чому їздить на метро та про що ще мріє для себе – Савченко розповіла кореспонденту ТСН.

- Ви говорите про те, що необхідно вести переговори з ватажками "ЛНР"-"ДНР" з приводу звільнення полонених. Ці заяви багато критикують. Можете пояснити свою позицію?

- Я вже багато разів розповідала, що колись отримала один лист. Мені написала одна жінка, яка втратила на фронті єдиного сина. І вона дуже хотіла, аби я припинила голодувати. Вона сказала, що може абсолютно зрозуміти ту матір, чий син загинув, який воював за ЛНР-ДНР. Розумієте, критикувати можуть лише оті диванні війська Майдану, диванні війська АТО. Але мене зрозуміють ті люди, які понесли втрати. Звичайно, деякий час хочеться помсти, але вони чудово розуміють, що жити ненавистю все життя неможна. І рано чи пізно доведеться говорити. Я готова бути першою. В мене так само є за шо нелюбити своїх ворогів. Але є вороги і є противники. І я вважаю, що ці люди, осліплені російською пропагандою – це противники. А російська влада – це і є ворог. Я вважаю, що українці один з одним обов'язково помиряться, якщо не буде заважати сусід. І я готова розпочати цей шлях, навіть якщо мене критикуватимуть.

- Стосовно Олега Сенцова. Зараз він сидить, але ми сподіваємось, що його визволять з полону. Чи робите щось ви, аби він швидше вийшов з полону?

- Я знаю, що хлопцям після мого повернення в Україну стало легше. Важко сидіти, але легше стає, коли є надія. Я впевнена, що вони вірять в те, що вони всі будуть дома. І зараз я тільки це й роблю, що і в Україні, і тут на європейській арені – говорю з людьми, переконую, пропоную рішення, і готова робити сама якісь відповідні дії для того, аби права людей дотримувалися, і так само дотримувалися в Росії.

- Як ви гадаєте, що необхідно робити, щоб не зламатись?

- Хлопцям має вистачати того, що я – жінка – не зламалась. А вони – чоловіки, вони сильніші.

- А ті сотні листів підтримки, які вам надходили, ви їх зберігаєте?

- Так, я їх зберігаю. Деякі передавала з в'язниці Вірі, зараз вони на балконі в ящичках. Ще частина у Москві – їх передадуть. І, звичайно, буду зберігати, для музею, для історії, для пам'яті.

Надія Савченко створює міжнародний Комітет визволення з Росії українських політв'язнів

Надія Савченко створює міжнародний Комітет визволення з Росії українських політв'язнів

- Стосовно вашої роботи у Раді та у ПАРЄ, які у вас найближчі плани з нагальних питань?

- Складна ситуація в Україні, у нас дві найбільші проблеми – це війна та корупція. І, на жаль, одна підсилює іншу. Я вважаю, що у нас дуже багато молодих талановитих людей, які готові працювати та рухатися, ми обов'язково зустрінемося та виробимо якесь рішення креативне для України, яке дасть поштовх іти країні вперед.

- З президентом Порошенком ви мали лише одну розмову, відколи до України повернулися?

- Ні, у нас з президентом регулярно відбуваються робочі розмови. Крайня була перед ПАРЄ, ми обговорювали нашу ситуацію, наше бачення, що необхідно зробити, аби допомогти Україні.

- А він особисто вам телефонує чи з Адміністрації?

- Телефонують секретарі, тому що у президента України не може бути менше роботи, ніж у мене, а у мене її чимало. Призначають зустрічі секретарі, а відбуваються вони на Банківській.

- А що у вас просять українці, які звертаються до вас?

- Ви знаєте, всього й одразу. Мені навіть телефонувала одна жінка і просила полагодити лампочку у неї в під'їзді, бо вона постійно гасне. Я розумію, що багато чим зобов'язана своєму народу, але я – не панацея від всіх хвороб. Звичайно, я готова віддати життя, аби дякувати й дякувати, і ще раз дякувати, і щоби ця подяка була не тільки на словах ,а й на ділі. Є блокова питання – пенсії, тарифи, є питання індивідуальні – якісь можна вирішити, якісь ні. Я буду намагатися робити все. Я після Європи буду їздити по Україні, аби поспілкуватись з тими, хто не може доїхати до Верховної Ради.

- А коли ви плануєте поїздку по Україні?

- Кожного тижня, який буде не сесійний у ПАРЄ чи у Верховній Раді. Наступного тижня я повертаюся – і поїду.

- А до якого регіону першого поїдете?

- Я боюся називати регіони, оскільки якщо буде організовано зустріч з тисячею, двома тисячами, зі сценою, тоді я зі всіма поспілкуватись не зможу. А я люблю бути у натовпі з людьми. Якщо приїдеш до якогось населеного пункту негучно, і поговориш д трьома, п'ятьма людьми, але ж вони говорять як і вся Україна. Перший мій виїзд був на Східну Україну, тепер, мабуть, поїду на Захід, Північ, Південь, намагатимусь об'їхати якомога більше.

- Чи можете собі дозволити їздити в метро?

- Слава Богу можу. Ви знаєте, моє першочергове завдання було для себе – не стати "рок-зіркою". Щоби за мною не їздила охорона, щоб не ходити в перуках та окулярах. Найлегше – це їздити у метро, особливо у час пік. І знаєте чому? Всі їдуть заклопотані у своїх справах, всі бачать, що це я – хтось посміхається, хтось насуплюється, хтось киває головою, але ніхто не має часу робити селфі чи ще щось. Якщо я виходжу у якесь місце, де люди прогулюються, наприклад на Майдан у вихідний, то зовсім інша справа. Я все дуже хочу їздити велосипедом на роботу, але все не маю часу та грошей його купити. Хочу мотоцикл, але на нього теж ще не заробила. Тож, якщо мати власний транспорт, то я радше куплю мотоцикл, а не автомобіль.

- Мама вам якісь поради дає, чи вже заспокоїлась, що ви поруч, і не втручається?

- Мама дає мені лише такі життєві поради – каже, що мені треба відпочити. Але я мамі пояснюю, що під час війни відпочинку бути не може. Якщо піти у відпустку під час війни, то душею я не відпочину.

- Вашій українській можна позаздрити. Де ви вчилися такої чистої мови?

- Це з народження від батьків. І на жаль не такої вже чистої, бо Росія за два роки привила мені багато суржику. Мене питали – чи працюють зі мною політологи, чи ставлять вимову. Я тому і кажу журналістам – ставте мені питання без підготовки. Я такою народилася, в мене риторика з дитинства, зі школи, ще колись два роки грала у студентському театрі. Це все від душі, від серця, іноді буваю дуже різка, але ввічливості буду вчитися. Все говорю, що думаю, потім, правда, маю багато ворогів через це.

- Сьогодні ви розмовляли з російськими журналістами, вони вас відверто провокували, чому ви з ними йдете на контакт? Вони ж стільки неправди про вас говорять.

- Я людина військова. І перше, що повинно бути у льотчика, у офіцера – це самоконтроль. Жорсткий самоконтроль. Так само як і полоні – голова має бути холодною. Стосовно російських журналістів та будь-яких провокаторів – кожна людина має свою думку, якщо вона не поговорить зі мною, то вона не зможе змінити свою думку. Звичайно, не всі в Росії мене почують вірно, звичайно вони перекрутять, але поступово думка про мене змінювалася. І ті хто називав мене вбивцею після розмов зі мною кричали "Слава Україні" Героям слава!". Тому з кожною людиною потрібно говорити. Іноді слово сильніше за кулю, а іноді береже від кулі. Тому я буду з ними розмовляти. Єдине – наступного разу попрошу ставити питання українською мовою.

- Це правда, що конвої, що вас супроводжували, у вас навіть закохувалися?

- З конвоями були різні стосунки. Певний московський конвой були хлопці непогані, веселі, як всі солдафони. Ми з ними непогано знаходили спільну мову доки доти одного разу один не сказав "говори на нормальном языке, мы на чурбанском не понимаем". Я тоді вибухнула і сказала начальникові конвою, якщо не може тримати своє стадо в рамках, тоді буде за нього відповідати як офіцер. В них були проблеми, навіть, здається, звільнили того хлопця, який це сказав. В Ростові був чудовий конвой. Ми з ними і співали українських пісень, і вони чудово мене розуміли українською, і ділилися з ними їжею, і не було проблем з цигарками. Все було чудово.

Надія Савченко здійснила першу закордонну робочу поїздку

Надія Савченко здійснила першу закордонну робочу поїздку

- Ось про цигарки. Ви не хотіли б кинути?

- Я знала, що буду курити ще з чотирьох років. Звичайно, можна сказати, "як так, такий поганий приклад, дівчина курить". Кожна людина має право робити те, що хоче. У мене курив дядько, і мені дуже подобався запах тютюну. Він вирощував свою махорку, і коли він сідав після важкої фізичної роботи і закурював , я бігала і нюхала цей запах. І я всім казала – буду курити. Всі казали – "Надю, ти ще маленька, от коли виростеш…". Коли я отримала паспорт у 16 років, то подумала, що вже мабуть виросла, ми з подругою взяли й закурили, і я зрозуміла, що це моє. І я захистила свій вибір перед батьками. Роки два батьки на мене сварилися, говорили як це погано, а потім прийняли. І вже я курю років зо 20 і кидати не збираюсь. Іноді у в'язниці, коли ти не їж та не п'єш, викурити цигарку – це було єдине щастя. Покурити, подумати наодинці самій з собою. Але я не раджу нікому! Це не реклама цигарок! (сміється).

- У вас нова команда. Як ви підбираєте команду, і чи швидко ви підпускаєте людей?

- Поки я сиділа у в'язниці, підбирала з тих людей, яких знала. У мене не було можливості робити якісь кастинги, тому обирала тих, хто готовий працювати. Бути у моїй команді не таке велике щастя, бо я безжальна до себе, і в першу чергу б'ю своїх, аби чужі боялися. Дівчата й хлопці вже натерпілися. Я ніколи не закриваюся від людей, але є певна стіна яку ніхто не проб'є.

- Ваша сестра планує йти в політику? Чи хочете ви, аби вона пішла?

- Мені дивно коли питають, чи хочете ви стати президентом. Так само й про сестру у політиці – це ж не тільки влада, але й відповідальність. Дуже важко бути президентом у країні, де йде війна, в якій руйнація. Так само й іти в політику. Іноді ти сам доходиш до думки "Якщо не ми – то хто?". Якщо сестра вирішить сама – тоді це буде її рішення. Чи хочу я – коли в нас народ навчиться голосувати не за гроші, не за гречку, і ми будемо готові робити нову Україну, тоді я вважаю, що таким людям, як моя сестра, однозначно місце в політиці. Це ті люди, які готові згоріти заради того, щоби принести користь своїй країні. Але зараз це питання не на часі. Зараз я є таким щитом, який їх захищає.

- Як ви гадаєте, українці готові голосувати не за гречку?

- Я думаю, що більшість українців готові, а більшість політиків не готові це відпустити. За це. Думаю, ще буде не один бій, сподіваюсь, не кривавий, а інтелектуальний, економічний підхід, соціальний.

- Чому Донбас та Крим досі окуповані? Звучать думки, що це все триває, бо це багатьом вигідно, що там заробляють гроші.

- Де війна – там завжди гроші. І приказка є "кому війна, а кому мати рідна". Це потрібно розуміти, але зайвий раз про це кричати і нічого не робити, не потрібно. Я не буду нікого критикувати поки не вигадаю якихось методів, як з цим боротись.

- У вас є якийсь план повернення окупованих земель?

- Є певний план, певні кроки, про який ми говоримо тут на сесії ПАРЄ, поки я цього озвучувати не хочу, до кінця сесії.

- Чи є ще щось, чого ви після ув'язнення хотіли, але ще не змогли собі дозволити?

- Щось з'їсти, там якусь цукерку чи випита кави смачної, я це все вже зробила. Тепер я не хочу нічого для себе. Дуже мало людині потрібно, щоби нормально жити. Хіба що хочу багато плавати – але це я можу робити кожного ранку дорогою на роботу у Дніпрі. Звичайно, можна йти і до басейну, але на це потрібен окремий час, а отак дорогою на роботу зробити якийсь заплив, це можна. Звичайно, ще хочу пригнути з парашутом, здійснити виліт. Але все це в мене ще буде.

Кореспондент ТСН  Тетяна Боковня

 

Повʼязані теми:

Наступна публікація