ТСН.ua дізнавався, які ризики несе ініціатива МОЗу про посмертне донорство і чи не перетвориться Україна на "постачальника органів" багатіям та іноземцям.
Кожен українець може стати донором органів після своєї смерті, якщо за життя юридично не оформить відмови від цього. Про це йдеться в концепції розвитку служби трансплантації органів, яку розробило Міністерство охорони здоров'я і подало на розгляд у Верховну Раду. І саме ця новація викликала найбільше обурення в суспільстві через очевидні ризики такого кроку.
Натомість трансплантологи усіляко підтримують дану законодавчу ініціативу, посилаючись на те, що трупне донорство в нашій країні сьогодні фактично блоковане, але при цьому щороку з'являються тисячі людей, що потребують пересадки того чи іншого органу.
Це підтверджує і постійна рубрика ТСН.ua "Допомога", яка постійно оновлюється повідомленнями та трагічними історіями людей, які потребують медичної допомоги та дороговартісних операцій, у тому числі й пересадок органів. Так, наприклад, 29-річний мешканець Дніпропетровська Єгор Низяєв, з дитинства інвалід першої групи, потребує трансплантації легенів і серця, та дев'ятимісячний Ярослав, що страждає від рідкісної хвороби печінки, і життя якого може врятувати тільки трансплантація. На жаль, таких прикладів чимало. І для таких людей запровадження практики, що пропонується МОЗом, може надати шанс на життя.
Попри очевидний позитивний момент даної ініціативи, вона передбачає низку ризиків, про які поспішили попередити експерти та медичні юристи. Зокрема, наголошується на тому, що в українських реаліях це може призвести до процвітання "чорного" ринку трансплантологів, численних зловживань з боку лікарів тощо.
Не готові до таких нововведень і українці. Інтернет-опитування, проведене ТСН.ua, що ставило на меті дізнатися, чи готові наші співвітчизники стати потенційними донорами після смерті, засвідчило, що таких небагато – 17,5% від усіх опитаних (всього 5557 осіб), а більше третини читачів (36,5%) переконані, що "в Україні це небезпечно, і тут можуть вбити заради органів".
Українців будуть "потрошити", але не у підвалах
Резонансна ініціатива МОЗу щодо дозволу вилучення органів у померлих, якщо вони не написали відмови від цього за життя, пов'язана із низкою ризиків та зловживань, які можуть виникнути, вважає лікар анестезіолог-реаніматолог, експерт сектору охорони здоров'я Фонду суспільної безпеки Віталій Скороходов. Але занепокоєння українців тим, що всіх "кинуться розбирати на запчастини", на його думку, є перебільшенням.
"У підвалах людей "потрошити" не будуть, адже будь-яка пересадка органів вимагає серйозної підготовки: працювати повинна бригада спеціально підготованих лікарів, мають бути наявні необхідні консерванти та спеціальні умови для збереження органів, а також підготовлений донор", – пояснив лікар.
Проте, Скороходов зазначив, що, зважаючи на те, що в Україні "сформувалася кримінально-олігархічна держава" і "товаром є все", можливі нюанси. Так, за його словами, в умовах, коли лікарі-початківці отримують зарплату близько 200 доларів, лікарі вищої категорії – 350 доларів, як в Україні, їх дуже легко зацікавити високими прибутками.
"У підсумку "під дахом" або олігарха, або міліції може з'явитися клініка, що займатиметься "розбиранням" людей. У підвалах такі операції не робитимуться, але із лікарнями, що мають гарних хірургів, можуть домовлятися певні фірми, що займаються трансплантацією, і, таким чином, може відбуватися пересадка органів", – застеріг фахівець.
Тому перш ніж запроваджувати таку практику, слід створити жорстку систему контролю з боку держави та громадських організацій у цій сфері, а також підвищити заробітну плату медикам, аби не було зацікавлення у "лівому" заробітку, вважає Віталій Скороходов.
Ще одне зловживання з боку лікарів, за словами експерта, може виникнути у момент встановлення смерті. Він розповів, що органи забираються в більшості випадків у ще фактично живої людини, в якої консиліум лікарів встановив смерть мозку, і життя хворого підтримується тільки завдяки медикаментозним і апаратним втручанням.
"Враховуючи, що медицина фактично стала платною, боротися за життя тих, кому не вистачає грошей на медикаменти, не будуть. Навіть не тому, що лікарі цього не хочуть, а тому, що не мають чим. У цьому випадку частина хворих, які могли б вижити при інтенсивному лікуванні, перетворяться на донорів органів", – зазначив фахівець.
Оскільки смерть мозку встановлює консиліум лікарів, тож можуть виникати випадки, коли матеріально зацікавлені медики перестануть боротися за життя ще перспективного хворого, якщо виникне потреба в його органах, вважає Віталій Скороходов. "Консиліум може прийняти рішення про припинення штучного підтримання життя. А при злиденних зарплатах лікарів завжди знайдуться ті, хто буде за винагороду приймати такі рішення, або хто взагалі не надаватиме необхідний об'єм допомоги людині, сподіваючись, що вона помре, а її органи можна буде пересадити комусь іншому", – пояснив експерт.
Також із прийняттям такого закону без запровадження жорсткої системи контролю Україна ризикує перетворитися на ще одне світове джерело органів, як, наприклад, це сталося з Сербією, вважає Віталій Скороходов.
"У Сербії, після того як Югославію розірвали на частини, а вся промисловість майже була знищена, серби опинилися без роботи, і їм не залишилося нічого, окрім як продавати свої нирки як донорські органи. Для багатьох це стало єдиним джерелом прибутку. Те саме може статися і в Україні, де майже два мільйони безробітних. Що їм залишається робити? Тоді Україна стане ще одним джерелом донорських органів", – наголосив експерт. При цьому, за його словами, може почати квітнути "чорна" трансплантологія.
Незважаючи на наявні ризики, у прийнятті такого закону є певний сенс, враховуючи недосконалість українського законодавства, що регулює питання донорства, та нестачу донорських органів у країні, вважає Скороходов. Але при цьому, він підкреслив, має бути дуже жорсткий контроль та проведення серйозної пояснювальної роботи з громадськістю. "Найскладніше в роботі лікаря повідомити родичам, що їхня близька людина померла, а, тим більше, водночас запитати дозволу забрати органи померлого. Це морально складно і для лікаря, і для родича. Тому сьогодні у нас ніхто з родичів померлих не погоджується на це", – розповів лікар.
Ціль зрозуміла, але засоби туманні
На думку медичного адвоката, партнера юридичної кампанії "Бабич, Сисоєнко і Партнери" Олени Бабич, позитивним моментом такої ініціативи МОЗу є збільшення шансів пацієнтів, які потребують пересадки органів, на життя. "Сьогодні пересадка органів від померлих є, скоріше, винятком, ніж правилом, адже родичі померлих не завжди погоджуються на такий крок", – додала вона.
Негативним же моментом, за словами Олени Бабич, є моральна і технічна неготовність України до впровадження таких ініціатив.
"У нашого суспільства здебільшого негативне ставлення до такого явища. Також, одразу постає суто технічне питання: як на практиці діятиме механізм реалізації даних законодавчих ініціатив у частині процедури написання особою відмови бути донором, створенням бази таких заяв-відмов, питання можливості доступу до такої бази, в тому числі, несанкціонованого. Крім того, такі ініціативи потребують значного додаткового фінансування даної галузі. І це при тому, що на сьогодні відчувається значний брак коштів на фінансування системи охорони здоров'я в цілому", – наголосила юрист.
Крім того, прийняття такого закону може посприяти процвітанню "чорного" ринку органів, вважає експерт. Але з іншого боку, зазначила вона, і з чинним законодавством в Україні існують такі випадки, тому це більше питання впровадження належної системи контролю, посилення відповідальності медичних працівників та якості роботи правоохоронних органів з попередження такого роду злочинів.
"Полювання" на донорів
Рано чи пізно цей закон буде прийнятий в Україні, переконаний член Комітету Верховної Ради України з питань охорони здоров'я, міністр охорони здоров'я опозиційного уряду Сергій Шевчук. Він вважає такий крок "прогресом у медицині", порятунком життів і отриманням величезних коштів, які залишатимуться в державі і йтимуть на розвиток науки і медицини.
Проте, на думку депутата, діяти потрібно було інакше.
"Кроки МОЗу настільки неправильні, що складається враження, ніби так зроблено навмисно, аби завалити цю добру справу. Насторожує, що ініціатива надійшла від когорти трансплантологів та хірургів, які прикриваються МОЗом і вирішили оминути профільний комітет Верховної Ради. Неправильно, що автори законопроекту намагаються зробити все й одразу, а не крок за кроком, першим із яких мало б бути обговорення цієї теми та створення мережі волонтерів, які б добровільно прагнули стати донорами після смерті", – зазначив політик.
Тобто, за словами Шевчука, автори документу "прокукурікали", але не підготовили належної нормативної бази. І якщо у людини сьогодні виникне бажання стати посмертним донором, вона не знатиме, ані до кого звертатися, де писати заяву, як дізнаються про це бажання спеціалісти в усіх куточках країні. Тож депутат наголошує, що прийняттю такого закону має передувати ретельна підготовка та дискусія, а також важливо вирішувати питання "психологічної непідготовленості населення", через яку зараз найчастіше родичі померлого категорично заперечують проти донорства органів їхньої близької людини після смерті.
Щодо ризиків, які можуть виникнути в разі реалізації такої ініціативи в Україні, Сергій Шевчук зазначив, що може початися "полювання на донорів". "Пересадка органів – процедура, яка дуже дорого коштує. Тож є великий ризик, що дані, які хочуть збирати про кожного (група крові, стан здоров'я тощо), будуть зведені в одну базу і почнеться полювання на донорів. Така небезпека є", – наголосив він.
Крім того, нардеп вважає, що Україна ризикує перетворитися на джерело органів для світу. "Збір персональних даних людини (паспортних відомостей, коду, відомостей про стан здоров'я) нагадує те, як було при Андропові в Радянському Союзі: він провів загальну диспансеризацію, щоб КДБ знало все про кожного – який у кого прикус, яка стопа. Зараз це повторюється, і є дуже небезпечним", – застеріг Шевчук.
Світовий досвід
Практика посмертного вилучення органів існує у багатьох країнах світу, вона є в Європі та США, розповів Віталій Скороходов. "Важко сказати, де її немає. Наприклад, вона широко використовується в Азербайджані, де чимало українців роблять операції. У цій країні існує не тільки посмертне донорство, але й пересадка від живих донорів", – зазначив він.
Крім того, експерт розповів, що у багатьох країнах кожна людина завжди має при собі картку, де записана її група крові та згода на посмертну здачу органів. "В нашому випадку, враховуючи даний законопроект, у кожного повинен буде з'явитися документ, що людина не погоджується бути донором. Але якщо людина забуде картку, а у неї візьмуть органи, одразу виникатиме юридичний скандал", – застеріг фахівець. Тож всі нюанси мають бути чітко прописані в законодавстві.
Те, що практика застосування "презумпції згоди" на законодавчому рівні закріплена в низці європейських країн, зокрема, в Австрії, Бельгії, Франції, Італії та Швеції, підтвердила і медичний адвокат Олена Бабич. Не так давно таку практику впровадили Білорусія та Росія. На думку експерта, з огляду на вкрай велику потребу в Україні в донорських органах, через нестачу яких вмирають сотні пацієнтів, нашій країні безумовно слід брати приклад з країн, в яких вже давно існує позитивний досвід в даному питанні.
"Але задля того, щоб впровадження таких змін було ефективним та дієвим, необхідний певний проміжок часу для підготовки, вивчення досвіду інших країн, інформування та підготовка нашого суспільства до впровадження таких змін. А не так, як, на жаль, іноді відбувається у нас: спочатку прийняли закон, а потім впроваджують механізми його реалізації", – наголосила Бабич.
Надія Майна
А як Ви гадаєте, чи доцільно робити всіх в Україні посмертними донорами?