"Динамо" майже за всіма змагальними параметрами провело далеко не найкращий матч в Нідерландах, одначе саме він приніс киянам першу перемогу в Лізі Європи.
Те, що "Динамо" не вбило, зробило його сильнішим. У ролі вбивці може виступати як Газзаєв, так і брак везіння (цей ряд негативів можна за бажання продовжити). В усякому разі, в Алкмарі, на відміну від попередніх зустрічей, кияни принаймні знали, що робити в тій чи іншій ситуації, а також змогли забити в чужі ворота рівно стільки, скільки зуміли створити. Тобто, у цьому плані візуальний прогрес очевидний. Чи стане він концептуальним, цей поступальний крок уперед, – побачимо в наступному турі.
"Динамо" здобуло першу перемогу у Лізі Європи
Не дивно, що наразі дуже складно знайти серйозні відмінності між першими двома матчами, проведеними київською командою в Лізі Європи, з третім поєдинком. Якщо, звичайно ж, результат винести за дужки. Бо з точки зору кількості браку як у передачах, так і в індивідуальних діях "Динамо" Лужного поки що майже не відрізняється від "Динамо" Газзаєва.
Але це, за великим рахунком, субстанція об’єктивна. Адже що в нинішнього наставника, що в колишнього в обоймі одні й ті ж футболісти. І Хачериді з Алмейдою в обороні як створювали пожежні ситуації, так з успіхом і продовжують це робити. Мабуть, ці двоє товаришів – тяжкий хрест будь-якого динамівського тренера. Доки той тренер не дозріє до того, щоб відрядити цих "валідольників" до глибокого запасу. Але зараз про інше. Ні тасувати склад, ні вигадувати на марші якісь тактичні новації Лужному немає сенсу. З одного боку, на це все елементарно не вистачає часу, а з другого – бракує довіри. Тієї, що було вдосталь у Газзаєва, котрий міг експериментувати досхочу, не особливо переймаючись за підсумки. Та й, будемо відвертими, Олега Романовича навряд чи можна на даному часовому проміжку записати до числа витончених тактиків чи теоретиків, котрі в одночасся здатні із чогось створити кулю. У даному конкретному випадку Лужний пішов шляхом найменшого опору. Тобто, задіяв усе те, що залишилось від попередника.
Але в той же час виконувач обов’язків динамівського керманича не пройшов повз можливість змінити в цій, фактично створеній Газзаєвим команді, хоча б щось на свій лад. Змінював Лужний усе по-своєму: пряник відкладений до найкращих часів, тоді як головним мотиваційно-заохочувальним аргументом став батіг. Власне, чогось іншого від молодого тренера важко було очікувати. Він і футболістом був таким, що не шкодував ні себе, ні партнерів. Не кажучи вже про суперників. Таким і тренером став – жорстким і прямолінійним, здатним добряче струснути команду, примусити її бігати й боротися. Здавалося, найпростіший прийом для будь-кого, хто став на тренерську стежку. Проте саме Лужному тимчасово довірили "Динамо", а не, скажімо, Зуєву чи Михайлову, котрі можуть вважатися досвідченішими.
У принципі, розрахунок динамівського керівництва – що стосується ситуації з призначенням оперативного очільника, як і ставка самого виконувача обов’язків тренера – виявилися виправданими. Суркіси в особі Лужного отримали непоганого мотиватора для команди, а разом з тим і певну впевненість, що командні позиції як мінімум не погіршаться, тоді як Лужний отримав шанс хоч якось проявити себе на відповідальній посаді, при нагоді заробити вісти на майбутнє.
Поки що в колишнього динамівського капітана в новій іпостасі справи потихеньку налагоджуються. Можливо, він ще не зумів повністю заглушити в собі футболіста, і в межах технічного майданчику виглядає достоту незвично, кострубато, проте характеризувати його мають, перш за все, результати роботи, а не емоції чи зовнішній вигляд. Так ось, за дуже короткий час Лужному вдалося команду змусити (іншого слова не підберу) боротися на футбольному полі, а не відбувати номер. Яким це способом зроблено – за допомогою ласкавого слова чи відбірної лайки з рукоприкладством – справа абсолютно конфіденційна. Якщо навіть бразильці дебелими тілами чимдуж затуляють свої (а не чужі) ворота, то, вочевидь, гра вартує свічок. В усякому разі, раніше вони, бразильці, в таких "атракціонах" помічені не були. Радше навпаки.
Дехто може слушно підмітити, що окрім боротьби й самовіддачі гра "Динамо" каденції Лужного нічим особливим не вирізняється. В усякому разі, від показника місячної давнини. Можливо, й так. Скажу більше – за якістю самого дійства поєдинок проти АЗ став чи не найгіршим для "Динамо" в Лізі Європи. Навіть у порівнянні з виїздом до Тирасполя. Не кажучи вже про матч проти БАТЕ. Проте зараз навряд чи хтось зможе дорікнути футболістам та тренеру "Динамо" в пасивності чи безвідповідальності. До того ж, кожен "танцює" так, як уміє. Приміром, який зиск із того, що "Шахтар" і в тактичному, і в технічному плані виглядає привабливіше за нинішнє "Динамо", якщо гірники дозволяють собі відверте піжонство чи недбалість в матчі з "Арсеналом", що виливається в п’ять пропущених м’ячів.
"Арсенал" - "Шахтар" - 5:1. Лондонські гармати розстріляли донеччан
Так чи інакше, "Динамо" здобуло перемогу. Чим суттєво змінило як свої турнірні позиції, так і подальші змагальні перспективи. З таким АЗ зараз треба грати на три очки. Голландська команда достоту швидко повертається на круги своя – до розряду середняків, згадуючи часи вождів Ко Адріансе чи Ван Галя як приємний спалах, виняток. Особисто я не здивуюсь, якщо алкмарці в нашій групі посядуть останню сходинку. Відверто кажучи, на більше вони не заслуговують.
Крім того, у "Динамо" домашня гра проти "Шерифа". Мало того, що тираспольців можна й треба перемагати, так ще й згадка за виїзну ганьбу має додати адреналіну і Лужному, і його футболістам. Та й БАТЕ не виглядає бездоганним, хоча й грати з ним на виїзді. До речі, може так статися, що білоруси на момент гри проти киян уже вирішать всі свої турнірні завдання.
Це все до того, що не обов’язково бути англійцем, щоб вважатися джентльменом. Часом прямота з простотою не лише підкупають відвертістю, а й слугують найкоротшим шляхом для успіху.
Тому поки що не варто шукати чорну кішку в темній кімнаті. Навіть попри те, що, не виключено, вона там справді є. Краще віддамо належне динамівському терпінню. Й удачі. Не завше ж їм ловити облизня.