Зупинити епідемію СНІДу. Коли і як Україна переможе ВІЛ

© Reuters
В Україні існує концентрована епідемія СНІДу з можливістю генералізації у кількох регіонах. Але зараз в українців з'явився шанс побороти недугу.

1 грудня світ відзначає День боротьби зі СНІДом - загрози, про яку українці дещо забули на фоні інших буремних подій.

А тим часом швидкість поширення ВІЛ/СНІДу в Україні хоча і перестала зростати потужними темпами, все одно є найвищою серед країн Східної Європи. При тому, що в цілому у світі, за даними ООН, швидкість поширення епідемії сповільнилася на 20%.

Читайте також: Епідемія ВІЛ: у російському Єкатеринбурзі люди в паніці масово здають тести на вірус

Нещодавно хвилю інтересу суспільства до цієї проблеми спричинила паніка у ЗМІ та соцмережах щодо повідомлення про епідемію СНІДу в Росії, де ситуація із захворюваністю ще гірша, ніж в Україні. У листопаді російська чиновниця заявила, що у Єкатеринбурзі, де майже 2% містян мають ВІЛ-позитивний статус, начебто оголошена епідемія СНІДу.

"В цілому Свердловська область перебуває на першому місці в Росії за кількістю хворих на 100 тисяч населення, а в самому Єкатеринбурзі офіційно оголошено епідемію ВІЛ", - цитували журналісти Тетяну Савінову, першого заступника начальника управління охорони здоров'я Єкатеринбурга.

Світ відзначає День боротьби зі СНІДом

Сніданок з 1+1 1 грудня, 10:02
За даними ООН, поширення СНІДу за останній рік зменшилося, але і на сьогодні майже 40 мільйонів людей по всьому світу хворі. І, на жаль, Україна посідає одну з перших позицій у Європі за кількістю інфікованих. Сніданок розпитав українців, як часто вони здають кров на ВІЛ.  

Пізніше чиновниця пояснила, що саме зараз епідемію ніхто не оголошував, мовляв, така епідеміологічна ситуація у регіоні склалася вже давно. Проте насправді реальні цифри можуть бути набагато вищими, адже багато людей навіть не підозрюють про те, що могли заразитися, а відтак не перевіряються і не стають на облік.

Чи є епідемія в Україні

За класифікацією ЮНЕЙДС та ВООЗ, генералізована стадія епідемії ВІЛ-інфекції в країні визначається за умови поширеності ВІЛ-інфекції серед вагітних жінок вище 1%. Ця стадія означає, що хвороба вийшла за межі груп ризику, де циркулювала, і загроза зараження зростає.

Згідно з даними Росспоживнагляду, у низці областей, країв та округів Росії показник захворюваності вагітних перевищує 1%, а у Свердловській та Самарській областях сягає майже 2%.

В Україні схожа ситуація спостерігається у кількох областях. За даними Українського центру контролю за соціально небезпечними хворобами МОЗ (УЦКС), у 2015 році цей показник дорівнював або перевищував 1% у п'яти областях: Одеській (1,69%), Дніпропетровській (1,48%), Миколаївській (1,37%), Херсонській (1,09%) та Київській (1,0%).

Така статистика вказує на широке поширення збудника серед населення репродуктивного віку та можливість генералізації епідемії ВІЛ-інфекції на цих територіях, додали спеціалісти УЦКС.

ВІЛ/СНІД, День боротьби зі СНІДом у Києві
Reuters
Учасник церемонії з нагоди Всесвітнього дня боротьби зі СНІДом у Києві покладає квіти до меморіалу пам’яті жертв СНІДу

Проте панікувати зарано. У цілому по Україні протягом останніх років поширеність ВІЛ серед вагітних поступово знижується: 0,87% у 2013 році, 081% у 2014-му та 0,75% у 2015-му. Водночас варто розуміти, що ці цифри були отримані без урахування даних з Автономної республіки Крим у 2014 році та окупованої частини Донбасу у 2015 році.

Статистика поширення захворювання за останні 15 років в Україні показує, що кількість заражених вірусом кожного року поступово зростала. Невеликий спад відбувся у 2012 році, проте наступного року вірус взяв своє і навіть більше.

Різке зменшення захворюваності спостерігалося у 2014 році (темп зниження 5%) та 2015 році (темп зниження 17,7%). Проте це у першу чергу пояснюється відсутністю даних з окупованих Криму та частини Донбасу.

Дані за дев'ять місяців 2016 року у порівнянні з відповідним періодом 2015 року свідчать, що кількість зареєстрованих ВІЛ-інфікованих українців практично не змінилася. Цього року було взято на облік 11 795 ВІЛ-інфікованих осіб, минулого - 11 680 осіб.

ВІЛ/СНІД інфографіка
ТСН.ua

Водночас статистика не відображає реальну ситуацію, адже враховує лише офіційно зареєстровані випадки, коли людина вже звернулася до медичного закладу і пройшла тестування. Тож спеціалістами UNAIDS (спецпрограми ООН у питаннях ВІЛ/СНІДу) було розроблено кілька дієвих методів, які дозволяють оцінити реальну захворюваність, побачити структуру нових випадків за шляхами передачі інфекції та спрогнозувати ситуацію на майбутнє.

За словами Ольги Варецької, директора стратегічної інформації Міжнародного благодійного фонду "Альянс громадського здоров'я", згідно з моделюваннями UNAIDS Україна демонструє стабілізацію нових випадків та навіть незначне зниження.

За останнє десятиліття відбулася значна зміна у шляхах передачі вірусу. Якщо спочатку головним шляхом зараження було вживання ін'єкційних наркотиків, то у 2008 році почав домінувати статевий шлях.

ВІЛ/СНІД інфографіка2
ТСН.ua

Варецька зазначає, що саме така зміна шляхів передачі інфекції призвела до розмов про генералізацію епідемії чи перехід епідемії на загальне населення. Проте це не відповідає дійсності.

Крім того, зауважила експерт, ці цифри також відрізняються від реальності. Так, за офіційною статистикою, у 2015 році частка статевого шляху складала 72,5%, а вживання наркотиків – 26,5%. За даними ж моделювання UNAIDS, структура була 65% і 35% відповідно.

І більшість з цих 65% - це статеві контакти з групами ризику - споживачами ін'єкційних наркотиків, жінками комерційного сексу та чоловіків, які мають секс з чоловіками.

"Тобто ми бачимо, що статевий шлях передачі все одно пов'язаний з групами ризику. У першу чергу це - статевий контакт зі споживачами ін'єкційних наркотиків. І по-друге, у нас в країні є дуже велика прихована епідемія серед чоловіків, які мають секс з чоловіками. Через таку сильну нетолерантність населення під час офіційної реєстрації вони приховують свій справжній шлях передачі, тому в статистику потрапляють з іншим шляхом зараження, найчастіше з гетеросексуальним, і, відповідно, піднімають ось цей показник гетеросексуального шляху передачі, коли насправді це гомосексуальний шлях передачі", - пояснила Варецька.

Відтак, експерт наголосила, що в Україні немає генералізованої епідемії, проте є концентрована, тобто така, коли високий рівень захворюваності зберігається лише у групах ризику.

Ситуація у Криму та на Донбасі

Частина ВІЛ-інфікованих, які проживали у Криму та на окупованій території Донбасу переїхали в інші українські регіони. Загальна кількість тих, хто став на облік, станом на 1 листопада 2016 року складає 1581 особа, з них 1182 особи з Донецької області, 296 осіб з Луганської області та 103 особи з Криму.

Це переселення, запевняють експерти УЦКС, суттєво не вплинуло на збільшення поширеності ВІЛ-інфекції в інших регіонах країни через незначну кількість ВІЛ-інфікованих переселенців відносно до загальної кількості інфікованих громадян.

Читайте також: СНІД, короста та алкоголізм. Тимчук розповів, на що хворіють бойовики

Через проведення АТО українські служби не можуть отримувати статистику щодо поширення ВІЛ-інфекції на окупованих територіях, проте там продовжує працювати служба ВІЛ/CНІДу, а завдяки ЮНІСЕФ та Глобальному фонду для боротьби зі СНІДом пацієнти отримують ліки, запевнили в УЦКС.

Якщо на Донбасі люди тікали від війни, то у Криму на життя ВІЛ-інфікованих наркозалежних громадян вплинув російський закон, який забороняє використання замісної терапії (ЗМТ). Суть ЗМТ полягає у заміні ін'єкційних наркотиків ліками, які містять опіоїди. Завдяки такому лікуванню наркозалежна людина має можливість повернутися до нормального життя, до родини і роботи. Крім того, неін'єкційне введення препаратів зменшує ризик поширення ВІЛ-інфекції.

Життя з ВІЛ: розвінчання найпопулярніших міфів

Сніданок з 1+1 1 грудня, 10:03
У нас в гостях Дмитро Шерембей – голова Всеукраїнської мережі людей, які живуть з ВІЛ. Дмитро ВІЛ-інфікований вже 19 років. Захищає права людей, що мають ВІЛ-позитивний статус, зокрема на отримання належного лікування. Поговоримо про найпопулярніші міфи, пов’язані з цією хворобою, дізнаємося, чому так важливо перевірятися всім, про новий пункт тестування у Києві та про багато іншого.  

За словами Дмитра Шерембея, голови координаційної ради Всеукраїнської мережі людей, що живуть з ВІЛ (далі Мережа ЛЖВ, - ред.), ситуація на півострові катастрофічна.

"У Криму зростає кількість людей, які стають на облік. Інфікування відбуватиметься й надалі, тому що Російська Федерація знаходиться у минулому Радянського Союзу, сповідуючи репресивний заходи у вирішенні соціальних проблем. З наркозалежними не працюють за гуманітарними програмами, їх просто кидають до в'язниці або ганяють вулицями. В Росії відсутні програми допомоги, підвищення безпеки та зменшення шкоди. Ця політика згубна і лише прискорює розвиток епідемії СНІДу", - зауважив Шерембей.

Ще одна проблемна територія в Україні - це зона АТО. Тестування військових на гепатит С виявило високий рівень захворюваності - 4%. А за результатами поведінкового опитування, з'ясувалося, що 61% бійців не використовували презерватив під час останнього статевого акту, а 18% мали секс з непостійним партнером. Це дуже ризиковані фактори для сплеску ВІЛ-інфекції, зазначає Ольга Варецька.

Перші роки хвороби протікають непомітно, тож оцінити потужність цього сплеску можна буде тільки за кілька років. А він обов'язково станеться. До того ж, погана економічна і політична ситуація, а також війна в країні є найбільш сприятливими умовами для епідемії. 

"Поки що ситуація із захворюванням на ВІЛ драматична. Вона ускладняється неконтрольованими територіями. Це все ж таки частина України, всі ці люди - українці і вони будуть жити в Україні. Це новий виклик, до якого треба готуватися", - додав Дмитро Шерембей.

За його словами, проблема прифронтової і фронтової території полягає у тестуванні, яке не завжди доступне. "Є низка програм, які там реалізовуються. Але це все епізодичні сплески, які не мають систематичного підходу", - сказав він, зазначивши, що активісти працюють над тим, щоб держава виділила кошти та організувала завжди доступне тестування для військових.

Терапія

Тестування на ВІЛ-інфекцію - це лише частина необхідної роботи. Важливо мати фінансування для лікування людей.

На сьогоднішній день антиретровірусна терапія (АРТ) не дозволяє звільнити організм від вірусу імунодефіциту людини, але вона здатна забезпечити максимальне пригнічення реплікації ВІЛ, відновлення функції імунної системи, подовження та підвищення якості життя ВІЛ-інфікованих осіб, попередження розвитку СНІД-асоційованих захворювань та навіть передачі ВІЛ до інших осіб.

Наразі АРТ забезпечується з трьох джерел фінансування: державний бюджет (забезпечує лікування майже 61,8% ВІЛ-інфікованих), Глобальний фонд для боротьби зі СНІДом, туберкульозом та малярією (майже 33,7%) та Надзвичайного плану президента США по зниженню тягаря СНІДу або PEPFAR (4,4%).

Крім того, цього року для закупівлі АРТ вперше у Східній Європі були залучені приватні кошти. Фонд Олени Пінчук АНТИСНІД взявся фінансувати лікування 1300 киян у 2017-2018 роках. Бюджет проекту склав більше 6,5 млн грн. Для пацієнтів мають закупити препарати шостого покоління, які поки недоступні в Україні.

Для порівняння, з державного бюджету на потреби терапії для ВІЛ-інфікованих у 2016 році було виділено 253 тис. грн. Звичайно, цих коштів було недостатньо для забезпечення лікування українців з ВІЛ-позитивним статусом.

В Україні запроваджують нові стандарти лікування грипу та застуди

Сніданок з 1+1 30 листопада, 14:03
Пити пігулки дітям тепер - не рекомендовано. У переліку "небажаних ліків" опинилися також рослинні препарати та вітаміни. Міністерство охорони здоров’я поширило документ, в якому закликає лікарів обмежити призначення антибіотиків, противірусних препаратів та сиропів від кашлю. Сніданок з’ясував, як тепер лікуватимуть дітей від застуди та чи готові українці відмовитися від звичних ліків.  

Офіційно на обліку в Україні стоїть близько 130 тисяч осіб, з яких АРТ отримують лише 64 тисячі. Виходить, що половина хворих не тільки лишаються переносниками інфекції, а ще й не мають можливості врятувати своє здоров'я. Адже ліки від ВІЛ не можна запросто купити в аптеці. Процес терапії має відбуватися під контролем лікаря через високу здатність вірусу до мутацій.

Дмитро Шерембей зазначає, що головний фактор впливу на епідемію СНІДу - це доступ до АРТ. І щойно Україна досягне 100%-го запезбечення інфікованих терапією, це стане найбільш радикальним кроком у зупинці епідемії СНІДу.

І саме зараз, каже Шерембей, в України є можливість зробити цей крок. "Всеукраїнська мережа ЛЖВ спільно з благодійним фондом "Пацієнти України" домоглася найвищого збільшення фінансування програм лікування в Україні за всю історію епідемії. Уряд України, міністерство охорони здоров'я і міністерство фінансів пішли нам на зустріч і погодилися збільшити до необхідного рівня фінансування зупинки епідемії СНІДу, туберкульозу та гепатиту. За ці гроші, це близько 800 млн грн на всю діяльність в наступному році, вдасться досягти більше 90%-го охоплення лікування", - наголосив голова координаційної ради Мережі ЛЖВ.

Необхідні для боротьби з ВІЛ/СНІДом кошти внесені до проекту бюджету на 2017 рік, який вже пройшов перше читання у Верховній Раді. Народні депутати мають схвалити держбюджет до кінця цього року. Це надасть можливість отримати лікування ще для 34 тисяч ВІЛ-позитивних пацієнтів.

А тим часом до Дня боротьби зі СНІДом представники державної та місцевої влади, міжнародних організацій та громадського сектора організували акцію "Абонемент на життя".

Абонемент на життя
Всеукраїнська мережа ЛЖВ
Дмитро Шерембей вручає "Абонемент на життя"

Акція пройшла у 25 регіонах України, під час якої 101 тисяча ВІЛ-позитивних українців отримали лікування АРТ на 2017 рік. 

Абонемент на життя
Всеукраїнська мережа ЛЖВ

Профілактика

Незважаючи на те, що поширення ВІЛ-інфекції в Україні перестало активно зростати, проблема лишається актуальною і про неї не можна мовчати. Наразі є два види діяльності щодо зупинки поширення епідемії – робота з групами ризику та робота із загальним населенням.

В усіх регіонах України працює близько 140 неурядових організацій, основна задача яких - профілактична робота з групами ризику, донесення інформації, видача засобів захисту, презервативів, шприців для споживачів ін'єкційних наркотиків, а також тестування.

За словами Ольги Варецької, дослідження серед споживачів ін'єкційних наркотиків виявило, що саме тестування є серйозним фактором захисту від інфікування. Коли люди тестуються, у них підвищується рівень безпечної поведінки, тож ризик інфікування знижується.

За її словами, робота з групами ризику фінансується Глобальним фондом і програмою президента США PEPFAR. Проте донорська підтримка не вічна, тож дуже важливо, щоб держава також включилася у цю роботу. Інакше усі досягнення легко можуть зійти нанівець.

Також важливим лишається інформування населення, зокрема проведення просвітньої роботи з підлітками, про загрозу, якою є для життя і здоров'я ВІЛ-інфекція, а також про способи уникнення зараження.

ВІЛ/СНІД
ТСН.ua

Тут активісти також проводять зустрічі зі студентами і школярами, організовують інформаційні компанії щодо толерантного відношення до людей з позитивним ВІЛ-статусом, про доступ до лікування. Водночас, каже Дмитро Шерембей, вкрай не вистачає серйозної інформаційної кампанії на державному рівні.

"По суті, це банальні і прості форми безпеки - у статевих відносинах, у народженні дитини та в контакті з будь-якою рідиною. Люди мають розуміти, як себе убезпечити. Також вони повинні розуміти, що тестування - це можливість управляти своїм станом здоров'я у майбутньому. Якщо рекламувати доступ до лікування, яке має бути в лікарнях, то люди самі підуть і тестуватися, і дізнаватися про свій діагноз, і йти далі отримувати терапію", - зауважив Шерембей.

Діагноз ВІЛ-позитивний вже давно перестав бути вироком. І це доводять історії українців, які колись вирішили боротися за життя і перемогли.

Віталій Ткачук
Всеукраїнська мережа ЛЖВ
Віталій Ткачук, член Координаційної ради Мережі ЛЖВ

- Початок 90-х характеризувався швидкими досягненнями - швидкі гроші, швидка слава, швидкі задоволення. Для мене настав час швидкого вирішення проблем за допомогою наркотиків. Відмінний, як мені здавалося тоді, рецепт: і ейфорія, й анестезія від переживань, і данина моді. Тут є одна лише віха для мене - 2000 рік, діагноз ВІЛ.

Що я тоді розумів про це? СНІД - це болісна смерть у найближчий (рік-два) час. Різниці між ВІЛ-інфекцією та її останньою стадією - СНІДом - взагалі не знав.

Діагноз - це клеймо знедоленого, я навіть сам у душі міняв ставлення до тих своїх знайомих, про яких чув, що у них ВІЛ. Я не бачив іншого виходу, ніж піти з життя. Вранці мені поставили діагноз, а ввечері я повісився. Так, у буквальному сенсі. На щастя, не остаточно. Я щось намудрував із довжиною мотузки, пошкодив лише шию, а піджати ноги вже не наважився.

Почалося нова "нежиття", тепер уже зі статусом "СПІДозного", як нас в очі і позаочі тоді називали усі, навіть найближчі. Психічно і соціально я скочувався в усе більшу яму. Наркотики став вживати відчайдушно, щоденне дозування, необхідне для повної анестезії психіки, зросло в рази.

2000-й, 2001-й... У всьому світі вже повним ходом йшла епоха АРВ-терапії. Україна залишалася на задвірках цивілізації, людям з ВІЛ могли призначати вітаміни, та й то не всім і не завжди. Я розумів, що шансів купувати лікування за кордоном за ціною близько $ 10 тис. за річний курс у мене абсолютний нуль.

Мені було 25, я не жив толком, а тепер і не поживу - таке відкриття звалилося на мене одного разу. І раптом прокинулася така жалість до себе, така жага життя - нормального... хоч скільки-небудь...

Початок 2002-го, я ліг в лікарню на детоксикацію (очищення організму від наркотиків), одразу звідти поїхав зі свого міста на реабілітацію до Києва. Рішення було однозначним: не має значення, скільки мені залишилося, важливо, що я проживу цей час Людиною.

Ліків у той час в Україні досі не було. Ми збиралися в кружки, мріяли про ліки, нарікали на швидку смерть і в котрий раз приймали рішення - жити у що б то не стало. Це було вже добре життя. Ми вірили і дочекалися.

2003-й. В Україні завдяки міжнародній допомозі набирають на лікування перші кілька десятків людей. Найважчих, для кого не-лікування - смерть вже завтра.

2004-й. Лікування стає доступним для тисяч. Все ще не держава бере на себе відповідальність. Як і раніше активісти, неурядовий сектор і міжнародні благодійні фонди піклуються про українців з ВІЛ.

Перша схема препаратів - безвідмовна, як автомат Калашникова, Калетра з Ламівудіном/Зидовудіном. Незручна в прийомі (дуже великі за розміром таблетки), але така жадана. Мені нічого не боліло і не було ніяких помітних проявів хвороби, але з лікуванням стало краще врази - загальний тонус, енергійність, апетит, сон.

АРВ-терапія, виявляється, не тільки рятувала мені життя, а ще й знижувала кількість вірусу в моїй крові до незначного рівня, безпечного для інших людей. Інформація дозволила викреслити себе з числа маргіналів. І залишити за собою право на звичайне, а в чомусь навіть корисне, життя.

У цей же час я дізнався про організацію людей, що живуть з ВІЛ. Мене тягнуло до них і одного разу я зважився подати свою кандидатуру на позицію соціального працівника в Центр допомоги - один з підрозділів Всеукраїнської Мережі ЛЖВ у Києві. Самий початок 2005 року - я серед своїх.

Ми домагалися розширення програм лікування, збільшення фінансування донорськими організаціями, про проблему ВІЛ/СНІДу в Україні почути у всьому світу і на дуже високому рівні. І в якийсь момент держава нас почула і сприйняла - програми з ВІЛ/СНІДу в Україні повинні фінансуватися державою. Це була неймовірна перемога.

Сьогодні ВІЛ перестав бути смертельним діагнозом. Вже давно перестав. Звичайно, існують складнощі з доступом до лікування. Звичайно, за ці роки число людей в Україні, що живуть з ВІЛ, збільшилося неймовірно, відповідно, і тих, кому потрібно лікуватися, стало більше. Але й активізм набрав такої потуги, що навіть у цьому році, коли Україна переживає військовий конфлікт й економічну кризу, вимога пацієнтської спільноти збільшити бюджет держави на охорону здоров'я проігнорувати не вдалося. Плюс 2 мільярди гривень, 800 млн з яких підуть на ВІЛ/СНІД у 2017 році - це наша реальність сьогодні.

Наталя Ковнір
Facebook/Наталя Ковнір
Наталя Ковнір, працівниця Мережі ЛЖВ

- Діагноз ВІЛ-позитивна мені поставили в 1997 році. Я тоді вживала наркотики. Мені потрібно було пройти детокс, знизити дозу, і я лягла у лікарню. І там без мого відома зробили аналіз. У ті часи у всіх наркозалежних, які лягали у медичні заклади, з будь-якої причини, брали аналіз на ВІЛ.

Тоді мене дуже сильно зачепив спосіб, у який мені повідомили про результат. Тоді це робили у санепідемстанції. І панночка, яка мені про це говорила, сказала, мовляв, я сама дострибалася і мені залишилося жити два роки. Мовляв, сама винна, чого ти хотіла.

Коли я дізналася про діагноз, у моєму житті нічого не змінилося. Я продовжувала вживати наркотики, тому що просто не бачила іншого виходу. Я наче вперлася у стіну і взагалі нічого не бачила, не чула, не розуміла. Я ні з ким це не обговорювала. Я просто плакала, мені було прикро, тому що всі мої мрії і плани рухнули. Хоча які плани можуть бути у людини, яка вживає наркотики...

Єдиний вихід, який я тоді бачила, - це продовжувати обраний стиль життя, а це були наркотики. Я убивалася повністю, остаточно. Але пройшло два, два з половиною, три роки, і нічого не відбувалося. Взагалі нічого не відбувалося - здоров'я не погіршувалося. І тоді я почала замислюватися, що треба щось у цьому житті змінювати.

Мені тоді допомогли друзі. Спасибі їм величезне. Я потрапила у реабілітаційний центр, пройшла курс реабілітації. З 2001 року я припинила вживати наркотики. І по сьогоднішній день, слава Богу, жива.

Антиретровірусну терапію я почала приймати у 2003 чи 2004 році. Я тоді вже була у тверезому розумі й при пам'яті. Коли я повернулася з реабілітаційного центру у своє улюблене рідне місто, в Полтаву, мені запропонували переїхати до Києва на роботу в Мережу ЛЖВ. Вона як раз тільки починала розвиватися.

Тут я встала на облік в Київський міський центр СНІДу та там отримувала АРТ. І ось уже 14-й рік я тут живу, працюю. У мене тут все. І сім'я теж.

З першим чоловіком я розійшлась, як тільки почала одужувати, бо він не хотів полишати наркотики. Другий раз вийшла заміж, коли переїхала до Києва. Ми розлучилися через три роки, але це не залежало від мого статусу. Просто якось так вийшло.

Позитивний ВІЛ-статус абсолютно не заважає будувати відносини. Навпаки, мій чоловік дуже сильно мене підтримував. Тепер у нього своя сім'я, у мене своя, але ми продовжуємо спілкуватися. І зараз у мене благополучний цивільний шлюб.

Ольга Скичко

Дізнавайтеся головні новини першими — підписуйтесь на наші push-сповіщення.
Обіцяємо повідомляти лише про найважливіше.

Відправити другу Надрукувати Написати до редакції © За матеріалами ТСН.ua /
Побачили помилку - контрол+ентер
Останні Перші Популярні Всього коментарів: 4
Вибір редакції