Немає бажання розуміти – є бажання вірити

Андрій Єрмолаєв. Директор центру соціальних досліджень "Софія". (Фото: Центр "Софія)
Проблема конституційної кризи і неефективності політичної системи була одним із чинників і мотивацій подолання кризи політичної.

Проблема конституційної кризи і неефективності політичної системи була одним із чинників і мотивацій подолання кризи політичної.

Президент свого часу призупинив повноваження парламенту, обґрунтовуючи це конституційною проблемою порушення прав виборців. Саме президент як гарант Конституції тоді пояснив, що Конституція недосконала, і в редакції 2004 року вона спонукає до конфліктів.

Більше того, саме з подачі президента, як на мене, і почалася дискусія стосовно необхідності не лише зміни чи редагування Конституції, а й проведення референдуму. Він навесні неодноразово заявляв, що необхідні зміни і це потрібно затвердити на референдумі.

Так що тут є тісний зв'язок між політичними процесами, пов'язаними з виходом на дострокові вибори, так званою легендою кризи, і власне, виборчою кампанією. Відповідно всі учасники дострокової виборчої кампанії мали визначитися щодо висловлених мотивів і причин як кризи так і дострокових виборів.

Кожен з них як міг, як розумів формулював свою відповідь, пропонував текст Конституції. Комуністи, наприклад, запропонували текст Конституції і опублікували його в газетах. Блок Юлії Тимошенко перехопив саму ідею референдуму, запропонував власну його версію – не текст Конституції, а питання.

За таких обставин президент вимушений був відкоригувати свою позицію і заявив про необхідність початку роботи над змінами, погодження їх, формування конституційних зборів, і лише на цій підставі винесення на референдум.

Якщо спочатку референдум фігурував як можливий в день виборів, причому така пропозиція лунала і від соратників президента, учасників "Нашої України", то на сьогодні, враховуючи рівень конкуренції, враховуючи те, що учасники виборів не справилися з цією темою, а протиставили свої рецепти один одному, виглядає більш логічною пропозиція винести тему Конституції і референдуму за лапки виборів, щоб на виборах не було спекуляцій. На даний момент ця ідея власне себе вже дескридитувала.

А тепер стосовно того, хто і що пише. По-перше, як на мене, не має загрози стосовно того, що виборець, голосуючи за партію голосує за якусь версію Конституції. Хоча б тому, що до сих пір чітких і простих відповідей, що тлумачать різні політичні моделі для виборців немає.

Велика плутанина з тим, якою була у нас політична система до 2004 року (президентсько-парламентська чи президентська), яка настала потім.

Велика плутанина з визначенням теперішньої моделі, коли зберігається і пост президента досить сильний, водночас іде антипарламентська агітаційна кампанія, тому, я думаю, не існує загрози, голосуючи за партію, голосувати за певну версію Конституції.

Існує інша загроза – загроза спрощення конституційної проблеми, девальвація цієї теми.

Річ у тім, що сьогодні всі проблеми Конституції зводяться до того, що Конституція – це політичний устрій. Насправді ж політичний устрій – це важлива, але вторинна проблема по відношенню до базових основ Конституції як правового конституціювання нації, яке засновує державу, яке визначає той набір прав і можливостей, якими користується кожен член суспільства, яким визначається роль держави, визначається статус нації.

І на цій підставі еліті на основі загального виборчого права делегується право керувати державою від імені виборців.

Повноваження, механізми, політичні традиції визначає Конституція, але далеко не обов'язково вони затверджуються референдумом. Це має бути сферою компетенції виборних органів влади. Тим більше, що Конституція станом на сьогодні, незалежно від дискусій, зберігає структуру.

В політичній системі зберігаються базові інституції. Питання конфлікту повноважень, питання балансу повноважень, я думаю, що це не проблема референдуму, це проблема оптимізації законодавства, пошуку норм, які зберігають єдність виконавчої влади, забезпечують достатність і ефективність роботи законодавчої гілки влади, роблять самостійною і ефективною судову гілку влади.

Це питання має бути в компетенції законодавчого органу влади за участю експертного співтовариства, представників президента.

Нажаль на сьогодні є загроза того, що підміна проблеми політичної системи та проблеми конституювання проблемою політичного устрою призводить до того, що тема Конституції стає чи не головною на весь майбутній цикл і може стати предметом чи причиною нових політичних криз з перспективою до 2009 року. Конституція стає дубинкою у боротьбі за владу.

Нам ще потрібно буде пройти серйозну смугу розчарування в суспільстві. Зараз суспільство лякають неосвіченими політиками. Водночас в суспільстві ми можемо фіксувати факт деградаційних тенденцій, пов'язаних з конституційною кризою, моральним розпадом, з конфліктом різних історичних практик, з дегуманізацією економіки, з фактичною саморуйнацією системи організації життя на місцях.

Суспільство у нас нажаль адекватне політиці. Не може бути окремо ренесансу політичного від ренесансу соціального.

В сучасній українській політиці діє правило катарсису, а катарсис не можна призначити указом. З позиції катарсису для того, щоб зрозуміти висоту, потрібно стикнутись з дном, нажаль. Катарсис не можливий без формування шкали цінностей, розуміння, порівняння.

Для того щоб творити політику європейського зразка, потрібно не творити кумирів, а їх розуміти.

А в нашому суспільстві немає бажання розуміти – є бажання вірити. Ця виборча кампанія – це навіть не політична боротьба, вона нагадує релігійні війни, тут дуже мало від політики.

Андрій Єрмолаєв,
директор центру соціальних досліджень "Софія".

Дізнавайтеся головні новини першими — підписуйтесь на наші push-сповіщення.
Обіцяємо повідомляти лише про найважливіше.

Відправити другу Надрукувати Написати до редакції © За матеріалами Андрій Єрмолаєв /
Побачили помилку - контрол+ентер
Всього коментарів: 0
Вибір редакції