Росія-Грузія: мережева війна

Погляди 20 листопада, 2008, 15:52 860 4
Додати до обраного
У пропагандистській війні з Грузією – першому, насправді, глобальному user-generated конфлікті – російські кіберпартизани охоче стали на службу на користь країни.

ЗМІ
Архів
Намагаючись декілька років тому змалювати фундаментальне зрушення у рівновазі сил між ЗМІ та громадськістю, котре було викликане блоґами та іншими формами user-generated контенту, Джей Розен (Jay Rosen), викладач журналістики Нью-Йоркського університету та один з провідних борців громадської журналістики, зробив гучне зауваження про “людей, які раніше називалися аудиторією”. “[Вони] – це та ж сама публіка, тільки дещо реальніша, менш вигадана, більш здібна, менш передбачувана”, - доволі урочисто заявив він.

Називайте мене елитистом, та я ніколи у повній мірі на поділяв думку про те, що цей великий перелом у плані реальності, фікції та передбачуваності заслуговує такого захоплення. Стежачи за інформаційними війнами останніх декількох місяців – спочатку в Китаї після подій у Тибеті та протестів напередодні Олімпіади, а зараз у Росії у зв’язку з її війною з Грузією та її висвітленні у західних ЗМІ, - я не міг не замислитися про те, наскільки чітко Розен розумів сутність свого діагнозу, суттєвого й у інших відносинах.

Оптимізм Розена викликає у мене сумніви, певним чином, у зв’язку з тим, що у міжнародному контексті – де роль “ЗМІ” виконують CNN, BBC та ним подібні, а роль ”публіки” - росіяни та китайці, незадоволені тим, як вони висвітлюють події (а незадоволені, як правило, їх уряди), - не зрозуміло у що саме трансформувалися ці “колишні аудиторії”. Розен має рацію: вони вже не пасивні. Вони – і, особливо, молодь – активно виробляють інформацію на форумах, у блоґах та у розділах коментарів до сайтів найповажніших видань. Та чи не може бути так, що люди, котрі раніше називалися аудиторією, стали людьми, котрі зараз називаються інформаційними воїнами?

Онлайнові сутички, які пішли слідом за інформаційною війною між Росією та Заходом, багато у чому підтверджують цю гіпотезу (зверніть увагу: росіяни вважають, що інформаційна війна ведеться не між Росією та Грузією, а з усіма західними ЗМІ, котрі, на думку найбільш войовничо налаштованих росіян, підіграють Грузії). Ця інформаційна війна – перший, воістину глобальний user-generated конфлікт: професійні телерепортажі відійшли на задній план, а провідну роль відіграють блоґи та коментарі (приклади професійної телевізійної пропаганди знайшли тимчасовий притулок на YouTube). Навіть звична кібервійна – зламування серверів, вандалізм на сайтах - елементи якої також присутні у цій кампанії, вочевидь, мають не дуже стратегічне значення для обох сторін конфлікту.

Змова західних ЗМІ

Натомість, полем боротьби за істину в останній інстанції стали розділи коментарів та форуми New York Times, BBC, CNN, Guardian та їм подібні – а також створені ними безглузді опитування (наприклад, опитування CNN на тему: “Чи вважаєте ви дії Росії у Грузії виправданими?”). Росіяни масово поринули у ці сайти та почали розміщувати посилання, фотографії, факти – усе те, що може переконати представників Заходу у тому, що вони живуть в антиросійському медіапросторі, свідомо створеному корпоративними західними ЗМІ, які популяризують політичні інтереси своїх країн (згодом з’явився детальний аналіз висвітлення подій CNN та британських ЗМІ). Оскільки на більшості цих сайтів діє жорстка політика модерації і вони відкрито не публікують екстремістські коментарі, більшість росіян зляться ще дужче: їх глибокий корінь підозри у великій змові ЗМІ проти Росії знову підтверджується.

Деякі росіяни настільки прагнуть увійти в контакт із Заходом, що ті з них, хто не знає англійської, почали розміщувати шаблонні повідомлення, які містять лінки на неточності у репортажах, які були допущені західними ЗМІ (за останні декілька днів Google зафіксував понад 600 таких коментарів). Можливо, деякі росіяни не до кінця збагнули, що саме вони розміщують, проте вони впевнені, що це гарний спосіб просвітити мешканців Заходу та допомогти своїй країні у нерівному бою із західними ЗМІ.

Теоретично це звучить цікаво: люди, котрим століттями не давали висловити думку, зрештою отримали право голосу та прагнуть до спілкування зі світом, даючи ґрунтовний матеріал для майбутніх підручників з міжкультурної онлайн-комунікації. Та якщо ретельніше підійти до питання, то такі висновки виявляються зверхніми і, в кращому випадку, нагадають великодушний оптимізм візіонерів, на кшталт Ніколаса Негропонте, котрий у середні 1990-х з неабияким захопленням казав, що після того, як увесь світ почне спілкуватися онлайн, націоналізму буде край.

Та нічого подібного не сталося: голосний хор клацання мишкою, котрий чути сьогодні у всьому світі, нагадує, скоріш, націоналістичні опери Рихарда Вагнера, які торкаються душі, аніж невимушені ритми Пітера Габріеля. Те, що народи відмовляться від своїх переконань та об’єднуються у глобалістському хорі, оспівуючи загальні цінності прав людини та лібералізм, було однією з обіцянок молодого Інтернету, так і не виконаною. Ймовірно, на фоні гучної націоналістичної риторики, котра сьогодні лине у Мережі, навіть достовірно інтернаціоналістичним онлайновим виданням у майбутньому доведеться уточнити свої назви для відображення цієї тривожної реальності. “Слабкі глобальні голоси” - так доречніше говорити про швидкоплинний вплив в онлайні, котрий лишається сьогодні навіть у найблискучіших із них.

Користувачі Мережі, об’єднуйтесь!

Фундаментальний елемент, який відсутній в аналізі, який провів Джей Розен, - це відмінності в стартових умовах між політичною ситуацією у США та таких країнах, як Китай і Росія, де держава продовжує відігравати значущу роль у більшій частині політичних, економічних та соціальних проектів. Скоротивши і без того спадаючий вплив традиційних ЗМІ, Інтернет чимало сприяв збільшенню впливу держави – частіше доволі спритним та латентним чином.

Що сталося в Росії? Людям, які раніше називалися “аудиторією” не довелося довго чекати формування нової ідентичності; більшість з них були покликані (чи добровільно пішли) під стяг країни, яка веде пропагандистські війни. Часом вони навіть влаштовують власні партизанські кампанії. Із виникненням блоґосфери відоме твердження Геббельса – “якщо ви скажете досить велику брехню и почнете її повторювати, то, зрештою, люди у неї повірять” - набуло цілком нового сенсу. Тепер країні немає навіть необхідності його повторювати – їй достатньо гучно заявити його одноразово, а повторенням займатимуться кіберпартизани.

Таким чином, у країни лишається одне важливе завдання: переконати користувачі Мережі у тому, що ставки досить високі, і що існує реальний ворог, з яким необхідно воювати онлайн. Тому однією з провідних цілей пропагандистської машини, котра фінансується Кремлем, - відобразити Захід, та, зокрема, більшу частину західних ЗМІ – нахабними, тенденціозними та такими, які висловлюють чужі думки, замість того, щоб надавати об’єктивні репортажі. Акцент ставився на те, що чим більше пересічних росіян вдасться переконати у нечесності Заходу, тим простіше буде відобразити будь-яку реальну та ґрунтовну критику та звинувачення з-за кордону. Те, наскільки активно проявили себе деякі росіяни у Мережі під час війни із Грузією, доводить, що Кремль не схибив.

Одним із провідних методів створення такої атмосфери було розповсюдження сайтів, які відбирають матеріали західних ЗМІ, перекладають їх російською та надають великі перспективи для коментарів, - в результаті більшість статей набирають тисячі коментарів роздратованих росіян. Головними мішенями цієї наклепної кампанії у Рунеті стали такі сайти, як ИноСМИ.ru (який належить агентству РИА Новости) та, у меншій мірі, Inopressa.ru (який належить агентству Newsru).

Ці сайти, як правило, відбирають з десяток статей, - в переважній більшості, американських та британських, але також із ЗМІ прибалтійських держав та Східної Європи – і перекладають їх російською. Чи потрібно говорити про те, що вони роблять усе для того, аби відшукати наймерзотніші статті, більшість яких являє собою приклади неякісної репортерської роботи та стереотипного мислення про Росію? Це може здатися відносно безневинним, та у ИноСМИ швидко з’явилося безліч шанувальників, котрі із задоволенням коментують статті, роблячи вказівки, певним чином, на місткість у них недоречностей та некомпетентність авторів.

Такі сайти, як ИноСМИ, роблять усе для того, щоб увіковічити міф про “велике промивання мозку”, мовляв, західні ЗМІ, або відносяться до Росії вкрай тенденціозно, або просто не компетентно, а західна спільнота та політики позбавлені можливості побачити сутність процесів, що відбуваються в Росії (це само по собі доволі кумедно, оскільки росіяни самі розбазарили більшу частину своїх незалежних ЗМІ у перші роки правління Путіна – можна вважати, що вони знаходяться у ще більшій темряві).

Те, що багато росіян навіть не розглядають можливість того, що й, певно, їм, “промивають мозок”, лише свідчить про силу їх переконань та успішність таких сайтів, як ИноСМИ, які проводять кампанію з увіковічення міфу про “велике промивання мозку”. Безумовно, саме робота таких сайтів, - котрі сьогодні навіть приймають переклади статей, зроблені їх читачами з власного бажання, пояснює, чому настільки велика кількість росіян настільки охоче вливається у “війну коментарів” на закордонних сайтах: вони відчувають, що їм є, що довести.

Асиметрія цієї інформаційної війни робить її ще більш суворішою, оскільки, завдяки сайтам, на кшталт ИноСМИ, росіяни можуть із легкістю вказати своїм британським та американським опонентам на низьку якість репортажів BBC чи CNN про Росію, проте більшість британців та американців не можуть назвати бодай одного російського каналу новин (оскільки у більшості мовлення російською, і тим самим, вони врятовані від будь-якої критики ззовні). Та не читаючи матеріали російських ЗМІ про Захід (або, якщо взяти більш показовий приклад, про війну у Грузії), важко уникнути підозри у тому, що ЗМІ надто тісно пов’язані з Кремлем та постійно наражаються на ідеологічну обробку з боку країни.

Коментуючи реакцію західних ЗМІ про війну в Південній Осетії, перед багатьма російськими блоґґерами поставало питання: чому Кремль нічого не робить в онлайновому просторі та захищати гідність батьківщини доводиться блоґґерам? Невже бюрократи не розуміють, що не менш важливо завоювати співчуття з боку Заходу? Можливо, Кремль діє хитріше: навіщо врешті-решт, витрачати час на штучно створені нарративи, лобістів та маніпуляцію традиційними ЗМІ, коли є тисячі блоґґерів та коментаторів, котрі готові безкоштовно та частенько, набагато ефективніше, просувати лінію Кремля?

* user-generated контент – контент (будь-яке інформаційно-значуще (змістовне) наповнення інформаційного ресурсу), який створюється користувачами.

Публікація “Open Democracy”, США, ИноСМИ.Ru

Дізнавайтеся головні новини першими — підписуйтесь на наші push-сповіщення.
Обіцяємо повідомляти лише про найважливіше.

Відправити другу Надрукувати Написати до редакції © За матеріалами inosmi.ru / А.М.
Побачили помилку - контрол+ентер
Погляди 20 листопада, 2008, 15:52 860 4
Додати до обраного
Останні Перші Популярні Всього коментарів: 4
  • Макс Макс 8 вересня, 23:26 Згоден 0 Не згоден 0 поняття мережевої війни має зовсім інше значення - не путайте її з інформаційною війною. мережева війна - це суто військовий термін. Це - стратегія ведення війни. Суть стратегії у декількох словах: 1)знищення розвідувальної і спостережної системи ворога 2) знищення ППО 3) знищення ракет, танків...споруд, обєктів 4) зачистка території. відповісти цитувати Дякуємоспам
Вибір редакції