Боснія і Герцеговина, скоріш за все, буде рухатися у іншому напрямку: якщо український бунт переростатиме з політичного в соціальний, то боснійський – із соціального в політичний.
Боснія і Герцеговина з її 4-мільйонним населенням сьогодні багатьма вважається зменшеною копією України. Тут також народ вийшов на вулиці, тут також відбуваються сутички народу з поліцією, є постраждалі – на час написання статті понад 350 осіб.
Боснія і Герцеговина – це одна з тих країн, про які ми практично нічого не знаємо, не зважаючи на те, що відстань від Києва до Сараєво менша, ніж від Ужгорода до Луганська. Ми не знаємо про цю країну нічого, окрім того, що там живуть слов'яни-мусульмани, що звідти почалася Перша світова війна, а у 1992 – 1995 роках на цій території велися кровопролитні бої. Знавці історії спорту можуть згадати, що у 1984 році в Сараєво проходили XIV Зимові Олімпійські ігри. Для нас Боснія і Герцеговина – це уламок колишньої Югославії, загублений серед Балканських гір – зі своєю незбагненною культурою та мовою, зі своїми традиціями та політичним укладом. Це – земля, що дала світу Горана Бреговіча, Еміра Кустуріцу, Іво Андрича, Мешу Селімовича...
Те, що у нас надто мало знають про Боснію і Герцеговину, проглядається навіть у суперечливій інформації, яку отримуємо через наші засоби масової інформації. "Штурм президентського палацу", "Президент Боснії Живко Будимір подав у відставку" тощо. Наші журналісти лінуються заглибитися в проблему і зрозуміти, що у Боснії і Герцеговини немає президента. Держава Боснія і Герцеговина і Федерація Боснії і Герцеговини – це різні поняття. Статус президента Жівко Будиміра відповідає приблизно статусу голови державної адміністрації або представника президента в Кримській Автономії.
Федерація Боснії і Герцеговини – поруч з двома іншими суб'єктами (Республікою Сербською та Округом Брчко) – є складовою держави Боснія і Герцеговина. І саме там відбуваються основні події. У Республіці Сербській (де мешкають босняцькі серби) наразі спокій. Серби в Боснії постійно намагалися відмежуватися від боснійців-мусульманів – політично і культурно. Але дивним є те, що вперше за останні десятиліття у адміністративному центрі Республіки Сербської, місті Банья-Лука, кілька сотень етнічних сербів підтримали мусульман. Конфлікт може вилитися за межі адміністративного округу.
Цьому сприяє також і надто неповоротка система управління країною. На чолі Боснії і Герцеговини з 1995 року стоїть Президія з трьох чоловік – по одному від сербів, від хорватів і від мусульман. Сьогодні до Президії входять син покійного глави Боснії і Герцеговини, письменника і філософа Алії Ізетбеговича, Бакір Ізетбегович, хорватський юрист Желько Комшич та сербський чиновник у сфері культури Небойша Радманович. В умовах відносно мирного часу подібна конструкція, закріплена Дейтонськими угодами 1995 року, давала свій результат. Але сьогодні вони видається доволі складною і громіздкою, аби дати можливість ефективно реагувати на ситуацію в країні.
Боснія і Герцеговина на сьогоднішній день перебуває у жахливому економічному становищі. Починаючи з 1998 року в країні закрито понад 80% промислових об'єктів. Кількість громадян, які емігрували з країни, оцінюється в 2 мільйони чоловік. Офіційний рівень безробіття становить 27%, хоча за іншими даними ця цифра сягає 44%. Надзвичайно високий рівень корупції, що є додатковим суспільним подразником.
Саме безробіття і корупція стали головними рушіями протестної хвилі в Боснії і Герцеговині. Минулого року президент Федерації Боснії і Герцеговини Живко Будимір навіть був заарештований за звинуваченням у корупції та у сприянні ("кришуванні") кримінальним авторитетам. Хоча згодом за рішенням суду вийшов на волю і навіть повернувся до виконання своїх обов'язків.
Заворушення у Боснії і Герцеговині почалися після того, як у місті Тузла на півночі країни – в четвертому за величиною місті держави та в одному з найбільших промислових центрів – представники бізнесових кіл викупили кілька місцевих фабрик і вирішили закрити їх. Тисячі людей залишилися без засобів до існування. Виступи у Тузлі стали детонатором до подібних дій у інших містах країни. Боснія повстала. Бунт носив від початків соціальний характер – він не мав ні яскраво виражених політичних гасел, ні формальних лідерів. За лічені дні бунт охопив три найбільших міста – Сараєво, Тузла і Мостар (ще одне велике місто – центр виробництва чорної металургії Зеніца – наразі перебуває поза активними виступами протестуючих). Ряд політиків (у тому числі голови кантонів Тузла, Сараєво і Зеніца) подали у відставку (деякі українські видання повідомили про відставку голови кантону Сараєво Суада Жельковіча як про відставку уряду Боснії і Герцеговини).
Наразі, здається, конфлікт пішов на спад, але він дає підстави для чималої кількості роздумів.
Ситуація в Боснії і Герцеговині показала, що система Дейтонських угод, на основі яких функціонує нинішня державна вертикаль, перестала діяти. Очевидно, що у Боснії і Герцеговині протягом найближчих десяти років мають відбутися зміни в системі влади – зміни, що прив'язували б державу не до конфліктів початку 90-х, а давали можливість розвиватися.
Повстання в Боснії і Герцеговині продемонструвало кризу політичних партій і політичних інститутів, а також відсутність авторитетів серед політиків. Натомість протестне середовище не дало яскравих лідерів і не змогло створити дієву організацію.
Також боснійські події продемонстрували подвійні підходи Європейського Союзу до аналогічних ситуацій у різних країнах: європейська спільнота схвалила використання владою Боснії і Герцеговини водометів, сльозогінного газу, шумових гранат і ґумових куль проти маніфестантів. Ситуація пояснюється чималою кількістю факторів. По-перше, Боснія і Герцеговина вважається кандидатом на вступ до Європейського Союзу (як і Косово – без поданої заявки, але з участю у всіх програмах, необхідних для вступу). Тому Боснію і Герцеговину неофіційно включають у перелік потенційних членів ЄС. По-друге, Боснія і Герцеговина доволі далеко просунулася у напрямку співпраці з НАТО – у квітні 2010 року нею було підписано План дій з набуття членства у Північно-атлантичному блоці – той самий документ, який Україна "успішно" провалила у 2008 році в Бухаресті. По-третє, ситуація на Балканах вважається безпосередньою загрозою для Європейського Союзу – і з часів Ганса-Дітріха Геншера німецька політика намагається всіма силами гасити будь-які конфлікти в регіоні (при цьому ті ж німці до останнього часу вважали українську політичну кризу внутрішньою справою України).
Однак для України боснійська тема і боснійські уроки мають стати більш ніж актуальними. Українська криза є насамперед політично мотивованою, і соціальні моменти відіграють в ній відверто другорядне значення. Більше того: опозиція сьогодні акцентує увагу саме на політичних коридорах для виходу з ситуації, що склалася, у той час, як соціальна складова, принцип справедливості у переговорному процесі між владою та опозицією не присутні взагалі.
Між тим у країні загострюється економічна ситуація. Арсеній Яценюк говорить про те, що золотовалютних запасів вистачить на два місяці. Експерти говорять про зростання зовнішнього боргу до 76 мільярдів, про велетенську боргову діру в бюджеті, про колапс економіки і про можливий дефолт. Більше того – за запевненнями економістів, дефолт не є найстрашнішим варіантом розв'язання ситуації в країні. Падіння і знецінення гривні додає паніки – під ударом опинилися фінансова і банківська системи. Майдан не став причиною, але став ще одним фактором дестабілізації економіки. Заклики до загальноукраїнського страйку і спроби його проведення можуть дати тимчасові політичні дивіденди, які обернуться непоправними соціальними наслідками.
Одним словом, до весни можна прогнозувати другу хвилю Майдану. Цього разу – соціальну. Політична форма протистояння може вичерпати себе, але соціальний бунт буде більш масштабним і небезпечним. Бо по ту сторону барикад опиняться не лише представники партії влади, а й нинішня опозиція, чимала частина з нинішніх "вождів Майдану". Ми отримаємо Боснію, помножену вдесятеро.
Боснія і Герцеговина, скоріш за все, буде рухатися у іншому напрямку: якщо український бунт переростатиме з політичного в соціальний, то боснійський – із соціального в політичний. Скоріш за все, на фоні кризи політичних партій ми побачимо появу нових рухів, нових лідерів. Побачимо заклики до дострокових виборів тощо. У цьому – головна відмінність двох процесів. Україна лише підходить до усвідомлення соціальної складової бунту. Боснія і Герцеговина лише підходить до трансформації дій обуреного натовпу в політичну програму.
У червні цього року мине 100 років з того часу, як Гаврило Принцип у Сараєво застрелив ерцгерцога Франца-Фердинанда. З цієї події почалася Перша світова війна. Про Боснію і Герцеговину все одно згадували б – у історичному контексті. Тепер згадуватимуть ще й у контексті активізації політики в регіоні.
Балканський вулкан прокинувся. Кожного разу, коли він прокидається, це обертається загрозами для світу і для Європи. Чим боснійська криза обернеться цього разу? погляд
Кость Бондаренко