Чому Електромайдан не Євромайдан

Дата публікації
Перегляди
2414
Поділитись:
WhatsApp
Viber
Чому Електромайдан не Євромайдан

Фото: УНІАН

Не варто переоцінювати протести у Вірменії – поки що вони хочуть лише зниження цін на електрику. І нічого більше.

Невеликі насправді протести у Вірменії спричинили по-справжньому великий переполох. Говорять вже трохи не про майбутній вихід країні з-під протекторату Росії і будують теорії, що тоді робитиме Путін.

Насправді питання не в тому, чи відпустить Росія Вірменію, а в тому, що чи схоче сама Вірменія, особливо її нинішня політична еліта, втратити свій сателітний статус. Ситуація у Вірменії не така вже лінійна, як ми могли собі уявити.

Так, протести в Єревані та інших містах можуть до певної міри дестабілізувати ситуацію, але поки їх важко порівнювати з українським Євромайданом. Навіть у самій Вірменії свого часу, у 80-90- роках, відбувалися набагато масштабніші протести, в яких були задіяні значно ширші групи населення – йдеться про національно-визвольні протести, карабаський конфлікт і таке інше. Зараз же – принаймні поки що – це доволі маргінальний протест, незважаючи на те, що на перший погляд він виглядає масштабно.

Не можна заперечувати, що у Вірменії складна економічна ситуація, триває зубожіння народу, і у людей є причини для протестів. Але це виключно комунальний спротив без жодного політичного підтексту. Якщо ви опитаєте демонстрантів, переважна більшість з них навряд чи зможе чітко сформулювати, проти чого саме протестує, або ж скаже, що через тарифи. Проте чітко висловлять свою позицію щодо Росії – вони її підтримують. Тож наразі навіть хоча би причинно-наслідкового зв'язку між тим, що Росія контролює усі енергетичні компанії країни (це не є секретом), і підвищенням тарифів вірмени здебільшого не виявили і висновків не зробили. Тому можна було припустити, що опосередковано протести спрямовані проти Росії, але на даний момент це не так.

Однак економічна криза, бідність населення Вірменії – це лише одна сторона медалі. Інша сторона в тому, що Вірменія це, умовно кажучи, транспортний тупик. А транспортні тупики не розвиваються. Тож у Вірменії є лише два варіанти – або бути на "підсосі" у Росії і, або відкрити кордон з Туреччиною і стати транзитною територією. Туреччина, до речі, в цьому дуже зацікавлена, бо вона хоче розвивати свої регіони, які межують з Вірменією і тому є так само тупиковими. І це є реальним виходом. Можна подивитись, як швидко почав розвиватись Батумі і інші прилеглі до Туреччини території Грузії після відкриття кордонів.

Проблема в тому, що правляча еліта Вірменії, яка перебуває при владі понад 20 років, значною мірою сформована з карабаських вірмен. Є піррові перемоги – і перемога Вірменії в Нагорному Карабаху є саме такою. Вона знищила практично всю проєвропейську політичну культуру у країні. Тому що карабахи мають дуже слабке уявлення про якусь європейську перспективу, зате добре пам'ятають про "підтримку" у цьому конфлікті "дружньої" Росії . Ця перемога закрила будь-який шлях європейського розвитку і відкритості для Вірменії.

Взагалі історія Вірменії нанизана, як шашлик – національний рух, який був у значній мірі ініційований в тому числі і карабаським питанням, на турецьке питання, турецьке питання на питання Західної Вірменії. Тобто це пласти історичної пам'яті, і там є межі, через які вірмени не можуть перескочити. Вони затиснуті в межах своїх уявлень про світ. Для того, щоб вискочити за ці межі, їм потрібно серйозно змінитися. Змінити це могла поразка тоді, у 1994-му. Але вони виграли.

В результаті карабаське питання значною мірою сформувало політичний клас, який досі перебуває при владі. І поки так триватиме, у Вірменії навряд чи щось може кардинально змінитися.

Є піррові перемоги – і перемога Вірменії в Нагорному Карабаху є саме такою.

Ситуація з протестами, звісно, за певних обставин може загостритися, наприклад, якщо буде застосоване насильство по відношенню до демонстрантів. Поліція вже розганяла демонстрантів водометами, але як ми бачили, що це не призвело до соціального вибуху. І навіть якщо так, є великі сумніви, що він отримає якесь вагоме продовження. Одна з головних причин – відсутність альтернативи. Одна справа, коли ти бачиш реальну альтернативу, і для тебе головним питанням вже є як скористатися цією альтернативою, а інша річ, коли ти альтернативи не бачиш. І тому так чи інакше змушений діяти в існуючих рамках. А Вірменія до певної міри сама себе загнала в жорсткі рамки – не лише з війною у Нагірному Карабасі, а й багато в чому іншому, як вже згадувалось.

Якою може бути альтернатива? Вихід за межі російської парадигми. Це повна зміна всіх форматів. Однак таке не відбувається миттєво – якщо система впродовж довгого часу функціонувала, і нехай була не дуже ефективною, але так чи інак політичний клас завдяки їй існував, домінував і як би почував себе переможцем, що, студенти можуть це змінити, просто вийшовши на вулицю?

Однак якщо врешті Вірменія не відмовиться від того, щоб бути російською військовою базою, щоб РФ використовувала її ресурси, її людей, підвищувала тарифи і все що завгодно, ніяка альтернатива не з'явиться. Вони можуть сто мільйонів років говорити і жалітися з приводу того, що Росія їх використовує, але від цього їм краще не стане.

Вірмени не зрозуміють, що світ змінився. Що якщо вони хочуть бути успішними, вони мають бути відкритими до світу. Це зовсім не означає, що вони мають урвати всі зв'язки з Росією. Ні, означає провадити гнучку політику. Але вони не хочуть бути відкритими і гнучкими. І це внутрішня проблема, а не проблема тиску Кремля. Якщо вони її не вирішать, нічого не буде далі. Вони не будуть розвиватися. І тоді у них залишається єдиний варіант – бути з Росією і постійно отримувати якісь сюрпризи від неї і ковтати чергові образи. Це наслідки політики вірменської влади. Росія лише споживач.

При чому політичний клас Вірменії в переважній більшості паразитує на цій ситуації – на Росії, на російських амбіціях, на своїх страхах, на страхах людей, на їхній готовності бути закритими, щоб підтримувати за рахунок російських ресурсів своє жалюгідне існування. Проблема тільки в тому, що час від часу вони стикаються з цими студентами, які виходять на вулицю і сідають на проїжджу частину. Але ці студенти також нічого не можуть запропонувати крім одного – давайте зменшимо тарифи.

Росія паразитує на Вірменії. Вірменська політична еліта паразитує на дивідендах, що від цього отримує. І поки це всіх влаштовує. Тому давайте не поспішати робити з протесту слона.

Повʼязані теми:

Дата публікації
Перегляди
2414
Поділитись:
WhatsApp
Viber
Наступна публікація