Пожежа спалахнула через розетку, яку закоротило.
Боєць 53-ої бригади Олександр Кротко намагався самотужки, на інвалідному візку, загасити пожежу, йдеться у сюжеті ТСН.19:30.
Коли в квартирі здійнялося полум'я, окрім нього в домі була мати і собака, тож перш за все, чоловік намагався врятувати їх. Самого Олександра із пастки визволяли вже рятувальники. Він не має обох ніг, вже майже рік не може отримати довідку про травму, а отже не комісований із армії. На які гроші відновлювати погоріле та як жити далі родина не знає.
"Ось тут розетка загорілась, чого загорілась, вона не включена була взагалі, ми нею навіть не користувались, а поряд стояла шафа, воно миттєво взагалі", – розповідає потерпіла мати бійця.
Ніна Василівна ходить серед обгорілих стін та порожньої квартири, яка тепер мало нагадує затишну оселю. Меблі по копійчині збирали роками і згоріло – геть усе.
"Стінка була тут, диван був, що вам сказати, бачите, нічого не залишилось", – додала вона.
Вони жили тут удвох: мама з 2-ю групою інвалідності, яка ледь пересувається після інсульту та її син Олександр – боєць 53-ї бригади, який на візку.
"Все погріло, окрім форми на вихід нічого не залишилось поки що. Все, що вціліло скинуто у моїй кімнаті", – розповідає Олександр.
Пригадує, він був саме тут, коли в сусідній кімнаті закоротило розетку, якою не користувалися роками. Мати підняла тривогу.
"Кричить: Саша ми палаємо, я одразу підскакую у чому був (майці, трусах) на коляску в коридор, бо протез довго одягати. Виїжджаю, бачу, що за шафою полум'я йде", – згадує боєць.
На інвалідному візку він і воду намагався лити, і добрався до коридору аби знестуримити квартиру.
"Давай виганяти собаку та маму, їх вигнав, а сам бачу, що мені дим та оця копоть відрізала путь. Закриваю ці двері, вилізаю на балкон без протеза, бо не було коли одягати, дим йшов, виліз на балкон перехилився і кожні три хвилини надзвонював у пожежну. Швидко приїхали, ще б хвилин 10-15, я б там і залишився", – каже АТОвець.
Ніна Василівна не може пригадувати той момент без сліз.
"Я, звичайно, вискочила в халаті, кричала хлопці врятуйте мою дитину. Одну поховала другу...Вони на коляску, винесли, живий, Слава Богу", – зі сльозами на очах розповідає мати.
Закопчені стіни, потріскані від температури вікна, у двох кімнатах гуляє вітер – саме так родина живе третій тиждень.
Представники спілки ветаранів АТО району та волонтери власноруч розгребли завали, зібрали сміття та підготували квартиру під ремонт. Далі його самостійно, кажуть, фінансово не потягнуть. Районні чиновники приїжджали оцінити збитки, нарахували 30 тисяч. На тому їхня діяльність і завершилась.
"Від держави, допомоги, за винятком формальної оцінки не було. Якісь фонди, з будь-якої точки зору, повинні бути військові фонди, держава повинна проявляти якусь реакцію, причому швидку, але ми нічого не спостерігаємо", – зазначає волонтер Євген Білий.
За його словами, допомагати можна і матеріалами – пропозиції залишати на сторінці в соцмережі.
"Припустимо, у когось є старі речі, меблі, цілком може бути, чому немає, ми узгодимо з власниками", – додав він.
Без сторонньої допомоги, каже Ніна Василівна, навряд чи впораються. Родина не так давно втратила близьких родичів, сам Олександр Кротко ніяк не може отримати групу інвалідності, хоча травмувався більше року тому. Зізнаються, що не знають де шукати сили, аби не опускати рук.
Реквізити для допомоги бійцю:
5168 7427 0089 9721
Отримувач – Олександр Кротко
Телефон - 067 293 45 31
