Останні

Більше новин

Популярні

Більше новин

Коментують

Більше новин
Б. о. м. п.

Корупціонер – набивайко. Міліціонер – безклепко. Представники влади в законі – наминайки. Український народ – потерпайки і терпилки. Куди крутіше, звісно, в росіян – "терпилы". А в нас усе кумедно та мультиково: потерпайко, терпилко.

Ще з два роки тому на різноманітних гіпстерських ресурсах була популярна особа такого собі Сі Лі Ге. Численні світлини цього колоритного безпритульного порівнювали зі світлинами, зробленими на показах відомих модельєрів.

Найстильніший чоловік Азії, цей китаєць "із гострим поглядом", цей, як його назвали фанати, Brother Sharp, не мав відбою від охочих фотографуватися і знайомитися з ним. Його неповторний вуличний стиль наслідували.

А кількість фотожаб з його участю, мабуть, із легкістю склала б конкуренцію кількості фотожаб, присвячених уже нашому місцевому моднику, Віктору Федоровичу.

Щиро кажучи, із цих двох особисто мені більше імпонує саме Ге. Живучи на вулиці, він категорично відмовився від допомоги влади та соціальної опіки. Та й увагою туристів, кажуть, теж відверто нехтував.

Між тим світлини стріт-луків Ге щодня захоплено розглядала багатомільйонна аудиторія. Минулого тижня, збираючи матеріал про китайського поета-дисидента, я випадково наткнувся на продовження майже голлівудської історії Ге. Безпритульного героя, що свого часу пережив втрату пам'яті, відшукала родина.

"Ну, коли вже нарешті й наших усіх познаходять?" – думалося мені. Скільки таких неопізнаних безкрилих янголів виплюнуло життя на вулиці в нас?

Зате ось є наш франиківський Парфьон. Як усі культурні люди цих широт, він петербуржець. Парфьон зовсім не безпритульний, хоч за виглядом багато хто сприймає його саме як такого. Але це його вибір, бо він вибрав свободу і вулиці.

Бо що б іще міг вибрати вільний музикант і художник, який ні за що, до останньої хвилини життя, не забуватиме про стиль? У нього вдома купа якихось фантастичних речей.

То він виходить у місто якимось Трансформером, то Помаранчевим Ковбоєм, то ще якимось Інопланетянином. Він художник, головним твором якого є він сам і всі його перевтілення.

Безпритульні Берліна видають свою громадську газету "Штрассенфеґер". Вуличний замітач – так можна перекласти цю назву. Я вже колись про це згадував, за іншої нагоди. Тоді ж я, здається, згадав і безпритульних Варшави, що мають власний бойовий гімн.

У ньому йдеться про їхні складні відносини з поліцією. Слова доволі поетичні, хоч трапляються й нецензурні, тож не цитуватиму. Докучати нашим рідним моралістам у законі ще й висловами іноземного походження – це, погодьтеся, вже занадто. Та й не про них мова.

Якщо ти народився в Німеччині і не дай Боже опинився на вулиці, ти можеш друкуватись у газеті або принаймні продавати її в берлінському громадському транспорті.

Якщо ти щасливий американець і добре знаходиш спільну мову з чорними, ти вже потенційний успішний драґ-дилер і зірка MTV. Живеш у Польщі – автоматично стаєш виконавцем дотепних бойових гімнів.

Сонячна Індія – перспективний ґуру. Китай – безпрецедентний і популярний модник, про якого ви вже знаєте.

Українським же бомжам залишається хіба помирати по своїх підвалах і норах.Особливо взимку, коли спадуть на всіх нас морози калібру тих, які, слава Богу, щойно нас відпустили.

"Офіційно замерзлими на смерть" державна статистика визнала, здається, 135 осіб. Ще кілька тисяч – серйозно обмороженими. Скільки осіб загинуло від морозу "неофіційно", ми не дізнаємося. Навіщо погіршувати й без того жахну статистику не потрібними нікому "людськими покидьками"?

Про всяк випадок нагадаю: в нас також ХХІ сторіччя. Ми живемо в країні, конституція якої проголошує людське життя найвищою цінністю. Чи вже не проголошує? Може, КС уже крадькома сКаСував 3-тю статтю? З нього, з КС, як кажуть росіяни, й не таке станеться.

Але щоб усе це не виглядало аж так трагічно, зусиллями українських медій і, мабуть, мовознавців в обіг запущено мовний відповідник російського "бомж" – безхатько.

Якесь таке грайливо-симпатичне, веселеньке і дещо легковажне слівце. Безхатько – ценаче персонаж дитячої казки чи мультика. Равлик без мушлі, янгол без крилець. Інфантильна українська душа знаходить собі адекватний вираз в інфантильності мови.

У цьому ж ключі можна б запропонувати ще кілька мовних новотворів для суто українського вжитку, для наших м'яких новин. Щоб менше травмували, так би мовити.

Інвалід – безніжко (безручко). В'язень (політичний) – відсидько. Якщо ж кримінальний, то уже лагідніше, з акцентом на отримання важливого життєвого досвіду і перших кар'єрних сходжень – насидько.

Невиліковно хворий – доживайко. Корупціонер – набивайко. Міліціонер – безклепко. Представники влади в законі – наминайки. Український народ – потерпайки і терпилки. Куди крутіше, звісно, в росіян – "терпилы"! А в нас усе кумедно та мультиково: потерпайко, терпилко.

Настільки кумедно, що все рідше зустрінеш гордого за свою – як вона там? -- українськість громадянина навіть із паспортом та "означеним місцем проживання". А що вже казати про безпритульних?

Утім, може, ми й не зауважили того, що насправді вже всі ми безпритульні? Добре, що хоч зима минає, а весну-літо якось перебудемо.

Залиште свій коментар

Вибір редакції