ОБАМА ЙДЕ
П'ЯТЬ ВИСТУПІВ 44-ГО ПРЕЗИДЕНТА США, ЩО НАДИХАЮТЬ
Барак Обама, 44-й президент Сполучених Штатів залишає 20 січня 2017 року посаду, яку він обіймав протягом восьми років. Між іншим, "доля" залишати Білий дім 20 січня, передбачена двадцятою поправкою американської конституції, спіткає всіх президентів країни кожні чотири роки, за винятком їхнього переобрання на другий термін. Що власне і сталося з Обамою свого часу.

За вісім років перебування на посаді президент Обама запам'ятався своїм намаганням "примирити" США з країнами ісламського світу, легалізацією одностатевих шлюбів й реформами в галузі медичного страхування країни зокрема.

І хоча беззаперечний успіх не спіткав Обаму на кожному кроці, останнє опитування громадської думки від Gallup показало, що перед інавгурацією Дональда Трампа Обамою задоволені 57% населення. Цей високий показник можна порівняти хіба що з 54% Рональда Рейгана 1988 року чи 57% Білла Клінтона 2000 року.

То чим же перший темношкірий президент США підкупив американців? Якщо відкинути його запальні танці й постійні "загравання" з молоддю в соцмережах і на телевізійних шоу, то це, безсумнівно, — його ораторські та публіцистичні здібності.

Тож поки Обама не залишив Овальний кабінет, не впав у двотижневу сплячку й не подався у "неймовірну відпустку" з Мішель Обамою, як він "заприсягся" на одному з публічних заходів, ТСН.ua зібрала найкращі виступи 44-го президента, як перед публікою, так і в пресі, а також розповідає, як народжуються його промови.
ГОЛОВНІ СПІЧРАЙТЕРИ
Якщо кілька хвилин для репетиції промови перед дзеркалом президент США може викроїти зі свого й так завантаженого графіку, то кілька годин для написання виступу — не завжди. Тому не дивно, що на Барака Обаму працюють цілі команди спічрайтерів.
Джонатан Фавро (Flickr)
Ще на початку 2000-х спічрайтера Джонатана, або "Джона", Фавро майбутньому президенту США порекомендував його помічник із комунікацій — Роберт Гіббс.

Обаму мало цікавило резюме 24-річного випускника Єзуїтського коледжу, тож він просто його запитав, навіщо Фавро подався в політику. На що молодик відповів: "Промова може розширити коло людей, які будуть перейматися цим.

Це як сказати середньостатистичній людині, яка страждає від чогось: "Я тебе чую, я поряд". Навіть якщо ви були розчаровані й цинічно ставилися до політики в минулому, але з хорошим наміром ми можемо рушити в правильному напряму. Лише дайте мені шанс".

І вже від 2005 року молодий Фавро починає працювати на тодішнього сенатора Конгресу США від штату Іллінойс Барака Обаму.

2007 року Фавро стає головним спічрайтером Обами під час його президентської кампанії, і разом з обранням Обами президентом наприкінці 2008, очолює команду публіцистів першого посадовця США. Саме команді спічрайтерів Фавро належать дві інавгураційні промови 44-го президента Штатів.
Коуді Кінан (Flickr)
Навесні 2013 року, майже від початку другого президентського терміну Обами, його головним спічрайтером стає Коуді Кінан, який від 2009 року був заступником Джона Фавро.

Як зазначили у виданні The New York Times, на відміну від Фавро, який часто писав піднесені промови з загальними картинами про надію та зміни, Кінан у своїх "спічах" зосереджується на більш індивідуальних історіях, що вимагають наполегливої підготовки і нагадують притчі про те, що є важкодосяжним, але все ж таки можливим у США.

Одна з найвизначніших промов, яку Кінан підготував для президента, — промова до 50-ї річниці Кривавої неділі, коли наприкінці 60-х десантники жорстоко побили демонстрантів, що виступали за зміни у виборчому праві США. Між іншим, Кінан працює з Обамою і до сьогодні.
ЯК ОБАМА ГОТУЄТЬСЯ ДО ПРОМОВИ
Попри те, що Обама має кілька людей, які готують його промови, він ніколи не покладається лише на їхні сили та здібності та часто долучається до написання тексту на різних етапах — від висловлення своїх ідей і думок щодо майбутньої промови до внесення остаточних правок.

Зазвичай Обама зустрічається зі своїми спічрайтерами в Білому домі, аби обговорити основний задум. Після того, як публіцисти підготують перший чорновий варіант промови, Обама його уважно вичитує і на полях друкованих аркушів залишає нотатки від руки.

Американські видання неодноразово підкреслювали, що Обама любить працювати зі спічрайтерами саме в команді, дослухаючись до їхніх пропозицій та заперечень. Він обговорює майбутні промови, як і з головним спічрайтером, так і з його заступником та рядовими публіцистами.

І звісно, президент США тренується перед тим, як виходити на сцену. Його феномен — тримати зоровий контакт із публікою. Рідко можна побачити Обаму, що читає свою підготовлену промову з аркушів. І навіть якщо 44-й президент США підглядає у текст, він завжди поглядом повертається до своєї аудиторії, до тих, хто його слухає.
ВИСТУПИ ПЕРЕД ПУБЛІКОЮ
Промова про єдність, що зробила Обаму відомим

Основна доповідь на Національній конвенції Демократичної партії США 2004 року"
Спічрайтери були в Обами не завжди, і характерно те, що перша промова, з якою він прогримів на всі Штати, була написана ним власноруч.

Примітно, що саме тоді, 2004 року, готуючись до свого виступу за лаштунками сцени конвенції, Обама, який скоро мав бути обраним сенатором, вперше познайомився зі своїм майбутнім спічрайтером Джоном Фавро.

У той час 23-річний Фавро працював на сенатора Джона Керрі, який балотувався в президенти США й також мав виступити на конвенції.

Почувши, як Обама репетирував, Фавро дав йому невеличку пораду — переписати ті частини промови, що збігалися з тезами Керрі.

Писати свою визначальну промову Обама почав за кілька днів після того, які дізнався, що йому необхідно буде виступати. На "Основну доповідь" Обама витратив не один місяць, і результат його не підвів.

Спічрайтери інших посадовців, зокрема Роберт Легерман, який писав для віце-президента Альберта Гора в адміністрації Клінтона, заявляють, що 2004 року про Обаму майже ніхто не знав. Але саме його тодішній натхненний виступ про рівність усіх громадян США зробив його відомим, інші подейкують, що саме ця промова "зробила його президентом".
Ключові цитати промови
Ключові цитати промови



"Сьогодні мені випала особлива честь, приймімо це, адже моя присутність тут не є типовою. Мій батько був студентом-іноземцем, що народився та виріс у маленькому селі в Кенії. Він зростав, випасаючи кіз, ходив у школу-халупу з бляшаним дахом […] Завдяки працьовитості та завзяттю, мій батько одержав стипендію для навчання в магічному місці — Америці, що є маяком свободи й можливостей для тих, хто до неї завітав. Під час навчання тут мій батько познайомився з моєю матір'ю".
"Мої батьки ділили на двох не тільки неймовірне кохання, але й міцну віру в можливості цієї країни. Вони вирішили дати мені африканське ім'я Барак, що означає "благословенний", вірячи в те, що в толерантній Америці ім'я не стане бар'єром на шляху до успіху".
"Я стою тут перед вами, вдячний за весь той розмай у моєму родоводі, усвідомлюючи, що мрії моїх батьків живуть зараз у моїх дорогоцінних донечках. Я стою тут , розуміючи, що моя історія — це частина американської історії, і я зобов'язаний тим, хто був тут до мене, зокрема за те, що моя історія стала можливою саме тут, не в будь-якій іншій країні на світі".
"Цьогоріч на виборах ми маємо підтвердити наші цінності і зобов'язання, щоб з їхньою допомогою протистояти суворій реальності […] У нас є чимало роботи: ми маємо зробити більше для робітників у Галесбурзі, Іллінойс, які втрачають свої робочі місця […] й повинні конкурувати з власними дітьми за роботу в $7 за годину. Ми маємо зробити більше для батька, якого я нещодавно зустрів і який втратив свою роботу, ковтаючи сльози і не знаючи, як платити $4,500 на місяць за ліки для свого сина […] Ми маємо зробити більше для жінки з Іст Сент Луїса і для тисяч таких, як вона, які мають хороші оцінки, запал, але не мають грошей для того, щоб піти до коледжу".
"Не зрозумійте мене неправильно. Люди, яких я зустрічаю в невеличких селищах і великих містах, під час обідів чи в офісних парках, не очікують, що уряд візьметься за розв'язання їхніх проблем. Вони знають, що повинні тяжко працювати для того, щоб рухатися вперед, ба навіть вони хочуть того […] Ні, вони не сподіваються, що уряд розв'яже всі їхні проблеми. Але спинним мозком вони відчувають, що тільки-но ми змінимо наші пріоритети, ми зможемо впевнитися, що кожне дитя в Америці отримає пристойний шанс на життя і що двері до можливостей відчиняться для всіх. Вони знають, що ми можемо працювати краще. І вони хочуть цього вибору".
"Я вірю, що ми єдине ціле. Якщо десь на півдні Чикаго живе дитина, яка не вміє читати, мене це турбує, дарма, що це не моя дитина. Якщо десь у країні є літня громадянка, яка не може заплатити за рецепт, виписаний лікарем, і має обирати між ліками й сплатою за винаймання житла, це робить моє життя біднішим, дарма, що вона не моя бабуся. Якщо десь є арабсько-американська сім'я, яка не може скористатися послугою адвоката, це загрожує моїм цивільним свободам. Чи це фундаментальна віра? Чи я утримувач свого брата, своєї сестри? Це й змушує нашу країну працювати. Це те, що дозволяє нам гнатися за власними мріями, і все одно ми стоїмо разом як єдина американська сім'я".
"І навіть поки ми тут розмовляємо, є ті, хто збираються нас роз'єднати […] Що ж, ми їм відповімо сьогодні, що тут немає ліберальної чи консервативної Америки, є лише Сполучені Штати Америки. Тут немає чорної Америки, білої Америки, Америки латиносів чи азіатів. Тут є лише Сполучені Штати Америки. […] Ми всі єдині й присягнули на вірність зоряно-смугастому прапору, ми всі стоїмо на захисті Сполучених Штатів Америки".

Промова, що закликає молодь рухатися вперед

Виступ на Міжнародному саміті досягнень, 2007 рік
За два роки до того, як президент Барак Обама одержав Нобелівську премію миру за екстраординарні зусилля в зміцненні міжнародної дипломатії і співпраці між народами, він, будучи сенатором, був відзначений іншою нагородою — премією від Академії досягнень на Міжнародному саміті досягнень 2007 року.

Промова, яку на заході ще тодішній сенатор США і кандидат у президенти від демократів висловив Обама, визначна тим, що апелює до молоді й закликає здійснювати невеликі кроки заради великої мети.

У ній він також розповідає про те, що його надихнуло "всунути носа" в політику. Зазначимо, що тоді на Обаму вже працював колишній спічрайтер Джона Керрі — Джон Фавро.
Текст виступу
Текст виступу


[…] Головна річ, яку я хочу зробити, – це сказати, наскільки мене надихає молодь, присутня тут. Це і є мета цього фонду, зрештою […] І дозвольте мені розповісти про себе, коли я був такого ж віку, як і ви зараз. Я дійсно зараховую себе до старомодних, хоча я таким же вважаю і архієпископа (сміх у залі) [архієпископ Туту, лауреат Академії досягнень, борець проти апартеїду], тому що 1979 року я був першокурсником у коледжі, Західному коледжі в Каліфорнії.

У мене була нестабільна юність, тінейджерські роки: мій батько не був вдома, мене виховували певний час мої дідусь і бабуся, коли я закінчував школу, я іноді встрягав у проблеми. Як казала моя мама: "У голові вітер свище", — маючи на увазі, що я не надто серйозно переймався своїм навчанням, роботою. Я таки мав невелике уявлення про світ довкола мене, про його несправедливість і нечесність, однак, це розуміння не було відточеним, самодостатнім.

І я пам'ятаю, як 1979 року, коли я тільки-но вступив до коледжу і займався тим, що роблять усі першокурсники: намагався зрозуміти, які в мене предмети взагалі, намагався змінити свої звички в навчанні, з'ясувати, яка там їжа у кафе тощо — нас у студмістечку відвідали кілька джентльменів з Південної Африки, які були представниками Африканського Національного Конгресу 1979-1980 років. І вони розповіли про їхні зусилля в боротьбі проти апартеїду.

Приблизно протягом години я разом із іншими студентами слухав, як ці молоді чоловіки, не набагато старші від нас, розповідали про надзвичайні випробування, які їм довелося пережити, жертви, на які їм довелося піти, про людей яких кидали до в'язниць, катували, били, тому що вони були переконані, що якось та справедливість запанує.

І ось та невеличка зустріч, гадаю, певним чином змінила моє життя. Бо найперша річ, яку я виніс із неї — це те, що прості люди можуть робити надзвичайні речі, мати б їм тільки змогу. Іноді ми думаємо, що наші лідери повинні мати високі освітні рівні, бути добре освіченими чи працювати в держустанові… Ті молоді люди не мали жодного з переліченого. Що в них було, то це гнів через несправедливість, який вони направили в позитивне русло. І мені здається, що вони дали мені напрям у житті. Тож я став активним в русі проти апартеїду у студмістечках.

Непевний, що наша діяльність була достатньо ефективною. Західний коледж не йшов нам назустріч, попри протести, які ми організували як студенти. Я перевівся до Колумбійського університету, однак, і в тамтешньому студмістечку ми також натрапили на спротив. Але з роками мені приємно усвідомлювати, що я був частиною тієї мозаїки, яка застосувала силу й зрештою допомогла людям у Південній Африці вибороти надзвичайну свободу, свідком чого я став майже 10 років потому, будучи студентом юридичного факультету. Я пам'ятаю момент, коли Нельсон Мандела виходив із в'язниці, тоді я зрозумів, що стався важливий момент у історії. І довгий марш Мандели назустріч свободі не належав лише йому, він складався з тисяч маленьких кроків людей в усьому світі.

І я пригадую той час, коли я тільки-но втягувався у політику, що було до того моменту. Адже наслідком того, що я організовував активності у студмістечку стало те, що я став громадським організатором. У результаті останнього я вступив до юридичної школи, після чого став адвокатом з цивільних прав. Як наслідок цього — я став частиною законодавчої влади країни. І ось я стою перед вами як сенатор Сполучених Штатів і кандидат у президенти.

Отже, головна ідея в одержанні цієї нагороди, мені здається, полягає в тому, що всі ви представляєте неосяжний потенціал для змін. Бо нам всім відомо, що несправедливість досі існує. Вона існує тут, у Сполучених Штатах. Вона існує по сусідству, у кожному містечку, у кожній віддаленій місцині. По всій країні можна натрапити на безмовний відчай. Молоді життя сповнені суму, анархії та хаосу, що викликають відчай. І очевидно, ми все це бачимо в усьому світі — подібні симптоми безнадії, що виливаються у таких місцях, зокрема, як Дарфур, як Середній Схід. У місцях, про які часто забувають доти, доки там не стається нещастя. Тож я сподіваюся, що всі ви, хто ось-ось може здійснити екстраординарні речі, вирішите направити ваші таланти, енергію й уяву в той напрям, який, на вашу думку, допоможе побачити, як запустити процес для створення кращої історії, як покласти руку на плече людини на візку й закотити той "валун" на гору.

Я абсолютно переконаний, що якщо всі ви візьметесь за цей виклик, світ буде готовим прийняти зміни від вас, бо ми всі живемо в такий момент у історії, де є голод на зміни, голод на щось нове, бажання вирватися з усього звичайного, егоїстичного, дріб'язкового, тривіального — усе це скрізь, і воно вже очікує на вас. Тож я сподіваюся, що коли ви бачитиме лауреатів цієї нагороди, ви будете розуміти, що це інструмент для того, аби запалити у вас іскру і дати вам напрям для прийдешніх років вашого життя. Тож дуже дякую всім".

ІНАВГУРАЦІЙНІ ПРОМОВИ
Інавгураційна промова 2009
Восени 2008 року Барак Обама переміг на президентських виборах США, набравши 52,9%, випередивши свого суперника від республіканців Джона Маккейна на на 7,2%.

За законом, 20 січня відбулася інавгурація Барака Обами, на якій він зробив промову, мотивуючи співвітчизників протистояти світовій кризі, що почалася за рік до того, при цьому не боячись вказувати на всі проблеми в країні, які необхідно розв'язати.

Цитати виступу
Цитати виступу


"Шановні мої співвітчизники, я покірно стою сьогодні перед завданням, яке чекає на нас, вдячний за ту довіру, якою ви мене нагородили, пам'ятаючи про жертви, які понесли наші пращури. Я вдячний президентові Бушу за його служіння нашій країні, а також його щедрості й рівню співпраці, які він показав протягом перебування на цій посаді".
"Наша країна перебуває у стані війни проти далекосяжного насильства й ненависті. Наша економіка сильно послаблена, що є наслідком, як жадібності й безвідповідальності окремих осіб, так і нашим колективним провалом, коли справа стосувалася прийняття рішень і підготовки країни до нового етапу. Домівки втрачено, робочі місця "змито", бізнес — згорнуто. Наша охорона здоров'я коштує занадто багато, наші освітні заклади багато в чому програють, і кожен день приносить нам докази того, що ті шляхи, якими ми використовуємо нашу енергію, тільки зміцнюють наших супротивників та загрожують планеті. Усе це — індикатори кризи, підкріплені даними й статистикою".
"Сьогодні я говорю вам, що ті виклики, які стоять перед нами, — цілком реальні. Вони серйозні і їх багато. Але знайте, Америко, — ми їх приймемо".
"Підтверджуючи велич нашої країни, ми водночас розуміємо, що цю велич нам ніхто не дає. Ми повинні її заслужити".
"Ми залишаємося найбільш могутньою країною, що процвітає на Землі. Наші робітники не менш продуктивні від моменту, коли почалася криза. Наші розуми не менш винахідливі, наші товари й послуги не менш потрібні, ніж минулого тижня, місяця чи року. Наші можливості лишаються незмінними. Але час, коли ми могли лишатися бездіяльними, захищати вузькі інтереси й відкладати неприємні рішення, минув. Відсьогодні повинні взятися за себе, струсити з себе пил і знову почати працювати заради перебудови Америки".
"Уряд країни може зробити багато, він зобов'язаний це робити, однак, зрештою, тільки віра і визначеність американського народу становлять фундамент нашої країни".
"Наші виклики можуть бути новими. Способи, якими ми боремося з цими викликами, також можуть бути іншими. Але ті цінності, на яких тримається наш успіх, — чесність і важка праця, сміливість і справедлива гра, толерантність і зацікавленість, вірність і патріотизм — усе це давно відоме. Але ці речі правдиві".
"Тож давайте запам'ятаємо в цей день, хто ми такі і як далеко завела нас наша путь".


Інавгураційна промова 2013
На виборах 2012 року Обамі довелося конкурувати вже з колишнім губернатором штату Массачусетс, Міттом Ромні. Республіканця Обама обійшов на 3,9% голосів, набравши загалом 51,1% голосів американських виборців.

Тоді відірватися від Ромні демократу Обамі було нелегко: взагалі від початку передвиборної кампанії різниця між головними кандидатами від двох партій США складала приблизно 2%.

Однак, більшість американців знову віддала перевагу харизматичному Обамі, і він вчергове виступив перед народом з інавгураційною промовою, ще раз довівши, що читати промову з аркуша — не рівень лідера нації.

Цитати виступу
Цитати виступу


"Щоразу, коли ми збираємося на інавгурацію президента, ми стаємо свідками надзвичайної сили нашої конституції. Ми підтверджуємо нашу демократію. Ми пригадуємо, що нас, як націю, об'єднують не колір шкіри, догмати нашої віри чи походження наших імен. Те, що робить нас винятковими — робить нас американцями — це вірність ідеї, висловленій у декларації понад два століття тому: "Ми вважаємо, що ці істини є самоочевидними, що всі люди створені рівними, що вони наділені Творцем невідчужуваними правами і що серед них — життя, свобода й прагнення щастя" Сьогодні ми продовжуємо нескінченний шлях для поєднання значення цих слів з реаліями нашого часу".
"Разом ми визначили, що сучасна економіка потребує залізниць і шосейних доріг для пришвидшення розвитку торгівлі й подорожування, і що вона потребує шкіл і вишів для тренування наших працівників. Разом ми виявили, що вільний ринок процвітає тільки тоді, коли є правила для забезпечення конкуренції та чесної гри. Разом ми вирішили, що велика нація повинна піклуватися про уразливі групи населення, а також захистити своїх людей від небезпек життя і нещасть".
"І ми завжди розуміли, що коли змінюються часи, то повинні змінюватися й ми, що вірність нашим основним принципам вимагає нових відповідей на нові виклики, що збереження наших індивідуальних свобод, зрештою, вимагає колективних дій".
"Це покоління американців перевірене кризою, яка загартувала нашу рішучість і показала нам нашу стійкість. Десятиліттю війни настає кінець (оплески). Відновлення економіки почалося. (оплески). Можливості Америки безмежні, бо ми володіємо всіма рисами, які цей безмежний світ вимагає: у нас є молодь і запал, різноманітність та відкритість, нескінченна здатність ризикувати і дар самооновлення. Мої дорогі американці, ми тут у цей момент, і ми його впіймаємо, тільки якщо ловитимемо разом (оплески)".
"Ми розуміємо, що застарілі програми є недостатніми для потреб нашого часу. Тому повинні використовувати нові ідеї і технології, щоби вдосконалити наш уряд, реорганізувати наш податковий кодекс, реформувати наші школи і розширити права наших громадян, які допоможуть їм працювати продуктивніше, вчитися краще і досягати більшого".
"Ми будемо захищати наш народ і наші цінності за допомогою сили зброї та верховенства права. Ми покажемо нашу сміливість у намаганні розв'язати непорозуміння з іншими націями у мирний спосіб — не тому, що ми наївні перед небезпеками, які нас спіткають, а тому що взаємодія може на довше відсунути підозру й страх (оплески)".
"Ми будемо захищати наш народ і наші цінності за допомогою сили зброї та верховенства права. Ми покажемо нашу сміливість у намаганні розв'язати непорозуміння з іншими націями у мирний спосіб — не тому, що ми наївні перед небезпеками, які нас спіткають, а тому що взаємодія може на довше відсунути підозру й страх (оплески)".

Виступ у пресі
Обама — фемініст
Есе "Ось як виглядає фемінізм" у журналі Glamour

Президент Барак Обама — не тільки хороший оратор. Очільник США нерідко виступав зі своїми творами в пресі.

Приміром, навесні 2015 видання Time опублікувало його статтю про прем'єр міністра Індії Нарендру Моді.

І ось не так давно світ сколихнув його текст про фемінізм.

4 серпня 2016 року американський жіночий журнал Glamour опублікував на своєму сайті есе Обами обсягом в 1500 слів під назвою "Ось як виглядає фемінізм".

Публікуємо його переклад без зайвих коментарів.

Ось як виглядає фемінізм

Є чимало жорстких аспектів у тому, щоб бути президентом. Але є й деякі привілеї. Приміром, зустрічатися з екстраординарними людьми по всій країні. Управляти держапаратом, що дозволяє змінювати на краще життя нашої нації. Борт номер один [позивний будь-якого літака ВПС США, так іще називають літаки президентського флоту].

Але, мабуть, найбільш неочікуваний привілей від цієї роботи — це жити "над магазином". Протягом багатьох років моє життя витрачалося на дорогу — з мого дому в Чикаго до Спрінгфілда, що в Іллінойсі, як сенатора штату, та до Вашингтона, вже як сенатора Конгресу США від Іллінойсу. Це зазвичай означало, що я мусив у кілька разів більше працювати для того, щоб бути ще й тим чоловіком і батьком, яким я хотів би бути.

Але протягом останніх семи з половиною років час на дорогу в мене скоротився до 45 секунд — саме стільки часу в мене займає ходіння з моєї вітальні до Овального кабінету. Як наслідок, я мав змогу витрачати більше часу, спостерігаючи за тим, як мої донечки перетворювались на розумних, кумедних, добрих та чудесних молодих жінок.

Це не завжди легко, навпаки — спостерігати, як вони збираються залишити гніздо. Але одна річ, яка лишає мене оптимістичним — це те, що зараз надзвичайний час для того, щоб бути жінкою. Той прогрес, якого ми досягнули протягом останніх 100, 50 років, навіть протягом останніх 8, зробив життя для моїх донечок куди кращим від життя моїх бабусь. І я це говорю не тільки як президент, але і як фемініст.

За мого життя ми покинули той ринок праці, що забезпечував жінок жменькою скнаро оплачуваних посад, й досягли моменту, коли жінки не тільки складають приблизно половину робочої сили, але й лідирують у кожній царині — від спорту до космосу, від Голлівуду до Верховного суду. Я став свідком того, як жінки здобували свободу власного вибору й стосовно того, як проживати ваші власні життя — стосовно ваших тіл, вашої освіти, кар'єри, фінансів. Минули ті часи, коли ви покладалися на чоловіка в одержанні кредитної картки. У дійсності, все більше жінок, ніж будь-коли, чи то вони заміжні, чи ні — фінансово незалежні.

Тому ми не повинні применшувати того, як далеко ми просунулися. Це була б погана послуга всім тим, хто провів своє життя в боротьбі за справедливість. У той же час, є ще багато роботи, яку нам потрібно зробити, аби поліпшити життя жінок і дівчаток тут і в усьому світі. І поки я буду продовжувати працювати над хорошою політикою: від рівної оплати за рівну працю для захисту репродуктивних прав, — є деякі зміни, які жодним чином не залежать від прийняття нових законів.

Насправді найважливіша зміна може бути найбільш жорсткою з-поміж усіх — і це змінювання нас самих.

Це те, про що я довго говорив у червні на першому в історії Білого дому саміті "Об'єднані Штати Жінок". Попри те, що ми так багато досягнули, ми досі не позбулися усіх наших стереотипів стосовно того, як повинні поводитися чоловіки і жінки. Одна з моїх героїнь, конгресвумен Ширлі Чисхолм, яка була першою представницею афроамериканців, що висунула свою кандидатуру на пост президента. Одного разу вона сказала: "Емоційна, сексуальна і психологічна стереотипізація жінок починається вже тоді, коли лікар промовляє: "Це дівчинка"". Ми знаємо, як ці стереотипи впливають на те, як дівчата бачать себе в цьому житті, починаючи з найменшого віку, гендерні стереотипи впливають на всіх нас незалежно від гендеру, гендерної ідентичності або сексуальної орієнтації.

Дозвольте сказати тепер, що найбільш важливими людьми в моєму житті завжди були жінки. Мене виростила мати-одиначка, яка присвятила значну частину своєї кар'єри тому, щоб розширити можливості жінок у країнах, що розвиваються. Я спостерігав за тим, як моя бабуся, що допомагала ростити мене, стикалася з дискримінацією, працюючи в банку. Я бачив, як Мішель намагалася балансувати між кар'єрою і розбудовою сім'ї. Як і багато інших мам, що працюють, вона переймалася через очікування й пересуди стосовно того, як вона піде на компроміс, при цьому знаючи, що ніхто б ніколи не піддав сумніву моє рішення. І реальність полягала в тому, що коли наші дівчата були малими, я часто перебував далеко від дому, працюючи на законодавчу гілку штату, водночас "жонглюючи" своїми викладацькими обов'язками в юридичній школі. Зараз я можу озирнутися назад і побачити, що коли я працював, усе було в моєму графіку та на моїх умовах. У той час непропорційно і несправедливо весь тягар впав на плечі Мішель.

Так що я хотів би думати, що я дуже обізнаний про унікальні виклики, з якими стикаються жінки — це те, що сформувало мій власний фемінізм. Але я також повинен визнати, що коли ви батько двох дочок, ви стаєте ще більш обізнаним про те, як гендерні стереотипи пронизують наше суспільство. Ви бачите тонкі і не дуже соціальні сигнали, що передаються через культуру. Ви відчуваєте величезний тиск на дівчат щодо того, як їм виглядати, поводитися і навіть думати певним чином.

І ті ж стереотипи вплинули на мою власну свідомість, як молодої людини. Я ріс без батька і витратив багато часу, намагаючись з'ясувати, хто я, як світ сприймає мене, і якою людиною я хотів би бути. Легко поглинути всі види повідомлень від суспільства про мужність і почати вірити в те, що є правильний шлях бути чоловіком і неправильний. Але дорослішаючи, я зрозумів, що мої уявлення про те, яким повинен бути крутий чи суворий хлопець, не відповідають моєму "Я". Вони були виявом моєї молодості і незахищеності. Життя спростилося, щойно я почав бути самим собою.

Тож нам потрібно прорватися крізь ці обмеження. Нам потрібно постійно змінювати наше ставлення, через яке дівчатка зростають скромними, а хлопці самовпевненими, ставлення, яке критикує дівчат за висловлення своїх думок, а хлопців — за пролиття бодай сльозини. Нам потрібно змінювати ставлення, яке дорікає жінкам за їхню сексуальність і навпаки винагороджує чоловіків за їхню.

Ми маємо і далі змінювати ставлення, яке дозволяє агресивно засуджувати жінок, неважливо, чи крокують вони вулицею чи насмілюються вийти в онлайн. Ми маємо і далі змінювати ставлення, яке вчить чоловіків відчувати загрозу від присутності та успішності жінок.

Ми маємо і далі змінювати ставлення, яке хвалить чоловіків за те, що вони змінюють підгузки, яке клеймить татусів, що проводять час із дітьми зранку до вечора, та яке карає жінок, що працюють. Ми маємо і далі змінювати ставлення, яке цінує впевненість, конкурентоспроможність, амбіційність на роботі доти, доки це не почне стосуватися жінки. Тоді ви виглядаєте занадто владною, і раптом усі ті якості, які ви вважали необхідними для успіху, починають вас стримувати.

Ми маємо і далі змінювати культуру, яка в світлі, який особливо не можна пробачити, зображує силуети "кольорових" жінок і дівчат. Мішель часто висловлюється з цього приводу. Навіть після того, як вона досягає успіху в чомусь, вона продовжує сумніватися; їй доводилося перейматися через те, чи правильно вона виглядала чи поводилася — чи не була вона надто самовпевненою чи "гнівною".

Невпинним навчальним процесом для нас було допомагати нашим дітям бути вищими за ці обмеження. Мішель та я виростили наших дочок так, щоб вони не боялися висловитися, коли вони стикаються з подвійними стандартами або відчувають, що до них нечесно ставляться через їхній гендер чи расу — або коли вони помічають, що так ставляться до інших. Для них важливо мати зразки для наслідування в світі, які задираються на найвищі вершини незалежно від того, яку царину вони обирають. І так, це важливо, коли їхній тато — фемініст, тому що наразі це саме те, чого вони очікують від усіх чоловіків.

Це абсолютно точно чоловічий обов'язок — боротися із сексизмом. І як партнери, чоловіки й хлопці, ми мусимо не покладаючи рук працювати задля створення рівноправних стосунків, а також усвідомлювати це.

Хороші новини в тому, що куди б я не пішов у країні чи в світі — я побачу людей, які відкидають застарілі припущення щодо їхніх гендерних ролей. Від парубків, які долучилися до нашої кампанії It's On Us, щоби припинити сексуальні напади в студмістечках, до юних жінок, які поповнили перший в нашій історії жіночий особовий склад армії рейнджерів, ваше покоління відмовляється підкорюватися старому способу мислення. І ви допомагаєте нам зрозуміти, що примушування людей до того, щоб дослухатися старомодних, жорстких ідей жодної користі не принесе — ані чоловікам, ані жінкам, ані геям, ані гетеросексуалам, ані трансгендерам тощо. Ці стереотипи обмежують нашу змогу просто бути самими собою.

Цієї осені ми вступаємо в історичні вибори. Через дві тисячі сорок років від того моменту, як нашу країну було засновано, і майже сто років від моменту, коли жінки одержали право на голосування, вперше в нашій історії, коли жінку висунуто кандидатом на пост президента від великої партії. Незалежно від того, які політичні погляди ви маєте, це все одно буде історичним моментом для Америки. І це лише ще один приклад того, як далеко жінки просунулися у своїй подорожі назустріч рівноправ'ю.

Я хочу, щоби всі наші доні й сини побачили, що це є їхній спадок. Я хочу, аби вони знали, що це стосувалося не тільки Бенджамінів [Бенджамін Франклін, американський дипломат; Бенджамін Гаррісон, 23-й президент США], але й Табмен також [Гарріет Табмен, темношкіра борець проти рабства]. І я також хочу допомогти їм зробити свій внесок, аби довести, що Америка — це місце, де кожна дитина може зробити зі своїм життям те, що вона хоче.

Ось про що фемінізм ХХІ століття: ідея полягає в тому, що коли кожен рівний у правах — разом ми всі стаємо більш вільними.

Барак Обама, 44-й президент Сполучених Штатів.

Текст: Тетяна Горбань
Верстка: Марина Колесниченко
Дизайнер: Віталій Фоков
Читайте також: