У Польщі назрівають антиукраїнські настрої?
Новообраний сенатор від польської правлячої партії "Право і справедливість", відомий історик Ян Жарин в інтерв'ю виданню "Prawy" зробив гучну заяву. Мовляв, українці не стануть повноцінною нацією без усвідомлення того, що Волинська трагедія була геноцидом польського народу.
"Ми (поляки) повинні чітко їм сказати про те, що якщо вони хочуть бути європейським народом, інтегруватися в європейський культурний простір, то не мають прославляти і шанувати ОУН-УПА", – сказав Жарин.
Також він додав, що якщо зараз українці ставлять пам'ятники бандерівцям, це значить, що вони готові в подальшому застосовувати ті самі методи, що й українські націоналісти, зокрема масове вбивство.
Що це? Як це трактувати?
По-перше, треба розуміти, що це тема, підігріваючи яку, можна заробити певні політичні бонуси і бали, як у Польщі, так і в Україні. Це зручний інструмент для мобілізації ультранаціоналістичних організацій в Україні.
По-друге, цією темою активно спекулюють навіть не стільки у Польщі, скільки у Росії — усілякі пропагандисти, дипломати і інші агенти впливу. Кілька років тому, ще до Януковича, росіяни намагалися запустити кілька подібних проектів у Польщі. Ставили на меті актуалізувати тему Волинської різні. У планах були виставки, де мали демонструвати страшні фотографії, проводити круглі столи, пропонувалося створювати відповідні громадські організації. Але тоді поляки не на це не відгукнулися. Не виключено, що нинішня заява Жарина — просто чергова спроба загострити стосунки між Україною і Польщею.
Десь на підсвідому рівні кожен поляк прагне щоб Україна розкаялася за ці трагічні події минулого. Для пересічного мешканця Варшави слово "бандерівець" має такі ж негативні конотації, як і для мешканця Москви. Коли президент України Віктор Ющенко підписав указ про визнання Степана Бандери національним героєм, поляки сприйняли це доволі негативно. Проковтнули, але, як кажуть, осад залишився.
Дехто пов'язує перемогу консервативної партії ПіС на парламентських виборах, представником якої є Жарин, із назріванням антиукраїнських настроїв на берегах Вісли.
Насправді, підтримка консерваторів – це загальноєвропейська тенденція. Європа стикається з новими викликами, там спостерігається відкат до праворадикальних націоналістичних партій, які доволі жорстко артикулюють національні інтереси. Очевидно, що поляки побачили певні загрози, які виникли в результаті нелегальної міграції, і тому зробили ставку на консерваторів, які в першу чергу захищають питання національної ідентичності, зокрема, польської історії.
Десь на підсвідому рівні кожен поляк прагне щоб Україна розкаялася за ці трагічні події минулого
Чітка антиросійська позиція ПіС в умовах російської агресії також мобілізувала поляків бо попередня польська влада ставилася до цього питання більш аморфно, принаймні, не просувала його на перший план.
Ну і вишенькою на торті у передвиборчій програмі ПіС став привабливий соціальний пакет, зокрема, часткове зниження податків.
Але, незважаючи на свою політичну орієнтацію, питання трактування спільної українсько-польської історії для ПіС – не головне. До того ж, поодинокі заяви політиків не відображають в цілому позицію всієї партії.
Волинська трагедія є важливою віхою для обох народів. Це наша трагедія теж. Тоді треба буде визнавати операцію "Вісла". Зрештою, це породить дуже небезпечну ланцюгову реакцію.
Не можна піднімати такі чутливі питання у форматі ультиматуму. Питання українсько-польської трагедії має вивчатися на академічному рівні. Україна і Польща – стратегічні партнери, і є дуже багато зацікавлених сторін у тому, щоб ці стосунки якщо не припинилися, то значно охолонули.
Волинська трагедія може стати бомбою уповільненої дії у стосунках між Україною і Польщею.
Тому стратегія і тактика України має полягати у тому, щоб проводити реформи, не відволікаючись на другорядні речі, на яких влада часто концентрує увагу. Вибори проходять – в кращих традиціях Януковича? Корупція? Немає реформ? Не біда. Давайте краще шукати винних у історичних подіях майже сторічної давнини.
Тема Волинської трагедії є дуже болючою для старшого покоління. Молодь здебільшого реагує на неї як на історичний факт, а не на національну образу. І це підтверджує тезу, що найкраще такі питання вирішує просто час.