Батьківщина гроб-трави

Події довкола української бібліотеки у Москві не нові. Перші конфіскації книжок відбулися ще у 2007 р., а в 2010-му співробітники "департамента по противодействию экстремизму МВД изъяли из Библиотеки украинской литературы около 50 изданий". Як розповіла тоді та ж сама директорка, що були і під час останнього обшуку, поліцейські діяли дуже примітивно. Вони просто набрали в електронному каталозі слово "национализм" і вилучили усі видання, де воно вигулькнуло. Переважно то були газети.

Цікаво, що і тоді, і тепер поліція вишукувала книжки зі згадками про УПА та бандерівців. В Росії постановою Верховного суду 17 листопада 2014 року УПА внесено до списку заборонених організацій.

Це, звісно, сильний удар. З таким самим успіхом можна було б заборонити сердюків Івана Мазепи, Українських Січових Стрільців і Чорних Гайдамаків. Бо такої організації як УПА давно уже в Україні не існує.

Натомість вони борються з самими лише згадками про неї. Але тоді варто було б їм звернути увагу на безліч видань у самій Росії, де дуже позитивно згадуються упівці та бандерівці. Мова про гулагівські спогади. Автори цих спогадів, а також і сам Солженіцин, дуже позитивно писали про бандерівців – як про мужніх людей, які могли протистояти водночас і табірному режимові, і уркам.

"Не знаю, где как, а у нас это началось с приезда дубовского этапа – в основном западных украинцев, оуновцев, – писав О. Солженіцин у романі "Архипелаг ГУЛАГ". – Дубовский этап привёз к нам бациллу мятежа. Молодые, сильные ребята, взятые прямо с партизанской тропы, они в Дубовке огляделись, ужаснулись этой спячке и рабству – и потянулись к ножу".

"Бандеры, что на этом лагпункте заправляют, – писав інший інформатор Солженіцина, – мало того, что своему Богу молятся, так организовали и для евреев, и для мусульман их праздники. Выставляют людей на шухере, чтоб предупреждать, если надзиратели поблизости".

Мабуть, якщо бути послідовним, то варто б і Солженіцина вилучити.

Серед вилучених цього разу книжок були й такі, що не мали бібліотечних штампів, і працівники бібліотеки запевняють, що їх принесли з собою слідчі. Особливу увагу поліцейських привернули книжки, в яких могли "содержатся искаженные исторические факты".

Таке трактування взагалі дає дуже широке поле для діяльності. Бо тоді будь-яка книжка з історії України може підпасти під це формулювання. І це в той час, як в Росії уже ледь не на конвеєрі працює цілий колектив авторів, що вифантазовують історію, якої ніколи не було. Ба більше – хвацько перетасовують дати і навіть переконують, що уся історія світу вміщається у 1000 років.

Ну, а вилучення екстремістського журналу "Барвінок" через зображення нібито прапора "Правого сектору" – це особлива сенсація. І це тоді, як і в самій Україні ще з тими прапорами не розібралися, котрий чий.

Загалом уся ця історія цілком логічно вкладається у багатовікову боротьбу спочатку Московщини, а відтак і Росії, з усім українським.

Коли скандал довкола бібліотеки набрав обертів, з'ясувалися й деякі інші цікаві факти. Зокрема, один із засновників бібліотеки Юрій Кононенко розповів, що Наталью Шаріну призначено було директором у 2007 році спеціально, щоб "очистить библиотеку от украинского национализма". Шаріна не володіла українською мовою і не мала жодного поняття про українську культуру. Сам Ю.Кононенко змушений був після того виїхати в Україну.

Як написав А.Бабченко, "товарищ Шарина, верный боец-путинец". Отже, можемо за її долю не переживати. В Україну вона точно не емігрує.

А загалом уся ця історія цілком логічно вкладається у багатовікову боротьбу спочатку Московщини, а відтак і Росії, з усім українським. Ми начебто і "братья", але мови нашої ці самозвані брати ніколи не розуміли, а все, що писане українською мовою, негайно викликає істеричну лють. Тому ще Пйотр Пєрвий радісно палив книжки українського друку.

З українськими бібліотеками росіяни завше дуже завзято воювали. У царській Росії жодних загальних українських бібліотек не було, але приватні книгозбірні постійно підпадали під конфіскацію, а багатьох власників арештовували і висилали на Сибір.

Коли російська армія у своєму "визвольному" поході прийшла у 1914 р. в Галичину, то перше, що зробили наші "братья" – понищили книгарні і читальні "Просвіти". Саме з великої любові до книжок вони влаштували у читальнях конюшні, книжками палили та використовували їх в інших не надто естетичних потребах.

У 1933-му уже горіли українські книгозбірні Кубані, Воронежа й Далекого Сходу. А в 1964-му запалала ще й Державна публічна бібліотека АН УРСР.

Думаю, що атака на українську бібліотеку – це відповідь на наші спроби боротьби з русифікацією, з їхніми серіалами і тим, що вони називають "русскім міром". Водночас це свідчить і про їхню тупість, бо безліч книжок, які можуть ображати гідність росіян, міститься в інтернеті. Особливо багато викладено видань української діаспори, де, звісно, багато матеріалів про УПА і про злочини Москви.

Тобто це війна з вітряками. Поки що. Бо гряде уже той час, коли Росія заблокує вихід росіян на закордонні сайти. На окремих сайтах, особливо тих, що містять колекції фільмів, уже почалася паніка і дискусія, яким чином обходити блокаду і зберегти обмін мистецькими надбаннями. Тому на нас чекають ще чимало несподіванок.

Між іншим, росіяни такого слова як "барвинок" ніколи не мали. Але уже в наш час разом із іншими вкраденими словами поцупили і "барвинок". Хоча за словником Даля ця квітка має таку чудову назву як "могильница или гроб-трава", зараз її не вживають. То, може, вилучення "Барвінка" мало якесь сакральне значення?