Більшість з нас вже відвідувала (і не раз) найбільш туристичні гастроточки міста, але є деякі наїдки точно все ще лишаються поза увагою.
Якщо ви поїдете наступного разу до міста Лева – готуйтеся привезти додому звідти не тільки звичні каву й шоколад, а різноманітні сири, ковбасу зі справжнього (!) м'яса і, можливо, навіть спійману власними руками форель: зараз ви дізнаєтеся про небанальні гастрономічні місця у цьому місті й області, котрі ви можете необачно пропустити під час своїх подорожей.
Деякі з вас зможуть назвати не один львівський заклад, який вже став улюбленим : і справді за останні роки місто розцвіло своїми гастрономічними пропозиціями, і навіть столиці лишається хіба що заздрити автентичності не лише атмосфери, а й власне галицької кухні.
Якщо дозволити собі перетворитися із туриста звичайного на туриста просунутого в місцевій гастрономії, то у Львові можна скуштувати найсправжнісіньку українську ковбасу "як вона є". Тобто без невідомих хімічних речовин та без всього того, чим нас звикли лякати. Ці слова - про такий собі проект як "Шкварка. Домашні лєґуміни" (останнє слово, якщо хто вперше бачить, означає "ласощі"). Наїдки, варті оспівувань в стилі Котляревського, можна собі замовити – й вам їх підвезуть: кажуть, і до самого Києва відправлять. Що вам сказати… там тільки від назв у голові паморочиться: тільки подумайте про сиров' ялену ковбасу з блакитним сиром. Роблять це все добро двоє львів'ян – друзі Юрій та Михайло – власними руками і не тільки власними: розповідають з усмішкою, що довелося залучити свою родину і всіх кумів, щоб справлятися із замовленнями.
Цікаво, що їхня ковбаса, яка ззовні нагадує відому іспанську чи італійську з пліснявою, вироблена за традиційними поліськими рецептами. І саме вона була однією з основних страв українців цього регіону на Різдво та Великдень. За смаком вона точно не поступається європейським аналогам.
Але ковбаса далеко не все, що може запропонувати гастрономічна фамілія: на вибір є і сирні лєґуміни, і навіть продукти з дичини. А гострий соус з ревеню, який дадуть до м'яса – це взагалі щось неймовірне за смаком, хоча комусь, можливо, припаде до душі й шлунку ковбаса з пармезаном та з краплею аґрусового соусу. Словом, у хлопців та дівчат є з чого вибирати.
Наступною "точкою" гастромаршруту мають стати сири, бо який же Львів без келиха вина, а де вино – самі розумієте, яка закуска має бути. Вишукана. От за нею йдіть у крамничку "Сирних мандрів", одна з яких розташована на близькому до туристичного центру Галицькому ринку . Одразу питайте про вироби Львівської сироварні "Джерсей", яка, до слова, названа на честь однойменної породи корів. "Писанка", "Грушка", "Цісарський", "Панський кольоровий" - це ще не всі види, які вам запропонують.
Італійська рецептура, українська душа. Пані Вікторія Книш, яка заснувала сироварню й власне головний її технолог, може довго говорити про сири і про своє навчання у Польщі, Словаччині й Італії Послухавши її, справді розумієш: людина залюблена в свою справу й ставить якість понад усе. До речі, вона поділилася важливою деталлю: сири потрібно їсти з варенням. І справді, коли шматочок занурюєш у малинове чи брусничне – відкриваються нові смаки.
"Джерсей" розташована за кількадесят кілометрів від Львова зовсім поруч із фермою (за десяток метрів), звідки на неї власне і доправляється молоко (під час чого до сировини ніхто не торкається руками). Чисті, охайні корівки, які жують траву під звуки італійської естради 80-х років, або ж випасаються поруч на мальовничих пагорбах у Селиську – ось така ідилічна картина цього виробництва. Не дивно, що ці сири смакують справді божественно. А спостерігаючи за людьми, які зайняті сирною справою, за тим, як створюється масло на твоїх очах - і собі хочеться кинути міську метушню та започаткувати подібне локальне виробництво. Мрії, мрії…
Проте, щоб повністю вдовольнити свою гастрономічну цікавість, доведеться зі Львова поїхати на wild wild West. Ну добре, не такий вже і дикий, але захід. Не дуже добрі дороги варті того, щоб побачити чи не найкращу ферму України - "Меринос - Захід" у Дрогобицькому районі. 2500 овець, які живуть в чистоті й дбайливо доглядаються всього дев'ятьма людьми. У це важко повірити, але керівники господарства кажуть, що такої кількості персоналу навіть забагато.
Власне на цій фермі спеціалізуються саме на вирощуванні та розведенні худоби і позиціонують себе як племінне господарство. Крім овець європейських порід, вирощують також і кіз. Однак на цьому не збираються зупинятися: в планах ресторан, в якому частуватимуть оригінальними еко-наїдками, й виробництво знаменитих карпатських ковдр із вовни.
Тут пригостять козячим сиром власного виробництва, котрим просто неможливо наїстися: до нього ще подадуть неймовірне карпатське варення і звичайно ж місцеві наливки – які ж гостини без наливок: у кожної родини свій власний рецепт, який зберігають у секреті та передають від покоління до покоління. На відміну від склянки прохолодного "Боржомі" на ранок - секрету легкості після дегустацій, який у всіх родин однаковий.
Чим ще цікава ця ферма, так це еко-табором для дітей "Летня" (за назвою населеного пункту). Міські підлітки мають змогу дізнатися, як саме робиться сир, як доглядати за вівцями й козами, як з'являється теплий одяг з вовни. Такий вид неформальної освіти – справді цікава альтернатива стандартному літньому відпочинку. Мальовничі пасовиська, спортивні ігри на свіжому повітрі й реальні знання про фермерську справу – гарна інвестиція в майбутнє просунутого тваринницького господарства в Україні. Гадаю, багато батьків задумаються і захочуть відірвати таким чином своїх дітей від комп'ютерів та мобільних телефонів.
Ну і нарешті, якщо ви вже дісталися до Львова на вакації, не полінуйтеся виїхати до еко-бази в Опаці, щоб хоча б на день потрапити до Карпат, бо, самі знаєте, що краще за гори можуть бути тільки гори і щойно виловлена форель посеред лісистих вершин.
Якщо рибалка завжди цікавила, проте було страшно, далеко, незручно, некомфортно і не хотілося вставати вдосвіта – тут ви зловите форель за хвилину. Вона вистрибне з води на гачку, ніби чекала на вас все життя. Власники жартують: у ставку сидить водолаз, який направляє ту рибу до вудки. Зі швидкістю, з якою наповнюється сітка з фореллю на березі, вже починаєш вірити і в ці "рибальські байки".
Зловлену рибу можна ж одразу приготувати на мангалі або замовити швидке копчення (40 хвилин). Ну, або ризикнути і довезти свої "трофеї" додому. Втім, смачний обід серед гір все ж видається привабливішим.
Зрештою, можна безкінечно розповідати про гастрономічну Львівщину: без сумніву, цьому регіону є ще чим здивувати Україну. Однак краще добре спланувати один із вікендів – і на власному досвіді перевірити, як же ж смачно тут жити. Головне – запастися "Боржомі" й допомогти собі звільнити місце для наступних порцій та локацій.