Заробітчанський фольклор

Ті, про кого Муза забула, грають у футбол© ТСН
Укрaїнa 8 вересня, 2007, 22:15 1553
Додати до обраного
Музою для наших заробітчан, що працюють на жорстоких "сеньйор" і "сеньйорів" світзаочі, стає далеко не краса далеких земель...

Музою для Марії стало не блакитне небо Неаполя, а жадібна господиня-багатійка. На поезію «надихали» голодний пайок, мало не цілодобове прибирання двоповерхової вілли, заборона без дозволу виходити надвір. Вірші писала нишком - ночами, аби, боронь Боже, не побачила сеньйора. В них – надії, біль, розчарування, зрідка радість.

В один момент людина опиняється відрізаною від усього – від рідної землі, від сім'ї, від мови, не знаєш жодного слова. Дуже важко.

За кожним із майже сотні її віршів - окрема історія. Кілька заробітчанка переклала італійською. Мовою роботодавців хоче написати ще й прозу про життя українців в Італії, аби сеньйори змогли подивитися на себе з боку.

Марія Сакуляк, поетеса: "Не буду я розповідати, що нам прийшлось тоді пізнати. Як нас водили по хатах, на показ немов яких телят. Як за роботу ми платили. І як у сім’ях різних жили. І як знущалися із нас сеньйори наші, і не раз..."

Ці ж жіночки збираються випустити диск “Емігрантських наспівів”. Гурт «Калина» із Салерно, що неподалік Неаполя, за п’ять років свого існування з концертами об’їздив пів Італії. Це попри те, що більшість “артисток” мають лише півтора вихідних на тиждень – у четвер по обіді та в неділю.

Алла Рорат, співачка: "Я як почала співати, мені легше стало."

Кажуть, деяким сеньйорам так подобається музикування українок, що вони дозволяють їм репетирувати у себе вдома. До речі, тужливих українських пісень в репертуарі «Калини» з кожним роком меншає. Цього вимагає італійська публіка.

Ольга Тарасюк керівник гурту “Калина”: "Вони слів не розуміють. Їм подобається наша музика. Вони плескають, кричать «браво». Перше, що їх цікавить – наш вигляд."

А для Валерія Васькова та його дружини Маріти мистецтво стало ще й заробітком. Починалося все з вулиці, де для туристів Валерій малював ось такі «лісабончики». Нині професійні художники Васькови мають салон в одному з торгівельних центрів Лісабона, їхні імена - у «Золотій книзі сучасних художників Португалії». А сім років тому Муза, очевидно, вважала, що на голодний шлунок їм творитиметься легше - подружжя жило в маленькому підвалі без вікна, і два з половиною євро за першу продану картину здавалися їм скарбом.

Валерій Васьков, художник: "На ці гроші я зміг перекусити – сандвічі з чайком – і купити алюмінієву кружку. Для мене це була радість, бо це єдине, що в мене з’явилось із господарства."

Деякі зі своїх нинішніх картин Валерій оцінює у кілька тисяч євро. Однак не приховує: португальці їх купують рідко. Більший попит там на симпатичні «лісабончики». Їх малює Маріта. І часто саме на її гроші живе сім’я.

Ну а про кого Муза забула, грають у футбол. Ось це – матч між заробітчанами та поліцейськими. Наші, на жаль, програли. Тренуються заробітчани без проблем – футбольних полів не бракує. Щоправда, команда збирається тільки один вечір на тиждень – бо ж, кажуть, приїхали сюди не грати, а працювати.

Заробітчанський фольклор

Укрaїнa 8 вересня, 2007, 00:00

Дізнавайтеся головні новини першими — підписуйтесь на наші push-сповіщення.
Обіцяємо повідомляти лише про найважливіше.

Відправити другу Надрукувати Написати до редакції © За матеріалами ТСН / А.Ф.
Побачили помилку - контрол+ентер
Укрaїнa 8 вересня, 2007, 22:15 1553
Додати до обраного
Всього коментарів: 0
Вибір редакції