Історія України стала модним літературним трендом. І жодне цензурування підручників чи обмеження доступу до архівів вже не в силі зупинити цей процес.
Рік, що минає, не відзначився яскравими спробами теперішнього керівництва України кардинально змінити уявлення її громадян про минуле.
На жаль, не тому, що це керівництво врешті отямилося, а тому, що всі важливі для реалізації цього завдання кроки були здійснені протягом двох попередніх років — 2010-го.
Школярі другий рік поспіль навчаються за "скороченими" міністром освіти підручниками, науковці продовжують боротися за своє право на доступ до архівної інформації, недобитий владою залишок Українського інституту національної пам'яті, який би мав займатися злочинами комуністичного режиму, й далі очолює людина, яка сповідує комуністичну ідеологію.
Тож потреби якихось радикальних кроків у 2012 році у влади не було. Тим паче, що на завершення року парламент продовжив повноваження Табачника як головного "смотрящого" за українською гуманітарною політикою.
Отже, все ніби гаразд для влади. От лиш біда з цим "ніби". Його ніколи б не було, якби Янукович і його команда керували тоталітарною державою, в якій "усе для держави і все у ній".
Але Україна, дякувати Богові, такою не є. Тому в не підконтрольних державі інформаційних просторах бачимо справжній реванш української історії, який особливо проявився саме цього, 2012-го, року.
Напевно, такої кількості історичної літератури (наукової, науково-популярної, художньої) на книжковому ринку України не було ніколи. Колись скромні чверть-півполиці в темному закутку книгарні поступово розростаються в цілі відділення історичних книг.
І що дуже приємно — зростання кількості врешті виливається у зростання якості такої літератури. Сьогодні можемо констатувати певний історичний бум в українському книговиданні.
Українці прагнуть знати своє минуле. Це прагнення посилюється двома чинниками — внутрішнім і зовнішнім. Щодо першого, то це вже згадані потуги влади нав'язати своє бачення історії, які викликають зворотну реакцію суспільства — дізнатися приховувану правду.
Друге — це загальносвітове відродження інтересу до історичної літератури, яке проявляється в тому, що серед бестселерів останніх років з'являються наукові дослідження, як, наприклад, "Криваві землі" Тімоті Снайдера, чи товсті романи, як книги Гіларі Мантел (яка цього року вже вдруге отримала престижну Букерівську премію за свою другу історію з часів Генріха VIII).
Але повернемося до українських реалій. У вересні цього року визначено ТОП-10 українських книг за версією книгарень.
До списку потрапили художні книги, сюжети яких стосуються українського минулого — "Музей покинутих секретів" Оксани Забужко, "Залишенець" Василя Шкляра, "Нація" Марії Матіос, "Вічник" Мирослава Дочинця. Неважко помітити, що в центр уваги письменників потрапляли саме ті теми, які так не люблять представники теперішньої влади: боротьба повстанців 1920-х років, Карпатська Україна 1938—1939-х, діяльність націоналістичного підпілля 1940—1950-х.
Схоже, така тенденція збережеться ще принаймні деякий час — у вересні на Форумі видавців у Львові презентували низку нових книг на цю тему, серед них романи Андрія Кокотюхи "Червоний" (про боротьбу вояків УПА на Західній Україні, а згодом їхнє повстання в таборах ГУЛАГу) та Юрія Винничука "Танго смерті" (події якого розвиваються у Львові в 1930—1940 роках, а головні герої гинуть, підірвавшись гранатами в повстанській криївці).
Остання зі згаданих книг стала переможцем престижного конкурсу "Книга року BBC — 2012". Цікаво, що серед видань, які потрапили у топи, не лише історична белетристика, але й науково-популярна література на цю ж тему: в останньому списку найпопулярніших у покупців книгарні "Є" — "Перемога або смерть: український визвольний рух у 1939—1960 роках" Івана Патриляка (перша за багато років узагальнена історія УПА, написана українським дослідником) та книга "Історія з грифом "Секретно"" (збірник статей, що як окрема рубрика з'являлися на сайті www.tsn.ua).
Найбільшою літературної сенсацією останніх років залишається історичний роман Оксани Забужко "Музей покинутих секретів". У 2010 році його названо найкращою українською книгою за версією журналу "Кореспондент".
Незважаючи на те, що від часу виходу роману минуло три роки, він не лише не зникає з українських книжкових рейтингів, але й поступово завойовує закордонні книгарні. На сьогодні видано німецький, французький, англійський, польський переклади, готуються — чеський, російський та хорватський.
Англомовний "Музей покинутих секретів" вже третій місяць очолює список східноєвропейських бестселерів від Amazon (одного з найбільших продавців книг у світі).
У Польщі, попри надзвичайно поширене несприйняття всього, що пов'язано з історією УПА, роман, який вийшов цього року, став справжньою сенсацією, критики пишуть про те, що він вартий відзначення Нобелівською премією з літератури.
Тож історія України, особливо її драматичні сторінки минулого століття, стали модним літературним трендом. І жодне цензурування підручників чи обмеження доступу до архівів вже не в силі зупинити цей процес.
Переконаний, що 2012 рік став лише початком реваншу української історії. Упевнений, що цей реванш не обмежиться лише історією та минулим.
Володимир В'ятрович