Останні

Більше новин

Популярні

Більше новин

Коментують

Більше новин
Чи справді "галицаи никогда не были украинцами"?

"Галичанская история это история портовой шлюхи прошедшей постели всех соседей. Потому и херои ваши предатель на предателе-других то не случилось".

Львів і загалом Галичина стали останнім часом неабияк модними, сюди масово їдуть туристи. Чому саме сюди, а не на Схід, який нас годує? Неважко сказати. Фотографії "кормильца Донбаса" демонструють нам жахіття тамтешнього життя, покинуті будівлі, зруйновані підприємства, бідних, спрацьованих людей. Годуючи нас, вони, вочевидь, самі не доїдають, а щоб прогодувати свою сім'ю змушені ризикувати життям у шахтах і копанках.

Так і хочеться їх закликати: та перестаньте уже нас годувати! Їжте самі! А то, бігме, якось навіть незручно. Ми тут жируємо, а їм ледве вистачає на пляшку.

Нові кав'ярні і ресторани ростуть в Галичині, як гриби. Здебільшого у них сидять туристи. А щоб привабити туриста, власники ресторацій намагаються якомога тісніше прив'язати свій заклад до львівських традицій. Тут і сама назва закладу грає роль, і вишукане меню з фантазійними назвами страв.

Разом з тим львовоманія оголила і деякі характерні збочення. Окремі нувориші, для яких Галичина лише екзотика, що на ній можна заробити, стали афішувати свої забігайлівки, як чисто львівські. Але шило з мішка завжди вилізе, як вилізло воно і в тому випадку, який описав Юрій Андрухович. Неграмотні, далекі від галицької культури заробітчани лише задемонстрували своє невігластво, прив'язавши свій київський заклад до Львова.

Мода на Львів викликала й цікавість до міста і ширше до Галичини, а звідси й цікавість до її говірки. Вийшло уже кілька словників львівського балаку чи то пак ґвари. Словники ці популярні і мають попит. Хоча самі слова у побуті зустрічаються не так часто, а окремі не зустрічаються вже давно.

А однак міф є і його треба роздувати. Так, мабуть, подумала собі якась "Татьяна Самотый", опублікувавши свій опус в газеті "Сегодня" під назвою "Шляк" и "филижанка": как разговаривают на Западной Украине".

Уже в першій фразі натрапляємо на відверту дурню: "Галицкий говор, по мнению истинных галичан, это чистый украинский язык с минимальными вкраплением польского, немецкого и венгерского".

Не знаю, де вона почерпнула таке "мнєніє". Щодо вкраплення польських та німецьких слів, погодитися можна, але вкраплення угорських геть незначне, аби його виділяти.

Є галицька літературна мова, яка витворилася ще в ХІХ ст. і проіснувала до 1944 р. На цій мові написані твори Франка, Кобилянської, Лепкого, на цій мові публікувалися сотні часописів. А ще є галицький діалект, який складається з кількох окремих діалектів – гуцульського, бойківського, покутського і лемківського. Гуцульським діалектом написані романи Гната Хоткевича (між іншим східняка) "Довбуш" та "Камінна душа", твори Петра Шекєрика-Дониківа, покутським – твори Марка Черемшина, Василя Стефаника і Леся Мартовича, бойківським – окремі твори Івана Франка, Стефана Коваліва, а лемківським – Гавриїла Костельника.

Галицький діалект побутує на селах, у містах вживають лише якісь окремі слова. А є ще львівська говірка. Якщо про галицьку літературну мову 1920-30-тих років ще можна сказати, що вона чисто українська з вкрапленням іншомовних слів, то цього не можна сказати про діалекти.

У Львові теж розмовляють українською літературною мовою, використовуючи лише окремі слова з говірки. Тому лякати народ, що без словника до Львова хоч і не потикайся – ідіотизм. І коли дама пише, що "для человека, владеющего только литературным украинским языком, галицкая речь покажется почти иностранной", це чистої води її власна фантазія. Окремі слова ніяким чином не можуть аж настільки вплинути на мовлення.

"Иностранные слова, – пише вона, – позаимствованные у соседей, местное население умудрилось переделать на свой, только ему понятный, лад".

Якщо рухатися за такою логікою, то й та мова, якою послуговується авторка, відсотків на 90 складається зі слів запозичених і не лише у сусідів. Навіть слово "изба" (раніше "истоба") походить з німецького "schtube", не кажу вже про назви місяців, які у всіх слов'янських народів окрім одного свої рідні. Але це природній процес, який відбувається у всіх мовах. Отже, росіяни так само "умудрилось переделать на свой лад" безліч запозичених слів. Що ж тут дивного?

Але дамочка врешті змилосердилася: "Однако не будем столь строги к жителям Западной Украины, ведь весь их словарный запас — это исторические последствия завоевания западно-украинских земель Польской, Австро-Венгерской империей и даже монголо-татарской ордой".

Та невже ж таки весь (!!!) словниковий запас нам подарували Польща, Австро-Угорщина з, прости Господи, татаро-монголами? А як же усі ті давні українські слова, які збереглися на Західній Україні ще з середньовіччя, коли ні Польщі, ні Австрії не було? Яким боком дама приплела сюди ще й орду, важко второпати. Бо вона вплинула на словниковий запас галичан не більше, ніж угорці.

Ну, а далі пішло-поїхало. Дама вирішила уже наживо ознайомити читачів з тим словниковим запасом. І намішала такого гороху з капустою, що не знати, як його розгребти, бо звалила на купу слова галицькі, львівські і навіть нормальні українські, які віддавна були вживані нашими класиками.

"На Галичине не любовницы, а любаски", – заявляє вона, але "любаска" вживається лише серед горян, а на всій Галичині. Це слово побутує також на Буковині й Закарпатті і, що цікаво – у письменників не галичан (наприклад, у Валерія Шевчука). Фраза "А шляк бы трафыв эту (!?) мантелепу" – звучить доволі дико. Як і переклад: "скорее бы болячка сгубила эту несуразную личность". Бо "шляк би трафив" – це побажання "крововиливу (удару)".

Ще одна фраза викликала в мене гомеричний регіт: "газдыни пуцюют выходок (чистят туалет)". Ну, а поки вони "пуцюють" підемо далі.

З подивом довідуюсь, що "сподні" – це "кальсоны". Дама просто сплутала з рідним для неї словом "исподнее". Краще б вона пригадала співанку з фільму "Білий птах з чорною ознакою":

Причесався, прилизався,

В нові сподні вбрався.

А як прийшов до дівчини –

На порозі всрався.

Чи справді авторка, як вона каже, володіє українською літературною мовою? Великі сумніви. Бо ті слова, які вона вважає галицькими і які, мовляв, нізащо не второпає гість з Центру чи Сходу, насправді звичайні українські слова. Авжеж, їх не вживають у русифікованих містах, але на селах вони ще живуть. А головне – вони живуть в літературній мові. Саме тій, якою дама нібито володіє.

Так от, за порядком подаю усі ті слова, які дама прирекла на вічне галичанство. Але письменники, які вживали ці слова, не були і не є галичанами.

Баняк – вживали Остап Вишня, Євген Гуцало, Василь Кучер, Федір Бурлака.

Бульба – могла б авторка бодай "Тараса Бульбу" пригадати, бо це слово в значенні "м'ясисте потовщення в коренях" існувало віддавна по всій Україні.

Вар'ят – є у Олександра Соколовського, Василя Стуса, Миколи Сиротюка, Олега Чорногуза, Олекси Ющенка.

Вельон – у значенні "фата" побутує не тільки в Галичині, але й на Буковині, Поділлі та Поліссі. Вживали його Михайло Коцюбинський, Галина Журба, Володимир Яворівський, Олександр Ірванець.

Виходок – в Уласа Самчука, Василя Стуса.

Драглі – теж не галицьке слово, як і "драглистий, драговина". Подоляк Степан Руданський писав:

Привіз в місто мужик сіно,

Продав його зрання.

Купив собі добру миску

Драглів на снідання.

А ще це слово зустрічаємо у Леоніда Первомайського, Івана Нечуя-Левицького, Євгена Гуцала, Валерія Шевчука.

Залізко (праска) – у Івана Нечуя-Левицького, Івана Сенченка.

Когут – це слово доволі поширене на Закарпатті, Буковині й Поділлі, принаймні носіїв такого прізвища чимало. Також його вживав Семен Скляренко.

Канапа – у Михайла Коцюбинського, Остапа Вишні, Андрія Головка.

Капа – у Михайла Коцюбинського, Миколи Аркаса, Івана Багряного, Бориса Харчука.

Келишки – у Івана Микитенка, Андрія Малишка,

Кобіта (кубіта) – зустрічається в багатьох історичних романах, у Оксани Забужко, Володимира Лиса.

Коц – у Панаса Мирного, Павла Загребельного, Олекси Стороженка.

Маринарка – вживається також на Поліссі й Буковині.

Мешти – у Катерини Бабкіної, Анни Багряної, Світлани Поваляєвої.

Ногавиці (давнє українське слово) – у Павла Чубинського, Степана Руданського, Юрія Логвина, Василя Захарченка.

Обрус – у Михайла Старицького, Лесі Українки, І. Нечуя-Левицького, Михайла Коцюбинського.

Пательня (між іншим слово французьке) – у Михайла Коцюбинського, Василя Кучера, Богдана Жолдака, Оксани Забужко та в перекладах з Діккенса.

Пацьорки – у Зінаїди Тулуб, Степана Васильченка, Івана Сенченка, Івана Ле.

Писок – у Панаса Мирного, Степана Васильченка, Марка Кропивницького, Михайла Коцюбинського, Петра Панча, Андрія Головка, Павла Загребельного, Олександра Ільченка.

Пляцки – у Павла Богацького, Миколи Сиротюка, Василя Слапчука, Світлани Поваляєвої, Володимира Лиса, є це слово і в матеріалах Голодомору.

Рамена – це слово вживає ще Стефан Зизаній (17 ст. ), також – Михайло Старицький ("Рученьки білі, запашні Лягли на рамено мені") і Максим Рильський ("Уже тополі гордовиті З рамен стрясаючи імлу").

Сподні – у Віктора Близнеця, Ліни Костенко, Валерія Шевчука.

Трафунок (те саме, що трапунок) – це слово вживав у 17 ст. Іван Вишенський, а також Іван Мазепа, Валерій Шевчук, Ігор Римарук.

Філіжанка (слово турецьке) – у Михайла Коцюбинського, Клима Поліщука, Юрія Шевельова.

Фіранка – в Анатолія Шияна, Василя Кучера, Володимира Малика, Юрія Збанацького, Ірини Жиленко.

Фотель – у Володимира Винниченка, Натана Рибака, Івана Багряного, Ірен Роздобудько.

Цьомати (від слова "цьом") – у Панаса Мирного, Юрія Яновського, Степана Наливайка, Оксани Забужко.

Шльондра – у Василя Кучера, Івана Багряного, Антона Хижняка, Євгенії Кононенко, у перекладах з Шекспіра, Діккенса, Мопассана.

Ну, цього досить, щоб переконатися, що так звані "галицькі" слова загальноукраїнські.

А тепер уявіть собі, яке враження справила ця безпросвітня стаття на читачів "Сегодня". На сайті видання аж заклекотіло від образливих висловлювань на адресу тієї висмоктаної з носа "галицької" мови.

"Ну какая же это украинская мова! Читаешь статью и тошнит....!"

"Да то что "Просвіта" создала в конце XIX века - не более чем полонизированный суржик. Мова в том варинте что они пропихнули всей Украине насквозь пропитана полонизмами - говорю как человек хорошо знающий польський".

"А о чем спор? Галицаи никогда не были украинцами и никогда ими не будут".

"Галичанская история это история портовой шлюхи прошедшей постели всех соседей. Потому и херои ваши предатель на предателе-других то не случилось. А рассказы об УПА и бандеривцях могут вызвать заикание разве что у ваших детей. Я с крайней степенью уважения отношусь к дедам и отцам, один упрек в их адрес - не додавили вас".

Авжеж, якби додавили, то хто б уже тоді доводив вам, баранам, що галичани просто зберегли природну українську мову. І не їхня вина, що ті слова, які вживали наші класики, уродженці Центральної та Східної України, ви надійно забули.

Юрій Винничук

Залиште свій коментар

Вибір редакції