Останні

Більше новин

Популярні

Більше новин

Коментують

Більше новин
Братські обійми московського спрута

Може, ще хтось і має ілюзії, щодо євроінтеграції, але у мене вони давно вже пропали. Усе, здається, іде за планом, і арешт Тимошенко у тому числі. Тільки мета цього арешту не бажання посадити Юлю, а зробити усе, щоб євроінтеграції не відбулося.

А заки там у Європі напружують мізки, як би то усе владнати, північний сусід не дрімає, а пре, як танк, зі своєю росінтеграцією. Розмаїті емісари практично днюють і ночують на теренах нашої незалежної, збурюючи народ і готуючи платформу для п'ятої колони.

З метою загребти Україну своїми братерськими мацаками відбуваються різні невинні на перший погляд збори, презентації, читаються лекції. Гості із Москви при цьому не забувають розписатися у своїй великій любові до України, перш ніж заспівати нову-стару пісню про те, що нам „надо жить вместе".

Побувала в Україні восени й Татьяна Полоскова, "доктор политических наук, сопредседатель Московской региональной группы "Интернациональная Россия" Общероссийского народного фронта" та провела у різних містах Сходу і Півдня кілька збіговиськ. Та й не просто збіговиськ, а „учредительных собраний общественно-политического центра "Интернациональная Россия". Публіка на такі "зустрічі" була підібрана відповідно, хоча вхід і був вільним, але майже усі прийшли за попереднім запрошенням. Тому й дивуватися нема чого, що усі виступаючі були тієї ж думки, що й гостя з Москви: "Практически все выступавшие говорили о том, что распад СССР был колоссальной ошибкой, что Украина и Россия должны быть вместе, что надо извлечь уроки из прошедших двадцати лет жизни врозь и начать строить союзнические отношения между Россией и Украиной "с чистого листа", учитывая все уроки прошлого, и позитивные, и негативные", – радісно звітувала пізніше мадам Полоскова. При цьому розмріялася навіть про референдум, який на її думку реально задемонстрував би бажання українців жити знову в Союзі.

Імперська логіка московських гостей проста і дохідлива: де ступала нога русскаво салдата – там і русская зємля. „Да, лично я считаю Украину своим домом, – заявляє мадам. – По одной простой причине: за свободу и независимость Украины в годы Великой Отечественной войны воевал в танковых войсках мой дед. На украинской земле похоронены мои земляки – уральцы".

За такою логікою рідним домом для Полоскової мало б стати ледь не пів Європи. То ми, українці, не вміємо проявляти свої імперські амбіції, а теж могли б. Якщо згадати про князя Олега, який прибив свого щита на брамі Царгороду, й козаків, які човпли турків на їхній таки землі, то й Туреччина для нас рідний дім.

Але ж, ясна річ, задля майбутнього об'єднання двох братських народів потрібна теоретична база. Тому-то й покладено на товариша Табачніка світла місія ревізії історії. А Президент Росії Дмитро Мєдвєдєв уже й поквапився запропонувати Україні та Білорусі разом з Росією відзначити у 2012 році 1150-річчя російської державності. Бо „у нас спільні історичні та духовні корені". Цю ж саму думку висловлюють і нові підручники міністерства освіти.

Наука тут просто відпочиває. Бал правлять дилетанти. Російська державність 1150 років тому – це шизофренічна маячня.

Народ, який в давнину називався "Руссю", нічого спільного не мав і не міг мати з московським народом, бо виникнення московського народу фіксується найраніше у XII ст. Тобто розділяє нас чотири століття. У той час, як руський народ виник зі змішання слов'янських племен, то московський утворився в XII ст. з фінських і тюркських племен. Всього в етногенезі московитів взяло участь 15 племен уральської раси і невелика кількість слов'янських переселенців з Новгорода та з області кривичів, радимичів і в'ятичів.

І це не фантазії українського націоналіста, бо до такого висновку дійшли ще у ХІХ ст. імперські російські історики. Це підтверджують і висновки антропологів та археологів. Їхні праці і джерела, які їх цитують, є у вільному доступі в Інтернеті. Пошлюся при цьому бодай на працю А. Чигирина „Украинский вопрос" (1937), де зведено докупи безліч джерел з точною адресацією.

Професор Московського університету, антрополог Є. Чепурковський (1871-1950) встановив, що східний великорос – етнографічний тип спільний з мордвою, черемисами і башкирами; великороси, які живуть по вододілах, мають тип, що наближається до литовців, зирян і перм'яків. Українець же – абсолютно інший етнографічний тип, близький до своїх сусідів на заході.

Археологи граф Уваров, Савельєв і Спіцин на підставі дослідження близько 7 тисяч могил ѴІІІ-ХІІ ст. у Володимирській і Ростовсько-Суздальській областях дійшли одностайного висновку, що колонізація цих областей почалася у IX ст., швидше за все із землі кривичів. Курганів руських і середньоруських племен у Володимирській області – нема. "У курганах XI і XII ст. київські речі є, але киян в них нема" (!!!) (Спицын. Владимирские курганы. 1905).

Що руський і московський народи не мали в давнину нічого спільного і що етнічне походження обох народів різне, детально виклали у своїх наукових працях А. Спіцин, А. Пипін, А. Корсаков, В. Іконніков, а пізніше А. Пресняков, М. Любавскій, М. Грушевський, Ф. Вовк та ін.

Наведемо бодай одну цитату зі статті російського академіка Ф. Корша: "Отличия украинцев от прочих славянских народов так очевидно, что о них не стоит и говорить. Что же касается их отличий от «державной народности» (великороссов), то они обнаруживаются: 1) в языке, который... распадается на наречия и говоры, независимо от разветвлений великорусского языка; 2) в физическом складе, точнейшее определение которого дело антропологов, но достаточно типичном для того, чтобы можно было отличить украинца от великоросса с первого взгляда; 3) в особенностях духовных: своеобразном юморе, впечатлительности, чувствительности, живом воображении, предпочтении образов умозрению; 4) в бытовых чертах на столько разных и устойчивых, что они сохраняются и там, где украинцы живут среди великорусского населения. Все эти отличия нельзя не признать существенными, потому что выработаться они могли только в течение многих веков отдельной от великороссов жизни и потому выдержат, конечно, и еще много веков, изменяясь лишь в кое-чем под влиянием общечеловеческой культуры" ("Украинская Жизнь", 1912 г.).

Але й сучасні антропологи, як от В. Абрамов, професор МГУ, у праці "Применение количественных методов в исторических исследованиях Поволжя" пише: "средне-волжское и северо-восточное русское население, антропологически гораздо ближе к местным тюркам, чем к русским группам из других зон... Также подтвердился вывод о близости антропологических параметров горных марийцев и северо-восточных русских... Все русские группы проявляют антропологическую близость к коренному населению региона: верхневолжские к терюханам, донсурские к мокшанам и эрзянам, северо-восточные к горным марийцам и чувашам, средне-волжские к татарам".

Що ж до відмінності української і великоросійської мов, то і це питання після довгих суперечок і філологічних досліджень, було вирішене. У 1906 р. за пропозицією Ради Міністрів Академія Наук обрала спеціальну Комісію, яка дійшла висновку:

"Таким образом, исторические условия содействовали полному разобщению Юго-Западной России (Украины) и области, занятой великороссами: отсюда существенные отличия в языке обеих народностей — великорусской и малорусской. Историческая жизнь этих народностей не создала общего для них языка; она, напротив, усугубила те диалектические отличия, с которыми предки малороссов, с одной стороны, великороссов — с другой, выступают в начале нашей истории. И, конечно, живой великорусский язык, на котором говорить народ в Москве, Рязани, Ярославле, Архангельске, Новгороде, не может быть назван «общерусским» в противоположность малорусскому языку Полтавы, Киева и Львова".

Тому балаканина про „русский мир" – це теж маячня, бо Росія до "руського світу" має такий самий стосунок, як Зімбабве до англійського.

_________________________________________________________________________________

Читайте також:

Легенди помаранчевих днів

Кияни, яких було прийнято вважати ситими котами, яким начебто начхати на якісь протестні акції, які від прибиральниці до державного чиновника не мали на що жалітися,  раптом вийшли у такій вражаючій кількості, що це потрясло світ.

Залиште свій коментар

Вибір редакції