Дмітрій Табачнік нарешті порушив горде мовчання і розродився першою поважною статтею у ранзі міністра. Нарешті душа не витримала – вибухнула праведним гнівом.
Сталося! Дмітрій Табачнік нарешті порушив своє горде мовчання і розродився першою поважною статтею у ранзі міністра. І хоча від нього вимагали, і він сам обіцяв, що буде надалі стримуватися від різких політичних заяв, нарешті душа не витримала – вибухнула праведним гнівом.
Називається цей історичний опус "Духовная капитуляция националистов". Мені неодноразово доводилося стверджувати про те, що насправді жодних націоналістів в Україні нема. Є тільки клоуни, проплачені владними структурами, та деякі карликові організації, які доять Кремль і Тель-Авів. Окремі з них були створені ще наприкінці 1980-тих років КГБ.
Я також наводив приклад Іспанії, де чиновник, який би заявив, що баскська мова – це непорозуміння і не має права на існування, не дожив би навіть до найближчого вікенду. А якщо відомий донецький чиновник ще живий-здоровий, то про який націоналізм мова? Нічого не загрожує і Табачніку. А от якби вони жили у 1930-тих роках в Галичині, де діяла ОУН і були справжні націоналісти, з ними сталося б те саме, що з польським міністром Пєрацьким і російським консулом Майловим.
Але для Табачніка головне роздути український націоналізм до неймовірних величин, аби мати чим страшити електорат. А тому нічого дивного, що до націоналістів зараховано навіть Юлію Тимошенко. Не кажу вже про всі інші помаранчеві партії.
Націоналісти, на його думку, тільки й займаються тим, що засмічують "информпространство своими голодоморно-геноцидными, ксенофобскими изысками", розраховуючи на "интеллектуально убогого, но крайне агрессивного радикально-националистического люмпен-избирателя, разочаровавшегося в Марксе и Каутском, которые не смогли обеспечить ему "взять все и поделить", и перенесшего свою ставку на украинских "тонкошеих гитлеров".
А хто у нас інтелектуально убогий? Правильно, галичани. От тільки з гітлерами галичанам не повезло – ні тонкошиїх, ні товстошиїх нема. Ну, не вважати ж на безриб'ї Тягнибока Гітлером? Не той формат і навіть не ті лозунги. Вираховування націоналістів серед помаранчевих перейшло у Табачніка в манію. Навіть Павличка і Яворівського називає "матерыми националистами". У чому проявляється їхній націоналізм, залишається загадкою. Принаймні мені невідоме жодне їхнє висловлювання, яке можна було б потрактувати за націоналістичне.
А далі Остапа несло і несло, аж поки не занесло на мій та Андруховича город. Мовляв, побачили націоналісти, "что раз уж невозможно править "од Сяну до Дону", то стоит попробовать сохранить за собой пещерный заповедник национализма от Карпат до Збруча. Некоторые предлагают еще и Киев прихватить, но наиболее сообразительные понимают, что не по Сеньке шапка. Миллионам беглецов-пришельцев из псевдо-Пьемонта просто нечего будет есть и негде будет работать в мегаполисе, если из него уйдут офисы донецких, днепропетровских, харьковских, запорожских, одесских, крымских и других компаний".
Тобто виходить, що не тільки Західна Україна висить на шиї у Сходу, але ще й увесь Київ!
І до цього місця я сприймав статтю Табачніка, як його оригінальний витвір, але коли прочитав наступний пасаж, то в очах відразу зблисло: та це ж плагіат! І не кого іншого обікрав наш міністр, а свого ж таки друга Олеся Бузину: "Два Юрия, два "свідомих" писателя, у которых по причине падения популярности свидомизма сокращается количество читателей (и так не поражающее воображение) и, очевидно, размеры заработков — Винничук и Андрухович вслух рассуждают о том, как хорошо заживется в Украине, если изгнать из нее (подарить кому-нибудь) области с "неправильным" населением, избирающим не тех политиков, а значит, по-винничукски-андруховичски, так и не ставшим "настоящими украинцами". Подобная ахинея свидетельствует в первую очередь о духовной капитуляции агрессивных националистов".
Справа в тому, що ще місяць назад Бузина опублікував таку саму статтю в "Сегодня", а Табачнік пункт за пунктом переказав її. Саме у Бузини і розповідається про малі наші тиражі й падіння популярності до розмірів Галичини: "Те же Винничук или Андрухович, прежде всего не украинские, а галицкие литераторы, — достаточно посмотреть на их скромные тиражи и ареал распространения, жмущийся ко Львову. Поэтому Украина в их представлении должна быть максимально похожа на Галичину".
Наші читачі самі можуть оцінити правдивість цих слів, а тому повернемося до одкровень Табачніка. На його думку, яку він ще недавно намагався спростувати, а зараз знову до неї повернувся, галичани і українці значно серйозніше відрізняються одні від одних ніж "баварцы от прусаков, сибиряки от петербуржцев, каталонцы от кастильцев". Тут наш видатний міністр явно перегнув палку, бо переважна більшість галичан сьогодні розмовляє мовою, яка добре зрозуміла для будь-якого українця. А каталонці мають свою окрему мову і вважаються окремим народом зі своєю культурою.
Завершує свої розмисли Табачнік відомою легендою про те, що саме Схід годує Захід. Хочеться поцікавитися, як же так сталося, що рівень життя на Заході значно вищий? Виходить, що Схід так таки нічого собі не залишає і живе надголодь? А прості західняки за його рахунок будують шикарні будинки, які на Сході можна побачити тільки в елітних районах, населених прокурорами і податківцями. Прості західняки за рахунок шахтарів їздять відпочивати у Туреччину й на Балкани, а східняки переважно на рідні моря. Та доки ж така несправедливість триватиме? Чому ж Партія одного регіону так занапастила свій електорат? Чому не покращить його добробут уже зараз?
А то що ж ми бачимо? На Сході і смертність, і алкоголізм, і наркоманія, і злочинність, і захворюваність на СНІД та туберкульоз значно вищі, ніж на Заході. На Сході давно і стабільно мінусовий приріст, а на Заході уже плюсовий. Ай-я-яй! Нєдаработалі, таваріщі! Так чого доброго західняки поглинуть Схід демографічно. Страшна несправедливість. Люди гарують, як воли, а кляті західняки разом з хитрими киянами пожирають усі плоди їхньої праці!
Можна, звичайно, на цифрах довести Табачніку протилежне, особливо якщо згадати скільки мільйонів доларів перераховують заробітчани з закордону.
Тільки в одну Буковину завдяки заробітчанам надходить стільки ж грошей, скільки закладено в її бюджеті. За рік сума переказів складає понад 50 мільйонів доларів, але не слід забувати, що ще стільки ж надходить іншими шляхами. А відтак ці гроші інвестуються у будівництво заводів, фабрик, готелів, пекарень і т. д. І вкладають ці гроші прості люди, а не держслужбовці, депутати, вчорашні бандити і прихватизатори, як це бачимо на Сході.
Але не будемо про сумне. Стаття Табачніка викликала на сайті газети жваву дискусію. Серед захоплених відгуків мені найбільше сподобався такий: "Дмитрий Табачник – БЕЛЫЙ ЛОТОС выросший на украинском шовинистическом БОЛОТЕ... Спасибо ему за то, что в этом смердючем БОЛОТЕ появляется чистый озонированный воздух... ПРАВДЫ!"
А про те, які кадри відвідують форум "Газети 2000", можна довідатися з фрази: "А я беспокоюсь за то, чтобы бендеровский край не стал украинской чичней. Хотя наверное зря, когда после войны мой батяня забрасывал их схроны гранатами то говорил, что народец этот бздливый. Так что наверное нет смысла за них переживать".
Авжеж, нащадки тих, що закидали схрони гранатами, вивозили цілі села на Сибір, стріляли в потилиці не тільки чоловікам, але і юним дівчатам, і дітям, скрутивши руки колючим дротом, ніколи не змиряться з упертістю західняків, які не хочуть русифікуватися. Тим більше, що на їхню думку саме "бздливістю" тільки й можна пояснити той факт, що партизани воліли перестрілятися, аніж здатися в полон.
__________________________________
Читайте також:
Країна, в якій ми прокинемося, буде залита сонцем. Ми знову будемо ходити на паради з червоними прапорами і піснями на державній мові. Правда, іншій, ніж досі.