Заробітчанське щастя

Укрaїнa 9 вересня, 2007, 21:05 435
Додати до обраного
Фактично кожен другий заробітчанин залишив удома сім’ю. Тільки один з десяти наразі бездітний. Із собою змогли забрати своїх дітей не більше 6% заробітчан.

Українство
УНІАН
Фактично кожен другий заробітчанин залишив удома сім’ю. Із собою змогли забрати своїх дітей не більше шести відсотків заробітчан.
Італійські чоловіки дивуються, чому в Україні на заробітки їдуть жінки, а чоловіки вдома залишаються, адже коли Італія свого часу переживала трудову міграцію своїх громадян, усе було навпаки.

Це – сім’я італійського політика та лікаря Антоніо Сілі Скаваллі. Улюблені донечки Франческа та Летиція. І кохана дружина Алла. До Італії Алла приїхала сім років тому, щойно закінчивши педуніверситет.

Алла Попова, колишня заробітчанка: "Що може чекати вчителька початкових класів в Хмільнику Вінницької області на Україні? Коли немає роботи? Багато хабарів треба було заплатити, щоб знайти роботу."

Аллине заробітчанство було нетривалим, але насиченим - вона і в закинутому базарі жила, і недоїдки в піццерії збирала, і голіруч дубила шкіри на фабриці. З майбутнім чоловіком зустрілася випадково на вулиці в Римі.

Антоніо Сілі Скаваллі, чоловік колишньої заробітчанки: "Мене вразила її краса. Це було кохання з першого погляду."

Тепер Алла всім сеньйорам сеньйора. Чоловіка ласкаво кличе «Антошкою». Він її свободи не обмежує. В Італії Алла здобула другу вищу освіту. Хоч грошей і не бракує, пішла працювати перекладачем до урядової установи. Дітей тим часом доглядає бабуся. Зять тещу обожнює.

Антоніо Сілі Скаваллі, чоловік колишньої заробітчанки: "Свята дорогенька Людмила Миколаївна Попова, моя теща! Без неї було б дуже важко жити, вона нам багато в чому допомагає."

А П’єр-Павло Бонареллі, як одружився з українкою, так по-українськи й говорити навчився. Вони живуть у невеличкому гірському селі Монгедоро, що під Болоньєю – по сусідству ще з чотирма такими ж українсько-італійськими сім’ями.

Надія Бонареллі, колишня заробітчанка: "Велика різниця між нашими та італійцями, які шкодують жінок, вміють залицятися до жінок. І тримають сім’ю взагалі-то мужчини, а у нас – жінки."

Ірина свою половину також знайшла в Італії. З тією тільки різницею, що Андрій - такий же заробітчанин, як і вона сама. Він – тернополянин, вона – львів'янка. Познайомилися та одружилися у Брешії.

Для обох це – другий шлюб. Перший у обох не витримав випробовування заробітками. Ірина та Андрій, на жаль, у цьому не самотні. За словами психологів, мало не кожна друга заробітчанська сім’я – кандидат на розлучення. Якщо мотиви у кожного свої, то причина, зазвичай, одна – “італійський синдром” – відчуття незахищеності, непотрібності та відчуженості, яке має заробітчанка, коли приїжджає додому. Чоловіки ж страждають на комплекс неповноцінності, бо змушені виконувати не властиву для себе хатню роботу й доглядати дітей.

Надія Бабінська-Паоліні колишня заробітчанка: "Чоловік сказав: «Їдь ти. Заробляй гроші, передавай додому і не хвилюйся. Все буде добре – що гроші підуть на будинок і дітей.» Гроші чоловік витратив на себе - тільки я поїхала, у чоловіка з’явилася інша жінка."

Наталя Згорько колишня заробітчанка: "За рік немає з чим їхати, за 2 – нема до кого. Тут такі історії, що “Санта-Барбара” отдихає."

Микола Борецький чоловік заробітчанки: "Правду кажучи, слухи всякі ходили – повадки наших жінок за кордоном. Хоч і не вірив, сім’я все ж, але якійсь відбиток залишали ці слухи. Знаєте, місток непорозуміння і зараз інколи проскакує. 2 роки зробили своє."

Аби врятувати шлюб, деякі сім’ї йдуть “на возз’єднання”. Однак це доступне не кожному. Щонайменше, заробітчанин має бути легалізованим, орендувати квартиру. Що більше членів сім’ї, то більшою має бути її площа – зокрема, в Італії - до шістдесяти квадратних метрів на двох. Мати постійну роботу зі щорічним заробітком на одного – чотири тисячі євро.

Анхель Перес Бон маті, адвокат: "Такі гроші трудові мігранти заробляють. Проблема ж у тому, що часто отримують їх «у конвертах». І коли потрібно надати довідку про доходи, їм показати нічого. Інший камінь спотикання – заробітчанин повинен довести, що людина, яку він хоче забрати до себе, фінансово залежить від нього. А для цього йому потрібно показати суми, які він переказує додому."

Хто може, забирає до себе й дітей, як це зробила Ірина зі своїм старшим сином Віктором. Разом з Андрієм уже тут народила донечку Авеліну. Сімейне життя вони будують за українським звичаєм, побут – як заведено тут. Їм смакує італійська піцца, однак її часто «закусують» рідним Олів’є.

Ірина Устіянич заробітчанка: "Плани на майбутнє – купити житло, поступити в інститут, залишитися тут."
Таких, як Ірина та Андрій, насправді тільки один із десяти - майже половина заробітчан планують назавжди повернутися додому вже у найближчі рік-два. Хоча, кажуть, для багатьох цей «рік-два» триває вже десятиліття.

Дізнавайтеся головні новини першими — підписуйтесь на наші push-сповіщення.
Обіцяємо повідомляти лише про найважливіше.

Відправити другу Надрукувати Написати до редакції © За матеріалами ТСН / А.Ф.
Побачили помилку - контрол+ентер
Укрaїнa 9 вересня, 2007, 21:05 435
Додати до обраного
Всього коментарів: 0
Вибір редакції