Кавалери ордену Богдана Хмельницького. Яких українців відзначали президенти

Кавалери ордену Богдана Хмельницького. Яких українців відзначали президенти

Фото: Громадське радіо

ТСН.ua зібрав досьє на видатних українців, які отримали відзнаку усіх ступенів.

Більше 20 років тому, 3 травня 1995 року, указом президента Леоніда Кучми була заснована відзнака президента України "Орден Богдана Хмельницького" I, II, III ступеня. На честь цієї дати ТСН.ua зібрав досьє на видатних українців, які стали повними кавалерами ордену, тобто отримали відзнаки усіх ступенів.

Євген Березняк – легендарний майор "Вихор"

Український військовик, ветеран Другої світової війни, генерал-майор. Євген Березняк народився у 1914 році у Катеринославі (сучасному Дніпропетровську). Працював вчителем у районній школі на Дніпропетровщині.

У 1941 році Березняка було покликано до лав армії. На війні він починав з посади пропагандиста і зв'язкового. З 1943 року протягом двох років навчався у школі ГРУ в Москві. З серпня 1944 до лютого 1945 року керував групою військових розвідників "Голос", разом з якими брав участь у порятунку Кракова від німецьких фашистів.

Так, вночі проти 19 серпня 1944 року Березняк на чолі розвідгрупи "Голос" десантувався на території окупованої Польщі під Краковом. Одразу ж після висадки потрапив у полон, через кілька днів утік із гестапо, знайшов на явочній квартирі решту групи і розпочав роботу. Їм далося повністю розвідати Краківський укріпрайон, зібрати і передати в штаб 1-го Українського фронту достовірну інформацію про дислокацію нацистських армій, корпусів і дивізій, повітряних ескадр.

За свої героїчні досягнення став прототипом головного героя роману "Майор Вихор" з відомої серії книг письменника Юліана Семьонова про радянського розвідника Штірліца-Ісаєва (за сюжетом, син Ісаєва входить у розвідгрупу Березняка-"Вихора"). Також було знято однойменний фільм, який зробив Березняка відомим.

Після завершення війни Березняк повернувся до навчання та просвітницької роботи. У 1947 році закінчив Дрогобицький педагогічний університет. Протягом 1945–52 років завідувавав Львівським міським відділом народної освіти. Наступні два роки працював начальником відділу навчальних закладів Львівської залізниці.

П’ятеро розвідників 13 батальйону отримали ордени "За мужність"

П’ятеро розвідників 13 батальйону отримали ордени "За мужність"

З вересня 1954 року до вересня 1984-го працював у Міністерстві освіти УРСР, з яких 25 років на посаді начальника Головного управління шкіл. У 1968 році отримав вчений ступінь кандидата педагогічних наук. До 1998 року працював в Національній академії педагогічних наук України (АПНУ).

Березняк є повним кавалером ордена Богдана Хмельницького. Орден третього ступеня він отримав у жовтні 1999 року, другого ступеня - за особисту мужність і відвагу - у лютому 2004 року, і першого ступеня - за ратні і трудові заслуги, активну діяльність у ветеранських організаціях та патріотичне виховання молоді - у квітні 2005 року.

Крім того, у 2001 році президент Кучма нагородив Березняка званням "Герой України". У 2009 році президент Ющенко призначив йому довічну державну стипендію. Був почесним громадянином Києва та Дніпропетровська.

Генерал-майор помер 23 листопада 2013 року у Києві у віці 99 років.

25 лютого 2014 року Національним банком України випущена ювілейна монета номіналом 2 гривні, присвячена 100-річчю від дня народження героя.

Фото: УНІАН
Іван Герасимов – ліквідатор аварії на ЧАЕС і нардеп

Генерал армії Іван Олександрович Герасимов народився 8 серпня 1921 року в селі Пестрівка у Башкірській республіці, СРСР. До Другої світової війни Герасимов навчався в Ульяновського бронетанковому училищі. З 1940 року до завершення війни командував взводом Одеського військового округу, танковою ротою Південного і Південно—Західного фронту, танковим батальйоном Північно-Кавказького фронту, танковим полком Воронезького, 1—го Українського фронту. Був начальником штабу танкової бригади 2—го Далекосхідного фронту.

Після завершення війни Герасимов не залишив військової справи. У 1945 році його було призначено начальником штабу танкового полку, командир танкового полку Ленінградського військового округу. Також він не полишав освіту. Був слухачем у Військовій академії бронетанкових і механізованих військ та у Військовій академії Генштабу ЗС СРСР.

У 1955 році Герасимова було переведено до Київського військового округу, де він був заступником командира дивізії, командиром мотострілецької дивізії і командиром танкової дивізії. У 1975 став командувачем військ Київського військового округу, а у 1984 — головнокомандувачем військ Південно—Західного напрямку.

У 1990—1992 роках Герасимов працював головним інспектором Головної інспекції Міністерства оборони СРСР. Далі пішов у політику: 1976—1986 — кандидат в члени ЦК, 1986—1991 — член ЦК КПРС, 1976—1986 — член ЦК КПУ, член Політбюро ЦК КПУ, депутат ВР СРСР 8—11 скликань (1971–1991), депутат Верховної Ради УРСР.

Зокрема, Герасимов був учасником ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС. З 1991 року він очолив раду Організації ветеранів України.

Пізніше Герасимов змінив партію - у 1998 році балотувався у нардепи першим номером у списку виборчого блоку "Трудова Україна". Проте у Раду Герасимов потрапив лише у 2002 році від КПУ. Нардеп 4, 5 і 6 скликань парламенту. Обіймав посаду голови підкомітету з питань законодавчого забезпечення соціального захисту ветеранів війни і праці, інших громадян похилого віку Комітету Верховної Ради у справах пенсіонерів, ветеранів та інвалідів.

Герасимов помер вночі проти 5 червня 2008 року.

Олександр Кузьмук / Фото: President.gov.ua
Олександр Кузьмук – двічі міністр оборони

Колишній міністр оборони і віце-прем'єр Олександр Іванович Кузьмук народився 17 квітня 1954 року в селі Дятилівка Хмельницької області у родині військовослужбовця.

Кузьмук отримував військову освіту в Харківському гвардійському танковому училищі, у Військовій академії бронетанкових військ та Академії ЗС України. Крім того, Кузьмук отримав ступінь з економіки у Міжнародному інституті управління, бізнесу і права.

Командував танковим взводом, ротою, був заступником начальника штабу танкового полку. Пізніше командував вже танковим полком, мотострілецькою дивізією. Військову службу проходив в Групі радянських військ в Німеччині, Білоруському, Московському, Ленінградському, Прикарпатському, Одеському військових округах. У 1993 році Кузьмука було призначено командиром 32-го армійського корпусу, старшим військовим начальником в АР Крим.

З 1995 року був командувачем Національної гвардії України, а за рік його було призначено міністром оборони України, увійшов до складу РНБО. Вдруге Кузьмук займав посаду міністра оборони у 2004-05 роках. У 2007 став віце-прем'єром. Крім того, Кузьмук був радником президента.

У перервах між військовими посадами Кузьмук встиг попрацювати народним депутатом. Свою політичну кар'єру він розпочав у 2002 році у лавах Виборчого блоку партій "За єдину Україну!". У 2006 балотувався у парламент від партії "Відродження", а з листопада 2007 року Кузьмука було обрано в парламент у списку Партії регіонів.

Один із 148 депутатів Верховної Ради, які підписали звернення до Сейму Республіки Польща з проханням визнати геноцидом поляків Волинську різанину 1943 року. Цей крок перший президент України Леонід Кравчук кваліфікував як національну зраду.

Фото: УНІАН
Микола Литвин - голова прикордонників

Микола Михайлович Литвин, колишній голова Державної прикордонної служби України і брат нардепа Володимира Литвина, народився 8 березня 1961 року у Слободі-Романівській Житомирської області.

З 1979 року проходив строкову службу у Групі Радянських військ у Німеччині (курсант, командир відділення, заступник командира взводу). З 1980 - курсант Донецького вищого військово-політичного училища інженерних військ та військ зв'язку. З 1990 - слухач Військово-політичної академії ім. В. І. Леніна.

З 1993 року служив у Нацгвардії заступником командира полку з виховної роботи, заступником командира бригади з виховної роботи. А вже за три роки став заступником командувача внутрішніх військ МВС України по роботі з особовим складом. У 1998 році - перший заступник командувача внутрішніх військ МВС-начальника штабу. У 2001 році сам очолив головне управління і став командувачем внутрішніх військ МВС.

За півроку Литвина було призначено командувачем Прикордонних військ України. Він перебував на посаді при п'яти президентах України. Має звання генерал армії України.

У березні 2014 році Литвина було введено до складу РНБО. Проте у червні 2014-го під тиском мітингувальників, які звинувачували його у корупції (пропуск військової техніки і людей з території Росії за винагороду) та нездатності організувати охорону державного кордону на сході країни (при відступі прикордонників не було заміновано державний кордон України, що дозволило агресору вторгнутися на територію України), подав у відставку з посади голови Державної прикордонної служби України. 6 жовтня того ж року президент Порошенко підписав указ про звільнення Литвина.

Іван Малько – Герой Радянського Союзу

Герой Радянського Союзу Іван Сергійович Малько народився квітня 1916 року в селі Черкаське (нинішнє місто Зимогір'я Луганської області)

Малько закінчив усього 7 класів школи. Після того працював помічником бухгалтера Черкаського цегельно-черепичної заводу.

Двічі, у 1937–1940 роках і з червня 1941 року, був покликаний до лав Робітничо-Селянської Червоної армії (РСЧА). У місті Мічурінськ закінчив курси молодших лейтенантів у 1942 році.

З травня 1942 року Малько знаходився у лавах діючої армії. Відзначився у Берлінській операції. Форсував річку Одер. Захопив плацдарм і втримав його. У бою був поранений, але продовжував керувати батальйоном. Звання Героя Радянського Союзу присвоєно у 29 червня 1945 року.

Після війни Малько продовжував службу в армії. Пізніше його було звільнено у запас.

У 1969 році Малько закінчив Донецький інститут радянської торгівлі. Жив у місті Луганську.

Малько помер вже на окупованій бойовиками землі - 4 листопада 2015 році. Прощання з Малько пройшло в Луганському академічному російському драматичному театрі імені Павла Луспекаєва. Похований на почесній алеї Меморіального комплексу "Гостра Могила" в Луганську.

Анатолій Недбайло з дружиною в останні роки життя / Фото: Сегодня
Анатолій Недбайло - відвойовник Криму

Військовий льотчик і двічі Герой Радянського Союзу Анатолій Костянтинович Недбайло народився 28 січня 1923 року в місті Ізюм Харківської області у родині робітника.

Недбайло мав неповну середню освіту. До лав Червоної армії потрапив у 1941 році. Почав службу курсантом Ворошиловградської військово-авіаційної школи пілотів, яку закінчив у 1943 році.

У радянсько-німецьку війну з березня 1943 року воював на Південному, 4-му Українському і 3-му Білоруському фронтах: льотчик, командир ланки, заступник командира та командир ескадрильї 75-го гвардійського штурмового авіаполку.

Відзначився в боях при відвоювання Криму та Білорусі, а також при нанесенні штурмових ударів по військах противника у Східній Пруссії. До жовтня 1944 року зробив 130 бойових вильотів, завдав противникові великі втрати в живій силі і техніці. У наступних боях до квітня 1945 року льотчик здійснив ще 89 бойових вильотів.

Після продовжив службу у Військово-повітряних силах СРСР. Успішно закінчив Червонопрапорну Військово-повітряну академію. Був на викладацькій і керівній роботі у військово-навчальних закладах ВПС. З жовтня 1968 року за вересень 1983 року служив заступником начальника Київського вищого військового авіаційного інженерного училища. З 1983 року генерал-майор авіації Недбайло пішов у відставку.

Автор книги "В гвардійської сім'ї". Недбайло жив у Києві, де і помер 13 травня 2008 року. Похований на Байковому кладовищі в Києві.

Сергій Остащенко - артилерист

Герой Радянського союзу Сергій Михайлович Остащенко народився 25 вересня 1924 року в селі Бєловське Бєлгородської області. Після закінчення школи працював у колгоспі. У лавах Радянської армії - з 1943 року.

Молодший сержант Остащенко був навідником гармати винищувально-протитанкового полку 7-ї гвардійської армії. Він першим переправився через Дніпро і вогнем своєї гармати підтримав дії піхоти з захоплення села Бородаєвка Дніпропетровської області. Особисто підбив три танки.

У 1944 році Остащенко закінчив артилерійське училище. Після війни він продовжив службу в армії. У 1962 році закінчив Воєнну артилерійську академію. З 1977 року полковник Остащенко пішов у запас. Працював у Харківському інституті механізації та електрифікації сільського господарства. Крім того, був головою Харківського обласного комітету ветеранів Великої Вітчизняної війни.

Остащенко помер 22 листопада 2012 року в Харкові.

Фото: УНІАН
Віталій Радецький - міністр

Генерал армії України Віталій Григорович Радецький народився 1 січня 1944 року у місті Христинівка Черкаської області у родині залізничника.

До отримання військової освіти Радецький навчався в Одеському механіко-технологічному технікумі та деякий час працював майстром Одеського борошномельного комбінату. Проте вже з 1964 року став курсантом Київського загальновійськового командного училища (до 1968 року). Також навчався у Військовій академії ім. М.Фрунзе (1972–1975); у Військовій академії Генштабу ЗС СРСР (1987–1989). Захистив кандидатську дисертацію "Розвиток воєнного мистецтва у війнах періоду другої половини XX століття" у Національному університеті "Львівська політехніка" у 2006 році.

На початку свої військової кар'єри Радецький командував взводом у Прибалтійському військовому окрузі, пізніше - мотострілецькою ротою. У 1970–1971 — начальник штабу батальйону. У 1971–1972 — командир мотострілецького батальйону, Далекосхідний військовий округ. У 1975–1976 — заступник командира полку. У 1976–1980 — командир мотострілецького полку, Група Радянських Військ у Німеччині.

На війні Україну захищає 1200 жінок

На війні Україну захищає 1200 жінок

Далі командував мотострілецькою дивізію, а протягом 1989-91 років був першим заступником командувача 13-ї армії у Прикарпатському військовому окрузі. Протягом року був командувачем 6-ї гвардійської танкової армії в Одеському військовому окрузі, ще за рік став командувачем військ Одеського військового округу.

У жовтня 1993 року Радецького було призначено міністром оборони. Він пробув на посаді до серпня 1994 року. Протягом десятиріччя (у 1995 — 2004 роках) працював головним інспектором Міністерства оборони України. З травня 2005 року Радецького призначено в.о. начальника Національної академії оборони України.

Крім того, Радецький кілька разів балотувався до Верховної Ради на виборчому окрузі в Черкаській області. У 2005-2010роках - начальник Національної академії оборони України. Член Воєнно-наукової ради Міністерства оборони України.

Микола Фостенко - героїчний розвідник

Розвідник Микола Семенович Фостенко народився 23 лютого 1925 року в селі Підлипне нині Конотопського району Сумської області в сім'ї селянина. Закінчив 4 класи. Працював у колгоспі.

У Червоній Армії з вересня 1943 року. Учасник Великої Вітчизняної війни з березня 1944 року. Розвідник 135-го гаубичного артилерійського полку. Єфрейтор того ж полку, бригади та дивізії Відзначився в боях при визволенні міст Бобруйськ, Слуцьк, Барановичі, Брест, Варшава, в Східній Померанії. Неодноразово був поранений.

8-11 вересня 1944 року в боях в районі Праги (передмістя Варшави, Польща) Фостенко у безперервний спосіб вів розвідку позицій противника. За його вказівками артилерія знищила два дзоти і придушила дві кулеметні точки супротивника, що сприяло успішному виконанню бойового завдання стрілецькими підрозділами.

20 березня 1945 року в бою за опорний пункт Розенгартен (10 кілометрів на південний схід від міста Штеттин, Німеччина - нині Щецин, Польща), діючи в складі штурмової групи, першим увірвався у ворожу траншею, закидав гранатами кулемет і знищив трьох гітлерівців. Був поранений, але поля бою не покинув.

У 1945 році старшину Фостенка було демобілізовано. У 1945-1948 роках працював в колгоспі рідного села, потім токарем на електромеханічному заводі "Червоний металіст" в місті Конотоп Сумської області. Жив в місті Конотопі.

Помер у листопаді 2015 року.

Повʼязані теми:

Наступна публікація