До початку Вітчизняної війни я мешкала зі своєю родиною в місті Києві і працювала артисткою в Київському центральному театрі ляльок. За національністю я єврейка, моє дівоче прізвище Мстиславська. У 1932 р. вийшла заміж за Пронічева, він за національністю росіянин. На початку Вітчизняної війни наша сім'я складалася з мене, мого чоловіка Пронічева Віктора Олександровича, його матері Пронічевої Катерини Антонівни і двох дітей: доньки Лідії, їй тоді було 3,5 року, і сина Володимира, йому тоді було 1,5 року. Жили ми тоді на вул. Воровського, б. 41, кв. 27. Мої рідні – батько, мати, два брати і сестра – теж проживали в Києві, по вул. Тургенєвській 27/2. На початку війни братів призвали до армії.
Через цілий ряд причин, незалежних від нас, ні моя сім'я, ні сім'я моїх рідних не були евакуйовані з Києва. 19 вересня до Києва увірвалися німці. 28 вересня у всьому місті був розклеєний наказ, яким все єврейське населення зобов'язане було на другий день, тобто 29 вересня, до 8 год. ранку з'явитися на вулицю Дегтярівську. В наказі було підкреслено, що необхідно взяти з собою всі теплі та цінні речі; за неявку наказ передбачав розстріл. Хтось із друзів радив мені тікати з Києва, інші, навпаки, переконували, кажучи, що, оскільки я одружена з росіянином, мене німці не чіпатимуть.
28-го я пішла до своїх рідних, вони зовсім розгубилися і просили мене їх не залишати. Я зосталася з ними і наступного ранку я разом із ними вирушила на вулицю Дегтярівську. Ніхто точно не знав про мету зосередження всього єврейського населення в районі цієї вулиці. Майже ніхто при цьому не припускав, що там будуть вбивати ні в чому не винних людей в такій величезній кількості. У всіх була така думка, що єврейське населення німці кудись збираються вивезти. Ця думка підкріплювалося ще й тим, що в наказі ставилася вимога брати з собою речі.
З будинку ми вийшли о 7 годині ранку, з Тургенєвської ми вийшли на вулицю Артема, а потім вулицею Мельникова до єврейського кладовища. Йшла величезна кількість людей: чоловіки, жінки, літні люди, діти, матері несли на руках немовлят. Багато людей несли речі на собі, інші везли на візках, було багато підвід з речами, майданчиків тощо. До воріт єврейського кладовища на Дегтярівській вулиці ніхто не контролював цього руху.
Біля воріт кладовища утворився затор; були дротяні загородження і протитанкові їжаки. Біля цих дротяних загороджень і їжаків стояли німці в касках, озброєні гвинтівками. Туди, за дротяні загородження, впускали всіх, звідти ж нікого не випускали, за винятком підвід і платформ, на яких привозили речі.