ЮНГА

Іван Трембовецький – молодший сержант, замкомвзводу розвідвзводу 2-го батальйону 95-ї бригади. Іван провів два місяці в Пісках, брав участь в обороні Донецького аеропорту. Зараз він уже демобілізований, повернувся додому, у Київ, збирається одружитися та завести дітей.

До того, як потрапити в АТО, Іван працював у медіахолдингу 1+1, але він подумав, що якщо може спробувати щось змінити, то не можна втрачати таку можливість. Так Іван Трембовецький опинився на війні.

Іван розповів про Донецький аеропорт, настанову батька, яка допомогла йому адаптуватися до мирного життя, про важливість допомоги психологів після війни та описав яким має бути командир.

Перед зйомкою оператор жартує, що всі найсуворіші десантники мешкають на
київській Троєщині. Ми приїжджаємо туди вдруге за тиждень. "Юнга" перепитує мене
перед зустріччю, чи будемо фотографувати як рік тому: "А можна в "гражданці"? Ця
форма вже так набридла".

За спортивною кофтою з джинсами ніщо не видає першої хвилі мобілізації, розривів артилерії посеред поля, бойових завдань та крайнього виїзду з аеропорту.

- Портретом зараз ми хочемо показати як ти змінився за рік.
- Живіт тоді мій треба фотографувати, - відповідає та заливається сміхом.


Цього місяця він одружується – сім'я була першим пунктом плану після "дембелю".
Як і свої бойові задачі, цей пункт Іван виконав.
Аеропорт – не найстрашніше у цій війні. Це оборона великого об'єкта, який просто сильно розпіарили. Нашій країні на той період, не вистачало героїв, тому аеропорт трохи перебільшили, розпіарили, і всі вважають, що це дуже важко і страшно.
Справжні герої в аеропорту – це водії БТР та кулеметники: їх обстрілювали, але вони свідомо йшли на це, бо розуміли, що треба евакуювати, замінити людей, завезти харчі. А в аеропорту, якщо ти чітко дотримуєшся своїх інструкцій, не спиш, то все нормально.
Найважливіше – щоб не було паніки. Коли створюється паніка, пиши пропало. А якщо паніки немає, можна працювати.
Аеропорт – маленька історія, яку усі знають. Це історія про витримку та героїзм, хоча, на мою думку, це не героїчний вчинок. Героїчний вчинок – це коли хлопець з 1-го батальйону викинув гранату із БТР. Йому відірвало кисть, але він врятував своїх товаришів. Ось це героїзм.
Я не військовий експерт, але, на мою думку, проблема в тому, що війна комусь вигідна. У країні нестабільність, тому зручно посилатися на війну… Ми повернулися і я наївно вірив, що у нас нова влада. Ми думали, що щось зміниться. Там ти цього не бачиш, думаєш про інше.
ПОГЛЯД З АЕРОПОРТУ