Чотири страшні букви "СОҐІ"

Напередодні у Верховній Раді відбулось голосування за поправки до Трудового кодексу. Проект у першому читанні прийняли, але включити до нього все, що пропонувалося і що насправді є необхідним для того, аби Євросоюз "зарахував" Україні виконання другої фази Плану з лібералізації візового режиму (ПДЛВ), - не вдалося. З якої причини так сталося – через переляк чи гомофобію – наразі напевне сказати важко, але одне я точно можу стверджувати: така поведінка народних обранців точно свідчить про їхню професійну непридатність.

Відкриваючи вчорашнє пленарне засідання, спікер парламенту Володимир Гройсман нагадав депутатам, що вони розглядають пакет законопроектів на виконання ПДЛВ:

"Я закликаю нас всіх сьогодні об'єднатися навколо того, щоб кожен рядовий український громадянин мав можливість вільно пересуватися Європейським Союзом, і щоб врешті решт сьогодні Парламент зробив фундаментальний крок, щоб та залізна завіса, яка десятиріччями відділяє нас від єдиної європейської родини, рухнула, і люди змогли спокійно пересуватися країнами Європи без черг у посольствах і консульствах".

Після чого одну з вимог Єврокомісії, а саме включення захисту від дискримінації за ознаками сексуальної орієнтації та ґендерної ідентичності  (СОҐІ) в сфері праці, 117 голосами за мінімально необхідних 226 – депутати провалили під гомофобні вигуки та коментарі.

Що ж так лякає депутатів в цих чотирьох буквах та заважає виконати таку просту вимогу?

Така поведінка народних обранців точно свідчить про їхню професійну непридатність.

Передусім варто згадати історію з прийняттям закону про заборону дискримінації – це була вимога першої фази ПДВЛ. Версія законопроекту Міністерства юстиції, яку вдалося "протягти" через парламент ще минулого скликання (у травні 2014-го) з мінімально необхідною кількістю голосів, не містила згадки про сексуальну орієнтацію чи ґендерну ідентичність. Але галасу та дезінформації навколо нього було аж надто. Деякі особливо "просунуті" депутати тоді навіть говорили, що такий закон про заборону дискримінації дасть одностатевим парам можливість одружуватися. Це є повною нісенітницею – і знову ж таки свідчить лише про гомофобію та професійну непридатність депутатів Верховної Ради. Щоб зрозуміти це, достатньо почитати сам закон, де лише визначається, що таке дискримінація (отже, це закон захищає і того самого депутата та його близких та рідних, якщо з ними одного дня трапиться така халепа як дискримінація за будь-якою ознакою) та встановлює відповідальність за неї. 

Пізніше, не знайшовши в цьому законі захисту за ознаками СОҐІ, Європейська комісія знову повернулась до цього пункту. Адже вимога була стандартною – наші сусіди Молдова та Грузія, також виборюючи  безвізовий режим з ЄС, попри наявність власних гомофобів спромоглися її виконати. Тож Україні було запропоновано "молдавський сценарій" – внесення СОҐІ лише до Трудового кодексу, такий собі "захист мінімум".

Але, як бачимо, ні автор поправок до Трудового Кодексу, пан Гройсман, який закликав подарувати "рядовому українському громадянину" можливість подорожувати до Європи без віз, ані інші депутати-євроінтегратори, які під час виборчої кампанії до Верховної Ради били себе кулаками в груди та обіцяли повернути українцям те, що в них відібрала злочинна попередня влада, виконати цю обіцянку під час вчорашнього голосування не змогли. 

Причому той самий Гройсман чомусь забув включити СОҐІ до свого проекту Трудового кодексу. Тож щоб нагадати депутатам про їхні обіцянки та зобов'язання, довелось їхній колезі, Ірині Геращенко, вносити цю поправку з голосу. Кращою ілюстрацією того, яким чином сприймають та роблять висновки парламентарі, є слова депутата фракції "Народний фронт" Павла Унгаряна:

"Але хочу наголосити увагу, що зараз нам намагаються шляхом поправок нав'язати норму про спеціальний статус сексуальних меншин у трудових відносинах. Ми як країна із багаторічною, тисячолітньою християнською духовною  історією цього не можемо допустити. Спеціальний статус сексуальних меншин неприпустимий."

Чи це гомофобія – так, безперечно. Але крім гомофобії депутат демонструє ще й професійну непридатність.

Чи це гомофобія – так, безперечно. Але крім гомофобії депутат демонструє ще й професійну непридатність. Тільки такий висновок напрошується після того, як людина, прочитавши в тексті "заборонити дискримінацію за ознаками національності, мови, статі, віку, сексуальної орієнтації, ґендерної ідентичності, стану здоров'я тощо", доходить до висновку, що таким чином "сексуальним меншинам дають спеціальний статус". І таких депутатів в Україні більшість. І вони ж будуть тепер розповідати на ток-шоу і в інтерв'ю не про те, що не вміють виконувати свої передвиборні обіцянки, а про те, що "погана Європа" їм чогось нав'язала та вимагає, адже, певно, прочитати текст угоди про лібералізацію візового режиму до його підписання знань та навичок їм теж забракло.

До речі, відсутність в Трудовому кодексі захисту від дискримінації за ознаками сексуальної орієнтації та ґендерної ідентичності, на жаль, далеко не єдині його недоліки – але це тема вже для іншої колонки.

А відповіді на питання, що саме лякає депутатів в чотирьох буквах "СОҐІ" в мене не має, адже проаналізувати цю суміш гомофобії, невігластва, стереотипів та небажання виконувати свої обов'язки – неможливо.  Так само як неможливо змусити людину вчитися, розвиватися і професійно працювати. Але роботодавець такого підлеглого завжди може замінити. То, може, нам варто замінити наших підлеглих у Верховній Раді, українці?