Як пережити кризу.
Поради впливових людей

ТСН.ua зібрав думки десятьох відомих і авторитетних людей про те, як вижити й пережити кризу, що у жодному разі не можна втратити, а що – варто надбати. Ми опитали людей із різних галузей діяльності. Кожен із них має своє бачення ситуації, кожен із них дає свої персональні рецепти. У кожній із їхніх порад закладений власний досвід. Загалом же думки опитаних нами людей збігаються у тому, що незабаром буде легше й простіше, а цей шлях просто потрібно пройти.
сергій жадан
український поет, прозаїк, есеїст, перекладач
Не бійся визнавати свою слабкість. Головне – не бійся її долати. Загалом – не бійся.
Роби те, що маєш робити. Підстав для розпачу, зневіри та апатії завжди достатньо. А сьогодні – тим більше. Проблеми виснажують, новини лякають, обставини позбавляють сили. Найпростіше в цій ситуації піддатися загальному страху, загальній істериці. Зупинитися, відступитись, замовкнути. Читати погані новини, чекати на погіршення ситуації, не вірити у власні можливості. Куди важче продовжувати робити те, що для тебе є важливим та значущим, робити свою справу, себто – лишатися собою. Натомість, щойно берешся за роботу, щойно бачиш віддачу від того, чим займаєшся, щойно стикаєшся з живими людьми, живими емоціями, реальним життям – більшість проблем стають не такими важливими.

Адже чим більше в цьому житті залежить від тебе, тим менше залежить від зовнішніх обставин. Життя випробовує на міцність усіх. Просто у того, хто не опирається, шансів немає взагалі. За будь-якої ситуації, коли важко й порожньо, коли безнадійно й темно, варто спробувати не відмовлятись від важливих для тебе речей, тих речей, які тебе формують, які роблять тебе тобою, які примушують твою кров текти, а серце – битися. Роби те, що маєш робити. Особливо, якщо це потрібно не лише тобі.
"Роби те, що маєш робити. Думай про тих, кому сьогодні важче. Пам'ятай, що жодна війна не триває вічно", - Сергій Жадан.
Думай про тих, кому сьогодні важче. Важко всім. Самотньо всім, боляче всім. Людина загалом істота слабка й вразлива, її легко позбавити рівноваги та впевненості. Але разом із тим людина може бути й надзвичайно сильною, неочікувано сильною. Просто коли сидиш і оплакуєш свою гірку й незавидну долю, коли смакуєш усі свої нещастя та невдачі, спробуй подумати про тих, кому сьогодні набагато гірше. Адже нині багато хто потребує не лише співчуття, але й реальної допомоги. Подумай про те, чим ти можеш допомогти. Подумай, чого варті всі твої особисті образи на світ порівняно з проблемами біженців, поранених чи полонених. Життя – річ надзвичайно жорстка. Дуже часто вона позбавляє тебе можливості щось виправити в своєму житті, щось покращити. Але водночас воно так само часто надає тобі можливість допомогти комусь іншому, комусь, чиї проблеми є куди посутнішими та серйознішими. І гріх цією можливістю не скористатись.

Пам'ятай, що жодна війна не триває вічно. Розумію, звучить банально. Але так і є – кожна війна закінчується. Потому настає мирне життя, і жити його доведеться саме тобі. І добре було б, якби ти вже сьогодні думав про те, як будеш його жити. Як будеш дивитися в очі тим, хто повернеться з фронту (чи навпаки – як, повернувшись із фронту, будеш дивитися в очі тим, хто лишався тут), як будеш дивитися в очі сусідам, друзям, ворогам. Нині є достатньо причин, аби втратити себе, загубити себе, зламатись, запасти в зневіру, ненависть чи страх. Проте обставини зміняться, і як тобі бути далі з цією ненавистю й цим страхом? Як тобі повернути втрачене? Деякі речі краще взагалі не губити. Совість та адекватність належать саме до таких речей. Життя триває, і головне – триває воно за твоєї безпосередньої участі. Ти залежиш від нього так само, як і воно залежить від тебе. Не бійся визнавати свою слабкість. Головне – не бійся її долати. Загалом – не бійся.
влад троїцький
засновник Центру сучасного мистецтва "ДАХ", гурту "ДахаБраха" та проекту "Гогольfest"
Дуже важливий момент - намагатися діяти. Щось робити. Не опуститися до псевдосмиренності.
Ми зараз перебуваємо у тотально токсичному середовищі. Погані новини і постійне очікування катастрофи породжують зневіру у власних силах і майбутньому. Коли це ще супроводжується економічними і військовими проблемами, це призводить до неврозів. Тому маю кілька навіть не порад, швидше, роздумів-рекомендацій:

1. Менше читати новини. Дозувати їх. Бо зазвичай у нас всі новини лише про погане. Не можна пускати у свою свідомість отруту.

2. Взяти за правило випромінювати навколо себе добро – комусь посміхнутися, з кимось пожартувати. Власне, неважливо що, але щоб ви навколо себе роз'їдали це токсичне середовище, яке всіх нас поглинає. Якщо кожен потроху робитиме це, дихати стане легше.

3. Берегти своїх близьких. Коли навколо все погано, нам властиво зриватися на близьких - дружині, чоловікові, дитині, тому, хто від нас найбільш залежний. Просто розуміти, що це затягує тебе у вир зневіри і депресії, роз'їдає, як іржа, зсередини. І потім дуже важко з нього вирватися.

4. Дуже важливий момент - намагатися діяти. Щось робити. Не опуститися до псевдосмиренності, очікуючи кращих часів. У цьому "типу-очікуванні" може пройти "типу-життя" і не помітиш, як помреш. Зараз насправді саме час робити нові кроки. Тому що, умовно кажучи, ми – на дні. Це – шанс переформатувати себе і світ. Ми чекаємо від себе дива. Ми здатні на диво.
Матвій ганапольський
російський оглядач, журналіст, ведучий
Якщо ситуація в Україні мене не дивує, бо там йде війна, а Росія стогне під санкціями, то Грузія відверто вражає.
Мої родичі і друзі живуть у трьох дуже різних країнах: Україні, Росії - в Москві, і в Тбілісі, в Грузії. І, на мій превеликий подив, у всіх цих трьох країнах відбуваються абсолютно однакові процеси: падає національна валюта, росте долар і євро, зменшується купівельна спроможність. Люди не знають, скільки завтра коштуватиме валюта і чи варто залишати собі жалюгідні крихти в місцевій валюті або ж краще купувати "не дерев'яну". І якщо ситуація в Україні мене не дивує, бо там йде війна, а Росія стогне під санкціями, то Грузія відверто вражає. Там немає війни, в Грузії немає приводів для того, щоб обвалилася місцева валюта – ларі, – тим не менш, курс злетів мало не вдвічі.

Грузини мої знайомі розводять руками і не знають, що робити. І, найголовніше, не розуміють, звідки взялася ця халепа. Я пережив чимало криз – і товарних, і грошових. Бачив все: і як люди біля метро продавали те останнє, що було у них вдома, бачив, як продавали квартири для того, щоб вижити, прирікаючи свою родину на бомжування. Але практика говорить тільки про одне – будь-яка країна встає і йде до благоденства. Проте чому ж всі три країни, про які я сказав, переживають кризу? Україна і Росія – через війни і санкцій.

А от Грузія... через адміністративно-командний ресурс. Бо декларується вільний бізнес, а насправді він віджимається і є захопленим, затиснутим адміністративними кліщами. В цьому і є секрет того, чого повинна уникнути Україна – за всяку ціну зробити реформи, щоб відпустити громадян у їх бажанні заробляти. Гроші вони зароблять. А багатий, активний підприємець, якого не душить держава – це основа добробуту країни. Поки що цей процес в Україні йде дуже повільно і незадовільно.
олег покальчук
письменник, соціальний психолог, член Національної спілки письменників України
Ми переживаємо все те, що Східна Європа пережила 20 років тому.
Ефективне переживання кризи полягає насамперед у визначенні того, що таке криза. Це щось таке, з чим ви не можете впоратися через об'єктивні причини, деякі непереборні обставини. Те, що в договорах іменується "форс-мажором". У переважній більшості випадків люди називають кризою зовнішні обставини, чим виправдовують власне безвілля і бездіяльність. Що неосвіченіша людина, то їй важче. Для неї будь-які безглузді чутки - джерело істерики, а таблиця множення - джерело конспірологічного марення. Що вже говорити про законотворчість.

Міністри культури та освіти звели масовий кретинізм в ранг послідовної державної політики. У цьому сенсі для чванливого невігласа кожен крок - уже криза. Ми переживаємо все те, що Східна Європа пережила 20 років тому, якщо говорити про економіку та соціальну сферу. Хотіли проскочити "на халяву" повз долю - так не буває. Війна сама по собі не викликає ці зміни, вона їх лише каталізує і прискорює, і замість гниття виходить горіння.

Історія знає безліч прикладів ефективної солідарної відповідальності народів, це і є справжній тест на наявність нації. Криза долається лише спільно. А якщо ви довго ніяк не знаходите собі однодумців для цього, а тільки стогнете і голосите - щось в першу чергу не так з вами, а не країною.
мирослав попович
філософ, директор Інституту філософії ім. Сковороди
Або будемо жити від сьогодні до завтра, або вийдемо з цього циклу приземленості.
Колись я почув такий вираз, що наша історія рухалась на волах – тобто повільно і систематично. Тут більше, ніж дотеп. Вміння прислухатися до кон'юнктури світового розвитку – це така суто урбаністична риса. Я оцінив цю істину тоді, коли у нас почалося парламентське життя. Мене здивувала та демагогія, яку можна було почути щодня з високих трибун. Виявилось, що наш політик думає не довше, ніж на п'ять років вперед.

Але це не вина нашого українського селянина чи містянина. І це не прокляття. Це є реальність, яка пов'язана із характером сільськогосподарської роботи. А українці були і залишаються, принаймні в значній своїй частині, нацією селянською. І це зумовило деякі особливості нашого національного характеру.

У природі є коловорот – є час, коли сіяти, є час, коли збирати врожай. І цей цикл затягує, як у воронку. За технікою нашого соціального життя, за цими ритмами, які нас повертаюсь щоразу на місце, де ми вже побували, може втратитися перспектива. Але ми цю перспективу повинні побачити і знайти для неї місце.

Треба узгодити цей цикл з наукою, яка дає не тільки розв'язання повсякденних задач, а й піднімає людину над собою, дозволяє дивитися далеко вперед.

Мирослав Попович
Скажімо, коли йдеться про реформу армії, то треба не просто сказати, скільки повинно бути мінометів, кулеметів, танків і т.д. Потрібно відповісти на питання, яку саме армію ми хочемо мати. Ми повинні мати сформовану мету. І не тільки щодо армії – так має бути у всіх галузях. Ми постали зараз перед такою альтернативою – або будемо жити тільки від сьогодні до завтра, або вийдемо з цього циклу приземленості і будемо жити шукаючи, будуючи, але обов'язково маючи на думці велику перспективу.

Це все ми сьогодні робимо, але не завжди усвідомлюємо, що то є не просто механіка нашої повсякденності, що це пошук великої картини майбутнього нашої нації. Це мало би дати поштовх, щоби уявлення наші не так ішли, як у наших поганих політиків – від одних виборів до інших, щоб історія тягнулась не як фіра, запряжена волами. А щоб була відповідна до великої ідеї динаміка, і щоб ми бачили те, що ми хочемо зробити – від нашого маленького підприємства, школи, інституту і до цілої України, яку ми будемо мати через 10 і 20 і 30 років.
саїд ісмагілов
муфтій Духовного управління мусульман України "Умма"
Рецепт для виживання у кризу – віра, надія, єдність, консолідація.
У Корані сказано: після труднощів завжди настає полегшення. Тому, по-перше, потрібно до всього ставитися з вірою і надією, що будь-які біди рано чи пізно скінчаться. А по друге – розуміти, що поки ми живі, безвихідних ситуацій не буває. Однак потрібно не просто сидіти і чекати, що хтось прийде і "зробить вам добре". Твоя доля – у твоїх руках. Є проблема – вирішуйте її, вона сама собою не зникне. Господь дає нам по нашим старанням, молитвам і намірам. Скільки людина докладає зусиль, щоб змінити стан речей, який її не влаштовує, саме стільки вона і отримає.

Потрібно знайти однодумців і діяти разом – так буде і простіше, і легше. Коли у певному суспільстві є прагнення змінитися на краще, то об'єднатися для цього мають всі верстви суспільства, незалежно від поглядів і віросповідання. Всі ми маємо згуртуватися і змінити існуючий стан. Тому рецепт для виживання у кризу – віра, надія, єдність, консолідація.
юрій винничук
прозаїк, літературознавець, публіцист
Все, що ми можемо зробити для нашої перемоги – це зціпити зуби і не нарікати.
Україна пережила чимало катаклізмів і трагедій, а ще більше – невинних смертей. Вона не раз стояла перед прірвою, в яку скотилися і значно успішніші держави. Якщо ми після всього цього втрималися, значить, є сила, яка не дозволяє нам згинути. І ця сила – народ, який готовий на самопожертви. Звичайно, є багато незадоволених станом, цінами, тарифами, кволими реформами. Багатьом нелегко в житті, криза вдарила по найбідніших.

Але якщо подумати про тих, хто загинув і ще загине, боронячи нашу країну, то жодна криза не може зрівнятися з втратою життя, з втратою молодого ще батька і чийогось чоловіка. Тому все, що ми можемо зробити для нашої перемоги – це зціпити зуби і не нарікати. Але не забувати, що в наших руках є ще багато важелів, аби впливати на владу, не давати їй розслаблятися, стежити за тим, аби не повторилася ганебна епоха Януковича.
ГЕОРГІЙ КОВАЛЕНКО
протоієрей УПЦ, керівник проекту ОТЧЕНАШ.укр, шеф-редактор порталу "Православіє в Україні"
Допомагай ближньому і не чини з ним так, як не хотів би, щоб вчинили з тобою.
Дороговказ для виходу з кризи і для гідного життя – в Біблії. Бог дав Заповіді у кризовий час – під час важкого переходу через пустелю з рабства до землі обіцяної. Але це не тільки рецепти виходу з кризи, але й принципи, на яких має будуватися життя людини і народу. Бог дав людям Заповіді для того, щоб люди жили по божому і по-людськи.

Все просто: Шануй Бога і виконуй Його Заповіді. Шануй і доглядай батьків. Виховуй дітей. Захищай родину і країну. Шануй і бережи свободу і гідність свою і іншого. Не кради. Не заздри і не бажай чужого. Не бреши. Не зраджуй. Не вбивай. Чесно працюй.

Справедливо розділяй зароблене між працівниками. Допомагай ближньому, не чини з ним так, як не хотів би, щоб вчинили з тобою. Піклуйся про вдів, сиріт, бідних та хворих. Банально й нереально? А ти спробуй, і Бог тобі допоможе!
роман шпек
екс-міністр економіки України, банкір
Громадянам потрібно бути вимогливими до влади. Не вестися на солодкі обіцянки.
Дорожити роботою. Шукати роботу. Бути готовим відгукнутися на пропозиції. Якщо маєте якісь кошти, тримати їх у гривні. Ретельно дивитися, з яким банком маєте справу. Подивитися, як поводилися у кризу 2008-2009 років. Хто після виходу з тої кризи збільшував капітал. Надзвичайно важливо подивитися, які управлінські рішення ухвалювали банки напередодні кризи - збільшували капітал чи чекали, що хтось за них вирішить їхні проблеми. Нашим громадянам потрібно бути вимогливими до влади. Не вестися на солодкі обіцянки. Хай буде гірка, але правда.

Хай будуть складні, але дії, які дадуть можливість вирішити проблему, а не заговорити її. Нам головне не допустити, щоб реалізувався той лозунг, який виголосив президент сусідньої держави, що Україна – це failed state [держава, яка не відбулася]. Це в наших руках.
євген захаров
голова Правління Української Гельсінської спілки з прав людини
Потрібно навчитися жити ощадливо. Це – мистецтво, якому вчить життя.
Найголовніше – набратися терпіння, мужності і віри у те, що цей період закінчиться й настануть кращі часи. Це дуже важливо – налаштувати себе таким чином. Я дійсно у цьому переконаний. По-друге, важливо, щоб вся сім'я розуміла які нові труднощі нам принесло життя. І не варто навіть від дітей ці труднощі приховувати, треба, щоб вони розуміли, що дорослим важко й у міру своїх сил брали участь у вирішенні спільних проблем. Взаємовиручка, взаємодопомога і розуміння того, що проблеми потрібно вирішувати разом, дуже важливі у сім'ї.

У мене четверо онуків, тож усе, що я розповідаю, для мене актуально. Це – мій особистий досвід. Потрібно навчитися жити ощадливо. Це – мистецтво, якому вчить життя. Нинішня криза - не перша в Україні: 90-ті роки, 2000-ні…Ті, хто жив у радянські часи, можуть сказати, що й тоді були такі проблеми, ну може трохи іншого ґатунку, але все одно – у нас ніколи не було такого, коли б проблем не було, коли б ми могли жити безтурботно.

Я у нашій сім'відповідаю за витрати, веду їх облік. І одне з правил економії – кошти потрібно витрачати поступово, не за один раз. Бажано також встановити графік витрат і дотримуватися його. Це допомагає запобігти зайвим витратам. Не враховувати такі речі не можна, але присвячувати цьому життя теж не варто, інакше воно перетвориться на існування.

Читайте також

Вони тримали небо.

20 лютого у спогадах очевидців

Від Сяну до Дону.

Пісня, яка єднає Україну