Помер філософ Ричард Рорті

Культурa 12 червня, 2007, 17:51 272
Додати до обраного
Один із найвідоміших сучасних філософів - неопрагматик Ричард Рорті - помер у п'ятницю у віці 75 років.

Ричард Рорті (Фото: www.stanford.edu)
Ближче до кінця життя Рорті розчарувався у вузькості філософських факультетів і перейшов на факультет гуманітарних наук, а згодом і на факультет літератури (Фото: www.stanford.edu)

Ричард Рорті, чия винахідлива робота в філософії, політиці, літературній теорії тощо зробила його одним із найбільш впливових сучасних мислителів світу, помер у Пало-Альто (Каліфорнія) у віці 75 років, пише Патрисія Коен, “New York Times”. 

Причиною смерті були ускладнення раку підшлункової залози, сказала його дружина Мері Верні Рорті. 

Він ріс у домі, де «Справу Льва Троцького» читали так благововійно, як у багатьох інших домах – Біблію. Рорті замислювався як над природою реальності, так і над щоденною боротьбою, невід’ємною від цієї реальності. «У 12 років я знав, що бути людиною – означає покласти своє життя на вівтар боротьби зі соціальною насправедливістю», - писав Рорті в автобіографічному начерку. 

Расел А. Бьормен, голова факультету компаративної літератури в Стенфордському університеті, що працював разом з Рорті більше десяти років, сказав: «Він урятував філософію від її аналітичного ув’язнення» та повернув її «до найважливіших проблем – як ми як люди, країна та людство живемо в політичній спільноті». 

Величезний доробок Рорті – від академічних томів до журнальних і газетних статей – викликав і патосні панегірики, і ворожість, і збентеження. Але не важить, що про нього думали найзапекліші критики – вони не могли ігнорувати його. Коли вийшла книга Рорті «Філософія і дзеркало природи», вона перевернула загальноприйняті уявлення про саму мету й завдання філософії. Поширене уявлення про те, що головним обов’язком філософа є з’ясувати, що ми можемо знати й що ми не можемо знати, – це повна нісенітниця, доводив Рорті. Люди мають сконцентруватися на тому, як вони діють у повсякденному житті, а не на тому, що вони відкривають у теорії. 

Доводячи цю тезу, Рорті спирався переважно на єдину питомо американську філософію – прагматизм, розроблений у працях Джона Д’юї, Чарлза Пірса, Вільяма Джеймса та інших більше 100 років тому. Рорті писав, що немає знання чи істини поза спілкуванням людей, які претендують на істину та на володіння знанням. Іншими словами, «істина є не поза», не окремо від наших власних вірувань і мови. Ці вірування та слова покликані допомогти людям «поратися з навколишнім світом» та «уможливити для людей більше задоволення та менше болю». Рорті зазнав впливу текстів Фройда, Ніцше, Гайдеґера, Вітґенштайна, Квайна та інших філософів. Хоча він доводив, що «жодна культура й жоден період історії не має правильнішого за інші уявлення про реальність», він був переконаний: ліберальне демократичне суспільство є найкращим, оскільки саме воно дозволяє вільно існувати конкурентним світоглядам, які при цьому ще й утворюють публічну спільноту. 

Орхідея (Фото: Wikipedia)
Колись Рорті любив спостерігати орхідеї... (Фото: Wikipedia)

Його погляди зазнавали критики звідусіль. Рорті критикували за відмову визнавати за наукою можливість адекватно відображати реальність. Критики надихали та звеселяли Рорті. В автобіографічному есеї 1992 року «Троцький і дикі орхідеї» він писав, що його вважали одним із «пихатих інтелектуалів, чиї твори розхитують моральну стійкість молодих». Рорті називали «цинічним і нігілістичним», «безвідповідповідальним». 

Але він заплутував критиків, схвалюючи патріотизм, академічні чесноти та поділяючи віру в можливість значущих моральних суджень. 

Причиною написання есею 1992 року було бажання показати, як Рорті дійшов своїх поглядів. Ричард МакКей Рорті народився 1931 року в сім’ї Джеймса та Вініфред Рорті, антисталінських лівих, що зробили зі своєї оселі в Нью-Джерсі притулок для утіклих троцкістів. Він описує себе як хлопця, що мав «дивні, снобські інтереси, які унеможливлювали нормальне спілкування». Хлопчиком він надіслав вітання «восьмирічному товаришеві», новоспеченому Далай-ламі. 

Новим захоплення стали орхідеї, і любов до перебування за стінами дому Рорті зберіг на все життя. Упродовж останніх років Рорті був затятим птахоловом і любив гуляти просторами. Останній похід з метою подивитися птахів він здійснив у лютому до Великого Каньйону, де філософ спостерігав кондорів. 

У 15 років Рорті, за його власним визнанням, «утік від хвастунів, що постійно били мене на ігровому майданчику», вступивши до школи Хатчинса в університеті Чикаґо, місці, яке А.Дж. Ліблінґ описував як «найбільше збіговисько юних невротиків із часів дитячого хрестового походу». 

Під час ранньої кар’єри у Велслі та Принстоні Рорті працював у царині аналітичної філософії, добре засвоюючи філософський мейнстрим. Щодо контркультури, яка оточувала філософа в 60-х, він сказав у інтерв’ю 2003 років: «Я забивав трохи косяків і відростив довге волосся», але «невдовзі я дійшов висновку, що радикальні студенти, які хотіли викинути університет на сміття, були людьми, до яких я навряд чи бодай коли-небудь відчую велику симпатію». 

До 70-х років з’ясувалося, що він не мав великої симпатії до аналітичної філософії – та й до цілої картезіанської філософської традиції, яка вірила в незалежний від думки світ. 

Засмучений вузькістю філософських факультетів, Рорті став професором гуманітарних наук в університеті Вірджинії 1982 року. Пізніше, 1998 року, він перейшов на факультет компаративної літератури в Стенфорді. 

Кондор (Фото: Wikipedia)
...а згодом - птахів. Протягом останньої подорожі за птахами Рорті спостерігав кондорів (Фото: Wikipedia)

З плином часу Рорті щоразу більше захоплювався політикою. У «Досягненні нашої країни» 1998 року, розчарувавшись, він написав, що справжні соціал-демократичні ліві, які допомогли сформувати політику Демократичної партії в 1910-1965 роках, зазнали поразки. В інтерв’ю він сказав, що з 60-х ліві «зробили багато для прав чорношкірих, жінок і сексуальних меншин, але ніколи не намагалися виробити політичну позицію, яка би знайшла підтримку більшості виборців». 

В останні роки Рорті люто критикував адміністрацію Буша, релігійних правих, демократів Конґресу й антиамериканськи налаштованих інтелектуалів. Хоча він доволі песимістично дивився на небезпеку ядерного протистояння та величезну прірву між багатими та бідними націями, Рорті все ж зберіг щось від надії на майбутнє Америки, притаманної Д’юї. Важливо, сказав Рорті 2003 року, бути гордим «за спадок таких людей, як Джеферсон, Лінкольн, Вілсон, Рузвельт, Мартин Лютер Кінґ тощо» й «користувати з цієї гордості задля пробудження симпатії до політичних цілей країни».

Дізнавайтеся головні новини першими — підписуйтесь на наші push-сповіщення.
Обіцяємо повідомляти лише про найважливіше.

Відправити другу Надрукувати Написати до редакції
Побачили помилку - контрол+ентер
Культурa 12 червня, 2007, 17:51 272
Додати до обраного
Всього коментарів: 0
Вибір редакції