На Майдані ледь не намалював Тимошенко

© Carolyn Kualii/Facebook
Художник Мата Руда вважає, що стріт-арт - це як ліки для суспільства, які допомагають йому зцілитися духовно.

Наприкінці липня на одному з будинків на Майдані Незалежності з'явився новенький мурал - чарівна дівчина в оточенні соняшників. Яскраву прикрасу центральної площі можна побачити, спускаючись провулком Тараса Шевченка.

Дивіться фото: Іспанський художник створив потяг-мурал для київського метро

Автором "Берегині" виявився американський художник латиноамериканського походження Мата Руда. В інтерв'ю ТСН.ua він поділився історією образу матері-захисниці, а також розповів про те, як нелегко творити у таких насичених трагічними подіями місцях, як Майдан Незалежності.

- Нещодавно ви створили у Києві дуже гарний мурал – Берегиню. Розкажіть, як це стало можливим? Хто запросив вас?

- Мене запросили організатори проекту "Art united us". Головним організатором є Гeo Лерос, інший куратор  Ірина Каніщева. Мене запросили ще на початку року. Ми спілкувалися протягом декількох місяців, і, нарешті, я приїхав, щоб намалювати цей мурал.

Художник Мата Руда і його роботи, автор муралу Берегині_4
Mata Ruda

- Чому ви погодилися на роботу в Україні? Якою була  мета?

- Мене просто зацікавив проект, як і сама ідея створення муралів як частини мистецтва. Тобто, це те, що я роблю, це моя робота. Я створюю картини, і мурали, і місця як полотна. У роботі я намагаюся надихатися місцем, у якому я творю як на полотні. Але водночас я певним чином впливаю і на місце, де малюю. Тож мене зацікавив цей проект через Україну й ті речі, які ми про неї чуємо тут, у Сполучених Штатах і Латинській Америці. І ще один цікавий момент - тільки за місяць до того я малював у Санкт-Петербурзі в Росії. Тож, знаєте, це добре подивитися на ситуацію з обох боків, й у мене був шанс зробити це.

Тож, я думаю, що мені було просто цікаво, і я прийняв цю пропозицію, тому що це моя робота. Мені подобається створювати мистецтво, яке несе в собі значущість та справляє певний ефект на людей.

- Тож як щодо України? Ви подивилися з іншого боку. І що ви побачили?

- Чесно кажучи, коли я подорожую, мій досвід в основному ґрунтується на особистих взаєминах з людьми і спільнотами – чи-то пообідати з кимось, чи-то просто поговорити. Це може бути будь-хто – працівник або пересічний мешканець, який просто проходить повз, коли я малюю. І я назвав би свої враження від перебування в Україні дуже хорошими. Це було неймовірно.

Багато речей в Україні нагадують мені про мою власну культуру і мій народ. Я народився у Коста-Риці, виріс у Південній Америці. І всюди, де б я не малював, я намагаюся привнести у свої роботи риси, знайомі мені з дитинства. А в Україні я побачив багато схожості.

- А в чому саме проявляється ця схожість?

- Один дійсно цікавий для мене прояв – це традиційна вишивка з квітами на сорочках. Українські візерунки і символи дуже схожі на ті, які полюбляють у Центральній Америці, Коста-Риці та Мексиці. Я думаю, що міфологія та фольклор також частково надихнули мене на образ, який я створив. Це є свого роду матір-захисниця. У місцях, звідки я родом, фігура матері-заступниці є дуже поширеним образом. Я відчуваю зв'язок із цим образом, який і став відправною точкою мого натхнення для роботи у центрі Києва.

- Так, цікаве місце було обране для муралу – у центрі міста, де багато історії. Чи важливо це було для вас? Чи стало це перевагою у прийнятті рішення щодо роботи в Києві?

- Абсолютно так. Спочатку організатори проекту пропонували мені великі будівлі. Були житлові будинки, великі й з дуже хороших гладких матеріалів, на яких легко малювати. Я був дуже вражений цим, тому що, як правило, ви не часто отримуєте великі будівлі й такий хороший матеріал для малювання. Тоді я сказав: "Так, я хочу розмалювати десь великий житловий будинок". А потім я отримав імейл від організатора, яка знала мою роботу і запропонувала мені взяти цю стіну (на Майдані Незалежності, ред.). Вона пояснила мені, що цей будинок розташований у самому центрі Києва, де кілька років тому відбулася революція. Я чув про ці події. Оскільки у своїй роботі я фокусуюся на духовній складовій місця і відчуваю, що мої витвори мистецтва здатні у якомусь сенсі нести зцілення та мир, я миттєво погодився взяти цю стіну. І я був у захваті від неї, навіть незважаючи на те, що вона була старою, невеликою і з матеріалу, на якому важче малювати, – з цегли. Тож місце і духовне навантаження для мене важливіші за розмір.

Художник Мата Руда і його роботи, автор муралу Берегині_9
Mata Ruda

Але через місце розташування – у центрі міста, де відбувалися дуже емоційні події, я мав трохи змінити дизайн муралу, щоб привести зображення у відповідність до простору і зробити його більш значущим. Це також дуже делікатне місце. Ви не можете просто намалювати там що-небудь. Треба дійсно думати про простір, у якому ви перебуваєте.

- Тож ви вже мали у своїй уяві образ, який хотіли намалювати? Чи він народжувався у процесі творення?

- Так, я мав ідею і вже збирався писати щось на зразок цього. Проте деякі речі змінилися в процесі тільки тому, що я маю слухати стільки ж, скільки і говорю. Тож, коли я йду куди-небудь, я маю дослухатися до думок людей, які живуть в районі, де я пишу картину, або які обізнані у речах, які є рідними для цього району. Тож я слухав, і кілька речей змінилося в моїй конструкції. Моя загальна ідея залишилася такою ж. Як я вже говорив раніше, це фігура Матері-Берегині.

- Чому ви обрали саме цей образ?

- Я читав про це, і я думав, що це було дуже цікаво, тому що це має стосунок до сучасних міфологічних питань. І це частина духовного зцілення, як я казав раніше, у символіці матері і покровительки, якої дуже багато у моїй культурі. Мені здалося, що така символіка дуже пасує цьому місцю. Таким чином, ідея залишилася колишньою, змінилися лише маленькі речі.

- Чи не могли б ви розповісти трохи більше про ті речі, які змінилися?

- Врешті-решт я використав більше соняшників. Мені довелося змінити композицію, тому що вона була схожа на пропагандистський плакат однієї жінки-політика.

- Ви маєте на увазі Юлію Тимошенко? Політик із косою на голові?

- Так. І це була наша велика помилка. Спочатку я уявляв Берегиню, яка тримає соняшник в долонях перед собою. Але куратор подивилася і сказала: "Я не думаю, що це гарна ідея". Потім вона показала мені, і, Боже мій, це дійсно був такий збіг. Я й гадки про це не мав. Куратор розповіла мені про цю даму і я сказав: "Гаразд, не заперечую. Я зроблю новий дизайн". Тож я прибрав руки, а соняшники розмістив так, наче вони випливають з її голови.

Також ще змінив колір хустки, яка у задумі була чорною. Але, мабуть, дві людини сказали мені: "Знаєш, можливо, що ми не повинні робити її чорною". Напевно, саме через місцерозташування та події, під час яких люди втрачали життя, картина з чорною хусткою виглядала би там дуже "важко". Через це ми вирішили зробити хустку синьою.

Мурал Берегиня, Мата Руда
Mata Ruda

- І ви вибрали дуже гарний колір.

- Дякую. Так, я думаю, що я повинен слухати людей іноді. Якби я просто пішов вперед і пофарбовав би у чорний колір, я думаю, що мурал не був би таким приємним. І лише уявіть собі, якби б я намалював цю картину так (показує стиль Тимошенко). Це було б недоречно. Таким чином, дійсно ціную думки людей і самий процес творення для мене важливий. Це змінило мій початковий дизайн.

- У вас великий досвід у вуличному мистецтві?

- Так, я художник, я просто малюю. Останнім часом я отримую задоволення від малювання муралів, тому що мурали – це те, чим кожен володіє, а не тільки одна людина. Крім того, вони функціонують таким чином, який йде на користь суспільству. Вони ніби дарують зцілення. Їхні кольори й енергетика можуть зробити людей духовно більш щасливими і більш гордими. Тож я дійсно насолоджуюся процесом створення муралів, і я думаю, що продовжуватиму цим займатися.

Художник Мата Руда і його роботи, автор муралу Берегині_7
Mata Ruda
Ньюарк, Нью-Джерсі

- Для України це доволі новий вид мистецтва. Мурали стали популярними не так багато років тому. Чи була у вас можливість за кілька днів у Києві оцінити успіхи міста у цій сфері?

- Судячи з проектів Гeo для Art United Us, то вони роблять дуже хорошу роботу, презентуючи різні види мистецтва. Але крім того, це мистецтво дійсно є мистецтвом у повному розумінні цього слова. Не завжди, але іноді воно контекстуально чудово вписується у простір, у якому малюють мурал. І під час свого проекту я помітив, що куратори роблять справді хорошу роботу, обираючи правильного художника для певної ситуації і переконуючись у тому, що художник здатний зробити те, що хоче.

Водночас, я думаю, що в Україні є багато муралів. І, судячи з того, що я бачив, багато великих красивих муралів. Тут не менше гарних муралів, ніж у більшості інших місць, де я був.

- Можете назвати найгарніший?

- Я не знаю, що вибрати, але мені дуже подобається мурал, який нещодавно завершив мій друг Гайя.

- Він також малював у Києві?

- Так. Він намалював Святого Михайла з відображенням на багатоквартирному будинку. Він закінчив одразу після мене. Тож я не бачив його на власні очі, але я бачив стіну, яку він малював. Мені дуже сподобалося, і я був щасливий бути з ним частиною одного і того ж проекту.

Але я бачив у Києві багато красивих стін, з яких можна обирати до безкінечності. Вони дуже гарні, і я думаю, що різноманітність краща, ніж їх було би всього кілька. Різноманітність має важливе значення, особливо у публічному мистецтві. Вона надає мистецтву всеосяжності, а людям – можливість насолоджуватися різними видами мистецтва.

Художник Мата Руда і його роботи, автор муралу Берегині_8
Mata Ruda
Джерсі-Сіті, Нью-Джерсі

- А які місця у Києві сподобалися найбільше? Це запитання не про мурали. Можливо, ви відкрили для себе якісь місця, які залишили сильні спогади?

- Так. Коли я фарбував у Києві, протягом кількох днів йшов дощ. І так, одного дня я сказав, що не буду писати завтра. Але наступного ранку я прокинувся, і дощу не було, це був прекрасний день. Тож я вийшов погуляти і блукав містом цілий день. Я навіть не знаю, де я був. Я спочатку пішов на пошту і потім я загубився. Я проходив повз чудові місцеві ринки, красиві церкви, заходив усередину. Це зовсім інший досвід для мене, тому що архітектура тут відрізняється від тієї, до якої я звик. Але водночас вона схожа і нагадує мені, звідки я родом.

У Коста-Риці також є безліч церков і площ. Для мене це був хороший досвід, тому що я помітив схожість, але водночас усе це було по-іншому. У мене був дійсно хороший день. Київ – гарне місто, щоб просто заблукати у ньому.

- До речі, скільки вам було років, коли ви переїхали з Коста-Рики?

- Я народився у Коста-Риці, і коли мені було два роки, мої батьки переїхали, я опинився у Каракасі, столиці Венесуели. Я жив там, поки мені не виповнилося 12 років. Після того я переїхав у Вашингтон, округ Колумбія. Я жив у трьох різних країнах, тож маю змішаний культурний бекграунд.

- Ви почали вивчати мистецтво у Вашингтоні?

- Так, я навчався у Меріленді, що розташований поруч із Вашингтоном, в Університеті штату Меріленд, Коледж мистецтв. У цьому університеті я й зустрів свого друга Гайю. Я вчився з Гайєю і відтоді я займаюся стріт-артом. Гайя подорожує світом, створюючи мурали. І він був першим, хто надихнув мене на це мистецтво.

- Це такий стиль життя – подорожувати, створюючи мурали?

- Так, це був мій спосіб життя протягом останніх двох років або більше, до недавнього часу. Але, я думаю, що тепер мені доведеться більш збалансовано розподіляти свій час, оскільки я збираюся викладати студентам в університеті, а також буду отримувати ступінь магістра в образотворчому мистецтві. Тож я буду менше подорожувати і робити менше муралів, можливо, тільки на свята.

Художник Мата Руда і його роботи, автор муралу Берегині_2
Mata Ruda

- Добре. І я бажаю вам створити ще один мурал у Києві. Ваша Берегиня прекрасна.

- Дякую! Я повинен був зробити ще один мурал у Києві, але я не зміг через свій графік – саме у той час я мав малювати вже інший мурал. І я мав поїхати. Але, я дійсно закохався у Київ, і я думаю, що коли наступного разу малюватиму мурал в Європі, я обов'язково зроблю зупинку і спробую щось організувати у Києві.

- Чудово! А розкажіть, що надихнуло вас стати художником?

- Це складне запитання. Це форма самовираження, використовувати яку мені завжди було комфортно. Я думаю, що я просто зрозумів, який цілющий потенціал має мистецтво і наскільки потужно воно поєднує людей. Тож це моє покликання, якого я продовжую дотримуватися. І я відчуваю, що це працює, коли я це роблю. Мистецтво – це хороший спосіб передачі важливих повідомлень суспільству і сприяння зціленню. Я думаю, що та робота, на якій я був зосереджений донедавна (мурал у Києві – ред.) також несе у собі цінність духовного зцілення. Це як їжа і вода, але інший спосіб буття.

- А від якої з ваших робіт, можливо, їх було кілька, ви отримали найбільше задоволення?

- Я думаю, що кожен раз, коли я роблю щось нове, я відчуваю, що зростаю як художник. І чесно кажучи, стіна в Києві була однією з перших, коли я відчував себе дуже успішним. Це був перший випадок, коли я на 100% самостійно працював над проектом. Адже до цього багато років я співпрацював або робив проекти спільно з кількома людьми. Так, я недавно написав мурал у місті Chuchela, штат Каліфорнія. Я невпевнений, чи був цей мурал настільки прекрасним, але важливе значення мала участь у великому проекті, я був його частиною.

Мурал Берегиня, Мата Руда
Mata Ruda
Каліфорнія

- Ви зазвичай створюєте образ, перш ніж почати малювати, або він з'являється в процесі, як це було з Берегинею?

- Я зазвичай починаю з ескізу, потім використовую Photoshop, шукаю зображення в Інтернеті або використовую фотографії і роблю колаж. Так відбувається майже для кожної картини, але потім він змінюється в процесі. Навіть на стіні вона змінюється. Але так, я починаю з ескізу і колажу, використовуючи комп'ютер, в основному Photoshop.

- Як я зрозуміла, своїми роботами ви прагнете надати аудиторії духовне зцілення. Можливо, є ще щось, що ви хотіли би передати людству?

- Так. Це важко пояснити словами. Але існує такий собі негайний ефект. Ви знаєте, я бачу, як це відбувається у художників, коли вони малюють мурали. Цього не відбувається, коли вони роблять картини для галереї або інших установ. Коли я малюю фреску, майже одразу ж можна побачити ефект від цього – наче з'являється щось, що об'єднує людей, в Інтернеті або особисто. Щось, що змушує людей говорити один з одним у такий спосіб, яким вони не говорили б, якщо б не було цього муралу. Тобто з'являється почуття спільноти, яке приходить навіть під час процесу, а потім продовжує існувати в Інтернеті. Є відчуття того, що щось відбувається. Я думаю, що це щось на зразок каталізатора, який об'єднує людей. І це також функціонує як монумент або пам'ятка.

- Що, на вашу думку, змушує людство "записувати" деякі моменти життя у меморіалах?

- Я відчуваю, що люди мають цю тенденцію до створення меморіалів і пам'ятників на приголомшливі речі, які відбувалися в історії, або в минулому. Це схоже на прагнення людини до поклоніння або до роздумів і медитації у такому спеціальному місці, наче таємному місці.

Я відчуваю, що стіна у Києві була таким секретним місцем для свого роду пам'ятника. У першу чергу в духовному сенсі, а не політичному, адже наскільки це схоже на духовну медитацію.

У нашому повсякденному житті важливо мати такі місця з кольорами, енергією і почуттям прекрасного. Адже кожного дня, весь час ми бачимо багато реклами, плакатів і пропаганди. Іноді важливо мати такі речі для душі... їжу для душі.

І кожного разу, коли я бачу, як розвивається стріт-арт, коли я бачу фотографії або великі мурали, я відчуваю, що це мистецтво існує. Я хочу використовувати свій творчий хист, щоб продовжувати це. Розповідати історії, які бачать всі і які належать усім. Я думаю, що це моє щастя, задоволення і мотивація.

Розмовляла Ольга Скичко

Дізнавайтеся головні новини першими — підписуйтесь на наші push-сповіщення.
Обіцяємо повідомляти лише про найважливіше.

Відправити другу Надрукувати Написати до редакції © За матеріалами ТСН.ua /
Побачили помилку - контрол+ентер
Всього коментарів: 0
Вибір редакції