Якщо Україна відступить, ви програєте

Якщо Україна відступить, ви програєте

Карбер дав інтерв'ю ТСН.ua / Фото: kresy24.pl

Експерт розповів, як правильно реформувати українську армію, про плани Путіна і розкрив таємницю найдовшого рейду українських військових у світовій історії.

У Вашингтоні сьогодні активно лобіюють інтереси України щодо надання зброї у боротьбі з бойовиками і російською армією.

До таких активних лобістів належать американський військовий експерт Філліп Карбер і генерал-демократ Веслі Кларк.

В другій частині ексклюзивного інтерв'ю кореспонденту ТСН Наталці Пісні Карбер дав свої рекомендації для ефективного реформування Збройних сил України, а також розповів про роль добровольчих батальйонів.

- Філіпе, якщо ми вже почали говорити про допомогу, то є тонкий момент із так званими "людськими ресурсами". Звичайно, не йдеться про власне морську піхоту, але нам би дуже згодилися тренери. Особливо для батальйонів.

- Слухайте, давайте будемо дуже обережними у питаннях людських ресурсів. Я нещодавно був в Україні, де є чудовий навчальний центр під Львовом (Золочів – Ред.). Скажу більше - найбільший у Центральній та Західній Європі. І насправді, він єдиний, де можна відпрацювати артилерійський і повітряний захист та гелікоптерні навички. НАТО співпрацювало із цим центром і проводило там навчання понад 10 років. А люди навіть не знали про це. Насправді, там дуже низька активність. Тому цей центр міг би стати чи не основною перевагою для НАТО, особливо, для новачків Альянсу. Таких, як країни Балтії, Польща, Румунія. Вони можуть влаштовувати комбіновані навчання з українськими загонами і офіцерським складом. І це, в цілому, було б дуже природно.

Україна пропонує навчання, наприклад, яких своєю чергою потребує НАТО, особливо, для відпрацювання спільних завдань для всіх родів військ. Це і справді чи не єдине місце в Європі, де можна їх проводити. Таким чином, на цьому можна ще заробити, що є хорошою перспективою для України. Я впевнений, що дуже багато країн Заходу цього потребують.

- Ми ще зацікавлені в тренерах. Чи є в України можливість отримати інструкторів хоча б до кінця цього року?

- Ще раз: давайте будемо дуже обережними з дефініцією тренерів. От наприклад: добровольчі батальйони, які потребують дуже особливого роду тренінгів. Давайте згадаємо ще й про функції тренерів, які наразі потрібні Україні. Перш за все, з огляду на перемир'я. У цей процес втягнуті й Організація Об'єднаних Націй, і НАТО, і Сполучені Штати. Таким чином, Україні не варто соромитися і просити різноманітні міжнародні організації і країни про різноманітну підтримку. Наприклад, безпілотні літаки прилетіли зі США, але вам не потрібні спецзагони, які керуватимуть ними, навіть якщо це контрактники або технічна підтримка. У цьому випадку країна-постачальник надає людей, які проводять навчання. Є дуже багато різної військової зброї. І вона необов'язково потребує людей в уніформі. Чому це доволі дражливий момент?

Для США це передусім дражливість, тому що є певні обмеження з перебування американців у зоні бойових дій. Насправді, якщо йдеться про офіційний шлях підходу до питання, то і вам, і нам, напевно, найменше б хотілося, щоб якийсь із американських громадян був застрелений або викрадений. До того ж, це певний символ - американець в уніформі Збройних сил США у зоні конфлікту, якого вбили або поранили в Україні. Якщо вже ви наполягаєте на тому, що вам потрібні навчання, то є різноманітні організації, де працюють колишні співробітники спецназу з різних країн, морські піхотинці. Насправді, вам же не потрібна уніформа на тренерові і щоб це була форма якоїсь конкретної країни. Вам потрібні контрактники з різних країн, які мають унікальний досвід. Крім того, які саме тренінги вам потрібні? Як на мене, добровольчі загони потребують передусім базових тактичних тренінгів. У них фантастично висока мотивація, вони дуже працелюбні і швидко вчаться, у них є великий фронтовий досвід, у них немає армійської рутини і дідівщини, тому що вони прийшли на війну за власним бажанням.

Та більше, вони - взірець того, як люди можуть виживати в неможливих умовах. Вони креативні, придумають, як облаштовувати лінії оборони з нічого. Якщо озброїти їх важкою технікою, якщо дати їм такий шанс, то це зробить їх неймовірно ефективною і потужною силою. І ми вже бачили приклади, як це виглядає. Таким чином, хлопцям-добровольцям потрібні тільки базові тактичні тренінги.

Насправді, українська армія може проводити тактичні тренінги сама, винятково на досвіді батальйонів, вам навіть іноземці не потрібні. Ваші військові насправді мають дуже хорошу підготовку. Велика помилка, що батальйони - окрема організація і структура, що призвело до найбільшої військової катастрофи цього року – "Іловайського котла", яка сталася у серпні, коли все, що відбувалося на Донбасі характеризували як антитерористичну операцію. І реальність розпочалася з впровадження цього вашого так званого плану Б, коли ви принаймні перестали діяти так, наче у вас антитерористична операція, відправляючи міліцію боротися з військовим наступом. У результаті почався великий зведений військовий наступ. Ми колись теж так робили. У нас ФБР керувало військовими операціями, що було суцільним жахом. Адже поліцейські чудово охороняють кордони, вони добре знаються на загальній безпеці. Ви ж не відправляєте регулярну армію на захист кордонів.

Я думаю, що це велика помилка - різні міністри, які керують армією, міліцією, Нацгвардією та батальйонами. З плином часу інтегрувати загони і військові частини буде дедалі важче. Я розумію, чому Україна не називає війну війною і не оголошує її. Я розумію всі складнощі, пов'язані з Конституцією і обмеженнями, накладеними нею. Але армії наразі потрібен міністр, який прийде з Національної гвардії - тобто, це поєднання досвіду і знань. Є надія, що рано чи пізно відбудеться злиття армії з Міністерством внутрішніх справ і Нацгвардією. І от тільки потому почнеться і справжній спільний наступ.

- У нас є певний досвід співпраці з іноземними тренерами. Скажімо, відомо, що до тренувань бійців батальйону "Азов" долучалися тренери з Великобританії та Швеції. Вони фактично проводили снайперський вишкіл.

- Я б використовував фахівців, так би мовити, зі сторони тільки для того, щоб вони вчили чомусь, чого ви самі не вмієте. Я весь час наголошую в розмовах з політиками і військовими: в української армії є дуже хороша власна, підкреслюю, програма навчання снайперів. Все, що насправді потрібно - це використати час для ротації Нацгвардії і відправки бійців звідти на навчання снайперським програмам, базовим піхотним тактикам, тактикам боїв зведених родів військ, зрештою, на вишкіл молодих командирів. Є певні сфери, де вам просто необхідний специфічний військовий вишкіл. І це потрібно зробити лише з кількома десятками людей. Я великий прихильник навчання вчителів. Тобто, вам треба вивчити кілька людей, які далі показуватимуть решті, як працювати. І вам доведеться це робити.

Найкраще – це проводити тренінги на місцевості, схожій на ту, де відбуваються бойові дії. Тоді ці навчання виглядатимуть так: спочатку провести навчання для ваших тренерів, якщо ви залучаєте іноземних фахівців. І вже ваші тренери - важливо, щоб вони були українцями з багатьох причин - ідеологічної, педагогічної - ніхто зі сторони не має вчити вас, як вам діяти. Ці тренінги допоможуть краще пояснити мету і завдання власне тренерам, знову ж таки, чому важливо, щоб тренери були українцями - вони знають мову і специфічні команди, які використовує ваша армія. Це - розумний підхід до використання періоду припинення вогню. Я розумію, що часу обмаль, тому що вам треба відповідати на удари, адже іншого виходу немає. Якщо виходити з 5-6 місяців перемир'я, ймовірної нестабільної ситуації на кордонах, Україні потрібно якнайшвидше провести ротацію, відправити хлопців з фронту на навчання і повірте, що вони дуже швидко навчаться всьому. Вони яскраві, швидко вчаться, дуже добре вмотивовані, я не втомлююся про це говорити щоразу, але їм потрібна ротація.

- Якщо ми вже заговорили про батальйони, то є думка, яку висловлювали можновладці різних рівнів, про те, що ці осередки добровольців треба розформувати. Вони нібито мають специфічну структуру підпорядкування; деякі чиновники побоювались, що батальйони (зараз існує 37 батальйонів регіонального захисту) можуть перетворитися на маленькі приватні армії. Що ви про це думаєте?

- Я розумію, звідки вітер дме і звідки беруться думки про розформування батальйонів. Є ті батальйони, які насамперед займаються захистом власних містечок і сіл від сепаратистів, від російських військових та агентів ФСБ. І вони, наскільки мені відомо, є структурами Міністерства внутрішніх справ. Тому не бачу теми для розмови. Це добре вмотивовані бійці, вони роблять правильні речі. Тобто, момент, з якого все розпочалося, звідки з'явилася їхня співпраця з МВС, дуже правильний і щирий, тому що люди захищають свою власну землю і домівки.

Коли цих же хлопців почали відправляти на передову, вони почали діяти і несподівано виявилися залежними від армійських чинів і командування. Відтак, не дивно і прогнозовано, що під час Іловайської трагедії ліва рука не розуміла, що саме відбувається з правою, як її калічать через бездіяльність лівої. Словом, одні війська були не інтегровані і не поєднані з іншими. Тут є проблема. Тому є кілька рівнів розвитку і реформування, які має пройти Україна. Перший полягає в тому, що потрібна реформа територіальної міліції. У кожному місті має бути територіальний міліцейський загін, який має очолювати армійський офіцер-резервіст.

Він може бути навіть пенсіонером, але попри це готовий піднятися сам і підняти людей за командою. І це має зробити кожне село і містечко в усій країні. Кому територіальна міліція підпорядковуватиметься - Міністерству внутрішніх справ чи Міністерству оборони – є вже політичним рішенням. Але ті загони територіальної міліції, які треба створити і вишколити, вони проводитимуть ще й охоронну, безпекову роботу. Тобто дублюватимуть і допомагатимуть охороняти аеропорти, кордон. Їм всім вистачить роботи з охорони регіональної інфраструктури. І знову ж таки, потрібна широка співпраця з Міноборони. Ті загони, які пройдуть навчання і будуть готові взяти участь у важких і виснажливих бойових діях, як на Донбасі, на мою думку, саме вони мають бути частиною армії. Тому це абсолютно відмінна психологія, це інше забезпечення і умови роботи. Тобто, ви не беззахисних дітей наодинці з крокодилами лишаєте. Це мають бути люди, які мають чим і знають, як себе захистити. І от саме ці бригади будуть частинами армії.

Ті добровольчі батальйони, які беруть участь у бойових діях на фронті, мають бути частиною саме армії. З усіма відповідними наслідками - забезпеченням, підпорядкуванням. Ви думаєте, якщо вони отримають танки, вони точно знатимуть, як їх використати? Тут такий багатошаровий момент. Потрібна і важка артилерія, і танки, і ті, хто ними керуватиме, потрібно налагодити і відпрацювати системи зв'язку і зробити їх безпечними. Наскільки я знаю, в батальйоні "Донбас" вже є подібна домовленість. Насправді, армійцям потрібно думати більш стратегічно. Наприклад, ви ж розумієте, що зараз річ не тільки в Донецьку чи Луганську, річ у тім, як захистити і чинити опір по всій лінії фронту. Треба думати про захист від Харкова до Чернігова, куди Росія може спрямувати танки і вони будуть там доволі швидко. Треба думати, як використовувати і інтегрувати Військово-повітряні сили, щоб вони працювали ефективніше.

Що реально треба зробити, щоб повітряні сили брали участь у бойових діях вже найближчими днями? Що треба зробити, щоб українські літаки перестали збивати? І от саме відповіді на ці запитання знаходяться на більш високому стратегічному рівні.

Також політики мають зрозуміти і вивчити деякі речі про війну і військову справу. Так само, як військові мають зрозуміти дещо про промисловість і економіку. І от у цьому випадку я щиро вірю в те, що Україні такі навчання потрібні. І от саме до них на стратегічному, вищому рівні треба залучати уряди. Насправді, це - найвищий рівень мислення: змусити людей думати стратегічно. Не тільки поєднувати роди військ і структуру підрозділів, але власне збройні сили, щоб зробити їх максимально ефективними за ті гроші, за які ви всі зараз їх утримуєте. І це - тільки початок. Далі - треба розуміти ставлення міжнародної спільноти, відчувати, як і куди можна і треба інтегруватися. Розуміти економічні зв'язки, дипломатичні домовленості і можливості. Це ті речі, без яких неможливо рухатися далі. Тобто, треба пояснити і розтлумачити політикам і військовим залежність одних речей від інших, щоб вони знову кожний у своїй сфері не наробили дурниць. І зрештою, час організували антитерористичну операцію, яка не призведе до такої нищівної військової поразки.

- Ну, тоді Ви, напевно, знаєте про ситуацію з озброєнням добровольчих батальйонів, яким до раннього червня не давали зброю. Вони довгий час виходили проти озброєного до зубів ворога фактично з патиками. Відколи вони отримали дозвіл, забезпечення зброєю є їхнім особистим клопотом.

- Передусім, якщо говорити про справи минулі, одна з найнеобхідніших речей під час будь-якої війни – благодійність і волонтерство. З чим зустрілася Україна? У вас новий уряд, який ледь тримає позиції, у вас нещодавно відібрали Крим, триває систематична дестабілізація Донбасу. Таким чином, уряд у постійному режимі швидкого реагування. Це диво, тому треба віддати належне українцям як дуже монолітній нації. Незважаючи на все, ви спромоглися провести президентські вибори і ваша віра в необхідність цього кроку не може не вітатися. Ви пройшли справді складний шлях, щоб отримати нового президента. Не важливо, яке в нього минуле і чим він вам настільки симпатичний - економічним баченням, стратегічним мисленням чи навіть тим, що володів кондитерськими заводами. Він отримав кризу, від якої здригнеться будь-який досвідчений лідер. У нього й економічна криза, і міжнародна криза стосунків. Йому потрібна потужна команда.

Таким чином, важливо і те, як Україна розбереться з добровольчими батальйонами, і те, як сильно змінилося ставлення до військових, і те, як українці тепер поважають і цінують армію. Насправді, в світі існує дуже мало країн, які могли б витримати такий сильний тиск за короткий проміжок часу і давати гідну відсіч, як українці. І важливо, щоб ви про це знали. Це про минуле. Щодо майбутнього, то якщо ви вже заговорили про першу зброю для добровольчих батальйонів, багато хто з них використовували фальшиву зброю і навіть дитячі пістолети, які просто тримали в кишенях, коли підходили ближче до сепаратистських мітингів. Якщо говорити серйозно, то загони для основних бойових дій повинні бути кваліфіковані як військові.

Тобто, вони - не самооборона, а частина армії. Вони мають бути озброєними не самостійно, а державою. Батальйони мають пройти навчання. І це - тільки частина, тому що військові мають бути інтегровані в Збройні сили. І коли прийде біда, коли настане криза, вони будуть готові відповісти. Таким чином, одна з ознак справжніх бійців - дивовижна вбивча сила за умов несподіваного удару. Коли стається щось подібне, всі звичні операції і звичні речі відпадають самі собою. А щоб бути готовими дати відсіч, треба бути максимально зануреними у процес. Я маю на увазі, що військові мають знати і розуміти процедуру, що робити у будь-якому випадку. Ви не можете просто так підняти голови і несподівано відповісти на удар.

Я роблю такі висновки з того, що було після ситуації, яка сталася з добровольчими батальйонами влітку, коли росіяни відкинули їх на крок назад. Це очевидна річ, яку потрібно змінити і зробити це найближчим часом. Батальйони повинні бути частиною армії.

- Треба розуміти, що уряд дуже побоюється добровольців, які можуть стати приватними арміями, тому ладен їх розпустити.

- Ну, бути заскоченими і приголомшеними від тих перемог і мужності, які демонструють батальйони - це нормально і природно. З іншого боку, так само природно захищати свій дім, громаду, містечко від російських агентів-провокаторів. І давайте будемо з приводу цього дуже чесними. Це ж не просто звичайні доморощені сепаратисти звідкись. Люди, які прийшли і почали командувати в квітні, були російськими агентами. І ми це знали. І знали, що вони прийшли, знали звідки, що робили до того. І знову, тільки кілька армій у світі, у тому числі українська, змогли дати відсіч подібним настроям. Добре, не одразу. Але попри це Україна досягла згоди в політичній сфері, особливо, з огляду на опозицію, яка у вас є, і яка була втягнута в процес допомоги сепаратистам. Це було нелегко і українці з цим впоралися. Таким чином, люди об'єдналися, щоб захистити себе. Тепер їх є за що поважати, незважаючи на поодинокі прикрі випадки, попри розпуск та реорганізацію деяких частин.

Таким чином, треба використати перемир'я для того, щоб здалеку подивитися і проаналізувати помилки.

Щодо теми приватних армій, то Україна їх отримає, якщо нинішній уряд здасть ті позиції, які має зараз. Завдання уряду - провести трирівневу реформу. Перша частина - міліція, далі - інтегровані у Збройні сили добровольчі батальйони, а потім це зведена структура ЗСУ, до якої входять армія, добровольчі загони з передової, офіцери яких проводять спільні навчання, разом вивчаючи способи застосування сучасної зброї.

- Ви і генерал Веслі Кларк зробили кілька дуже важливих доповідей для Конгресу США про ситуацію в Україні. Ви особисто були в Україні тільки за цей рік з десяток разів. Як змінилися потреби українських військових, якщо порівняти квітень і сьогодення?

- Ми зробили три різні доповіді. Перша стосувалась нелетальної допомоги. Тоді ми робили наголос на таких речах: авіаційне пальне, щоб повітряні сили могли літати і захищати українські повітряні кордони. Решта були сконцентровані на потребах піхоти, тому що Росія давала і сепаратистам, і своїм військовим, які вже навесні знаходилися в зоні конфлікту, бронежилети, прилади нічного бачення, засоби зв'язку. Я в Україні говорив із кадровими офіцерами, командирами добровольчих батальйонів. Я бачив сотні загонів у полях на передовій. І я питав: що конкретно вам потрібно? Вони говорили, що росіяни їх роздивляються у свої прилади нічного бачення, бачать їхні позиції, а військові уявлення не мали, де ворог знаходиться. Кажу: "Так вам прилади нічного бачення потрібні?" Вони мені: "Послухайте, у моїх військових навіть бронежилетів немає". А в росіян на той момент все було найкращої якості, які тільки в спецназу та десантників були. А тут в них не те, що військові, сепаратисти розгулюють. Вони говорили, що немає нормальних засобів зв'язку.

Причина, чому ми наголошували саме на цих речах, полягала не в тому, що ми сильно хотіли бути політкоректними - мовляв, йдеться про передусім невбивчу збройну допомогу Україні. Це - не вбивча зброя, особливо, з огляду на те, що маленькі загони, крім палок, взагалі нічого не мали і опинилися один на один.

У них навіть немає, чим гідно відбивати атаки, якщо йдеться про фронт. І ми подумали, що хоча б заради такого захисту президент Сполучених Штатів міг би передумати щодо ненадання зброї Україні. Він особисто міг би відчинити двері, так би мовити. І так ми думали і про це доповідали в березні-квітні. 23 липня ми звітували перед Конгресом, перед сенатським комітетом з контролю за здоров'ям та захистом. Це була доповідь за зачиненими дверима. Ця доповідь ніколи не оприлюднювалася. І я вам скажу, що ми передрікали одну річ - наслідки відступу. Ми говорили: будьте пильними, ви ще побачите, що росіяни налаштовані дуже серйозно і готові розпочати широкомасштабний наступ на українські збройні сили. Що, власне, і сталося. Ви бачили цю доповідь і бачите, що я не брешу.

Тоді ж ми наголошували на тому, що у липні потрібно розпочати програми так званої летальної допомоги. Українці гинуть від російських обстрілів. Росіяни обстрілюють українців із "Градів". Вони роблять це з боку російського кордону. При цьому в українців немає потрібних радарів, немає як і чим захищатися і протидіяти. Я думаю, зараз адміністрація Обами зрозуміла, що ми праві, і чому ми просили про подібні постачання. Ми говорили про те, що українці насправді потребують протитанкової зброї. Тоді безліч агенцій з нагляду та контролю за озброєннями США були з нами згідні. Білий дім був непевний. Це нова технологія. Ми побоюємося, що дамо щось Україні чи продамо щось через треті країни. Ми знаємо, що це може статися, і от саме з цього приводу ми маємо великі сумніви. Передусім, ми підозрюємо, що це спровокує більшу агресію з боку Росії, вони зроблять щось жахливіше, що вони вже зробили. Вони пішли у більш жахливий і сильний наступ. Вони відправляють свої нові танки не проти України, вони вже на території України.

Найкращими танками Т-90 керують російські танкові команди. У цій ситуацій ми радимо спостерігати за перемир'ям і процесами, які відбуваються на Донбасі, завдяки дронам широкої амплітуди дії. Такі зараз використовує місія ОБСЄ, їх аж чотири. І цієї кількості недостатньо навіть для покриття 10% лінії фронту. І це - не докір в бік ОБСЄ чи українських Збройних сил.

По-друге, те, що наразі вкрай необхідно українським Збройним силам - легкоброньований транспорт і радари. Ми з генералом Кларком були в Україні понад 20 разів. Ми були на фронті, але не можемо сказати, що є якась єдина відповідь і єдиний рецепт. Єдина річ, на якій ми сміливо і постійно наполягаємо, стосується стратегічного плану, як поєднати ЗСУ і Військово-повітряні сили. Це - недешева перспектива і цього не буде за мить. Проте комусь потрібно впроваджувати цей план у життя вже зараз.

Я говорив із хлопцями, які ремонтували на моїх очах український Міг-29. Вони б зробили це вдвічі швидше впродовж двох змін, але саме через перепрацювання їм ніхто не платить. Якщо бути зовсім відвертим в оцінках, то сотні літаків фактично простоюють в ангарах і просто очікують, коли прийдуть росіяни і знищать їх. Тому, чорт забирай, знайдіть гроші на те, щоб заплатити за перепрацювання і поладнайте свої літаки!

- А Ви хоча б приблизно уявляєте, скільки це може коштувати?

- Я не знаю і навіть не уявляю, хто б це міг прорахувати. Я насправді питав про це, але люди в Україні здебільшого знизували плечима. Зрештою, не я або генерал Кларк маємо це рахувати: українцям треба починати було вчора. У будь-якому разі ми не забуваємо про благодійність на різних рівнях - від багатіїв до простих українців. Насправді, якщо вже говорити про розрахунки, то завжди точно можна сказати, що критично, а що некритично. У часи війни є критично важливі речі без яких країна не виживе. Це є непотребом, який треба відрізати. Просто направте гроші з непотрібних забав і розваг на те, що врятує Україну. Стратегія не в тому, щоб знайти додаткові ресурси і джерела фінансування, а ще й у тому, щоб не витрачати дорогоцінні гроші на непотрібні, некритичні речі.

- Оскільки Ви часто буваєте в Україні, то знаєте, що наші дороги і їхня якість - це частина програми захисту країни, ними жодна бронетехніка не проїде!

- (Сміється – Ред.) Так, з дорогами і справді важко! Однак за 30 кілометрів від того місця, де було багато техніки на дорозі, я побачив людей із лопатами, які рили протитанкові окопи і рви, щоб захистити Маріуполь. Уявіть, вони власноруч рили ті кляті траншеї, тому що в них немає техніки, бо вона ладнала ту чортову дорогу! Це і є вмінням розставляти пріоритети.

Якщо у вас війна, то повірте, що дороги - це те, що може почекати. Дайте людям техніку, щоб вони не рили траншеї! Дайте їм шанс вижити! Хтось розуміє чи ні, що менше, ніж за 24 години на них чекає страшний артобстріл? Хтось розуміє, що будуть покалічені люди? Що будуть вбиті? Їхні, чорт забирай, душі і життя на совісті якогось київського посадовця-невігласа, який не відправив техніку в потрібне місце. Зрозумійте, що є найголовнішим пріоритетом! У час війни треба використовувати всі можливості для забезпечення військових потреб. Насправді, важко критикувати здалеку. І такі історії є в кожному суспільстві: у тому числі, і в Україні, коли ресурси використовуються на ті потреби, які не є кричущо важливими для країни. Йдеться не про людські ресурси, а про ресурси промислові, технічні, які мають бути кинуті на те, щоб вирішувати і допомагати армії.

- Ви за цей рік скільки разів були в Україні?

- Сім разів.

- Що Вас вразило найбільше?

- Моя улюблена історія - про українську 95-ту бригаду. Слухайте уважно і розкажіть всім. Це найкраща бригада такого типу в усьому світі. Я знаю точно, бо я бачив їх чимало. Вперше я зустрівся з ними наприкінці березня - на початку квітня 2014 року. Я скажу, що вони справді найкрутіша українська бригада, бо вони навіть служили з американськими військовими на Близькому Сході. У них навіть тоді (навесні) вже було деяке цифрове обладнання і навіть легкоброньовані автівки. І от я зустрівся з загоном, який тоді охороняв кордон із Кримом. Потім ми зустрілися ще раз, коли вони вже були на Сході України, воюючи за Слов'янськ. Наступна наша зустріч була вже з їхнім командиром Михайлом Забродським.

І я вам скажу правду: він - мій улюблений командир. Я бачив їх багато, я бачив досвідчених і розумних, але не таких, як він. Він - неймовірний, повірте мені, сяючий, сильний, скромний. І українці зовсім нічого не знають про те, наскільки він особливий. Михайло Забродський і його 95-та бригада на початку серпня стали частиною військової історії. Вони прорвали лінію оборони сепаратистів, здійснили марш аж до Маріуполя, повернулися вздовж кордону, знищили кілька російських артилерійських батальйонів, які знаходилися вже на українському боці кордону, забрали їхню зброю і обладнання, російські танки проїхали аж до самого Луганська і повернулися до Слов'янська. І це - найдовший рейд збройного формування у військовій історії світу. Це неймовірна робота, повірте. На жаль, це сталося за два тижні до російського наступу.

Тобто, якби це сталося трішки пізніше, вони б били росіян з тилу, тому б перебіг війни складався б по-іншому. Але це - не їхня помилка. Вони взагалі - аеромобільна бригада, а не танковий загін. У них не було ані приладів нічного бачення, ані бронежилетів. До слова, американських бронежилетів у 95-й досі немає. Є ті, які купували українські волонтери. І тому 95-та - мій найулюбленіший досвід співпраці з українцями.

- Ви зв'язок підтримуєте?

- Це не так просто. Я спитав Михайла, чи є в нього електронна пошта. Він сказав, що не користується нею від початку кримської кампанії. Про нього є надзвичайно цікава історія. Він вчився в американській військовій школі СGSC. Особисто спроектував свій рейд. Він читав про подібні речі, поки вчився в американській військовій школі. Ми мали подібний прецедент під час Громадянської війни в Америці.

Таким чином, те, чому він навчився в Америці, стало йому в нагоді, коли він планував свій похід. Насправді, Михайло Забродський - яскравий приклад того, яким буде майбутнє української армії. І на жаль, поки люди ще не вивчили тих імен, які б мала знати вся країна. Я був би щасливий привезти Михайла до США і зробити так, щоб він пішов до нашого військового коледжу не як студент, а як інструктор. Я говорив багатьом людям у Пентагоні, що такі люди, як Забродський, повинні вчити нас, а не ми їх. Ще про двох людей я не можу не згадати - Семен Семенченко. Він же зі штатських, був режисером чи кінопродюсером. Його район свого часу атакували і розбомбили російські агенти. Він із Донбасу.

- Ну, не зовсім. Він із Криму.

Так, народився він у Криму, але жив на Донбасі. І тут цікава його унікальна здатність гуртувати навколо себе людей. Надзвичайно цікаво слухати його, коли він розповідає про свій досвід. Цікаво спостерігати за ним і дивитися, що Україна може постачати в сенсі людських ресурсів, які є відданими своїй країні і справі патріотами.

Вони роблять все від них залежне, щоб врятувати свою рідну країну. Неймовірний їхній клас у тому, як вони вміють збирати навколо себе правильних людей. Я знаю, у них був жорстокий бій із чеченцями, з людьми, які пройшли пекло війни. І от їхня перша битва - а вони приїхали на шкільних автобусах і одразу в бій із чеченцями.

І мій третій улюблений герой - генерал Замана. Керівник Генштабу української армії. Майдан би розігнали, якби Замана виконав забаганку Януковича і віддав своїм військам відповідний наказ. Якось генерал Кларк спитав у Замани про те, скільки офіцерів тоді його підтримали? І він ані хвилини не вагався і гаркнув, що всі. І знаєте, це - трагедія, коли людина з такою відданістю і відповідальністю, з таким рівнем знань і освітою під власну відповідальність захистила Майдан від жахливої різні і залишилася без роботи і досі без неї. Він їздить на Схід вже не як досвідчений керівник, а як волонтер, щоб допомагати новим командирам. І це - справжній приклад дурного витрачання ресурсів. І мені дуже шкода. Ми з генералом Кларком вперше зустрілися з ним у березні в Києві.

Це була якась зустріч із офіцерським складом, де було кілька сотень військових. Я з генералом Кларком ходили нарізно, говорили з різними людьми і після зустрічі обмінювалися думками. Тоді саме Замана справив на нас найсильніше враження - спокійний, вдумливий. Він знає, що треба і чого не треба. І от ми його зустріли в мирному житті, а потім були разом на фронті. Це дуже сильний із точки зору емоцій момент - бути з Заманою на передовій. Знаєте, є два типи офіцерів. Ті, яким віддають честь, бо вони надуті, пихаті і належать до вищого командування. А є офіцери, за якими можна і в пекло, настільки їх поважають. І от Замана - з таких. Я його побачив і зрозумів, наскільки він справжній. І щоразу, знаєте, коли треба спитати поради, перевірити якусь інформацію - до кого в Україні звертатися? Іноді допомагає посольство США, але іноді - ні. Іноді допомагають українські урядовці, а іноді - ні. Я ставлюся до цього спокійно і без ілюзій. Але щоразу, коли для Конгресу, досліджень, виступів перед Конгресом, для адміністрації президента потрібна допомога, пояснення, інформація - є єдина людина, яка ніколи не відмовляла, - це Замана.

- А як ви спілкуєтеся? У мене склалося враження, що генерал Замана не говорить англійською.

- Він і справді не говорить. А я - не говорю українською. Відтак, ми спілкуємося через перекладачів. Це кілька українських офіцерів, яким ми обоє довіряємо. Ми робили разом безліч речей - потрапляли під вогонь і випробовували в США нову зброю. От саме ці стосунки я б назвав дружбою.

- В України колись вийде знову дружити з Росією? Якщо ми говоримо про дружбу? І чи є у Вас бачення, якими будуть наступні три місяці для України?

- Я думаю, сепаратисти не без підтримки Кремля будуть підтримувати високий градус тиску на Україну, битимуться за кожне перехрестя, обстрілюватимуть і намагатимуться захопити Маріуполь, тому що Росії, як ніколи, потрібне сухопутне сполучення з Кримом. Вони будуть намагатися відтяти Донецький аеропорт. До слова, чому його треба тримати - якщо вони заберуть собі аеропорт, Маріуполь або навіть маленький клаптик землі, вони ж не зупиняться на ньому, а підуть далі і далі. Тому всі розмови про те, щоб їм віддати Маріуполь, Донецьк, власну хату, треба припиняти. Тому що заберуть і хату, і маму. На жаль, найближчі три місяці Україна стікатиме кров'ю і триматиметься на дуже тонкій хиткій межі.

Якщо Ви питаєте мене про Путіна, Росію, Україну і як їм бути друзями чи що хто має робити, то тут рецепт один: Україна не має відступати. Якщо ви відступите, ви програєте. Все програєте. І шансів на те, щоб колись бути друзями або мати власну незалежну державу, буде надзвичайно мало. Тобто, це моє бачення, але Ви про нього спитали. І ще: росіяни нарощуватимуть у регіоні військовий потенціал. День за днем, щоб тримати сепаратистів у тонусі. І все це триватиме, поки США не згадають про власну відповідальність перед Україною. Зазначу, ми бачили і зафіксували російські танки Т-90 на Сході України. Якщо ми не відправимо туди своє сучасне озброєння, ситуація ставатиме дедалі хиткішою. Нам треба відправити в Україну антирадари, поки міста ще є містами. Сепаратисти з російського благословення продовжують обстрілювати їх із "Градів".

І ситуація, якщо США не втрутяться, ставатиме все гіршою. І знову ж, найгірше, на що можна чекати - це дуже потужного удару навесні. У дату, коли ми в США відзначаємо День дурня, 1 квітня. Сподіваюся, в цей день в дурні пошиється тільки одна людина - Путін. Але з точки зору військової справи, то весна викликає у мене чи не найбільші занепокоєння. І ще: достеменно відомо, що росіяни перекинули багато власних частин з Уралу ближче до України. Разом із військовими фіксувався великий рух бомбардувальників. До того ж, у них було достатньо винищувачів на колишніх українських військових базах у Криму.

- Це звучить як образа "колишні українські військові бази".

- Але так є. І до слова, росіяни повернули кілька українських МІГів-29, але встигли потренувати на них сепаратистських пілотів. Навчання відбувалися неподалік Ростова. Більше того, я навіть бачив СУ-24, СУ-25, розмальовані цими дурнуватими прапорами "Новоросії".

Спілкувалась кореспондент ТСН Наталка Пісня

Повʼязані теми:

Наступна публікація