Чоловік заїхав додому на кілька годин і стрімголов помчав на фронт.
Лише п'ять годин пробув удома Герой України Валерій Чибінєєв, перше ніж повернувся на фронт. Командир роти 79-тої бригади, з параду, де йому президент України вручив золоту зірку, додому заскочив, аби бодай побачити кохану, йдеться в сюжеті ТСН.19:30.
"Це не передати словами, яка гордість. Так, я плачу, бо я дуже пишаюся своїм чоловіком", - каже його дружина Оксана. До останньої секунди Валерій навіть не підозрював про почесну нагороду. Відтак не встиг попередити і дружину. Жінка про все дізналася із засобів масової інформації. "Захоплення, я здивована була. Давай йому дзвонити, а він: ні, це не я. Скромний", - розповідає дружина Героя.
За скромність, зізнається Оксана, і покохала Валерія. Вони познайомились у соціальних мережах у травні 2014-го, коли десантник стояв на кримському кордоні. Про те, що військовий, Валерій спершу не говорив. "Він каже, я тобі скажу, але ти не захочеш зі мною спілкуватися. Я військовий. А мені військові ніколи не траплялися, чому ти так подумав? Мені подобаються військові. Він одразу підбадьорився, каже: я приїду – ми зустрінемося", - пригадує історію їх знайомства жінка.
Від того моменту минуло три місяці. І Валерій повертався вже не з Криму, а з АТО на Донбасі. Кохання обох накрило з головою. Далі знову була розлука. І під час наступного приїзду Валерій покликав Оксану заміж. Пропозицію робив перед усією родиною. "Просив руки, стоячи на колінах. Звичайно, це було дуже зворушливо – таке бачиш лише у фільмах, у казках. Це наш син, наш син", - каже матір Оксани Ольга Поліщук.
Пишного весілля не влаштовували, бо триває війна. Та й відпустили Валерія лише на кілька днів. "27 грудня 2014 року. Хурделиця, сніг мете, а ми їдемо в ЗАГС у таксі. Нам таксист каже: почекайте. Валера нервує, я занервувала. Він: ти не передумала? Чому я маю передумати? Він моє серце, моє життя, я для нього все зроблю, лише б він був щасливий. Він це знає, бо він мене зробив найщасливішою на світі", - каже дружина Героя.
Їй довелося пережити поранення коханого чоловіка. Коли тиждень з ним не було зв'язку, Оксана вірила – він живий. "Я молилася, і мені ці молитви допомогли, тому що я вірила, що він повернеться і все буде добре. Потім через якийсь час він вмикнув телефон і сказав: я тебе люблю, все добре", - не може стримати сліз Оксана.
У Валерія було важке дитинство в інтернаті. Він виріс без батьків. Родина дівчини фактично стала його першою сімєю. Там кажуть, що як можуть оточують його теплом та любовю. "Найближча, найрідніша людина. Я весь час на нього чекає, дзвоню йому, підтримую словами: бережи себе і своїх бійців, в жодному разі не кидай їх у біді", - розповідає дідусь Оксани Михайло Поліщук.
Саме через турботу за своїх бійців Валерій побув вдома лише кілька годин. Дружині залишив нову парадну форму та золоту зірку Героя. "Каже, я втомився, хочу поїсти, покупатися і лягти спати. Ну що там поспав – о першій ночі вже поїхав. Він каже, я не можу лишити своїх хлопців, я за них відповідаю, я маю бути поряд із ними. Я сказала, що я розумію", - каже дружина Героя.
Оксана знову залишилась чекати та вірити, що карта бажань, яку вони з чоловіком створили разом, здійсниться. На ній мрії про дітей, подорожі та мирне життя. Вона вірить, що все це буде – тільки б закінчилась війна.
Як повідомлялося, капітан Валерій Чибінєєв про звання дізнався одночасно з українським народом. А спочатку сердився, що його примусили заради врочистостей приїхати з околиць Донецька до Києва. Військовий зізнався, що парад йому сподобався, бо він був найбільш щирий за всі роки незалежності. А отриману зірку він носить не на формі, а в кишені у пакетику.
Кореспондент ТСН Лілія Родіна