1984. 2014?

Дата публікації
Поділитись:
WhatsApp
Viber
1984. 2014?

Юрій Андрухович / kiriv.org.ua

Завдання Великого Брата більш-менш очевидне – зробити нашу країну ще страшнішою від його власної.

У неділю вранці, коли наш потяг прибував до Києва, й пасажири почали дедалі частіше вигулькувати у вагонному коридорі, я почув, як хлопець із сусіднього купе сказав своєму супутникові: "Обов'язково почитай "1984" Орвелла, там класно описано те, що з нами збираються робити". А я подумав: "Ну як він угадав? Я ж саме про це й писатиму".

Утім після "законів 16 січня" в такому збігові думок нічого надзвичайного. Привид орвеллівської Океанії наблизився впритул до кожного з нас. "Ви чули? По всій країні підготували 20 тисяч в'язничних місць! Для кого?" – риторично запитував мене напередодні хтось зі знайомих.

Ну так, Джордж Орвелл і його геніальний роман про досконалий (якщо тут такий епітет доречний) тоталітаризм. Протягом останніх років ця книжка знову стала шалено популярною, особливо серед тих, хто народився далеко після не лише 1948-го, але й того ж таки 1984-го. Хоча, здавалось би, що наші діти можуть знати про диктатуру?

Якось мені довелося потрапити на показ однойменного фільму Майкла Редфорда, знятого за тим же романом. Узагалі дивно, як це Голлівуд ще досі не зняв рімейк на цей фільм – зазвичай він на все актуальне реагує дуже швидко. Ну та нічого – скоро вже наша країна опиниться в самісінькому центрі голлівудської кінопродукції. І не тільки її. Бо ми взагалі в самісінькому центрі боротьби за людську гідність і проти Великого Брата.

Так от, якийсь рік-півтора тому ми переглядали той фільм і в залі переважала зовсім молода публіка, студенти. У фільмі їх дивувало все. Наприклад, відсутність справжньої їжі (позаяк продукти були доступні лише членам Партії). Однотипний спецівковий одяг. Бідність і бруд жител, які важко назвати помешканнями. Постільні сцени: "Як це так, що вона не поголена між ногами?!". Зморений, а краще сказати загнаний вигляд головних героїв. А передусім те, що в Океанії, де невпинно триває війна й безкінечно переписується історія, людям уже заборонено не тільки висловлювати свою думку чи взагалі мати її, заборонено вже й кохатися!

Молодих глядачів дивувало те, що цьому страхіттю не існує жодного руху опору, що не видно жодних повстанців, які б усі ці партійні інститути рознесли вдрузки. Зрештою, коли головних героїв схопили посіпаки Великого Брата, дівчата в залі заспокоювали одна одну: "Не бійся, це не порно, її ґвалтувати не будуть". Я піймав себе на враженні, що це, мабуть, єдиний фільм у моєму житті і, певно, єдина книжка, де неможливо бодай раз усміхнутися – настільки все переконливо й безпросвітно.

16 січня всіх нас, із тими молодими людьми включно, злодійкувато і по-шахрайському, боягузливо, злочинно і підло вирішили загнати в орвеллівський світ. Що за демони інструктують цю владу в її дедалі божевільніших діях? Які московські специ понаїхали сюди керувати спецоперацією "братів менших"? Завдання ж Великого Брата більш-менш очевидне – зробити нашу країну ще страшнішою від його власної. Щоб він вряди-годи виглядав цивілізованим посередником між нормальним світом і цим пеклом, до якого нас намагаються запроторити.

Уже 17-го вранці, переглядаючи світлини сотень знайомих і незнайомих українців у друшляках і каструлях, я подумав: "Ось де втілюється літературна класика – в обличчях цих чудових Дон-Кіхотів, які ось у такий незворушно-незламний спосіб виразили свою глузливу і презирливу непокору". Пригадався ще й початок "Трьох мушкетерів", де батько, виряджаючи юного д'Артаньяна в Париж, заповідає йому якомога частіше битися на дуелях, "тим більше, що дуелі тепер заборонені".

Нам, українцям, заборонили не дуелі. Нам заборонили бути людьми. Кожен крок вільної незалежної людини згідно з божевільним планом влади відтепер каратиметься законом. До речі. Я написав "влади"? А, може, пора вже перестати їх так називати? Навряд чи мешканці окупованих територій у роки війни називають "владою" окупантів-пришельців. Тим більше таких, що порушили будь-які межі здорового глузду.

Я знаю, що багато хто з вас нині ще вирішує, чи їхати до Києва. Якщо я смію висловити і свою думку, то ось вона: тисячу разів так. Нас має ставати дедалі більше. Це єдиний шлях унеможливити переворот і зупинити кошмарну перспективу країни-концтабору.

Інакше тим, які виживуть, залишиться до кінця днів своїх сидіти по брудних і холодних норах, вряди-годи перечитуючи заборонений роман Джорджа Орвелла.

Наступна публікація