Ходіння по муках

© УНІАН
Ніщо у зовнішності Михайличенка не дратує так сильно, як відсутність результату. Попри те, що головний тренер нашої збірної розумів, усвідомлював і фактично присягав перемогти білорусів.

Як прикро, що святкування шестидесятилітнього ювілею Григорія Суркіса припало на матч нашої національної команди проти андоррських аматорів. Перемогти заїжджих піренейських перукарів та сантехніків наші хлопці могли б і без зайвого підтексту. І без „надто об’єктивного” судді, який, здалося, також не без підстав розраховував на добрячий шматок святкового пирога з Конча-Заспи.

Схоже, все своє уміння та натхнення українці виклали в матчі 5 вересня. Через чотири дні від цього джентльменського набору не залишилося й сліду. За традицією, міг підсобити арбітр, поставивши на „позначку” після чергового падіння Мілевського. Але не підсобив. Не поставив. Я ж кажу, що зарано Григорій Михайлович відсвяткував свій ювілей. А інших аргументів, схоже, у нашої доблесної футбольної дружини не знайшлося. Тепер, щоб на щось розраховувати, треба неодмінно перемагати англійців. Хтось у це вірить після мінського ходіння по муках?

Білорусь - Україна. Фотозвіт

Про важливість цього матчу передовсім для української команди було сказано вдосталь. Повторюватись на цю тему немає жодного сенсу. Єдине, на чому хотів би акцентувати вашу увагу, так це на передматчевих висловлюваннях нашого поки що головного тренера збірної Олексія Михайличенка, котрий зазначив, окрім усього іншого, що „мотивація у нашої команди вища, ніж у суперника”. Олексій Олександрович як і завше мав залізобетонну рацію. Ще б пак, мотивація у його підопічних мала бути не просто винятковою – захмарною. Якщо, звичайно, ці його підопічні розраховували на щось більше, аніж простих носіїв статусу переможців Андорри.

Білорусь - Україна - 0:0
AFP
Те, що вони таки розраховували, сумнівів не залишається – один Мілевський по простоті душевній та від бажання насолити колишнім співгромадянам в нескінченних інтерв’ю наголошував, що неодмінно привезе з Мінська три очки. У подібному ключі висловлювалися й решта виконавців синьо-жовтої збірної, включаючи й Андрія Миколайовича. Тобто, із рівнем амбітності, претензій у наших футболістів напередодні гри було все нормально.

Куди поділася ця амбітність безпосередньо на футбольному полі – можна лише здогадуватися. Відверто кажучи, особисто я не помітив, що гості перевершили господарів у цій заїждженій мотивації. Навпаки, склалося враження, що це саме команда Бернда Штанге претендує на щось серйозне з турнірної точки зору, а не команда Олексія Михайличенка. І це вдвічі дивно, адже напередодні цього поєдинку білоруси вихлюпнули купу емоцій та енергії в виїзній зустрічі з Хорватією, тоді як українці взагалі-то за визначенням мали бути свіжішими, а відтак мобільнішими за своїх опонентів.

Чому вони не були такими? Що, знову питання риторичне? А мені здається, у цієї проблеми є проста відповідь. Тренер, який у вирішальні моменти фактично за всю свою практику звик діяти за одною-єдиною завчено-скопійованою схемою – „другим номером”, не може вирішувати серйозних завдань, досягати значних результатів. Команду потрібно було завести, налаштувати, досконало вивчити манеру, а головне – схему гри супротивника. За великим рахунком, Білорусь – це не Хорватія, яка за рівнем виконавців все ж таки вища за нашу команду. Сябри – приблизно нашого рівня. Пресинг, швидкість, надійна гра у центрі поля, бажання – ось за рахунок чого можна було розраховувати на вдалий результат. Проте чомусь жодного із цих важливих компонентів гри не було продемонстровано нашою командою. Окрім того, що наш тренер не зумів задіяти важелі психологічного впливу на своїх підопічних, він до того ж фахово не переграв (і це як мінімум) свого візаві.

Україна-Білорусь
УНІАН
Будемо відвертими – білоруси переважали, домінували в першу чергу в середині поля за рахунок мобільних і скоординованих дій своїх півоборонців, тоді як варіант стартового складу у виконанні Олексія Олександровича годився хіба що на черговий поєдинок проти Андорри. Мало того, що лівий край нашої команди, де діяли новачки Кобін та Ярмоленко, мав непереконливий, м’яко кажучи, вигляд на тлі активності опонентів, так ще у складі нашої команди не знайшлося – точніше не було і навіть не передбачалося - гравця-диригента, який би бодай намагався зв’язати середню та атакуючу ланки. Натомість ставка була зроблена на флангові атаки, де ні чисельної, ні фахової переваги у нас не було. Однак чомусь із впертістю, гідною іншого застосування, наші хлопці намагалися загострювати ситуацію саме так. Перелаштуватися по ходу зустрічі їм не вдалося.

А ось чому вони не зробили цього після перерви – справді питаннячко! Невже від безвиході?

Білорусь - Україна - 0:0
AFP
Так чи інакше, але і в другій половині зустрічі збірна України не змогла переінакшити хід поєдинку на свою користь, не знайшла аргументів проти здавалося б менш мотивованого суперника. „Якось воно буде” – ось, видно, головний козир Михайличенка та його команди у Мінську. І що, наш тренер та його підлеглі намагалися всерйоз спростувати цю тезу, переграти, перебігати, вигризти, штурмувати врешті решт? Та де там. Тоді чому дивуватися. Навпаки, маємо подякувати, що взагалі пронесло. Себто не програли. А ми ще кепкували перед грою з Даріо Срни, котрий зазначив, що на даний момент Білорусь сильніша за Україну. Ну не йолоп, думалося тоді. Реальність виявилася надто жорстокою.

І з цією думкою нам доведеться миритися як мінімум ще цілий місяць. До матчу з англійцями. Нашого чергового Рубікону. Чергової надії. Цього разу, щоправда, останньої.
Як сказав би з цього приводу тотальний улюбленець наших (та й не тільки) лідєров Есхіл, то найгірше, якщо поставлена мета стоїть. Бо будувати повітряні замки набагато легше, ніж потім у них жити. Особливо тоді, коли будувати нікому...

Дізнавайтеся головні новини першими — підписуйтесь на наші push-сповіщення.
Обіцяємо повідомляти лише про найважливіше.

Відправити другу Надрукувати Написати до редакції
Побачили помилку - контрол+ентер
Останні Перші Популярні Всього коментарів: 5
Вибір редакції