"Шахтарю" треба кардинально змінюватись. Передовсім – світогляд. І, вочевидь, головного тренера. Своєї стелі в "Шахтарі" він уже досяг.
Після двох перших матчів чемпіонської Ліги "Шахтар" стрибав з радощів. Даремно: стеля виявилася дуже низькою. Візит до справжнього гранда довів, що не все дар, чим "Шахтар" наділений.
"Арсенал" - "Шахтар" - 5:1. Звіт про матч, статистика
Це аж ніяк не трагедія. Та й на фарс чи комедію також не схоже. Звичайнісінька буденність, картинка із повсякденного життя, яких безліч. Найчастіше ці картинки навіть не помічаєш, настільки вони звичні, заїжджені, без жодного натяку на експресію чи вихід за звичні рамки.
Це як жовтень – осінній місяць, Київ – столиця України, Партія регіонів – керівна і спрямовуюча сила. Так ось, розгром "Шахтаря" на Британських островах – із того ж ситуативного ряду. Нічого не "йокнуло", ніщо не викликало сумнів, ніхто не порушив усталеного порядку. Звичайна історія. Ні додати, ні забрати. Це як жовтень – осінній місяць...
Те, що на даний момент "Шахтар" – найсильніша футбольна команда країни, не викликає сумнівів. На рідних теренах цей колектив довів свої претензії аргументовано і впевнено. Однак до когорти європейських грандів футбольне "наше усьо" поки що не потрапило. Як товкли "команду молодості регіональної" їхні "Лаціо", "Роми" чи "Мілани", так і далі справно продовжують це робити. Більше того, "їхні" фаворити, за великим рахунком, сильнішими не стають. То криза їх охопить, то зміна поколінь, то ще якась незрозуміла для наших очей та вух галіматья, в той час як "Шахтар" планомірно, із року в рік стає дедалі сильнішим та сильнішим. От тільки сили цієї вистачає на "Таврію" та "Партизан".
А куди дівається море гірняцької принциповості під час справжнього шторму? Чому Мирча Михайлович із компанією поводилися тишком-нишком, ховаючи очі в безрозмірні куртки? Чому не вискакували за межі карної зони, не чіплялися із сумнівними пропозиціями до футболістів суперника, не горланили чогось несусвітного на адресу опонентів та їхніх уболівальників? Та все дуже просто. То в Україні вони гегемони. А за її межами – звичайнісінькі остарбайтери, котрих до найкращих дворів Європи пускають хіба що через запасний вхід. Себто через Лігу Європи. Ось така сумна казочка, панове...
Сумна передовсім тому, що жодним чином не можна говорити про якусь, хоча б мінімальну кризу в "Шахтарі", яка могла б слугувати бодай опосередковано причиною розгромної поразки. Таку, як, приміром, у київському "Динамо". Навпаки, в Донецьку все спокійно. Сивочолий гуру-керманич єдиний на просторах "неньки" має можливість варіювати тактиками і, що найголовніше, складом ледь не в кожному матчі чемпіонату.
Зламався Фернандиньйо – Гай тут як тут. Травмувався Чигринський – видали на-гора із архіву Кучера. Випав Дуглас – ось вам Тейшейра. Проте там, де щось є, не обов'язково щось буває. Бо солодке життя здатне часом викликати діабет. На чемпіонат вистачить і такого "Шахтаря". Напівосновного. Ерзацного. Який закидає супротивника капелюхами. Чи касками. Нанизуючи оборонців супротивника, ніби мух-дрозофілів на довжелезну голку, молоді донецькі бразильці піймали бога за бороду, відчули себе господарями становища. Чомусь їм здалося, що й проти "Арсеналу" можна грати за звичною схемою.
Однак справа навіть не в бразильцях. Вони дійсно ще молоді. І за першої ж ліпшої нагоди будуть себе показово продавати на полі проти команди на кшталт "Арсеналу", неодмінно дременуть кудись в Європу, де тепліше й комфортніше. Хоча їх і чимало в складі "помаранчево-чорних", справжнім обличчям, уособленням, даруйте за гучний епітет, донбаської команди є інші футболісти. Той же Срна. Чи хоча б Хюбшман із Рацом. Або П'ятов. Та навіть Гай.
Ці товариші провели в "Шахтарі" не один чи два сезони, а значно більше. Саме вони мають бути моральними авторитетами, саме вони мають вести вперед, саме ці хлопці повинні показувати характер і волю до перемоги.
Що ж насправді в Лондоні показував Срна, як, між іншим, й інші так звані досвідчені кубкові бійці, сказати складно. Купа невиправданих, незрозумілих, алогічних помилок, котрих вистачить одразу на кілька матчів. І, що найцікавіше, помилки ті стали наслідком аж ніяк не шаленого тиску суперника чи його небаченої майстерності.
"Арсенал" лише контурно накреслив те, що звик робити найчастіше і що в цієї команди виходить найкраще – грати на чистих м'ячах. За умови різкої оборони й розумного пресингу такі арсенальські мережива розліталися вщент ще за часів Анрі.
Нині "Арсенал" Венгера – лише напівфабрикат, сирий продукт, із якого французький повар щосили намагається виліпити щось схоже на "Арсенал" кількарічної давнини. Спроби ці не надто переконливі, до речі. Про що красномовно скажуть і останні результати "канонірів" в Прем'єр-лізі. Одначе саме такий, ще не сформований повністю "Арсенал", не позбавлений дитячої хвороби "лівизни", став для нашого чемпіона нездоланною перепоною.
"Шахтар" елементарно виявився не готовим до боротьби. Не готовим включати внутрішні резерви. Позбавленим усього того, що колись виокремлювало донецьку команду з-поміж решти українських клубів. Донецький велетень на глиняних ногах упав від перших же серйозних ударів супротивника. Причому падіння почалося з голови. Одна помилка, інша, а далі – як за алгоритмом: замість характеру та сили волі включаються зовсім інші складові, й помилки нанизуються, нашаровуються. Й виходять голи, як у Шамаха.
Як це не парадоксально, проте навіть у такому стані, після такої ганьби "Шахтар" все ще зберігає чудові шанси на вихід із групи. Передовсім тому, що "Брага" із „Партизаном", якщо не трапиться чогось надзвичайного, мають вигляд ще більш пригнічений, ніж наш чемпіон.
Одначе для справжньої звитяги, для потрапляння в найкращі двори Європи через парадний вхід, а не через оскомину Лігу Європи, "Шахтарю" треба кардинально змінюватись. Ні, не склад. Передовсім – світогляд. Адже вкрай важко бути неповторним лише у власній банальності.
А ще змінювати, вочевидь, і головного тренера. Своєї стелі в "Шахтарі" він уже досяг. Які б мегатрансфери не здійснював клубний власник, які б кошти не вкладав у команду та інфраструктуру, румунський Містер однак знайде тисячу причин, щоб виправдати себе в малоприємних ситуаціях. Здавалося, що з гірким досвідом у нього таки з'явився гарний смак. Але, схоже, це враження склалося завдяки контрасту. Часом він цвів завдяки чужому прив'яданню.