Між Анкарою і Москвою сильні розбіжності в Сирії, на Кавказі і в Україні.
Своєю поїздкою в Росію турецький президент показав, що шукає партнерів за межами ЄС і НАТО. Але однієї лише недовіри до Європи і Сполучених Штатів недостатньо для сильного альянсу.
Про це пише Сюзанне Гюстен у статті "Ердоган шукає можливості для перезавантаження відносин з Путіним", опублікованій на сайті газети Die Presse.
Володимир Путін, а не Ангела Меркель або Барак Обама, стане першим главою держави, який зустрінеться з президентом Туреччини Реджепом Тайіпом Ердоганом після спроби перевороту в Туреччині 15 липня.
Візит Ердогана до Путіна у вівторок в Санкт-Петербурзі – це, в першу чергу, спроба виправити непрості відносини між Туреччиною та Росією. Оскільки візит проходить в період ескалації напруженості у відносинах між Ердоганом і Заходом, виникає питання про те, чи буде сформовано новий альянс. Але багато говорить проти нього. Проте, візит Ердогана важливий ще й тому, що він є явною ознакою нової зовнішньої політики Туреччини.
Турецькі і російські погляди збігаються в деяких областях. Путін і Ердоган не довіряють Заходу і припускають, що європейці і американці таємно працюють над тим, щоб дестабілізувати їх країни. Путін звинувачує Захід у провокації кризи в Україні і в тому, що він використовує економічні санкції проти Москви у дусі холодної війни як інструмент для стримування російського впливу. У Туреччині, члени уряду заявили, що США організували спробу державного перевороту в липні. Ердоган назвав Захід прихильниками тероризму.
По різні сторони в Сирії
Але загальну недовіру до ЄС і США не можна вважати достатньою підставою для міцного союзу між Анкарою і Москвою. В сирійському конфлікті країни знаходяться на різних сторонах.
Російське втручання на стороні сирійського президента і старого ворога Туреччини Башара аль-Асада в листопаді стало причиною кризи, яку тепер, після візиту Ердогана в Росію, можна буде оголосити завершеною.
Криза виникла після того, як турецький винищувач на сирійському кордоні збив російський військовий літак. На протилежних позиціях в Сирії з тих пір нічого не змінилося. Росія підтримує Асада, щоб брати активну участь у подіях на Близькому Сході. Анкара, у свою чергу, хоче якомога швидше повалити сирійського президента і перетворити Сирію в державу, в якій будуть домінувати одновірці-суніти – без російського впливу. Зараз у битві за сірійське місто Алеппо турки підтримують повстанців, а Путін – сирійські урядові сили.
До кризи через збитого літака обидві сторони ігнорували відмінності в сирійському конфлікті заради успішного співробітництва у сфері енергетики та туризму. Після закінчення кризи така співпраця може поновитися. Але серйозні відмінності все ж таки залишаються, і не тільки в Сирії. Як спадкоємці ворогуючих імперій, Туреччина і Росія є старими суперниками на Кавказі. В українському конфлікті в останні місяці Туреччина явно зайняла сторону Києва. Членство Туреччини в НАТО також виключає тісний союз з Москвою.
Більш імовірною, ніж турецько-російський альянс, можна вважати переорієнтацію. Протягом довгого часу важливі радники Ердогана вимагають, щоб країна відокремилася від Заходу і проводила власну зовнішню політику як незалежна регіональна держава. Нинішні антизахідні настрої тільки підсилюють ці голоси.
Гнівні тиради Ердогана проти Європи і Заходу, спір з Австрією і візит в Росію може бути ознакою того, що цей відступ уже почався. Ердоган посилає сигнал про те, що Туреччина шукає партнерів за межами ЄС і НАТО. Зараз країна менше, ніж коли-небудь, вважає себе невід'ємною частиною Заходу. Стосунки європейців та американців з Ердоганом стануть ще більш складними.
