На місці Леніна в Маріуполі могла стояти Мати-Україна

© tsn.ua
Відомий радянський скульптор Василь Вінайкін – про те, як створювалися і руйнувалися головні символи радянської епохи

Відомому скульптору Василю Вінайкіну 92 роки. На вигляд він типовий пенсіонер: одягнений просто, живе з дружиною в крихітній квартирі в спальному районі Києва. Мало хто знає і пам'ятає, що в минулому він створював символи радянської епохи, – гігантські монументи в Сумах та Ковелі, київські пам'ятники у Дарниці та Маріїнському парку – брав участь у створенні комплексу Батьківщини-матері. Його 8-метровий Ленін багато років стояв у центрі Маріуполя. У серпні позаминулого року пам'ятник зруйнували. Інші монументи Вінайкіна періодично обливають фарбою і пишуть на них нецензурні вислови.

Декомунізація для 92-річного скульптора могла стати головною трагедією життя, але не стала. Він пережив багато і досить спокійно дивиться на те, як руйнують його роботи. Він допомагає молодим скульпторам, не скаржиться на нову владу, не прославляє стару і точно знає, чому пам'ятники не винні в помилках людей. Про це і багато іншого скульптор розповів нам у своїй холодній майстерні. За декілька метрів від ескізу свого маріупольського Леніна.

Я народився в мордовському селі, а у 17 років приїхав в Україну. Працював на заводі слюсарем, потім охоронцем. У мене тоді хлібну картку на базарі вкрали – їв і пив, де доведеться. У мене Маркса "Капітал" був, а там сторінки кольором такі самісінькі як талони в їдальню. То я вирізав папір і від руки робив собі такі талони, як справжні, і з ними ходив до їдальні. Хотів тоді піти на фронт. Пішов до військкомату. Лікарі поставили на ваги, сказали, що мене 48 кілограм. Начальник відділу кадрів заводу, де я установки під снаряди робив, мене знайшов і погнав на роботу. Отак і не пустили мене. Батько загинув під час війни, родичі всі загинули. Товариші, які пішли на фронт, практично всі загинули, а ті, які повернулися, без рук-ніг. Був у мене друг, який пішов добровольцем. Підготовка його тривала 3 місяці, потім посадили в товарний склад і кинули на передову, він отримав важке поранення живота і помер.

винайкин_5
tsn.ua
Ескізи Василя Вінайкіна

Вже 1947 року вступив до Київського художнього інституту. Вступив без нічого – ні мистецької школи, ні технікуму не закінчував. Всього 9 класів освіти. З дитинства любив малювати, тому працював один час в клубі художником: займався оформленням фасадів, реклами писав, панно, картини. Вирішив до вечірньої школи піти, щоб 10 клас закінчити. Походив місяць, а часу зовсім не було, тож довелося піти. А потім з цієї школи мені замовлення зробили, я виконав його, і за це мені дали незаповнений атестат, щоб я сам вписав туди оцінки. І вже з цим атестатом я зміг подаватися до інституту.

Усі мої роботи – це замовлення Міністерства культури СРСР. Кожна область або місто робила замовлення, і під це виділялися гроші. Тоді попит на це був. Береш замовлення, підписуєш договір, зробив ескіз і отримав 25%, потім все інше платили. Виходило 400-500 рублів на місяць. Працюєш довго над пам'ятником – рік або більше. Оцінка Дарницької скульптури (ред. – Пам'ятник радянським громадянам і військовополоненим, розстріляним фашистами у Дарниці) була, здається, 16 тисяч спочатку. Потім на художній раді Міністерства культури СРСР вирішили, що робота дуже хороша і потрібно оплату зробити більше. Запитали мене: "Василю Павловичу, скільки ви хочете за цю роботу?". Я бовкнув: "30 тисяч". Вони порадилися і сказали, що згодні.

Я часто робив метровий ескіз, а з нього робили вже, припустимо, 10-метрову копію. Для цього були люди, які зводили каркас, варили скульптуру за пропорціями, прокладали гіпсом або глиною, а тільки потім уже скульптор доводив до пуття. Усім цим людям я платив сам. Гіпсом працювати дуже складно, якщо зробив помилку, то вже не переробиш, треба тільки відбивати частину і заново робити.

винайкин_7
tsn.ua
Василь Вінайкін у своїй майстерні

Коли я працюю над чимось, то повністю віддаюся цій роботі. Процес завжди дуже складний. Складно затвердити, виграти конкурс... я ж жодної роботи ні в кого не вкрав! Від серця кожна. Пам'ятаю, коли Арсенальця (ред. – Пам'ятник учасникам Січневого збройного повстання 1918 року у Маріїнському парку Києва) відкрили, я на другий день пішов подивитися. Підійшли люди. Я питаю, чи подобається їм. Сказали, що дуже. Я вирішив покритикувати роботу, так мене мало не побили там (сміється). Деякі моляться біля пам'ятників. Під Сумами я робив скульптуру 9-метрового воїна. Побачив одного разу жінку поруч, яка стояла перед ним на колінах і плакала, казала: "Сину мій". У неї син загинув, а в пам'ятнику вона його впізнала. Потім мене запросили взяти участь у спорудженні комплексу Батьківщини-матері. Я не хотів – був зайнятий тоді проектом для Рівного. Мене двічі просили, а я відмовлявся – не хотів відволікатися. Потім прийшли в цю ж мою майстерню Кунцевич і Шевцов і сказали: "Васю, ти нас вибач, але жодних відмов. Більше нікому". Так я зробив свою скульптуру "Передача зброї" просто перед виходом з музею Великої вітчизняної війни.

винайкин_9
tsn.ua
Фотографії з особистого архіву В. Вінайкіна. Ленін в Маріуполі і композиція "Передача зброї" в Києві

У конкурсі на Леніна в Маріуполі я переміг великих скульпторів. Це ж все не так просто. Скільки я затверджував все, скільки комісій, скільки нервів. Півроку на все пішло. Пам'ятаю переробляв так довго цей пам'ятник. Він з гіпсу, а з пропорціями щось не вийшло, довелося відбивати частини і робити інакше. На відкритті пам'ятника не був – захворів дуже тоді. Потім з'їздив і сфотографувався.

Коли розпався Союз, у мене було передчуття, що Ленін не має там стояти. Я навіть на всяк випадок придумав іншу композицію для цього місця. Мати-Україна з дитиною – така фігура висотою у 8 метрів. Бачився мені на цьому місці такий образ. А зараз тільки постамент від Леніна залишився. Ось у мене в майстерні стоїть та сама оригінальна метрівка-ескіз, із якою він і робився. Пам'ятника немає, а ескіз є.

винайкин_1
tsn.ua
Фотографії з особистого архіву В. Вінайкіна. Пам’ятник Леніну на площі Маріуполя

Коли розвал Союзу був, то приїжджали машини на центральну площу Переяслав-Хмельницького, де стоїть мій пам'ятник дружби Росії та України, щоб канатами висмикнути скульптуру. Мовляв, чому Росія вказує Україні, куди їй іти? Але ж там Україна самостійна, стоїть із своєю Конституцією в руках. Добре, що вийшли робітники заводу чи  фабрики і захистили пам'ятник. Арсенальця теж хотіли зняти. А ви розумієте, там же під час повстання на "Арсеналі" робітники були, навіть діти та жінки. Їх усіх розстріляли. Там під пам'ятником 700 трун лежить. Це могила взагалі-то. А його псують зараз постійно, обливають фарбою, залишають написи.

винайкин_6
tsn.ua
Оригінальний ескіз пам’ятника Леніну в Маріуполі

Хочуть зі щита Батьківщини-матері герба прибрати. Навіщо?.. Його що, бачить хтось? Там же силует тільки видно величезної фігури. Це ж треба буде робити ліси на всю скульптуру, це в таку суму все обійдеться. Валять ці пам'ятники, горельєфи, барельєфи... а ці молоді люди взагалі знають, чому це все присвячене? Я як скульптор бачу, що це чудові роботи, їх великі люди робили. Потрібно цінувати саму цю роботу. Ви, коли бачите красиву дівчину на вулиці, цікавитеся, хто вона? Ні, ви просто милуєтеся. Зараз ніхто нічого подібного не зробить, ці скульптури творили генії.

Мені дали квартиру одразу поруч з майстернею. Маленька вона, я б міг отримати більшу, та не потрібна вона мені. На проході у мене вдома диванчик – там я сплю, зарядку є де зробити, душ прийняти. Мені не треба більше. Моя дружина отримує пенсію як провідний інженер Міськбуду 1030 гривень. У мене побільше буде – близько 5 тисяч. Дали торік президентську пенсію – 1400 гривень. Спілка художників дає стипендію в 130 гривень. Щодо інших пенсіонерів у мене вже й хороша пенсія

винайкин_2
tsn.ua
Фотографії з особистого архіву В. Вінайкіна. Виготовлення монумента на честь 300-річчя возз’єднання України з Росією

Ось вже два роки в майстерні взимку не вмикають опалення, тому що за нього ніхто не зможе стільки заплатити. Тут молоді хлопці працюють. Закінчили інститут, і я дав можливість їм працювати. Допомагаю, може, трохи, а так учнів у мене немає. Мемуари писати я не хочу. Вже всім все розповів, так і не відчуваю себе якимось особливим. Я не люблю виділятися і показувати себе. Знаю, що я невідомий. Мої роботи знають, а мене – ні, а я і не прагну до цього. Підшивка статей хіба що у мене є десь про пам'ятники. За Союзу змушували мене головою товариств різних бути, але це не за моїм бажанням, мені головне працювати було.

винайкин_4
tsn.ua
Молоді майстри

Дізнавайтеся головні новини першими — підписуйтесь на наші push-сповіщення.
Обіцяємо повідомляти лише про найважливіше.

Відправити другу Надрукувати Написати до редакції © За матеріалами tsn.ua /
Побачили помилку - контрол+ентер
Останні Перші Популярні Всього коментарів: 2
  • Али Али 13 травня, 19:28 Згоден 16 Не згоден 3 Делал Ленинов потому что за них платили Заплатите деду на новые работы и он будет ими гордится Суть в том что он делал гнилого вождя а хочет чтоб работы его хранили как пирамиды Делал бы что не связано с политикой и приятно смотреть как Микеланджело до сих пор бы стояло ! відповісти цитувати
Вибір редакції