Історія триває. Але кінець буде

Френсис Фукуяма, автор "Кінця історії", наполягає на потребі дійти кінця історії, ствердивши ліберальну демократію по всьому світі.

Френсис Фукуяма (Фото: weekly.ahram.org.eg)
Френсис Фукуяма продовжує викликати ажіотаж своїми політологічними та геополітичними ідеями. (Фото: weekly.ahram.org.eg)

Наприкінці 1980-х Френсис Фукуяма опублікував "Кінець історії", роботу, що відразу зробила його популярним. 

Скандальну популярність перспективному американському політологові японського походження принесла виголошена ідея про беззастережну перемогу лібералізму в світі. 

Фукуяма мав на увазі, що після розпаду СРСР американської демократії змагатися більше нема з ким. А історія як серія міжнародних конфліктів дійшла свого логічного фіналу. Через 20 років Фукуяма не тільки не відмовляється від подібних тез, але й розвиває їх у новій книзі. Про це Фукуяма сказав у інтерв’ю кореспондентові газети "Взгляд” Михайлові Довженку. 

У 1990 році журнал "Вопросы философии" надрукував російською мовою уривок із книги Френсиса Фукуями "Кінець історії й остання людина". Зокрема, в ній ішлося, що в світі більше не залишилося "якоїсь життєздатної ідеології, окрім лібералізму". І, за великим рахунком, історію на цьому можна "вважати закритою", оскільки конфліктувати лібералізмові більше нема з чим, а історія є не що інше, як серія воєн і конфліктів. 

Фукуяма каже, що не пише "провокаційних" книг спеціально. Провокаційність полягає лише в тому, як книгу сприймуть. Політолог вірить, що основні тези "Кінця історії й останньої людини" дотепер не втратили своєї актуальності. Він і далі вважає, що світ іде до лібералізму поступово та поступально. Сьогодні цей процес все ще не завершено. Хоча в Китаї немає ліберальної демократії, китайці, на думку Фукуями, розвиваються в цьому напрямку. 

Одна з останніх книг Фукуями – "Америка на роздоріжжі". Як заявляє сам автор у передмові до неї, "предмет цієї книги – американська зовнішня політика після атак "Аль-Каїди", вчинених 11 вересня 2001 року". При цьому Фукуяма не забуває уточнити, що тема роботи для нього – особиста. 

Мабуть, із тих самих "особистих" позицій у своїй новій роботі Фукуяма намагається всіма способами пояснити читачу, що не має сьогодні нічого спільного з американською "антитерористичною війною" в Іраку. 

Точніше, мав, коли в 1998 році підписував лист учасників проекту "Нове століття Америки", що закликав адміністрацію Клінтона до ведення жорсткішої лінії щодо Багдада після того, як Садам Хусейн став чинити перешкоди роботі військових інспекторів ООН. Тоді Фукуяма, за його власними словами, ще поділяв точку зору неоконсерваторів, які на початку 2000-х боронили такі принципи зовнішньої політики, як зміна режиму, добродійна гегемонія США в світі, однополярність, домінування й виняткове положення Америки. 

З різних «особистих» причин відхрещуючись у своїй останній праці від неоконсерватизму, Фукуяма намагається запропонувати теоретичну структуру під назвою "реалістичне вілсоніанство". Він пропонує концепцію, згідно з якою "слабкі й нереалізовані держави сьогодні є одним із основних джерел нестабільності в світі й тому для єдиної світової сверхдержави просто неприпустимо відвертатися від них, як із міркувань безпеки, так і через моральні принципи". 

Фукуяма лише радить нинішній президентській адміністрації скористатися безпрограшним варіантом – картою, що початку минулого століття вже принесла успіх зовнішній політиці США. Тоді політичний авантюрист Вудро Вілсон випередив у своїй риториці реаліста й нобелівського лауреата Теодора Рузвельта, відразу запропонувавши відмовитися від правил гри на світовій арені у дусі політичного реалізму. У його основі – державний суверенітет, закріплений Вестфальським мирним договором 1648 року. 

Що запропонував Вілсон? Замінити суверенітет "мораллю" і позиціонувати себе як державу, що не має відтепер права не втручатися до внутрішніх справ інших країн, якщо це загрожує демократії. Теодор Рузвельт, програвши вибори Вілсонові, потім захоплювався його талантами, визнаючи, що не досяг би таких блискучих результатів, як Вілсон, тримаючись лише за принципи політичного реалізму. 

Кінець історії та остання людина (Фото: www.logobook.ru)
"Кінець історії" Фукуями викликав запеклу дискусію щодо того, чи справді історія скінчилася. (Фото: www.logobook.ru)

У дусі вілсоніанства США не могли, напевно, дозволити собі не брати участь і в Другій світовій війні, відкривши другий фронт. При цьому в дусі "реалістичного вілсоніанства" Френсис Фукуяма заявляє, що "Америка виступила проти нацистської Німеччини й зіграла ключову роль у поразці Гітлера, а також Японії". 

Принциповою "моральною" відмінністю реалістичного вілсоніанства від неоконсерватизму, на думку Фукуями, є те, що його концепція припускає новий погляд на питання розвитку міжнародних інститутів, які неоконсерватори рідко сприймали серйозно. 

Що він має на увазі? А те, що, наприклад, головна універсальна міжнародна організація – ООН, на думку Фукуями, нелегітимна і неефективна, так це тому, що "багато її членів далекі від демократії". Тому американці абсолютно правильно не слідують багатьом її рішенням. А всі члени НАТО, навпаки, є істинними ліберальними демократіями, тому в цій організації менше проблем з легітимністю. 

Що ж до Росії, то вона, на думку Фукуями, "при Володимирі Путіні виразно йде шляхом згортання багатьох ліберальних реформ, початих за доби Єльцина", і сьогодні за рівнем ліберальної демократії її можна поставити в один ряд з такими країнами, як Зимбабве, Аргентина, Венесуела, Болівія, Еквадор, Камбоджа й Білорусь. Навіть у Румунії свого часу відбувся безболісний перехід від диктатури до демократії. Естонію й Польщу, зокрема, Фукуяма взагалі наводить як зразки істинно ліберальних демократій у Європі. 

Трохи не додає в цей самий список і Україну – країну, де, на його думку, "народні заворушення" привели в 2004–2005 роках до влади Віктора Ющенка, показавши, що "демократична хвиля, можливо, ще не пішла". Проте згадує про корупцію в "демократичній хвилі”. 

Продовжуючи на сторінках нової книги свою персональну боротьбу з комунізмом, Фукуяма доходить висновку, що "це на рідкість порожня та штучна ідеологія, що не має органічного коріння в суспільстві, де її насаджували". 

Повертаючись до дня сьогоднішнього, Фукуяма заявляє, що взагалі "важко звинувачувати адміністрацію Буша за її віру в існування в Іраку арсеналів хімічної й біологічної зброї, оскільки всі розвідки й інспектори ООН були в цьому переконані". 

Побіжно зауважуючи, що "історія навряд прихильно оцінить нинішню війну в Іраку", Фукуяма негайно пропонує свої методи ствердження в усьому світі ліберальної демократії, від якої з часів його "Кінця історії", виявляється, ніхто не відмовлявся. 


Так от, США, на його думку, постійно "мають бути в змозі здійснювати зміну режимів", нечасто, але застосовуючи для цього методи превентивної війни, оскільки "добродійна гегемонія", якою є сьогодні Сполучені Штати, змушена бути безжальною. Адже "американці небезпідставно задоволені сьогодні своїм життям". 

Розвиваючи свою політичну думку, мабуть, від неоконсерватизму до реалістичного вілсоніанства, Фукуяма пропонує сучасній американській адміністрації звернути пильну увагу на "найзначущіший шлях застосування американської потужності на сучасному етапі". 

Це навіть не завжди військова сила, а здатність США формувати обличчя міжнародних інститутів, їхня здатність впливати на внутрішню політику держав, наприклад, через фінансування неурядових організацій усередині тих або тих країн. Фукуяма в зв'язку з цим зауважує, що неурядові організації сьогодні легко можуть бути впливовішими за інші суверенні держави на світовій арені.

Залиште свій коментар

Аватар
Залиште свій коментар

Коментарі до посту

Останні Перші Популярні Разом коментарів: