П...ЄС підкрався непомітно

ЄС підкрався непомітно
Погляди 8 листопада, 2009, 13:30 1967 14
Додати до обраного
Ми – як "сталкери” – у зоні відчуження, чи у відстійнику. Між двома імперіями – російською і європейською. Назад ми не хочемо, вперед нас не пускають.

ЄС
AFP
Лісабонський договір ставить хрест на лібералізмі ЄС, усе буде так як скажуть головні локомотиви цього утворення. І це явно не центрально-європейські держави.
"Якось вибралася я на овочевий базар у Брюсселі. Купую всяку всячину – те, се, і ше отам-те...
і дойшла до моркви – пару штук в якоїсь пані.
А вона зрозуміла з моєї вимови, шо я не місцева, і питає звідки я.
Ну я й кажу, шо з з Варшави. "А, то в Росії, правда ?" Ні, кажу, в Польщі.
"Ага, " - каже вона так добре подумавши, "може і в Польщі".
"Чула я, - продовжує далі, - що війна вас не пожаліла".
Ну так, відповідаю, трохи натерпілися.
А вона мені - "Ой так-так, у нас в Брюсселі – що ж то робилося, не передати...
тільки на моїй вулиці в одинадцяти будинках повибивало шиби!".
І дивиться на мене співчутливо так.
Даю їй гроші за моркву, бо треба йти, а вона мені на то
"Ні-ні, якщо пані з Варшави, то не треба платити"
і дала мені пару морквин за спалену Варшаву.
Яцек Денель, „Ляля”, 2006р.,

Отака коротка історія з унікального шедевру сучасної польської літератури регулярно спадає мені на думку при аналізі сучасного європейського політичного процесу. А найбільш показовою є вона у контексті епідемії грипу, який забрав життя уже декількох десятків наших співвітчизників. І який, своєю чергою, не викликав жодної реакцї в офіційного ЄС, окрім декількох слів речника Баррозу про те, що він в курсі і реакція обов"язково буде.

Чи це така європейська звичка дочекатися до того як відбудеться вже щось невідворотне, аби підкинути пару морквин?

Книга, сцену з якої я вибрав на вступ до даної статті, називається "Ляля" (Lala) і написана вона молодим польським письменником Яцеком Денелем (Jacek Denhel). Вона вартує на окремий розгляд і аналіз не лише в контексті сьогоднішньої розмови про грип, невідворотність європейської загальмованості і про те, що з цим усім робити нам, українцям.

Яцек Денель, молодий польський геній, родом з Гданська, 1980 року народження. Я читав його "Лялю" у київському метро, а це для мене уже щось та й означає, бо ніколи не читаю файних книг у громадському транспорті. Реакція публіки на відкриту книгу на незрозумілій мові, яка лише здалеку (в силу латинського алфавіту) нагадує більш-менш поширену англійську – це взагалі розмова окрема.

Іронічна і стьобна, тепла і зворушлива автобіографія родини Яцека – з особливим акцентом на життєписі його бабусі, – це явище у польській літературі. І, враховуючи, що вийшла вона на початку 2006 року, досі незрозуміло чому вона ще не з”явилася в українському перекладі. Тим більше, що про Україну Денель пише дуже багато і дуже тепло.

Особливо мені в"їлися в пам"ять два образи-ілюстрації ставлення автора до Заходу і Сходу. Це вищезгаданий епізод з вибитими шибами в 11 брюссельських будинках як сповнений трагізму слід Другої Світової на вулицях бельгійської столиці, а також інший епізод – про гонорового українського хлопа, який, правлячи возом, відмовлявся з"їсти пару слив, шо траплялися йому на гілках і самі лізли до рота. Не хотів, бо казав, шо "Не я садив – не я буду їсти". Ця фраза є передостанньою у романі і як на мене, чітко вказує на те, де знаходяться симпатії автора – на Заході чи на Сході. У Києві чи у Брюсселі.

Мені приємно усвідомлювати, шо молода польська письменницька генерація розуміє все правильно.

Але чи не пізно це все ?

Декілька тижнів тому польський президент таки поставив свій підпис під Лісабонським договором. Тиждень тому чеський президент його також підписав. Створення нової європейської імперії виглядає невідворотнім. Бо Лісабонський договір ставить хрест на лібералізмі ЄС, тепер ніхто не буде дослухатися до центрально-європейців – усе буде чітко і то так як скажуть головні локомотиви цього утворення. І це явно не центрально-європейські держави.

Але гірше інше. Вони (центрально-європейці) хоча би уже там. А ми – не там. Ми – як "сталкери” – у зоні відчуження якійсь, чи у відстійнику. Між двома імперіями – російською і європейською. Назад ми не хочемо, вперед нас не пускають. Не буду знову говорити про те, що ще пару років тому пускали, неактуально. Питання у тому, наскільки створення ефективно-діючого бюрократичного апарату ЄС створить можливості для вирішення наших з Вами проблем – перш за все, шенгенівських.

Певні надії на це є. Адже неефективність європейської бюрократії пов"язана, в основному, саме з системою "лебідь-рак і щука", яка дотепер панувала в ЄС у зв"язку з цілою купою різних думок, різноманітних векторів руху і т.д. Хочеться сподіватися, що ЄС просто не зможе і далі не помічати величезної країни, достатньо демократичної і досить непогано розвиненої, затиснутої між двома геополітичними утвореннями.

Але ці сподівання мають всі шанси залишитися на реалізованими, бо відсьогодні в ЄС правитимуть французи і німці, – відомі консерватори, які поза Сяном нічого крім Росії не бачать. Інтереси старої Європи і Росії значно ближчі, ніж інтереси ЄС і України. А найгірше, що почуття меншовартости, колись характерне для українців по-відношення до росіян, зараз стало значно більш універсальним. Зараз воно характерне для більшості української інтелігенції по-відношенню до Європи. Мовляв, яка ми Європа, ми не достойні, та подивіться на нас, на що ми схожі... Одним словом, моголи-моголи. Звичайно, що так легше виправдовувати своє грантоїдство на кошти європейських структур, але до кардинальної зміни ставлення єврочиновника до нашої країни це не призведе.

Яскравий приклад – заява пана Баррозу про потребу України вчасно оплачувати російський газ. Пана Баррозу не цікавить стан епідемії грипу в Україні, він навіть не поцікавився її перебігом, кількістю жертв, шкодою, яку це завдасть економіці. Йому не цікаво. Більше того, станом на 20.50, 05.11.09 я не знайшов жодного повідомлення про інтерес до цієї теми від жодного чиновника ЄвроСоюзу. Звичайно ж, прем"єра Польщі Дональда Туска до когорти єврочиновників ми зараховувати не будемо.

Як смішно після цього читати блоги пана Возняка, у яких він розпинається на тему якоїсь там річниці падіння Берлінськї стіни. Пане Возняк, стіна як стояла, так і стоїть, тільки не в Берліні, а на Сяні. Давайте будемо говорити не про знищення стіни, а про її переміщення. Прямо нам з Вами під ніс.

Адже чому тоді інакше Барроу не цікавить здоров”я „добрих сусідів” по спільному європейському дому ? Чому його цікавить тільки стабільність постачання газу, коли в сусіда епідемія смертельної хвороби ?

Це не сусідські відносини, це не Європа, це „повний піздЄС”.

Важко визнати, пане Возняк ?

Не думаю, що важко. Просто невигідно. Бо гранти на європеїзацію України і на доведення її до європейських стандартів ЄС дає, а на тикання носом у власне гівно європейських чиновників Українська держава не дає, на жаль. Приходиться цим займатися анонімним блогерам і у вільний від заробляння грошей час. На благо всіх тих, у кого український паспорт.

А от якби Україна давала такі гранти, за які працівників європейських консульств вчили би не сприймати кожну групу українських студенток, що їдуть на стажування чи на банальний семінар, за групу проституток, Ви би заспівали по-іншому, пане Возняк.

Пригадую, що неформальна організація, в яку Ви входите, декілька років тому спонсорувала поїздку львівських студенток до Австрії (якщо не помиляюся) на стажування. Так у них по приїзді організатори такого обміну з Вашої ж організації, але з австрійського боку, забирали паспорти і віддавали їх тільки перед посадкою в автобус додому. А уявіть собі, що дівчата, які не всі перфектно володіли німецькою (тим більше вельми специфічним австрійським її варіантом) десь елементарно загубились би !!! Що би вони сказали австрійському поліцейському, шановний ? Як би вони пояснили відсутність у них документу, що посвідчує особу ???

А от якби Українська держава фінансувала переклади на рідну мову (а потім влаштовувала їм серйозну промоцію) таких проукраїнських шедеврів літератури, як „Ляля” Денеля, то рівень самооцінки в українців не був би на рівні плінтуса і ЄС не дозволяв би собі такого ставлення до нас як зараз.

Але поки такі як пан Возняк дочекаються грантів від Української держави, то ми з Вами постаріємо і максимум що коли-небудь отримаємо від Європи, так це символічних пару морквин.

Дай Бог, щоби не за спалений Київ.

За матеріалами блога stefanovych

Дізнавайтеся головні новини першими — підписуйтесь на наші push-сповіщення.
Обіцяємо повідомляти лише про найважливіше.

Відправити другу Надрукувати Написати до редакції
Побачили помилку - контрол+ентер
Погляди 8 листопада, 2009, 13:30 1967 14
Додати до обраного
Останні Перші Популярні Всього коментарів: 14
  • 123 123 10 листопада, 15:56 Згоден 0 Не згоден 0 Все правильно.Все что еврейпейцев интересует так это заплатила ли Украина за газ что б какие-то румыны или мадяры не дай бог не остались зимой без отопления)) Они реально смотрят на нас как на говно А с путеным лупятся в десна... Так есть ли смысл просится в "новую римскую империю"?тем более что нас там никто видеть не хочет? відповісти цитувати Дякуємоспам
Вибір редакції