Віденський "Бал балів" традиційно є ареною боїв поліції з представниками різних сил. Я би порадив представникам нової української аристократії готуватися до цього.
Викликає занепокоєння та співпереживання новонароджена українська буржуазія. Можна лише уявити як воно – мати джип і не мати, де його припаркувати в столиці своєї батьківщини. Або мати такі-сякі діаманти й не мати жодної можливості продемонструвати їх у тісному дружному колі інших представників буржуазії. Хіба що в дуже тісному, не виходячи з джипу.
Очевидно, хтось турботливий урахував цю нагальну потребу нового соціального прошарку в самореалізації і влаштував у київській філармонії минулими вихідними "діамантовий бал". Статусний, як наголошували організатори, захід нового для України формату. Все як має бути – світське прийняття, "насолода від спілкування в атмосфері сучасних розкошів та нового аристократизму", навіть благодійний аукціон на користь онкохворих дітей (ну, це, мабуть, щоби буржуїни не виглядали повними гівнюками, створюючи атмосферу нового аристократизму в день пам'яті жертв Голодомору).
Одним словом, усе як у людей, як у якій-небудь Ніцці чи в якому-небудь Відні на якому-небудь "Балі балів". Правильна й архіважлива ініціатива – не все ж перейматися проблемами протестного електорату та недорозвиненого в своїх прагненнях середнього класу, адже має хтось і про атмосферу сучасних розкошів подбати в цій країні несплачених комунальних платежів та незаповнених митних декларацій.
Шкода лише, що подібна просвітницька діяльність, схоже, не знаходить серед широких народних мас належного розуміння. Не допомагає тут ні буржуїнська благодійність, ні холодний діамантовий блиск. Широкі народні маси вперто не сприймають цієї самої атмосфери нового аристократизму (та й старого теж, чого гріха таїти), чимось ця атмосфера широкі народні маси дратує, викликає обурення та засудження. Можливо, через нерозуміння того простого факту, що скромність не завжди прикрашає, і що красиво жити не заборониш, можливо, просто з нехитрої людської заздрості, але так чи інакше – насторожено ставляться у нас до нового аристократизму. Насторожено й без ентузіазму.
Саме тому доля новонародженої української буржуазії й викликає глибоке та непідробне занепокоєння. Як би їм хотілося, очевидно, жити в нормальній країні – без усіх цих мітингувальників, без усіх цих злиднів, без усіх цих колумністів, котрі стібуться з їхньої біжутерії, без усіх цих закидів про пир під час чуми, з нормальною атмосферою нових розкошів, з халявним віскі, ананасами та рябчиками. І якщо з халявним віскі питання вирішити якось можна, то що робити з атмосферою розкошів – незрозуміло.
Самі розкоші нажити теж можна, особливо в нашій країні, а ось атмосфери все одно немає, адже варто сісти в авто і від'їхати сто метрів від червоної доріжки, як все – жодних тобі розкошів, жодної аристократії, лише бюджетники в маршрутках і гопники біля кіосків із пивом. І можна лише поспівчувати цим чесним адептам нового аристократизму, яким не западло викласти півштуки євро за можливість потрусити діамантами в теплому колі друзів та однодумців.
Тим більше, що будь-яке статусне зрушення передбачає протидію, і якщо організатори направду мають намір відтворювати в майбутньому цю саму атмосферу розкошів, то їм слід чекати появи міських партизанів, котрі так чи інакше будуть бачити в подібних заходах не скромну привабливість буржуазії, а сумнівне з точки зору моральності дійство, яке обов'язково потрібно якщо не зірвати, то принаймні освистати. Як це робиться, скажімо, зі згаданим вище віденським "Балом балів", котрий традиційно перетворюється на арену боїв поліції з представниками різних політичних та громадських сил – "лівих", "зелених" та інших незгодних, які вважають за необхідне зіпсувати буржуїнам їхнє діамантове свято.
В нашому випадку, очевидно, псувати поки що немає чого, але я би порадив представникам нової аристократії вже сьогодні готуватися до подібних демаршів, оскільки статус, так би мовити, вимагає. І якщо вже береш участь у пафосних іграх в істеблішмент, то будь готовий зіткнутися з нерозумінням тих, хто з певних причин світоглядно-фінансового характеру діамантів при собі, скоріше за все, не має.
І на завершення хочеться сказати таке: зазвичай, при розмові про чужі прибутки, статки та витрати, обов'язково знаходяться впертюхи, які намагаються подивитися на проблему по-філософськи відсторонено: мовляв, буржуї теж мають право, це їхні гроші, їхні діаманти, хочуть – демонструють, не хочуть – не демонструють, взагалі – не лише в нашій країні є громадяни багаті й громадяни бідні (майже за Подерв'янським – "Єсть тьолкі багатиє, а єсть бєдниє"), тому не можна забороняти людям демонструвати свої діаманти, навіть якщо вони фальшиві. Ось спеціально для тих, хто так думає, зазначу, що сума, зібрана нашою буржуазією під час благодійного аукціону на "діамантовому балі", склала "аж" дев'яносто чотири тисячі гривень (вартість двох десятків запрошень, наскільки я розумію). Ну і чого вартий після цього новий український аристократизм?
_______________________________________________
Читайте також:
Істеричне анонімне підвивання з мережі щонайменше нагадує вияви політичної позиції. За цим ховається певний суспільний комплекс.