Бізнес по-українськи: історії бельгійського та вітчизняного фермерів, які борються проти системи

Бізнес по-українськи: історії бельгійського та вітчизняного фермерів, які борються проти системи

Фото: УНІАН

Чиновники і недолугі закони постійно псують життя бізнесменам в Україні.

В Україні окрім здирництва та шахрайства є і нормальний бізнес, який попри всі перепони, які створюють чиновники-нездари, продовжує працювати. Підприємці не тільки заробляють гроші, а й просувають Україну на міжнародній арені, йдеться у сюжеті програми "Гроші".

Десять років тому бельгієць Бернар Віллем створив в Україні одну з перших козиних ферм, і всі ці роки іноземець бореться з українською системою. Слова "дах" та "хабар" він вивчив одними з перших.

"Для мене це хобі. Тому що будувати такий об'єкт в Україні - це не реально… Розумієш, тут працювати неможливо, треба "рішати". Орендувати паї - нема жодної безпеки. Тому що вони будуть міняти закон наступного року, тому що, коли ти орендуєш, має бути на 20-30 років. Так у Бельгії, Франції. Офіційно. Тут не можна так, тому що вони не хочуть офіційно", - розповів бізнесмен.

За словами Бернара, в Україні просто немає цивілізованих інструментів для розвитку бізнесу, та й держава не підтримує своїх підприємців.

"Я працюю без техніки, тому що нема кредиту, без трактору. Все робимо вручну, коли я кажу в Європі, що ми робимо 400 тон сіна руками, люди не вірять. Який бізнес на нашій планеті дає 20% прибутків? Ніякий. В Бельгії, Франції - 5-7%, сільськогосподарський - від 5 до 10%. Як ви хочете брати кредит на 20%, коли прибуток - 10%? Щороку ви банкрут", - скаржиться іноземець.

Бельгієць запевняє, що кожного місяця дістає з власної кишені мінімум 2-3 тисячі євро для інвестування у ферму: "Це дуже добре, що я маю інший ресурс, і що я можу звідти брати, тому що жодних прибутків не буде, поки вони не поміняють закон".

Водночас із місцевою владою у Бернара не склалось, адже сільському голові не до вподоби, що бізнесмен хоче все робити офіційно.

"Ніколи я не давав хабарів. Раніше туристи приїжджали, я зупинив це, тому що голова сільської ради проти нас. Коли є такий об'єкт, село має бути раде, сільська рада має допомогти, а тут навпаки", - зазначив він.

Проте не лише українська влада вставляє палиці в колеса, бельгієць говорить, що є проблема і з працівниками, хоча пропонує він офіційне працевлаштування із 5000 гривень зарплати, 8-годинний робочий день, доплату за перепрацювання, на вихідні - додаткові кілька сотень гривень кожному. Проте охочих працювати в селі обмаль.

"Мені бракує людей, хто живе в селі - 50% алкоголіки або інваліди, а інші - в автобус: пляшка горілки, два пакети сигарет і займаються контрабандою", - розповів Бернар, додавши, що ті, хто могли б працювати, давно поїхали за кордон.

Український колега бельгійського бізнесмена Юрій Яременко створив у селі Трипілля під Києвом рибну ферму і планує нагодувати українською чорною ікрою всю Європу. Чоловік не поїхав шукати щастя за кордоном, а залишився будувати бізнес в рідній країні.

"Саме 4 роки тому взяли в оренду невелику ділянку землі, яка була по суті справи смітником, вивезли звідси три КамАЗи сміття, поставили сюди садкову лінію і почали займатися осетрівництвом. На цей рік плануємо вийти на європейський ринок і ринок Північної Америки. Ресурси України, водні ресурси, - найбагатші в Європі, за фактом ми могли б не тільки нагодувати себе, а експортувати усі види риб", - розповів фермер.

За словами Яременка, новоспечених рибоводів у селі прийняли ворожо, зокрема, влада не хотіла віддавати смітник через те, що рибна ферма перекрила їм нелегальний кар'єр піску.

"Ми поставили паркани, а найближчої суботи прийшло півсела з вилами і зламали паркан, сказали: "Це наш пляж!" Виявилося, люди сюди ходили, хоча це портова зона, вони ходили сюди на пляж", - додав він.

Після цього підприємці побудували людям окремий пляж і взяли місцевих на роботу, вклали у бізнес великі гроші і нині сплачують податки селу, та попри все порозумітись із місцевими чиновниками не вдається, адже їх цікавить пісок, який можна вже зараз копати з ріки, а не далекі перспективи надприбутків із експорту чорної ікри.

До того ж чоловік скаржиться, що різниця між українськими та закордонними чиновниками – разюча. Наприклад, для отримання сертифікатів якості в Україні треба нагодувати ледь не кожного працівника Інституту ветеринарної медицини, зокрема, щоб видати аналіз, перевіряльники вимагають 3,5 кг на експерименти. Натомість іноземні служби для перевірки якості ікри купують пробну партію буквально по ікринці.

"Якби нам не тільки допомагала держава, як у Європі, у тій же Польщі сусідній, коли вони бігають за такими людьми: "Ви хочете будувати - ми вам заплатимо 50% вартості витрат". Ми про це можемо тільки мріяти, нам би щоб тільки не заважали", - наголосив бізнесмен.

Наразі ж у Європі фермерами і підприємцями зайнятий кожен метр, а в Україні - надродючі землі нікому не потрібні.

Історії успіху: Як українські фермери розвивають бізнес попри тиск бюрократів

Історії успіху: Як українські фермери розвивають бізнес попри тиск бюрократів

Повʼязані теми:

Наступна публікація