Побороти традицію в Польщі навіть не намагалися. Поляки міцно тримаються за родину і спадкові цінності. Тут поширено мати трьох дітей і держава це заохочує: крім фінансових виплат, такі родини мають багато знижок: і на комунальні, і на продукти і навіть на квитки до кінотеатру.

Останніми роками бути мамою такої великої родини в Польщі — не означає розчинитися в дитячих справах. Престиж дитсадка зростає. Хоча на початку двохтисячних років до них була висока недовіра, нині полякам вдалося її подолати. Сьогодні садочки органічно вплетені у родинне життя.

Тут не працює модель: привів-забрав і двічі на рік прийшов на святковий ранок. Батьки добре знають одне одного і хочуть чи ні — починають дружити. На пікніки до садка приходять всі, включно з бабусями, хрещеними та песиками. Кожні два тижні батьки збираються у групі садка, сідають у коло і разом з дітьми малюють, читають, танцюють.

«Це все було дуже нам дивно, коли ми переїхали з Києва, — пояснює Тетяна, мама 5-тирічної доньки, з якою ми вільно гуляємо садочковими групами. — Навіть те, як безперешкодно ми можемо тут ходити, як м'яко адаптується дитина. І ось ці постійні нагадування про роль родини — садок не забирає дитину в світ, а навпаки, посилює близькість між рідними. Це роз'яснюється батькам-новачкам ще під час знайомства. Коли нас запросили на зустріч, то я думала, що маю якісь поробки приготувати чи що… Бо ми ж уже встигли походити в український садок! Але тут, на таких зустрічах ніхто нічим не хизується. А поробки якщо і робимо, то разом і вже на місці. Головне — обійми рідних, тілесний і духовний контакт. Важливо, щоб дитина зрозуміла, — бути з іншими — це не значить бути відірваною від мами. Ми разом можемо насолоджуватись спілкуванням.

Раз на рік у деяких садках батьки навіть готують виставу для малечі. Дорослі — місяцями, після роботи проводять репетиції в садочковому актовому залі. Батьківські театри тут дуже поширені і мають доволі високий рівень акторської майстерності.

Тож те, що звичайний державний садок стане центром життя усієї сім'ї, напевно, дивина для українців у Польщі, а ще і те, що: тут немає медсестри в садку і треба купувати страховку, цілком може бути садок без їдальні, і все популярнішою у Польщі є послуга кейтерингу, діти чистять зуби після їжі і їх вчать пити чисту воду, вдень спати не треба, над входами в групу висять розп'яття, опційно є уроки релігії та шахів (у школі, найпевніше, ці предмети теж будуть) і останній рік садка — є обов'язковим для всіх дітей, які планують йти до польської школи (іноземці — не виняток).

З батьками дитсадок радиться з усіх пунктів: дуже важливо, щоб дитина не росла на подвійних стандартах, тож методи виховання синхронізують. Щомісяця вихователь зустрічається і щонайменше годину спілкується з батьками віч-на-віч. А наприкінці року на кожну дитину видають характеристику.

Саме батьки визначають програму і заняття. Це легко, враховуючи, що до першачків не висуваються вимоги типу вміння читати чи писати. Важливим вважається емоційно і психологічно підготувати дитину до шкільного життя. Але до вихователів поширена вимога: володіти ще якимись уміннями: знати іноземну мову, психологію, грати на музичному інструменті, в шахи, танцювати … щоб ненав'язливо презентувати це дітям.

«Мені подобається, що дітки тут ростуть спокійними — каже Тетяна. — Вони не затюкані, не залякані — завжди можна підійти до виховательки і обійняти її або до няні притулитися. Обійми, контакти — це все дуже вітається. А ще донька без будь-яких наслідків може сказати: «Ні, я не хочу цього робити». От до басейну вони пішли, і вона не готова була йти у воду. Її не чіпали, навіть підтримали. А за два тижні вона сама, за своїм бажанням, — пірнула. І так тут у всьому.

З чим садку і батькам було важко, так це з реформою харчування. 2015 року дослідження показали, що в дитячому меню забагато смаженого, солодкого, солоного, надміру картоплі, а от інших овочів та фруктів замало. Тому зайва вага та погані зуби. Польська влада почала боротьбу за здоров'я і наштовхнулася на протест батьків та дитсадівських кухарів. Цілий рік вони шукали компроміс і 2016-го виписали нові харчові рекомендації. Щось солоне залишили, деякі напої мінімально підсолоджують, канапки повернули, але загалом харчування дітей у дошкільних і шкільних закладах значно оздоровилось.

«Завжди можна зайти на сайт садочка — показує Тетяна профіль їхнього дитсадка — і прочитати меню на тиждень, а також план заходів на весь рік. Якщо моя дитина є алергіком, то не проблема відмовитись від якихось продуктів. Тут написано, що у садку дітям дають чисту воду, всі напої, за винятком, компоту, підсолоджують натуральним медом, приправи — тільки натуральні.

Мене колись неприємно здивували канапки, нам до них найважче було звикнути. Бо в садку їх часто дають, але ж з овочами, з сиром моцарела — тож я трохи заспокоїлася. Не такий вже і шкідливий хліб, якщо з помідорами або морквою.

Півдня в садку безкоштовні, а після першої години — треба платити по 1 злотому за годину. За харчування батьки платять окремо: 7 злотих на день (майже 45 гривень по-нашому).

Від садка очікують: узгодження усіх кроків із батьками. Дитина до школи — бажано, але не обов'язково — знатиме польські літери. З англійської — літери та пісеньки. Вихователі допоможуть м'яко адаптувати дитину до соціального життя та навчання у школі.

У паризьких супермаркетах є перець, цибуля, сливи — з усієї Європи. Але все, що французьке, підписано великими літерами. Тут культ свого, і вихваляти найсмачніше, найвишуканіше, найякісніше, тобто своє, французи вчаться від народження.

Прикорм, тобто перша їжа малюка після молока чи суміші, — це овочеві пюре. Далі — більше. Двічі на день в меню французьких малюків є щось овочеве. Мінімум 5 овочів щодня має бути в ясельному меню. І перевага — вирощеному у Франції. Батьки беруть із собою дітей на закупи, а садочкові групи вивозять на ферми та поля, щоб розумілися на справді якісному й пишалися національним.

«У нас є домовленість з мерією Парижа, щоб яйця були від курей, які бігають, а не фабричні — каже Вірджіні Бек, координатор харчового питання в садках та школах паризького кварталу №7, — і ми постійно розповідаємо дітям про те, які фрукти, квіти, які тварини, які сири вирощуються та виробляються на нашій землі».

Паризькі діти від села далекі, але село регулярно приїжджає до них. Тут популярні вікенди, коли міські площі заставляють клітками з коровами та вівцями, газони засаджують базиліком і салатом, розкидують солому, розкладають полуницю, помідори, баклажани — усе, щоб парижани на власні очі бачили щедрість рідної землі.

Дивина для українських батьків: чия дитина пішла б до французького садочка, звідки б не була, її навчать любити Францію. Співати Марсельєзу, куховарити, їсти гриби і сири навіть з пліснявою. Дають шоколад ледь не щодня (інколи це просто какао, а інколи — плитка). Медпункту немає, але регулярно навідується дільничний педіатр, який для багатьох дітей є знайомим сімейним лікарем. Він щомісяця спілкується з батьками і дає рекомендації щодо прикорму та лікування. У ясла можна йти, навіть з температурою 38, але після трьох років суворіше — у колектив пускають максимум зі шмарклями. З серйознішими захворювання треба лишатись удома.

Тут, напевно, навчать чемності й терпінню. Особлива увага словам ввічливості й очікуванню своєї черги. Не вчать плавати, але привчають до басейна. Немає уроків музики, але самої музики, живопису і театру в яслах та материнській школі (тобто садку для старших) — дуже багато. І на меті не навчитися малювати чи співати. Мистецтво, за версією французьких освітян, це інструмент для пізнання себе.

«Танці, ліплення, читання… всі види мистецтва розвивають різні зони мозку — каже вихователька в яслах на Монмартрі, Аліса Род. — Але у графіку ясель немає занять. Ми ж не збираємося вчити співати за нотами. Моє завдання — навчити малюків розуміти себе і вплітати творчість в усі сфери життя. Ми називаємо це пробудженням власного потенціалу. А ще моє завдання — зараз, до трьох років закласти зернятко терпіння. Важко вчитись чогось і радіти життю, якщо ти не вмієш терпіти. Садок допомагає зрозуміти, що я не на першому місці.

Англійську з ясельного віку вважають потрібною. Хочуть зробити це обов'язковою опцією, але не у форматі уроків. Деякі ясла вже зараз це практикують: запрошують носія мови, який на рівні з іншими вихователями доглядає дітей і говорить-говорить-говорить! Французам важливо не навчити грамоті, а навчити дітей правильно висловлювати свої почуття, думки і бажання.

За ясла батьки платять від 300 до 900 євро на місяць. Оплата залежить від доходу батьків і від кількості дітей у родині. І поки дитина не піде до материнської школи — це суттєвий удар по бюджету, однак за місце у державних яслах у Франції йде бій, особливо в столиці.

Мами впевнені, що тут дітей годуватимуть якісніше і смачніше ніж навіть вдома і вони переконані у високій кваліфікації персоналу. Ми поспілкувались зі школою, яка готує нянь для садочків від 1987-го року.

Щороку вони набирають студентів і розглядають кандидатури мінімум двохсот претендентів на навчання. Вони мають довести, що достатньо стресостійкі, терплячі та емпатичні. Після суворих іспитів обирають 50 осіб. І вже їх вчать готувати суміші, змінювати підгузки, як заколисувати піврічних, а як — півторарічних.

Крім гігієни, багато годин віддається віковій психології: про що і як говорити з дітьми. Навіть під час навчання є випробувальний термін: наскільки людина справді на місці в цій професії. Випускники школи, які дійшли до кінця, неодмінно знаходять роботу, бо це гуру в догляді за малюками, які отримують по 1500 євро на місяць (це для початку).

Від садочка у Франції очікують: дитину розговорять (садки вважаються найкращими курсами французької для дітей-іноземців), навчать розрізняти види сирів і смакувати овочі, куховарити і знатися на мистецтві. Навчать терпіння і вміння чекати.

«Декрет, зазвичай, батьки ділять між собою так, щоб перший рік дитина була з мамою, а другий — з татом, — каже вихователька стокгольмського дитсадка Марина Єщіганова. — Тому адаптувати до садка дитину приходять переважно татусі.

Тут вони з ними граються, читають книжки, їдять, сплять і розповідають нам, вихователям, як краще комунікувати з їхніми дітьми. Ми підглядаємо і поступово переймаємо роль дорослого на себе. Трьох днів в середньому достатньо для адаптації. Але якщо дитина плаче, то, звісно, цей термін продовжимо».

Активні тата в суспільстві й активні батьки в садках — це не дивина для шведів, і це не єдина дивина для українців. Маленьких шведів довго, часто до 5 років, возять у візочках і біля садочків є паркувальні майданчики. Інколи — багатоповерхові.

Немає спалень, бо діти сплять на підлозі в ігрових. Традиційних іграшок мало, натомість багато природних матеріалів, книжок і планшетів, якими діти граються не більше, ніж усім іншим. У списку речей, які треба купити в садок дитині, немає капців, натомість обов'язкові захисний гумовий костюм і гумові чоботи — щоб гуляти за будь-якої погоди. Брудна дитина — показник гарного виховання. Ледь не щодня дітей ведуть у громадські місця, а найменших — возять до музеїв, парків, бібліотек — у дитсадківських візочках.

У шведів — децентралізована система державних садків і різні комуни самі обирають програму для дошкільнят. Держава дає пріоритетні напрями, і наразі в багатьох шведських садочках популярно розвивати у дітей:

• математику
• риторику
• природничі науки
• співпрацю з іншими

«От тільки не думайте, що ми сідаємо і вчимо цифри! Чи пишемо щось. У жодному разі! — запевняє директорка дитячого садка Петра Грентцеліус. — Справжня математика почнеться в школі, але наше завдання — розвинути ті ділянки мозку, які відповідають за логічне мислення і не навчити писати, а заохотити. Як і в цілому, зацікавити навчанням. Тому вихователі мають бути дуже кваліфіковані — і це вимога на національному рівні.

У шведських школярів останніми роками сильно впала мотивація до навчання. Старшокласники нерідко кидають школу. Боротися з цим шведи воліють не з позиції «діти нині – погані», а з позиції «значить, ми, дорослі, повільно розвиваємось і треба шукати інший підхід». Щоб вести за собою сучасну дитину — треба постійно оновлювати знання, тому комуни створюють для педагогів спеціальні центри професійного розвитку, де тільки і говорять про сучасні «заманухи» для дітей.

З останніх трендів — звісно, ґаджети. «Ми дуже переймаємося «ґаджезалежністю» наших дітей, — каже Марія Пелбек, голова професійного центру розвитку. — Але заборонити їх нам закон не дозволить. Тому ми намагаємося показати інший бік: вони годяться для веселого навчання, а не тільки для гри. Ми, дорослі, маємо їх мотивувати. Це єдиний спосіб побороти ворога. Не сховати, а очолити процес».

І починають робити це в садку. У цьому професійному центрі (і як ми пізніше побачили, що і в садках теж) планшети — на кожному столі. А поруч з ними : пляшки, мушлі, шишки, брухт, обгортки від цукерок, сухі овочі, зубочистки, скло… Звичайне сміття — тут потенційні іграшки.

«Дуже важко бути цікавим дітям, коли ти варишся в замкнутому колективі. У нас в комуні 44 садочка і ми створили цей простір для вихователів, щоб вони тут надихались на роботу і перезавантажувались, — каже Генрік Лінд, голова відділу освіти. — Наприклад, діти в садку вивчають форми. Подивіться, тут у нас лежать камені, гілки, рослини — ми закликаємо педагогів відійти від шаблонів і не малювати дітям кола чи трикутники. Хай знайдуть відповідник у природі та побуті!»

«Це основа ігрових, а традиційні іграшки можуть бути додатковою опцією — доповнює колегу Марія Пелбек. — Зверніть увагу на картоплю. Вона зморщилася і схожа на мертву, так? Але придивіться — у неї вічка! Тобто вона жива. Це привід поговорити нам з дітьми про смерть і сенси життя».

Природу і математику часто об'єднують. Так само як мову і командну роботу. Шведським дітям багато читають і говорять з ними про фізичні і психологічні кордони. Дворічки вже добре обізнані щодо того, на що мають право їхні батьки, а на що — вихователі. Їх вчать казати «ні» і «стоп», поважати чужу релігію, культуру і смаки. І шведські діти не повинні нікому подобатися.

«Якщо дитина не хоче обійматися або у неї поганий настрій — вона має це усвідомити, а не догоджати дорослим або друзям. Ми дуже багато говоримо про емоції з дітьми, це — поширена тема серед дитячих письменників», — каже Хелена Лекгрен, співробітниця Стокгольмської публічної бібліотеки. З цієї ж причини у шведських садках вкрай непопулярні святкові ранки, на яких дитина виступає з віршиком чи танком. Бо це вчить виражати чужі емоції і на репетиції не завжди є щирий настрій.

«Ми вважаємо, що виступ на публіку сприяє об'єктивації дитини, — додає директорка пані Грентцеліус. — Бажання справити гарне враження — не те, чому варто навчатись у ранньому дитинстві. Свята в нас є, але це гра і гостинці, можливо, пікніки — ми проводимо час разом з батьками дітей. Якщо якась дитина хоче, то вона проспіває пісеньку для своєї мами чи тата. Десь наодинці, це вже їхня справа».

У садках дуже поширені вегетаріанські дні і сучасні кухарі знають релігійні свята та національні страви ледь не всіх країн. Це обумовлено мультикультурністю Швеції. В одному садку можуть бути мусульмани, іудеї, вегетаріанці, вегани … Зневажити не можна, тож враховують потреби усіх дітей. Чому тут не потурають, то це по-нашому «традиційним цінностям». Намагаються уникати гендерних стереотипів, і в книжках та на малюнках в садочках годі шукати принцес та довгоногих, струнких білявок.

За садочки у Швеції батьки платять 3 % від своєї зарплати — за першу дитину, 2% — за другу і 1 % — за третю. Максимальний місячний внесок не може перевищувати суму у приблизно 4000 гривень — у перерахунку на наші гроші. Батьків, які не працюють, держава, звісно, підтримає і без місця в садку дитина не лишиться.

Від садочка очікують, що тут дитину загартують, навчать самоповазі, толерантності, а ще — користуватися громадським транспортом і вільно почуватися у публічних місцях. Сортувати сміття, досліджувати природу — відрізняти дуб від клена, приміром. І уникати конфліктів.

Тут усе не так. Місяць — рогами догори, світає на шість годин раніше, врожай полуниці — взимку, навчальний рік розпочинається в березні, а діти народжуються дев'ятимісячними. Бо відлік починають від зачаття.

«Дитина народжується в пологовому, а потім ми повертаємося додому і 100 днів виносити новонароджену не можна, — розповідає Марал на п'ятому місяці вагітності другою донькою. — А як спливе термін, то в її фактичні три місяці — перше велике свято! Родичі, подарунки... Святкуємо перший рік дитини. Але це ще не все! Віднедавна перше після народження свято нового року додає маляті ще один рік. Наприклад, хтось може народитися в листопаді, а в січні вже буде вважатися однорічним, а потім іще і свято 100-та днів, і в лютому фактично 3-місячному малюку за корейськими міркам буде 2 роки! Через це тут постійна плутанина».

Старшій дочці Марал — Дані — насправді 4 роки, але за корейською системою їй 5. І куди б не йшла мала — бідкається мама — у садок, школу чи лікарню — офіційний вік ні про що не свідчить. Щоразу фахівці віч-на-віч визначають, до чого дитина готова, до чого дозріла.

Дивина, на яку неодмінно натраплять українці в південнокорейському садку: це безлад у віковому поділі, рис у меню тричі на день і залізне правило — чистити зуби щоразу після їжі (із дитсадівського періоду зубна щітка — це обов'язкова річ — у кишенях школярів, студентів та всіх дорослих). У багатьох садках батькам увечері видають торбу з брудним посудом та ковдрою чи матрацом. Щоб повернули на ранок чистими. А ще батькам треба виконувати домашні завдання від вихователів.

Марал Дяченко живе з чоловіком в обласному центрі Чхонджу, під Сеулом. Промислове місто, тут багато заробітчан. Серед таких — і її чоловік, наш вінниччанин Руслан. Лише в садку, який відвідує їхня донька Дана, є двадцятеро російськомовних дітей. Але особливого земляцтва тут не практикують, здебільшого живуть на корейський лад.

«Робота — на першому місці. Решта життя — на другому», — називає Руслан основний принцип корейського життя.

Великий забіг за право бути успішним для південнокорейця донедавна починався в садку. Від двох років вони сиділи за партами: читали, лічили, писали і вчили кілька мов. Потім ішли до школи, де навантаження ще більші. Діти вчаться 13 годин на добу! Дозвілля не існує як такого, спілкування з друзями — поготів. Єдиний іспит, який складають корейські старшокласники (всі предмети зведені в один блок і складають іспит протягом одного дня) — украй суворий. У цей день крамниці зачинені, поліцейські працюють у режимі надзвичайної ситуації, а під час тестів з аудіювання навіть не курсують літаки.

Далі — вища освіта і робота. Вважається, що кар'єру треба встигнути зробити до тридцяти, все інше може зачекати. Люди — це ресурс, який вивів країну із зубожіння в світові економічні лідери. І сьогодні вони — найпрацелюбніша нація в світі: працюють 6 днів на тиждень, від ранку до півночі й майже не ходять у відпустки. Але щасливими їх не назвати… Проблеми з міжособистісною комунікацією і високий рівень суїцидів. У секторі ризику — молодь, яка не витримує тиску очікувань та люди похилого віку, які до пенсії часто не допрацьовують, бо з ринку праці їх витісняють молоді. Тож половина людей, старших за 65 років, живе у відносній бідності, і чверть із них — самотні.

Дедалі менше шлюбів, дедалі більше свідомих чайлдфрі пар. Минулого року народжуваність провалилася до критичного коефіцієнту 0,98, тобто далеко не кожна пара народжує. І більше однієї дитини в сім"ї — вже величезна рідкість. Це — де-факто — демографічна криза.

Південнокорейці визнають свої проблеми на офіційному рівні — деякі компанії примусово вимикають комп'ютери о певній годині, щоб співробітники йшли додому, а Інститут дитячої опіки та розвитку сім років тому пролобіював зміни в дитсадівських програмах: прибрали заняття й акцент перенесли на спілкування дітей між собою. Але 70% батьків продовжують наймати дошкільнятам репетиторів, і від року вчать цифри, докладають зусиль, щоб підготувати дітей до шкільного графіка. Адже там спрощень не планують.

Щодо підтримки народжуваності — тут теж неоднозначно. Батьки отримують чимало виплат на дитину, але для багатьох це не аргумент проти ризику: народивши, втратити робоче місце. Молодим мамам дозволяють працювати за скороченим графіком, утім, жінки здебільшого ігнорують цю опцію і працюють наповну. Про дитячі кімнати при офісах, що такі популярні в деяких європейських країнах, корейці навіть не думають.

У цьому контексті дитячі садки — це більше, ніж заклади для дітей. Вони доступні: громадяни платять за садок менше ніж півтори тисячі гривень на місяць у перерахунку на нашу валюту. А от іноземцям за державний корейський садочок доведеться викласти від 5 до 10 тисяч гривень на місяць.

За ці гроші тут обіцяють надзвичайно дбати про безпеку дитини. Молоде покоління справді шанують. Часом, здається, перестраховуються надміру. Сходинок або немає (їх замінює схил), або вони вкриті антислизьким покриттям. На подвір'ях переважно — цупка гума. Щілини в дверях, куди діти полюбляють засовувати пальці — теж захищені гумою, так само як і кути, і дверні ручки. Посуд стерилізують, зуби невпинно чистять, руки — миють на кожному кроці, гігієні — надувага.

Але привести в садок дитину зі шмарклями — тут не проблема. Вихователі беруться лікувати застуду, бо це не привід батькам гнівати роботодавця. Не відводять дитину у садок лише з високою температурою.

Є державні цілодобові садки, які приймають на ніч та на вихідні дітей навіть з інших закладів. Садочки контролюють, залучають, підтримують батьків. Щодня педагог заповнює щоденник на кожного вихованця. Там поради, на кшталт: дитину треба більше хвалити або розвивати моторику. Звіт про те, з ким вона сьогодні дружила, з ким билася, куди ходила і як почувалася. У щоденнику є колонка для батьків — мають написати про те, як малеча поводилася вдома.

Раз на місяць вихователь робить фотоальбом на кожну дитину з молодшої групи, а на старших — письмовий звіт. Раз на місяць батьків долучають до проведення занять, раз на квартал батьки мають ґрунтовну особисту зустріч із вихователем щодо своєї дитини. До того ж при садках є курси для батьків. При цьому зарплата вихователя не вважається привабливою, адже вона нижча, ніж зарплата держслужбовця. Дається взнаки повага корейців до будь-якої своєї праці.

Очікування від садка в корейському суспільстві величезні й різновекторні. Часом, здається, несумісні. Держава прагне, щоб вони врятували націю від вимирання. А батьки — щоб садок виховав їм успішних і працелюбних нащадків — без відриву від виробництва.

Антон із Інною майже шість років мріяли, що повернуться із заробітків назад, до України. Але визнали, що вороття немає після того, як сини пішли в Данії у сільський дитячий садок. Там діти швидко стали… місцевими. Із данським вихованням вони вже навряд чи приживуться в українському садку та школі.

«Наша дисципліна була б для них дикістю — пояснює мама Інна. — Діти данців ростуть вільними. Вони приходять до садочка і роблять там, що хочуть. Немає наглядачів! Тобто взагалі ніхто не керує дітьми: куди йти, що робити... Просто один вихователь чергує на вулиці, інший доглядає тварин, хтось — на кухні готує, хтось — будинок зводить із конструктора, хтось — малює. І от діти, залежно від своїх настроїв, курсують між цими педагогами. Граються — скільки хочуть, їдять — скільки хочуть. Менталітет геть інший — і його формують у дитсадку. Тепер ми у них вчимося».

«Це оманлива вседозволеність — каже Стін Бааго Нільсен, професор Данського центру дослідження раннього дитинства. — За останнє століття данці протестували на собі різні методики. Традиційно схильні до вільної гри вони геть утратили контроль над дітьми, та потім порівняли себе з азійцями — і вжахнулися через низькі показники успішності своїх малюків. Тож, у 1990-х данці насичили програму дошкільнят заняттями, але від 2005 року — знов їх прибрали! Повернулися до рідних методів із деякими правками».

«Данська особливість — каже науковець, — це вільна гра, але це не означає, що йди собі, роби, що хочеш. Хоча діти саме так усе розуміють, і це нам на руку. Педагоги, головно, навчають дітей бути мотивованими і творчими. Талант вихователів у тому, щоб бути непомітними наставниками».

Не лише це дивина для українців. Тут діти не сплять після трьох років, гуляють у зливу, не стежать за чистотою, їм дозволяють стрибати столами, калюжами, деревами, у розмові для них немає табуйованих тем. Ми проїхали данське королівство вздовж і впоперек — від Копенгаґена до глухого села, щоб зібрати всі хитрощі виховання в одному сюжеті.

«Я вже думав кидати навчання — зізнається вихователь Каспер Паулі Педерсен, — бо більше цікавився політикою і громадською діяльністю. Аж випало, що пішов на практику — і залип! Усе те, що мені цікаво, народжується ось тут — у дитячому садку! Я думаю, що нас щасливими робить демократія. Свобода слова, свобода самовираження, розуміння, що ти не один, а частина суспільства — це все формується в садку. Тож я своєю професією роблю внесок у розвиток суспільства!»

Вимоги до персоналу, чоловіків і жінок — однакові. Вони їдять за одним столом з дітьми, повинні вміти чекати, не бути нав'язливими і не користуватися власними ґаджетами. У кожного — своя шафка, де вихователь до того, як заступає на зміну, замикає свій телефон. Під час перерви може прийти і зателефонувати у своїх справах.

А ще обов'язок вихователя — стежити за долею дитини, навіть поза садочком. Дошкільні роки для данців — дуже важливий етап життя. 98% дітей проходять садок. Новачків, здебільшого, приводять у вісім місяців. Якщо дитина не відвідує садок, це привід для вихователів запідозрити якісь негаразди і повідомити у соцслужби. Є небезпека, що дитина не соціалізується як слід, отже не впишеться в данський ритм життя.

Для батьків-прихильників домашньої атмосфери є комунальна послуга. няні. Власник чи власниця великого будинку з окремим двором може, за бажання, організувати там мінісадок і працювати нянею на офіційну зарплату від комуни. Попередньо треба закінчити півторамісячні курси догляду за малюками, потім спеціальні органи перевірять репутацію претендента і — якщо всіх усе влаштує — йому довірять кількох дітлахів від восьми місяців до двох років.

«До пенсії я працювала на фермі — розповідає свою історію няня Шарлотта Вестегорсков, — а десять років тому вирішила, що хочу ще щось спробувати. Я подала заявку в комуну на те, щоб стати нянею. У нас із чоловіком — великий двір і є окрема кімната. Чому б ні? Мені відмовили, бо не було запиту. А за деякий час звернулися мами у пошуках няні — і тоді відкрили вакансію. Це як садочок, але на чотирьох діток. І з дорослих при дітях — тут тільки я».

Шарлотта працює за тими ж принципами: діти сплять тільки надворі, багато часу гуляють просто неба, п'ють тільки холодну воду — словом, як усі данські дошкільнята. Час до часу її навідують контролери. І важливий день є у всіх таких нянь — раз на два тижні вони мусять відвести дітей у найближчий садок. Там їм виділяють кімнату, або доєднують до загальної групи — з тією метою, щоб «домашні» діти ознайомилися з атмосферою садка, куди вони обов'язково прийдуть після двох років.

Працювати нянею доволі вигідно. Комуна виділяє гроші на іграшки, підгузки, змінює пісок на майданчику, і шалені данські податки у 38% няні не стосуються. Вона не ділиться з податковою, бо мусить регулярно ремонтувати свій будинок-дитсадок. До того ж Шарлотта має 6 тижнів оплачуваної відпустки щорічно.

Для батьків послуга няні коштує трохи більше ніж садок. У середньому 2500 DKK, (майже 9500 грн) платять у комуну за садок. Це третина повної вартості — решту сплачує держава. Якщо в родини низький дохід або його немає, за садок повністю оплатить комуна. За другу і третю дитину — знижки. При цьому, як витратити гроші, врешті вирішують батьки: чи варто щось відремонтувати, які іграшки купити чи організувати поїздку. Жодних додаткових коштів тут не збирають.

Від садка очікують: що до шести років дитина повинна вміти самостійно одягатися, взуватися, їсти. А також чекати, робити вибір і нести за нього відповідальність. Працювати в команді. Писати своє ім'я.