Без табу

І росіяни, і європейці за лічені години підтвердили - їхні попередження офіційному Києву залишаються в силі. Підсумок своєрідній "перекличці" підвів особисто Віктор Янукович, який оголосив, що "крапку поки не поставлено" і "все ще може змінити апеляційний суд".

Дехто з опозиціонерів на радощах поквапився оголосити, що "залізний господар" позадкував. Проте заява президента більше нагадувала оголошення відкритих торгів. І рішення апеляційного суду насправді є в них лише першим лотом. Якщо ставки будуть підвищувати нинішніми темпами, на Банковій можуть взагалі пропустити "апеляційний" раунд і підтвердити вердикт Печерського суду. З розрахунку зірвати банк, коли торгуватися почнуть не за перегляд вироку, а за помилування (чи амністію) екс-прем єра. Власне, тоді можна буде припинити гру в "найнезалежніший в світі суд". Врешті решт, право милувати засуджених є частиною конституційних повноважень президента, застосовувати яке він може цілком на власний розсуд.

Утім, відверта "гра з правилами", які б гіпотетичні дивіденди вона не могла б принести українській владі в майбутньому, насправді вже значною мірою зіпсували відносини Януковича із Заходом. Там не люблять, коли їх так відверто водять за ніс і не виконують прямих обіцянок. До того ж Київ мало не офіційно дозволив собі висловити сумнів, що європейці ведуть розмови не про цінності, а про ціни. На газ, або ще гірше на заручників-опозиціонерів. А це вже порушення неписаних правил "гарного тону".

Звичайно, не варто було б перебільшувати й міру зближення "вільного світу" з Януковичем. Навіть у "медовий місяць" їх відносин лідер ПР для європейців ніколи не був і навряд чи мав шанси коли-небудь "стати своїм". З іншого боку - спроби "забути про старе" Захід регулярно робить навіть у відносинах з Лукашенком, тож казати, що "точка неповернення" у відносинах з Європою (не кажучи вже про США) Януковичем пройдена, теж принаймні передчасно. Зрозуміло, що рано чи пізно це таки може статися, і після 11 жовтня Україна очевидно стала до цієї точки ближчою. І асоціація з ЄС не кажучи вже про перспективу членства (про що за інерцією продовжує говорити вітчизняний МЗС) віддалилися. Але все ж таки ніхто поки двері для Києва не закриває як би цього не хотіли вітчизняні ліберальні публіцисти, для яких Realpolitik є мало не лайкою.

Насправді, сьогоднішнє рішення, озвучене Родіоном Киреєвим, має набагато глибші наслідки для внутрішньої політики. Чим би не керувався печерський "Гаррі Поттер", він, безумовно, створив прецедент. Українського чиновника вищого рангу чи не вперше засудили на батьківщині. З очевидною політичною мотивацією. За статтею, під яку, за бажанням, можна підвести будь-який крок будь-якого державного службовця чи політика, який щонайменше раз в житті ставив свій підпис під якимось документом. А це означає, що відтепер затишно не може почувати себе ніхто. Досі все було інакше. Так, Павла Лазаренка засудили. Але в Сполучених Штатах. Куди він таки зміг виїхати. А тепер немає ані "імунітетів", ані "табу". Прем єр, звичайно, не найперша особа в державі, але для тих, хто вважає, що хоча б колишні президенти недоторкані, - є ще справа проти Леоніда Кучми. Віктора Ющенка поки викликають як свідка, але він вже поквапився продемонструвати "зразкову поведінку" - і навіть оголосити, що геть не бачить політики у судовому процесі проти колишньої соратниці. Враховуючи, що його про це публічно ніхто не просив, мабуть, щось таки передчуває.

Серед тих, хто відверто радіє вироку Тимошенко, звичайно, є чимало тих, хто цілком серйозно каже, що це не просто прецедент. А прецедент корисний. Бо тепер від вироку не захищений і президент чинний. Не кажучи вже про його підлеглих. Приводу для поїздки до лук’янівського СІЗО і шукати особливо не треба, досить лише почитати останні числа журналу "Кореспондент". І буде в нас як в Південній Кореї, де керівників держави теж притягнули до відповідальності, після чого в країні остаточно утвердилася демократія.

Тільки радіти все ж передчасно. Адже Україна - не Корея. Та й Корея буває не лише Південна. І висновки Віктор Янукович із створеного прецедента може зробити геть інші. Звичайно, поки він сам очолює державу, звичайно, до буцегарні його навряд чи потягнуть, а якщо й смикнуть (ну, виявиться якійсь суддя-екстремал типу Василенка) то навіть до початку процесу навряд чи справа дійде. Проте варто буде йому від влади відійти. Навіть якщо передати кермо супер-пупер лояльному спадкоємцю після того, як він сам повівся з Кучмою, він вже не може бути впевненим, що заради якихось дивідендів "здати" його можуть навіть свої. Що вже казати про "чужих"! Домовленості? Але стовідсоткових гарантій зараз не дасть вже ніхто, а вже одного відсотку ризику задосить. Тим більше не повірить Віктор Федорович в якісь юридичні запобіжники на кшталт "декриміналізації" небезпечних для нього статей кримінального кодексу. Бо "рекриміналізувати" наступники її зможуть так само швидко, як за президентства Януковича Конституційний суд скасував оспівану "біло-синіми" (під час перебування в опозиції) політичну реформу.

Трохи знаючи психологію нинішніх можновладців, можна передбачити нескладну логічну (для них, звичайно) комбінацію. Не надто втішну для країни. Якщо втрата влади означає судове переслідування, то владу не треба втрачати. Вчепитися за нею мертвою хваткою так само міцно, як, скажімо, за Міжгір’я. Щоправда пожиттєва влада неможлива в державі, що хоче зберегти хоча б позірно-демократичний фасад. Але тим гірше для фасаду! Коли доведеться обирати між останніми ознаками європейськості і фізичним виживанням конкретних людей, щось не дуже віриться в політичне харакірі нинішніх господарів Банкової.

Звичайно, можна втішати себе тим, що жодний режим не є вічним. І навіть якщо оголосити тимчасово обраного президента довічним королем чи імператором це може лише прискорити його кінець (доведено Бокассою). Але чим швидше держава втрачає ознаки цивілізованості, тим менше шансів, що зміна влади коли вона таки відбудеться теж буде цивілізованою. І якби лише у ставленні до тих, хто уособлюватиме "старий режим".

___________________________________________________________________________________

Читайте також:

Forza, Європо!!!

Ті, хто зараз при владі в Україні – вчорашні комерсанти. Комерсанти в специфічному пострадянському сенсі цього слова. З усіх інвектив європейців вони зрозуміли лише одне – для Заходу Тимошенко складає якусь цінність. Вона їм потрібна. А відтак, чому б екс-прем’єрку… не продати. Подорожче.