9 листопада стало відомо, що Трамп переміг на виборах президента США.
Президентські вибори в США нанесли великий удар по чисельній армії журналістів, призначених їх висвітлювати: вони мали нервове виснаження та однаково вимучили своє взуття та пальці. Для одного репортера, Деніеля Дейла із the Toronto Star, перегони за Білий Дім стали особливо обтяжливими, перетворивши його на нічну сову.
Про це пише Ед Пілкінгтон у статті "Трамп vs медіа: чи поранила смертельно його тактика четверту владу?", опублікованій на сайті The Guardian.
Наприкінці кожного довгого дня передвиборчої кампанії, він робив глибокий вдих і брався за іншу свою роботу – перевіряв брехні Дональда Трампа.
У період від 15 вересня до 9 листопада Дейл зафіксував 560 неправдивих заяв Трампа, в середньому по 20 щодня. Коли день виборів наближався, позбавлений сну репортер подумав: якщо його нічна діяльність вплинула хоч на невеликий відсоток американських виборців і допомогла їм зрозуміти принципову брехливість кандидата, який претендував на найбільш впливовий пост на у світі, – воно було того варте.
Згодом настала ніч виборів. "Я був шокованим, як і багато інших журналістів", – розповідає Дейл, згадуючи непохитний хід Трампа до необхідний для перемоги 270 голосів вибірників. Але попри його надзвичайні нічні зусилля; попри такі ж титанічні зусилля the New York Times, яке призначило 18 журналістів, аби наживо перевіряти факти на теледебатах, чи NPR, яка до цього ж залучила 30 штатних працівників; попри колонку "Брехливий Трамп" на the Guardian та багато чого іншого, близько 61 мільйона американців виявилися занадто байдужими до того, що серійний брехун господарюватиме в Овальному офісі, і проголосували за нього.
Перевірка фактів – не єдиний інструмент журналістів, який застосували в 2016 році і який, як виявилося, мав обмежену ефективність.
І якщо усіх їх разом зібрати, починаєш дивуватися, чи сумнівна перемога Дональда Трампа прозвучала похоронним дзвоном над впливом та авторитетом для ЗМІ, які Трамп та його прихильники назвали "мейнстрімними". Чи "мейнстрімні медіа", а особливо кабельне телебачення, транслювало кожне його покашлювання і плювок із обсесивною самовідданістю? Чи, навпаки, преса зайшла занадто далеко, відмовившись своєї традиційної неупередженості і невгамовно атакуючи Трампа?
Це лише кілька із тих кричущих запитань, які повисли в повітрі після епічно дивних виборів. Для того, щоб просунутися у відповідях на деякі із цих питань, the Guardian об'єднав зусилля із Columbia Journalism Review (CJR), провідним джерело медіа-критики.
CJR упорядкував унікальну усну історію виборів 2016 року очима 40 телевізійних і медіа редакторів, репортерів і коментаторів, які допомогли сформувати і визначити суспільне сприйняття цьогорічної гонки.
Одне з перших великих питань, яке випливає з усної історії і власне розслідування the Guardian, – це роль телебачення, яке охоплює всю територію, у піднесенні, падінні і знову піднесенні обраного президента Трампа. Головний редактор BuzzFeed Бен Сміт раніше цього року швидко виявив, що Twitter Трампа працює не лише як мегафон, що доносить його голос просто до підписників (у день виборів на Twitter Трампа були підписані 13 мільйонів, а на Facebook – 12 мільйонів). Він також слугував як джерело для новин кабельних телеканалів. Трамп постив свої останні образливі та агресивні твіти, зазвичай, рано-вранці, – і редактори телевізійних новин, тільки сівши за свої робочі місця, брали їх і перетворювали на рейтингові заголовки, які потім посідали топи у 24-годинному новинному циклі.
Телебачення судомило й від інших протиріч. Зокрема, від рішення CNN взяти на роботу екс-голову виборчого штабу Трампа Корі Левандовскі, який в той час все ще отримував "вихідну допомогу" від колишнього боса. А також від ганьби (яка також падає на CNN ) стратега демократів Донни Бразіл, яка перед дебатами "злила" запитання штабу Клінтон. Ще більше почервонілих від сорому облич з'явилося на каналі NBC, коли запис програми Access Hollywood із непристойними коментарями Трампа про жінок "злили" the Washington Post, коли канал забоявся його показувати.
Відчуття того, що медіа в обмін на захмарні рейтинги дозволили кампанії Трампа обдурити себе, досягло критичної межі 16 вересня у Вашингтоні. Тоді вже затверджений кандидат від республіканців Трамп заманив низку репортерів на прес-конференцію, обіцяючи зробити заяву, як передбачалося, вибачення – щодо його давньої і часто повторюваної брехні про те, що президент Барак Обама народився за межами США.
Місцем проведення події виявився старий поштамт на Пенсільванія-авеню, який Трамп нещодавно відреставрував як люксовий готель. Протягом 26 хвилин ЗМІ, а через них американці, змушені були слухати низку солодких промов відставних воєначальників, які співали кандидату дифірамби. Після цього Трамп з допомогою 21 слова спростував ним же вигадану теорію про неамериканське походження Обами. Але розпочав це спростування із ще однієї брехні про те, що Гілларі Клінтон перша запустила цю вірусну плітку.
"Це був поворотний момент, – стверджує Кайл Поуп, редактор і видавець CJR. – Саме тоді репортери сказали: "Більше такого не буде, все, досить".
Адам Мосс, головний редактор the New York magazine, дає чітко зрозуміти, що його видання свідомо вирішило відмовитися від журналістських звичок на все життя: "Ми не претендуємо на об'єктивність, але протягом років ми взяли собі за правило намагатися утримувати хоч якусь неупередженість. Ми від цього відмовилися, тому що відчували, що загроза його кандидатства і президентства була занадто великою".
На противагу цьому, дехто із учасників проекту усної історії виборів, жалкує, що принаймні на самому початку їхнє висвітлення кампанії бізнесмена мало "серйозні недоліки". Мільярдера недооцінили як кандидата і тому сприймали його як жарт. Лора МакҐенн, політичний оглядач у Vox, сміливо визнала, що відчуває провину через те, що коли Трамп почав кампанію 2015 року, вона дала завдання заглибитися в цю історію стажеру, хоча й дуже хорошому. "Я шкодую, що рік тому не сприйняла його більш серйозно", – додає вона.
Але Бен Сміт із BuzzFeed вважає, що хоча такий самоаналіз після виборів також важливий, не потрібно забувати про те, що навіть раніше публікувалися розслідування щодо Трампа. "The Washingon Post, New York Times, BuzzFeed, Politico, the Guardian та багато інших медіа дали детальний його опис. Всі ті, хто був здивований людиною, яка з'явилася під час кампанії, насправді не звертали на це уваги".
То що ж трапилося з усією цією ґрунтовною роботою? Чому вона ніби здиміла у ніч виборів? Окремі гарячі дебати розгорнулися довкола того, чи можна частково в цьому звинуватити опитування громадської думки, які створювали враження, що Білий дім уже в руках Гілларі Клінтон, але й циркулюють й інші теорії.
Поширена думка, яку висловив CJR Хадас Ґолд із видання Politico, що ЗМІ виконали свою роботу, але громадськості "було байдуже". Політичний оглядач the New York Times Джонатан Мартін пропонує протилежний висновок: репортажі насправді вплинули на виборців, про що свідчить рекордно (історично) низький рейтинг Трампа. До цього можна ще додати, що Гілларі Клінтон виграла народне голосування.
Інша лінія дослідження, яку найімовірніше ще розвиватимуть, – ЗМІ, особливо в прибережних штатах, не вдалося впоратися із гнівом, який назрівав під носом в американському хартленді (штати, які не омиваються океанами – ред.).
Ще більш тривожна версія полягає в тому, що в той час, як багато ЗМІ докладали зусиль, щоб зафіксувати важке становище білих представників робітничого класу в центральній Америці, мільйони виборців не усвідомлювали те, що вони подають до відома, з тієї простої причини, що вони просто нас не читають. На тлі старань видань Drudge, Breitbart (не кажучи вже про поширення фейкових новинних сайтів) консервативні американці – і до того ж ліберали – все частіше отримують інформацію зі своїх альтернативних джерел, які підтверджують їхні погляди. Тому ненависні "мейнстрімні медіа" не мають змоги ці погляди піддати сумніву.
Від часу перемоги Трампа вчені мужі-консерватори, на чолі із Говардом Курцом із Fox News, все частіше висловлюють думку, що ЗМІ запізно і занадто мало зробили для того, щоб викрити Трампа. Повторимося, що основні ЗМІ зробили занадто багато, вони охоче полювали на нього. Редактор the Wall Street Journal Джерард Бейкер розповідає CJR, що "деякі журналісти вважали своєю місією не допустити, щоб цей чоловік став президентом, вони відвели собі роль партизанів".
Трамп покарав тих журналістів, які створювали несприятливий для нього контент: Хорхе Рамоса, ведучого the Univision, вигнали з прес-конференції, коли він наважився поставити незручне запитання; з'явилися довжелезні списки інших ЗМІ заборонили висвітлювати його кампанію; над окремими журналістами знущалися, як-от над Кеті Тур із NBC News; прихильникам Трампа дали змогу вилити свій гнів на операторів, які просто виконували свою роботу, вони кричали: "CNN відстій!".
Після метаморфози Трампа в обраного президента ситуація із атаками на ЗМІ тільки погіршилася. Тепер він регулярно дає пресі ляпаса, демонструючи презирство до прозорості і традиції.
Та не лише відсутність доступу, глузування і знущання можна чекати від президента Трампа. Є також небезпека того, що ЗМІ згладжуватимуть гострі кути, прикриваючись традиційним благоговінням перед президентством.
То яка тоді роль "мейнстрімних медіа" – трохи побитих, але які все ще існують – у трамповій Америці? Чи документувати дії нової адміністрації відсторонено і "об'єктивно", як це диктують канони традиційної редакції? Чи виконувати нестерпну функцію четвертої влади, яка притягуватиме керівників країни до відповідальності?
"Ми висвітлюватимемо його неупереджено й агресивно, і ми не дозволимо, щоб його критика похитнула нас або не утримувала нас від того, що ми маємо робити, – говорить Дін Бекет із the New York Times. – Я вважаю, що наша місія тепер стала більш чіткою, ніж раніше: ми маємо висвітлювати велику історію цього екстраординарного Білого дому, який збирається на роки змінити політичне життя Америки і її політику, настільки агресивно, правдиво і чесно, наскільки ми можемо".
Нагадаємо, на початку листопада кандидат від Республіканської партії Дональд Трамп здобув перемогу на виборах президента США.